шпори з цивільного права України

умислу застосовуються загальні наслідки недійсності угод, передбачені ст.48

ЦК України (двостороння реституція). Зазначені наслідки визнання угоди

недійсною застосовуються і у разі, коли стороною в угоді є громадянин.

№ 50. Право спільної власності.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком

власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може

належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і

державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при

регулюванні індивідуальної власності, колективної, державної власності, а

також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно

приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної,

колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право

спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права

загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному

відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному

власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений.

№ 51. Підстави звільнення боржника від відповідальності.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або

повний склад правопорушення, що налічує чотири елементи (протиправність,

шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи у

договорі — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні

неустойки, втраті завдатку тощо). При відсутності хоча б одного з цих

елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна

відповідальність не настає. Підставами звільнення від цивільно-правової

відповідальності є випадок і непереборна сила. Випадок (казус) має місце

тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується

відсутністю її вини. Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за

даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до

діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-

друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не

рядова, звичайна обставина, яка також може викликати певні труднощі для

сторін. По-третє, непереборна сила — це подія, яку не можна було

відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її

діяльності.

№ 52. Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди

(оголошення конкурсу).

Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення

конкурсу), є різновидом зобов'язань або зобов'язальних відносин, на

підставі яких одна сторона (влаштовувач конкурсу), оголосивши конкурс,

зобов'язана сплатити обіцяну винагороду особам (учасникам конкурсу), які

подали роботи, що визнані гідними винагороди відповідно до умов конкурсу.

Учасниками зазначених зобов 'язальних відносин виступають: з боку

влаштовувачів конкурсів — державні, кооперативні або інші громадські

організації, яким право оголошувати конкурс надано їх статутами

(положеннями) або чинним законодавством України. Учасниками конкурсу можуть

бути громадяни (індивідуально чи колективно), організації. Предметом

конкурсу є як дії (виконання музичного, художнього твору), так і результат

дій (створення машини, картини, роману). Конкурс у цивільному праві є

сукупністю односторонніх угод, які повинні бути вчинені як влаштовувачем

конкурсу, так і його учасниками. Наприклад, за своєю юридичною природою,

оголошення конкурсу є одностороннім волевиявленням влаштовувача конкурсу,

тобто односторонньою угодою. Об’ява про конкурс повинна містити зміст

завдання, строк його виконання, розмір винагороди, місце представлення,

порядок і строк порівняльної оцінки робіт... Якщо конкурс оголошено на

твори літератури, літератури, мистецтва, організація отримує право

використовувати ті з них що були премійовані. Автори творів зберігають

право на отримання винагороди за використання творів, якщо інше не

передбачалося об’явою про конкурс. Організація, що оголосила конкурс

повинна повернути роботи, які не отримали винагороди учасникам, якщо інше

не передбачене об’явою про конкурс.

№ 53. Порядок здійснення цивільних прав і обов’язків недієздатними і

обмежено дієздатними громадянами.

Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а)

укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики,

майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або

інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмежено дієздатний громадянин

вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Обмеження дієздатності не

викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин

несе цивільну відповідальність за загальними правилами Громадянин

вважається недієздатним з години набрання законної сили рішенням суду про

визнання його недієздатним. Суд винний надіслати копію рішення органові

опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Від імені

недієздатного укладає угоди опікун. Укладені раніше односторонні угоди

(заповіт, видача довіреності), договори, зв'язані з особою громадянина,

визнаного недієздатним, припиняють свою дію. Визнання громадянина

недієздатним припиняє дію виданої їм довіреності. За шкоду, заподіяну цим

громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані

здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої

вини.

№ 54. Угоди, укладені з метою, що суперечить інтересам держави та

суспільства.

Згідно ст. 49, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною

інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в

разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все

одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої

сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з

неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу

лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути

повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на

відшкодування виконаного стягується в доход держави.

№ 55. Поставка.

Двустороній, оплатний, консенсуальний. Точки зору: 1) Різновид договору

купівлі-продажу; 2) самостійний вид цивільно-правового договору. Постачання

– угода сторін: одна сторона (організація – постачальник), зобов'язується

передати у власність чи повне господарське ведення продукцію чи товари у

визначений термін, а організація – покупець зобов'язується прийняти це

майно і сплатити встановлену ціну. Предмет: продукція виробничо-технічного

призначення, товари народного споживання. Сторонами виступають юр. особи і

громадяни-підприємці. Постачальник - виготовлювач і/чи виробник продукції.

Одержувач є - споживач і покупець. Укладається на тривалий термін (не менш

1 року). Ціна і порядок оплати визначається сторонами в момент укладання

договору. Оплата: попередня, наступна (по факту надходження), авансова.

Укладається в писемній формі: шляхом підписання угоди, шляхом обміну

листами і телеграмами, шляхом прийняття замовлення до виконання. Зміст

договору постачання - істотні умови: предмет; ціна; кількість; якість;

асортимент повинний бути розгорнутим і необхідний додаток - специфікація;

термін оплати і постачання; упаковка і маркірування; юрид. адреси.

Постачальник несе відповідальність: за недопоставку; за нестачу; за

некомплектність; за прострочення; за ненадлеж. маркірування; за несвоєчасне

повернення тари. Стягуються або збитки, або неустойка. Строк позовної

давності – 6 місяців.

№ 56. Дія цивільних законів.

Дія цивільно-правових законів у часі полягає в тому, що закон зворотної

сили не має і застосовується тільки до тих відносинам, що виникнуть після

вступу його в силу, якщо інше не передбачено в законі. Закон набирає сили

через 10 днів після опублікування його в офіційних джерелах, якщо інше не

передбачено в законі. Закон припиняє дію: після закінчення часу чинності

даного закону; при припиненні відносин для регулювання яких даний закон

була прийнята; скасування даного закону іншим законом. НПА, що визначають

права і обов’язки громадян не доведені до відома населення не є чинними.

Офіційні видання: “Офіційний вісник України”; “Урядовий кур’єр”. Дія

цивільно-правових законів у просторі означає, що нормативно-правові акти

діють на всій території, що знаходиться під юрисдикцією їхнього органа, що

прийняв. Акти центральних органів діють на всій території України, а акти

місцевих органів на відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Цивільні закони поширюють свою дію на всіх осіб (фізичних і юридичних), які

знаходяться на території України, якщо інше не визначене в самому законі.

Але деякі цивільно-правові норми розраховані на визначене коло осіб: тільки

на громадян (правила щодо умов оголошення громадянина померлим чи безвісно

відсутнім); тільки на фізичних осіб (правила щодо підряду на капітальне

будівництво). У іноземних осіб чи осіб без громадянства ті ж самі права і

обов’язки, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, законом чи

міжнародним договором.

№ 57. Поняття повноваження.

Повноваження представника — це те коло прав і обов'язків, які покладаються

на нього. Без повноважень немає представництва. Повноваження представника

можуть визначатися самою особою, яку представляють, при добровільному

представництві, а при обов'язковому представництві повноваження

визначаються законом , чи адміністративним актом. Повноваження представника

— це особливе право. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-

небудь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Підстави

виникнення: 1) волевиявлення особи; 2) призначення або обрання особи на

посаду (керівник підприємства, касир, призначення опікуном); 3) наявність

адміністративного акту; 4) сімейні відносини; 5) спільне ведення

селянського господарства; 6) членство в кооперативі, інтереси якого

представляє голова. Характерною ознакою повноважень представника є те, що

вони завжди звернені до третьої особи, а не до особи, яку представляють.

Особа, яку представляють, не є зобов'язаною особою перед представником,

тому що нерідко особа, яку представляють, є недієздатною, наприклад при

обов'язковому (законному) представництві батьків, усиновителів, опікунів.

Представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень.

№ 58. Відмінність зобов’язальних відносин від речових.

В силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь

іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу,

сплатити гроші або утриматися від певної дії), а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання являє собою

окремий вид цивільних правовідносин. Особливості: 1) в зобов’язальних

правовідносинах приймають участь 2 або більше визначених осіб, одна з яких

є уповноваженою, а інша – зобов’язаною, у відносинах же власності власнику

протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобов’язальні відносини належать

до числа відносних, а речові – абсолютних; 2) у зобов’язальних

правовідносинах обов’язок, як правило полягає у виконанні певних дій (у

правовідносинах власності від осіб перш за все вимагається утриматися від

певних дій); 3) зобов’язальні правовідносини є правовою формою відносин по

передачі майна, виконання робіт, надання послуг, тобто вони виступають як

майнові відносини, що виражають динаміку власності; 4) належне виконання

зобов’язань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій:

окрім відшкодування збитків, стягується ще й неустойка; 5) норми, що

регулюють зобов’язальне право складають один з найважливіших інститутів –

зобов’язальне право.

№ 59. Дольова, солідарна та субсидіарна відповідальність.

Дольова відповідальність. При наявності чисельності боржників у

зобов'язанні, кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній

частці з іншими, якщо інакше не випливає з закону чи договору. Солідарна

відповідальність. При наявності чисельності боржників у зобов'язанні,

кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників спільно, так і від

кожного з них окремо, притому як цілком, так і в частині боргу, якщо це

передбачено договором і встановлене законом (зокрема при неподільності

предмета зобов'язання, якщо особи спільно заподіяли шкоду, а також за

договором поручительства боржник і поручитель відповідають перед кредитором

як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором). Боржник, що

виконав солідарне зобов'язання, має право вимоги (регрес) до кожного з

інших боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом чи

договором. Субсидіарна відповідальність. Додаткова відповідальність осіб,

що поряд з боржником відповідають перед кредитором за неналежне виконання

зобов'язання у випадках установлених законом чи договором. Субсидіарну

відповідальність несуть: (а) батьки (попечителі) за шкоду, заподіяна

неповнолітніми у віці від 15 до 18 років; (б) вищестояща організація по

боргах бюджетної організації; (в) відповідальність гаранта.

№ 60. Поняття та ознаки юридичної особи.

Юридичними особами визнаються організації, що мають у власності, повному

господарському веденні чи оперативному керуванні відособлене майном,

самостійно відповідають за своїми обов'язками і можуть виступати в суді,

арбітражному суді, третейському суді як позивачи чи відповідачи. Юридичні

особи можуть мати майнові й особисті немайнові права й обов'язки.

Правоздатність юридичної особи характеризується тим, що воно може мати

цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його

установчих документах, нести зв'язані з цією діяльністю обов'язки. Юридична

особа діє на підставі статуту, або установчого договору і статуту, або

тільки установчого договору. Ознаки юридичної особи: 1. Наявність

відособленого майна. Воно повинно бути відособлене від засновників, а також

від держави; воно може належати на праві власності, або на праві повного

господарського відання, або на праві оперативного; 2. Організаційна

єдність. Організація повинна мати апарат управління, закріплений у Статуті

чи Положенні; 3. Самостійна майнова відповідальність. У зобов'язанні

юридична особа відповідає усім своїм майном, при цьому ні держава, ні

засновники, як правило, не несуть відповідальність по зобов'язаннях

юридичної особи. Юридична особа не несе відповідальність по зобов'язаннях

засновників. 4. Можливість виступу в цивільному обороті від свого імені.

Будь-яка юридична особа має своє найменування, назву українською мовою, за

бажанням органа на російській чи англійській мові.

№ 61. Поняття та значення позовної давності.

Позовна давність - це період, протягом якого можна вимагати примусового

здійснення і захисту порушеного права по позову через суд, арбітражний чи

третейський суд (ст. 71 ЦК). Право на позов розуміється як: 1. Право на

позов у процесуальному змісті - це право на правосуддя, на звертання в суд.

Це право існує з моменту народження до моменту смерті. Це елемент

правоздатності; 2. Право на позов у матеріальному змісті - це право жадати

від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного цивільного

права. Значення позовної давності: 1. Позовна давність служить засобом

стабілізації цивільного обороту; 2. Стимулює активність учасників

цивільного обороту; 3. Забезпечує зміцнення договірної дисципліни; 4.

Сприяє об'єктивному розгляду цивільної справи.

№ 62. Переддоговірні спори.

Певними відмінностями від загального порядку характеризується укладення

господарських договорів між юридичними особами. Чинне цивільне

законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорів), що

укладаються між організаціями. Ініціативу в укладенні договору може виявити

будь-яка сторона. При цьому складаються проект договору або лист

(телеграма, телефонограма тощо), які виконують роль пропозиції укласти

договір (оферти). Найчастіше це здійснюють постачальник, підрядчик та інші

особи, які в широкому розумінні є послугонадавачами. У деяких видах

господарських відносин складанню проекту договору передують так звані

переддоговірні контакти. Одержавши проект договору у двох примірниках,

друга сторона розглядає його і в разі згоди із запропонованими умовами

договору підписує його та надсилає один примірник оференту. Договір

вважається укладеним. За наявності заперечень щодо умов договору

підприємство чи організація, яка одержала проект договору, складає протокол

розбіжностей, про що робить застереження в договорі, та в 20-денний строк

надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з

підписаним договором. У цьому разі укладення договору проходить ще одну

стадію - стадію переддоговірного спору. Сторона, яка одержала протокол

розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів

щодо врегулювання розбіжностей з другою стороною. Погоджені пункти

включаються в текст договору, а ті розбіжності, що залишились

неврегульованими, передаються в цей самий 20-денний строк на вирішення

арбітражного суду, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням

сторін.

№ 63. Загальна характеристика права власності в цивільному праві зарубіжних

країн.

Право власності на відміну від власності є юридичною категорією. Воно

виникає одночасно з виникненням держави. Варто розрізняти право власності в

об'єктивному і суб'єктивному змісті. В об'єктивному розумінні - це

сукупність правових норм, установлених державою і регулюючих відносини по

володінню, користуванню і розпорядженню засобами виробництва і предметами

споживання. У суб'єктивному змісті - це конкретне право визначеної особи по

володінню, користуванню і розпорядженню приналежної йому річчю. Володіння

– закріплення матеріальних благ за конкретним власником, і визначає фактине

утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування – вилучення з

речей їх корисних властивостей, які надають можливість задовольнити

відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження – визначення

власником юридичної або фактичної долі речі. Право власності має абсолютний

характер.

№ 64. Обмеження правоздатності громадян.

Цивільне законодавство передбачає реальність і гарантованість

правоздатності. Це означає: а) жоден громадянин за своє життя не може бути

позбавлений цивільної правоздатності. Як відомо, вона припиняється із

смертю громадянина. б) Зак-во України не виключає обмеження цивільної

правоздатності у випадках і в порядку, передбачених законом. Допускається 2

види обмеження правоздатності: 1) добровільне (громадянин стає ченцем); 2)

примусове – допускається лише у випадках чітко зазначених в законі: а)

випадки, передбачені у законі (позбавлення волі); б) застосовується

компетентними органами (суд, начальник органу ВС, органи охорони здоров’я);

в) є реакцією на протиправну поведінку; г) не перевищує строків,

передбачених законом; д) виконується під контролем спеціальних державних

органів.

№ 65. Інші види речових прав на майно. Їх загальна характеристика.

До таких належать сервітуту, емфітевзис та суперфіцій. Сервітут – право

однієї особи користуватися річчю іншої в одному або декількох відношеннях

(право проїзду чи проходу по чужій ділянці, користування водою з

водоймища). Особливості: 1) речове право, а не договірне, носить абсолютний

характер; 2) не обмежується часом; 3) сервітут обтяжує право власності; 4)

зміна суб’єктів права власності не припиняє сервітутного права, крім

особистих сервітутів; 5) не може бути самостійним об’єктом цивільного

права; 6) обмеження права виражається не часом а обсягом; 7) суб’єкт

сервітутного права має право лише користування. Емфітевзис – довгострокове,

відчужуване і таке, що успадковується право користування землею для

сільськогосподарського виробництва. Коли власник землі не бажає втрачати

права власності, але і не бажає або не має змоги обробляти землю. Є

різновидом речового права. Суперфіцій – право користування чужою землею для

забудов.

№ 66. Поняття та значення договору, як підстави виникнення зобов’язання.

Договір — це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або

припинення цивільних прав і обов'язків. Серед підстав виникнення

зобов’язань центральне місце належить договорам. Таке значення договору

обумовлено самою суттю цивільно-правових відносин, саме він зв’язує

володільців тих чи інших речей, за допомогою договору надають послуги,

виконують роботи...

№ 67. Розрахункові та кредитні відносини.

Платежі за зобов'язаннями між державними організаціями, колгоспами й

іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями

провадяться в порядку безготівкових розрахунків через кредитні

установи, в яких зазначені організації відповідно до закону зберігають

свої кошти. Порядок і форми розрахунків визначаються законодавством.

Організації можуть давати одна одній кредити а також отримувати цільові

кредити від банків та інших кредитних організацій. Громадяни України можуть

зберігати свої грошові кошти в банківських установах. На ці кошти можуть

бути звернені стягнення не інакше, як за вироком суду.

№ 69. Оголошення громадянина померлим.

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлим, якщо в місці його

постійного проживання протягом 3 років про нього немає відомостей і ці

відомості всіма доступними способами неможливо добути. Якщо особа пропала

безвісті, при обставинах, що загрожували життю, то цей термін скорочується

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8