шпори з цивільного права України

континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами

права власності Українського народу. Від імені Українського народу права

власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого

самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має

право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно

до закону.”

№ 128. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.

Гарантія (ст. 196 ЦК) - це свого роду поручительство, але яке передбачено

тільки між юридичними особами. Відмінність гарантії від поручительства в

тім, що гарант несе субсидіарну відповідальність, а також тільки між

юридичними особами

№ 129. Договір довічного утримання.

Реальний, оплатний, односторонній. Договір довічного утримання – це угода

сторін, в силу якої одна сторона (відчужуватель) передає у власність іншій

стороні (набувачу) житловий будинок чи інше житлове приміщення, що належить

відчужувателю на праві приватної власності, а інша сторона – набувач,

зобов'язується надати довічне матеріальне забезпечення в натурі у виді

житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Відмінності: предмет –

завжди житлове приміщення; сторонами виступають громадяни; житлове

приміщення за цим договором передається тільки у власність; передача майна

на умові довічного утримання; еквівалентом виступає – забезпечення в

натуральному виді (моральний і матеріальний характер); правова мета:

перехід майна, забезпечення непрацездатного. Відчужуватель: завжди

непрацездатна особа (у силу віку і здоров'я), потребує постійної допомоги з

боку іншої особи. Набувач: дієздатна особа; працездатна особа з постійним

джерелом доходу (з підтвердженням). Двосторонній договір - укладений з

моменту реєстрації його в належному порядку і з моменту передачі

(фактичної) житлового приміщення набувачу. Реальний . Істотні умови:

кількість житлової площі, стан, приблизна оцінка житлового приміщення;

чітко зазначена й обговорена матеріальна допомога, яку буде робити набувач

відчужувателю в майбутньому. Розірвання: відчужуватель - набувач не

виконував чи неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором

(тільки в судовому порядку); набувач - відпала необхідність в одержанні

житлового приміщення; якщо він не може надавати постійну допомогу

відчужувателю. Правові наслідки розірвання: житлове приміщення повертається

назад, витрати не повертаються.Припинення договору у випадку смерті

відчужувателя.

№ 130. Початок перебігу строків позовної давності.

Строк позовної давності починає текти з дня виникнення права на позов, що

виникає з дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про

порушення свого права (ст.76 ГК). Витікання терміну позовної давності

погашає право на позов у матеріальному змісті, тобто на можливість

примусового здійснення порушеного цивільного права, однак не припиняє саме

суб'єктивне право оскільки боржник може виконати свій обов'язок і після

закінчення терміну позовної давності (ст.82 ГК).

№131. Поняття та принципи належного виконання зобов'язань.

Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання –

вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору

чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги,

відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися

від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій,

прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання

вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що

пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання

зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених

вище вимог, воно вважається виконане неналежним чином і кредитор має право

відмовитися від прийняття виконаного. Виконання зобов’язання покладається

на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника,

то саме він повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може

відмовитися від виконаного.

№132. Обмін.

У Ц. кодексі Укр. відсутнє визначення договору міни. За договором міни між

сторонами проводиться обмін одного майна на інше. Кожний хто бере участь у

міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем

майна, яке одержує. Договір міни спрямований на невідворотне відчуження

кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни

набуває майно, відповідно виникає право власності (право повного

господарського відання або право оперативного управління). Договір міни є

сплатним, двостороннім, консесуальним. Договір міни за своїм змістом і за

формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. Відмінності: в

договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцю сплачується відповідна

його вартість в грошовому вираженні. За договором міни у разі

нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої

вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. За

таких умов, однак, договір міни не перетворюється на договір купівлі-

продажу.

№ 133. Прийняття спадщини та відмова від спадщини.

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом

виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за

умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини —

це не обов'язок спадкоємців, а їх право. Для того щоб прийняти спадщину,

спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем

відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи

володіння спадковим майном. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не

прийме спадщину його частка переходить до інших спадкоємців, які

закликаються до спадкування. Якщо пропуск шестимісячного строку на

прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала

хвороба тощо), суд може продовжити цей строк. Отже якщо спадкоємець не

вчинив жодної з дій що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він

відмовився від спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може

відмовитись від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної

контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати

протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Разом з

передбачається можливість відмовитись від спадщини на користь кого-небудь з

інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи за заповітом, а

також на користь держави, окремих державних, кооперативних або громадських

організацій.

№ 134. Спадкування за законом.

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування:

спадкування за законом та спадкування за заповітом. Коли громадянин не

залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за

заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або

громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за

законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо

майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Спадкоємці за законом

поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі

особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та

правнуки померлого. Вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли

їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину,

померли ще до її відкриття. До складу спадкоємців другої черги входять такі

особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе

місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які

перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони

не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За

наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї

черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до

спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга

спадкоємців фактично успадковує майно. При спадкуванні за законом спадкове

майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у

порядку черговості. окрім двох випадків: 1.щодо розподілу майна між онуками

та правнуками. 2.щодо предметів домашньої обстановки та вжитку.

№ 135. Поняття об'єктів цивільних прав.

Один з елементів цивільного правовідношення Під об'єктом цивільних прав

прийнято розуміти те благо, на яке спрямоване суб'єктивне право, тобто все

те, із приводу чого складається визначений правовий зв'язок між особами і з

приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав

можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони

звичайно підрозділяються на три основні групи: 1) речі (матеріальні явища,

предмети природи, предмети побуту, гроші і цінні папери); 2) діяльність

(робота, послуги, результати творчої діяльності); 3) особисті майнові

блага. Оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в

єдиному правовому режимі, то їх можливо умовно об'єднати в одну групу

“речей” з підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і “речі”

нематеріальні.

№137. Виконання альтернативного зобов'язання.

Боржникові, зобов'язаному виконати одну з двох або кількох дій, належить

право вибору, якщо з закону, договору, або змісту зобов'язання не

випливає інше. Здійснення 1 з цих дій і складає виконання зобов’язання.

Право вибору в силу закону може належати і кредитору. ЗУ “Про захист прав

споживачів” надає покупцю можливість замінити річ, відремонтувати, зменшити

ціну, розірвати договір.

№ 138. Джерела цивільного права зарубіжних країн.

Германія та інші – закон; англосаксонська система – прецедент, але все

більшого значення набирає закон. Франція – 1804р. – перший кодекс, який

займався регулюванням цивільного права. Німеччина – 1896р. – німецьке

цивільне укладення, побудоване по пандектній системі.Від цивільного права

відокремлене торгове.

№ 139. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатних і

обмежено дієздатних громадян.

Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а)

укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики,

майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або

інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмежено дієздатний громадянин

вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Обмеження дієздатності не

викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин

несе цивільну відповідальність за загальними правилами Громадянин

вважається недієздатним з години набрання законної сили рішенням суду про

визнання його недієздатним. Суд винний надіслати копію рішення органові

опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Від імені

недієздатного укладає угоди опікун. Укладені раніше односторонні угоди

(заповіт, видача довіреності), договори, зв'язані з особою громадянина,

визнаного недієздатним, припиняють свою дію. Визнання громадянина

недієздатним припиняє дію виданої їм довіреності. За шкоду, заподіяну цим

громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані

здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої

вини.

№ 140. Способи припинення зобов'язання.

Припинення зобов'язань - це настання становища, що викликає відпадання прав

і обов'язків його учасників. Ця підстава може бути викликана різними

способами припинення зобов'язань: Виконання зобов'язання. Зобов'язання

припиняється виконанням, зробленим належним чином, тобто в точній

відповідності з всіма умовами зобов'язання. Залік. Зобов'язання

припиняється заліком зустрічної (тобто є взаємні зобов'язання, і кредитор і

боржник повинні бути ними одночасно) однорідної (тобто той самий предмет)

вимоги, термін виконання якої наступив і не пропущений термін задавнення

позову. Не допускається залік по зобов'язаннях: а) у відношенні якого минув

термін задавнення позову; б) про відшкодування шкоди, викликаного

ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті; в) про довічне утримування.

Угода сторін. Новація. Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема

угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами - новація.

При новації старе зобов'язання цілком припиняється і виникає нове

зобов'язання; Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній

особі. Якщо в наслідку цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову;

Зобов'язання припиняється смертю боржника (якщо виконання не може бути

зроблене без особистої участі боржника) чи смертю кредитора (якщо

виконання призначене особисто для кредитора). Зобов'язання припиняється

ліквідацією юридичної особи ( чиборжника кредитора), якщо законом не

передбачене інше, зокрема, виконання зобов'язання ліквідованої юридичної

особи іншою юридичною особою; Зобов'язання припиняється неможливістю

виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає.

Неможливість виконання може бути: фізична (у силу тих чи інших достатніх

умов вимагати виконання зобов'язання в натурі неможливо, при наявності

провини чи боржника кредитора); юридична (коли дії, що повинні були бути

зроблені по зобов'язаннях, потім заборонені законом); економічна

(надзвичайна затруднительность для боржника виконати зобов'язання.

припинення або зміна зобов'язання внаслідок зміни плану.

141. Поняття спадкового правонаступництва.

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі

немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до

іншої особи або до інших осіб називається спадковим правонаступництвом

(спадкуванням). Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-

правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий

інститут — спадкове право. Сторонами спадкового правонаступництва є:

Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у

спадщину до інших осіб. Спадкодавцем може бути тільки громадянин, незалежно

від віку, статі, стану здоров'я тощо. Спадкоємець — це особа, яка у випадку

смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове

майно. Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава.

Громадянин може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я

тощо. Отже, спадкоємцями можуть бути й недієздатні громадяни. В такому

випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх

законні представники — батьки, усиновителі, опікуни. Не мають права стати

спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили

життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх

життя. Спадкоємцями за законом не мають права стати також: 1) батьки після

дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були

поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини; 2) батьки і

неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в

силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини

підтверджені в судовому порядку. Однак ці особи можуть одержати спадщину за

заповітом.

№ 142. Виконання дольового та солідарного зобов'язання

У дольовому зобов’язанні кожен із боржників зобов’язаний виконати певну дію

в певній частці. Частки у виконанні вважаються рівними, якщо інше не

передбачене законом або договором. У солідарному зобов’язанні кожен із

боржників повинен виконати зобов’язання повністю. Виникають лише у випадку,

коли це прямо передбачено законом чи договором. При ліквідації повного

товариства, або особи, які спільно заподіяли шкоду.

№ 143. Наймання житлового приміщення.

За договором найму житлового приміщення 1 сторона (наймодавець) зобов’язана

надати іншій стороні (наймачу) за плату житлове приміщення для проживання в

ньому. Двосторонній, оплатний, консенсуальний. Особливості: 1) підставою є

отримання наймачем у встановленому порядку ордера на право зайняття

житлового приміщення; 2) предмет – тільки житлове приміщення; 3) стороною

може бути тільки громадянин; 4) договір є безстроковим; 5) проста письмова

форма; 6) права й обов’язки визначаються Типовим договором найму житла

державного і комунального житлового фонду (постанова КМ 98р.) 7) у наймача

прав значно більше, ніж у наймодавця. Права наймача: 1) користування

житловим приміщенням і підсобними приміщеннями, які зазначені в договорі;

2) вселення інших членів сім’ї; 3) зберігання житлового приміщення за

наймачем при його тимчасовій відсутності. Наймач може вимагати приміщення

меншого розміру взамін на житло, що він займає без розірвання договору; на

здачу житлового приміщення в піднайм; на приватизацію житлового приміщення.

Приватизація – відчуження квартир, будинків, кімнат, де проживають 2 і >

наймачів і відносащихся до них господарських забудов на користь громадян.

Об’єкти: 1) квартири у багатоквартирних будинках і кімнати, які

використовуються громадянами на умовах найму. ЗУ “Про приватизацію

житлового фонду” (92р.). Не можуть бути об’єктами: музеї, військові

містечка, будівлі в аварійному стані, забруднені внаслідок аварії на ЧАЕС.

Приватизація можлива лише з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім’ї,

які постійно проживають. Приватизація здійснюється шляхом безпосередньої

передачі квартири чи будинку безкоштовно із розрахунку 12 кв м загальної

площі на наймача і кожного члена сім’ї + 10 кв м на всю сім’ю. Якщо площа

більша, то потрібно доплатити з розстрочкою на 10 років.

№ 144. Способи виконання зобов'язань.

Основним і нормальним способом припинення зобов'язання є його виконання, за

допомогою чого досягається мета, заради якої і встановлювалося

зобов'язання. У ЦК України підставою припинення зобов'язання визнається

лише належне виконання, тобто виконання з дотриманням вимог щодо суб'єктів,

предмета, строків, місця і способів виконання. Неналежне виконання не тягне

за собою припинення зобов'язання. На сторону, яка його допустила,

покладаються додаткові юридичні обов'язки — відшкодування збитків

кредитору, спричинені неналежним виконанням, сплати неустойки. Виконання

таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від реального

виконання зобов'язання. Виконання, що припиняє зобов'язання, повинне

відповідним чином бути посвідчене. Вимога письмового оформлення виконання

необхідна: а) коли зобов'язання виражено в письмовій формі незалежно від

того, чи її вимагає закон, чи сторони за своєю волею надали зобов'язанню

такої форми; б) коли вимагає закон, хоч зобов'язання укладено в усній

формі; в) у разі пред'явлення відповідної вимоги боржником.

№ 145. Оренда (майновий найм). Безоплатне користування майном.

Оренда – це оплатне користування майном юрид. особою (підприємцем) з метою

здійснення підприємницької діяльності. Предмет: цілісні майнові комплекси;

окремі структурні підрозділи, філії, виробничі одиниці; будинки,

спорудження й інші предм. нерухомості; інше індивідуально визначене майно.

Орендодавець: фонд держ майна у відношенні цілісних майнових комплексів

державного призначення; уповноважені верховною радою республіки Крим і інші

місцеві органи у відношенні підприємств комунального значення; держ.

підприємства у відношенні структурних підрозділів – цехів; держ.

підприємства у відношенні індивідуально визначеного чи окремого майна.

Орендар: юридичні особи; фізичні (підприємці). Порядок: бажаючі особи

подають заява власнику підприємства, що у 15-денний термін повинний

розглянути цю заяву і дати відповідну відповідь. Істотні умови (Форма

договору затверджується фондом держ майна): предмет договору; вартість

(балансова) предмета договору; права та обов'язки сторін; орендна плата;

ризик випадкової загибелі; зведення про страхування орендованого майна.

Права й обов'язки. Орендодавець: передати майно; не перешкоджати його

цільовому використанню, робити капітальний ремонт. Орендар: виконувати

строго по призначенню; не допускати навмисного погіршення майна; робити

поточний ремонт; робить вчасно оплати; передати в цілісності майно після

закінчення оренди. Припинення договору оренди: витікання терміну договору;

приватизація об'єкта оренди; загибель об'єкта оренди; викуп; визнання

орендаря у встановленому законом порядку банкрутством.

№ 146. Дострокове виконання зобов'язань.

Боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із

закону, договору або змісту зобов'язання. Дострокове виконання

зобов'язань між державними, кооперативними та іншими громадськими

організаціями допускається у випадках, якщо це передбачено законом або

договором, а також за згодою кредитора.

№ 147. Правоздатність іноземних юридичних осіб на території України.

Іноземні юридичні особи та різноманітні організації можуть без особливого

дозволу укладати в Україні угоди по зовнішній торгівлі та пов’язаних з нею

розрахунках, страховим та іншим операціям з вітчизняними

зовнішньоторговельними об’єднаннями та іншими організаціями, які мають

право укладати такі угоди. Цивільна правоздатність іноземних підприємств та

організацій при укладанні угод по зовнішній торгівлі та по пов’язаних з

ними розрахункових та інших операціях визначається законами держави, в якій

розміщені організації та підприємства. На сьогоднішній час з’явилися нові

положення щодо зовнішньоекономічної діяльності, які в першу чергу

закріплюють принцип зовнішньоекономічного підприємництва, а саме: вільно

вступати у зовнішньоекономічні зв’язки всіх суб’єктів, в тому числі і

іноземних; здійснювати економічну діяльність в будь-яких формах, не

заборонених законом; дотримуватись порядку такої діяльності; рівність всіх

суб’єктів перед законом. В ЦК ст. 567 закріплюється принцип, згідно якому,

в договорах, укладених між Україною та іншою державою, обсяг дієздатності

юридичної особи визначається законодавством країни, в якій ця особа

створена.

№148. Суб'єкти, місце та строк виконання зобов'язань.

Суб’єктами в зобов’язанні виступають його учасники. Кредитор – особа, яка

має право вимагати або виконання певної дії або утриматися від вчинення

певних дій. Боржник – повинен вчинити певні дії або утриматися від них. В

окремих зобов’язаннях 1 сторона виключно кредитор, інша – виключно боржник

(позика, дарування). Але у більшості зобов’язань кожна зі сторін одночасно

є і кредитором і боржником. Строки виконання зобов’язань можуть бути

визначені законом, договором, настанням певної події або витребуванням.

Якщо строк виконання визначений витребуванням, то боржнику надається 7-

денний строк для його виконання. Такий строк не надається, якщо негайне

виконання передбачене законом, договором чи випливає зі змісту

зобов’язання.

Для належного виконання суттєве значення має місце виконання зобов’язання,

яке визначається в договорі, випливає зі змісту зобов’язання або

передбачене в законі. Якщо немає можливості установити місце виконання, то

застосовуються загальні правила, встановлені в законі. Зобов’язання повинно

бути виконане: 1) по зобов’язанням по передачі будівлі – за місцем її

знаходження; 2) по грошовим зобов’язанням – за місцем знаходження кредитора

в момент виникнення зобов’язання, а якщо кредитор змінив місце проживання і

повідомив про це боржника – то за новим місцем проживання кредитора з

віднесенням на його рахунок усіх витрат, пов’язаних зі зміною місця

виконання; 3) в інших випадках – за місцем проживання боржника.

№ 149. Дарування.

Договір дарування – угода сторін, у силу якого одна сторона (дарувальник)

передає у власність іншій стороні ( що обдаровується) визначене майно.

Схожість з договором купівлі-продажу: майно переходить у власність.

Відмінність: предметом договору дарування може бути тільки майно;

безоплатний, двусторонній і реальний. Обов'язки дарувальника: дарувальник

зобов'язується передати обговорене в договорі майно відповідного якості;

дарувальник повинний подарувати ту річ, що надалі не обтяжить і не заподіє

шкоду його здоров'ю. Сторони договору дарування: громадяни. Річ можливо

подарувати в наступних ситуаціях: - modus (коли договір дарування

відбувається на користь юридичної особи й у договорі дарування

передбачається умови по використанню предмета дарування (безкоштовні

виставки, екскурсії) - пожертвування перерахування визначених коштів у які-

небудь фонди.

№ 150. Цивільна правоздатність та дієздатність іноземних громадян та осіб

без громадянства на території України.

Іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни – особи, що належать до

громадянства іноземної держави і не є громадянами України. Положення

іноземців в Україні визначається Конституцією, ЗУ “Про правовий статус

іноземців”, іноземці мають ті ж права і свободи і виконують ті ж обов’язки,

що й громадяни України, якщо інше не передбачено ЗУ чи міжнародними

договорами. Так, іноземці можуть мати у власності будь-яке майно;

отримувати і передавати його у спадок та мають широке коло особистих прав.

Тобто іноземці мають рівну цивільну правоздатність з громадянами України.

Особами без громадянства вважаються особи, що проживають на території

України, не належать до громадян України та не мають доказів своєї

приналежності до громадянства іноземної держави. Такі особи також мають

такі ж права і обов’язки, що і громадяни України.Цивільна дієздатність

іноземців визначається законом тієї держави, громадянином якої він є, а

цивільна дієздатність осіб без громадянства – за законом держави, в якій

він постійно проживає. Цивільна дієздатність іноземців і осіб без

громадянства у відношенні угод, що здійснюються в Україні та по

зобов’язанням, що виникають з спричинення шкоди в Україні, визначаються

законом України. Іноземці та особи без громадянства на території України

можуть бути визнаними обмежено- або недієздатними згідно з законами

України.

№ 151. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Це ті блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони

зв'язані з особою людини, не можуть передаватися, бути відчуженими.

Відповідно до Конституції України особистими немайновими благами фізичної

особи є життя, здоров'я, тілесна недоторканість, сім'я, гідність, честь,

таємниця особистого життя, недоторкання помешкання, свобода розвитку

творчості, авторства, а також а блага, які охороняються законом.

Організації теж мають немайнові блага: честь, гідність, найменування

юридичної особи, товарний знак, права авторства. На відміну від громадян

немайнові блага юридичних осіб можуть припинятися (наприклад, зміна назви

при реорганізації), а також відкриватися (наприклад, шляхом видачі ліцензії

на товарний знак).

№ 152. Угоди, при укладенні яких мали місце "пороки волі" учасників цих

угод.

Угода, укладена внаслідок обману, насильства погрози, злочинної угоди

представника однієї сторони з іншою стороною, а також угода, що громадянин

був змушений учинити на вкрай невигідних для себе умовах у наслідок збігу

важких обставин, може бути визнана недійсною по позову потерпілого або по

позову державної чи громадської організації (заперечні угоди).

Якщо угода визнана недійсної по одному з зазначених основ, то потерпілому

повертається іншою стороною отримане по угоді, а при неможливості

повернення отриманого в натурі - його вартість у грошах. Майно, отримане по

угоді потерпілим від іншої сторони, звертається в доход держави, при

неможливості стягнення в натурі - стягується вартість. Крім того,

потерпілому відшкодовуються іншою стороною понесені ними витрати, втрату чи

ушкодження його майна. Юридичні наслідки - одностороняя реституція,

відновлення однієї сторони в первісне положення; винна сторона на одержання

майна назад права не має, воно стягується в доход держави так само як і

майно яке вона зобов'язалася передати по угоді.

№ 153. Відмінність зобов'язальних відносин від речових відносин.

В силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь

іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу,

сплатити гроші або утриматися від певної дії), а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання являє собою

окремий вид цивільних правовідносин. Особливості: 1) в зобов’язальних

правовідносинах приймають участь 2 або більше визначених осіб, одна з яких

є уповноваженою, а інша – зобов’язаною, у відносинах же власності власнику

протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобов’язальні відносини належать

до числа відносних, а речові – абсолютних; 2) у зобов’язальних

правовідносинах обов’язок, як правило полягає у виконанні певних дій (у

правовідносинах власності від осіб перш за все вимагається утриматися від

певних дій); 3) зобов’язальні правовідносини є правовою формою відносин по

передачі майна, виконання робіт, надання послуг, тобто вони виступають як

майнові відносини, що виражають динаміку власності; 4) належне виконання

зобов’язань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій:

окрім відшкодування збитків, стягується ще й неустойка; 5) норми, що

регулюють зобов’язальне право складають один з найважливіших інститутів –

зобов’язальне право.

№ 154. Об'єкти і суб'єкти патентного права.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та

промислові зразки. Винахід — це технічне рішення у будь-якій галузі

суспільно-корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності,

тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для промислового

використання. Винахід має винахідницький рівень (характеризується новою

якістю) - це свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Корисна

модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам

патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Промисловий

зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, що визначає його

зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом. Суб'єкти.

Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України,

громадянин будь-якої іншої держави і особа без громадянства, тобто це

завжди буде фізична особа, незалежно від віку. правонаступники — будь-які

фізичні і юридичні особи, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право

на результат своєї творчої праці. Держава може стати суб'єктом зазначених

прав у чітко визначених законом випадках. Так, право на винаходи, корисні

моделі чи промислові зразки, строк охорони на які минув, переходить до

суспільства або держави. Співавторство - винахід, корисна модель чи

промисловий зразок створені не одним автором, а спільною творчою працею

кількох співавторів.

№ 155. Елементи зобов'язання.

В будь-якому зобов'язанні розрізняються такі елементи, як суб'єкти, об'єкт

і зміст зобов'язання. Суб'єкти зобов'язання завжди конкретні. Це кредитор і

боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник —

особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Кредитор

вправі свої вимоги пред'явити тільки боржникові. Об'єкти зобов'язань, як і

кожного цивільно-правового відношення, - це те, на шо спрямовані права і

обов'язки суб'єктів. Так, кредитор вправі вимагати від боржника вчинення

дій. Боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію: передати

майно, виконати роботу, сплатити гроші. Об'єктами зобов'язань є дії. У

відносинах власності права власника та обов'язки громадян і організацій

спрямовані на річ. Об'єктами відносин власності є речі. Тому відносини

власності інакше називають речовими відносинами. Зміст зобов 'язання

становлять права, вимоги кредитора і обов'язки боржника. За змістом

виділяють зобов'язання, спрямовані на: - передачу майна у власність і

зобов'язання у зв'язку з передачею майна у тимчасове користування ; -

виконання робіт; - надання послуг; - сплату грошей; відшкодування шкоди; -

повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно

збереженого майна.

№ 156. Поняття зобов'язання та зобов'язального права.

Поняття зобов'язання: в силу зобов'язання одна сторона (боржник)

зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от:

передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від

певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його

обов'язку. Ознаки зобов'язань: 1)в зобов'язаннях суб'єкти мають юридична

рівне положення - кожний із суб'єктів у зобов'язанні має права та обов'язки

і не підпорядкований іншому суб'єкту. 2) переважна більшість зобов'язань за

участю громадян виникає з договорів; 3) зміст прав і обов'язків суб'єктів

зобов'язань визначається не тільки згідно з вимогами імперативних

(обов'язкових) норм цивільного законодавства, а й за розсудом суб'єктів

зобов'язання. 4) зобов'язання мають санкції. Для реалізації санкції суб'єкт

зобов'язання, чиє право порушено, вправі звернутися з позовом у суд або

арбітражний суд. Зобов'язальне право — це система цивільно-правових норм,

які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі

товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної

шкоди за участю організацій і громадян. Норми зобов'язального права є

важливою і найбільш значною частиною цивільного законодавства.

Зобов'язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина

містить норми, які передбачають правила, що поширюються на всі

зобов'язання: норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань,

виконання зобов'язань, про відповідальність суб'єктів за порушення

зобов'язань та припинення зобов'язань. Особлива частина зобов'язального

права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань.

№ 157. Наслідки закінчення строку позовної давності.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для

відмовлення в позові (ст.80 ГК). Закінченням строку погашається право на

позов у матеріальному змісті, тобто можливість примусового здійснення

суб'єктивного цивільного права за допомогою позову. Витікання давнього

терміну не погашає, однак, права на позов у процесуальному змісті, тобто

права на пред'явлення позову в чи суді арбітражі. Вимога про захист

порушеного права приймається судом незалежно від закінчення строку позовної

давності. Втрата права на позов у матеріальному змісті у зв'язку з

витіканням строку позовної давності позбавляє суб'єктивне право можливості

примусового захисту. Якщо суд визнає поважну причину пропуску терміну

позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.2 ст.80 ЦК).

№ 158. Умови дійсності угод.

Угода – вольова правомірна дія, безпосередньо спрямована на досягнення

правового результату (виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків).

Умови дійсності: - особа, яка уклала угоду повинна бути правосуб’єктною. -

зміст угоди повинен відповідати закону; - єдність волі і волевиявлення; -

форма угоди повинна відповідати вимогам закону.

№ 159. Поняття та види позадоговірних зобов'язань.

Позадоговірні зобов'язання містять у собі ряд зобов'язань: Зобов'язання, що

виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу).

Зобов'язання, що виникають у результаті заподіяння шкоди; зобов'язань, що

виникають внаслідок рятування чужого майна; Зобов'язання, що виникають з

безпідставного придбання або збереження майна. Відмінність позадоговірних

зобов'язань від договірних зобов'язань полягає в тім, що перші виникають на

підставі здійснення неправомірного акта, тобто будь-якого правопорушення, а

в окремих випадках - карного злочину. Учасники завжди знаходяться в

абсолютних правовідносинах (наприклад, право на власність) Другі –

відносини завжди відносні (тобто коли конкретному праву особи відповідає

конкретний обов'язок).

№ 160. Підстави виникнення та припинення права властності.

Способи виникнення права власності: - первісні, при яких право власності на

майно виникає вперше чи незалежно від прав на нього попереднього власника.

- похідні, при яких право власності на майно переходить від однієї особи до

іншої. До первісних способів відносяться: 1.Переробка (специфікація);

2.Оволодіння; 3.Визнання майна без хазяїна (ст.137 ГК); 4.Реквізиція - це

оплатне вилучення майна, в інтересах суспільства, за рішенням органів

державної влади, при обставинах надзвичайного характеру; 5.Конфіскація -

це безоплатне вилучення у власника його майна за рішенням органів державної

влади у виді санкцій за здійснення правопорушень; 6.Націоналізація -

відчуження майна на користь держави; 7.Приватизація - відчуження майна від

держави. До похідних способів виникнення права власності відносяться всі

договори, спрямовані на передачу майна у власність (договір купівлі-

продажу, міни, постачання, позики й ін.), а також перехід майна в

спадщину. Право власність припиняється при настанні визначених юридичних

фактів: 1.Обставини, зв'язані з припиненням існування об'єкта права

власності (наприклад, загибель власності); 2.Обставини, зв'язані з

припиненням існування суб'єкта права власності (наприклад, смерть

власника).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8