Каталог Рефератов - шпори з цивільного права України - скачать рефераты, курсовые работы, бесплатно рефераты, рефераты на тему


	Главная \| Карта сайта


	РАЗДЕЛЫ


	ПАРТНЕРЫ


	АЛФАВИТ

... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


	ПОИСК

шпори з цивільного права України

законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити

кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання,

зокрема в разі прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є

застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України «Про заставу».

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання

боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання,

одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими

кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави

виникає з моменту укладення договору застави.

№ 109. Право державної власності.

Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що

закріплюють і охороняють приналежність матеріальних і інших благ народу в

особі обраного ним представницького органа державної влади, а також

встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна.

Відносини державної власності відрізняються від інших відносин власності,

незважаючи на проголошення їх рівності. Це виявляється: 1) у тім, що у

власності держави може знаходиться будь-яке майно, у тому числі вилучене з

обороту чи обмежене в обороті; 2)деякі способи придбання майна у власність

можуть бути використані тільки державою (наприклад, стягування податків і

мита, конфіскація); 3)як політичний суверен держава шляхом видання

законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника і межі їхнього

здійснення. Але в майнових відносинах, де власники протистоять один одному

як товаровласників, рівність повинна бути й у відношенні державної

власності. У цих відносинах держава виступає як рівноправний власник,

учасник товарообміну. До державної власності в Україні відносяться

загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-

територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права

загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної

Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-

територіальні одиниці.

№ 110. Умови цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором

примусовий захід майнового характеру, який застосовується за невиконання чи

неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного становища

і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника.

Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування

відповідальності, стимулюючи належне виконання цивільно-правового

обов'язку, є також засобом попередження цивільних правопорушень у

майбутньому. При цьому відшкодувальна, каральна (штрафна) і виховна

(превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності. Умови

цивільно-правової відповідальності: 1.Протиправне діяння, тобто діяння, що

не відповідає вимогам закону чи договору; 2.Причинний зв'язок, тобто

боржник відповідає не за будь-які, а тільки за заподіяні порушенням

зобов'язання збитки; 3. Наявність провини і збитків. Види цивільно-правової

відповідальності: договірна (настає в зв'язку з заподіянням збитку,

викликаного невиконанням зобов'язання, що існує між кредитором і

боржником) позадоговірна (настає в результаті заподіяння збитку , що не є

наслідком невиконання зобов'язання, що існує між кредитором і боржником);

часткова і солідарна (при множинності боржників у зобов'язанні);

субсидіарна (додаткова); змішана (при невиконанні або неналежному виконанні

зобов'язання з вини обох сторін).

№ 111. Види суб'єктів цивільного права України.

Суб'єкти цивільного права - це особи, що приймають участь у цивільно-

правових відносинах. Суб'єкт, якому належить право, називається активним

суб'єктом, чи суб'єктом права. Суб'єкт, на який покладений обов'язок,

називається пасивним суб'єктом, чи суб'єктом обов'язку. Як правило, у

цивільно-правових відносинах кожний з учасників має суб'єктивні права і

несе суб'єктивні обов'язки. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути:

громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юр. особи,

держава. Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових

відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність

і цивільна дієздатність. Цивільна правоздатність - це здатність мати

цивільні права й обов'язки. Цивільна дієздатність - це здатність суб'єкта

своїми діями здобувати цивільні права і створювати для себе гр обов'язку.

Суб'єктивне цивільне право - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки

уповноваженої особи, які забезпечується виконанням обов'язків іншими

суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної поведінки

зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи.

№ 112. Види угод.

1. Угоди можуть бути однобічними, двох- чи багатобічними (договори). Під

однобічною угодою розуміється волевиявлення (дія) однієї сторони.

Двосторонньою чи багатобічною угодою називається угода двох чи декількох

сторін. Двостороння чи багатобічна угода іменується договором. Отже, будь-

який договір - це угода, але не будь-яка угода - договір. Договір - вид

угоди.

2. У залежності від того з якого моменту угода вважається укладеною:

реальні (однієї угоди не досить, необхідно ще і передача речі, наприклад,

займ); консенсуальные (досить досягти угоди по всіх істотних умовах,

наприклад, купівля-продаж); 3. Угоди бувають оплатні і безоплатні (договір

дарування); 4. Угоди можуть бути каузальні (угоди, у яких видно їхня

підстава чи ціль, наприклад, договір закупівлі-продажу - підстава: передача

майна від однієї особи до іншої) і абстрактними (підстава здійснення угоди

прямо не виражена);

5. Угоди можуть бути звичайними й умовними (угоди, по яких виникнення,

зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання

чи не настання в майбутньому події, щодо якої сторонам не відомо наступить

воно чи ні.

№ 113. Спільна дольова та спільна сумісна власність.

Спільна часткова власність: виникає на різних підставах; кожному учаснику

належить частка у спільному майні: - право кожного з співвласників не

обмежується якоюсь конкретною часткою; - об’єктом права власності є річ; -

права інших співвласників також розповсюджується на все майно; - кожному з

співвласників належить визначена частка в праві власності. Володіння,

користування і розпорядження майном відбувається за згодою всіх

співвласників. Кожен учасник відповідно до своєї частки має право на доходи

від спільного майна, а також несе обов’язки перед третіми особами. Існує

право привілейованою купівлі, але не застосовується при укладанні договору

дарування, довічного утримування, міни. Кожен з співвласників має право на

виділ належної йому частки. Спільна сумісна власність: виникає тільки у

випадках, прямо передбачених законом – власність без визначення часток,

право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших

співвласників цього майна. Володіння, користування і розпорядження майном

здійснюється за взаємною домовленістю.

№ 114. Поняття шкоди та збитків. Види збитків.

У ЦЗ вживаються два терміни: «відшкодування збитків» та «відшкодування

шкоди». Законодавча традиція розмежовує їх залежно від сфери виникнення

негативних наслідків. Якщо вони виникли через невиконання договору, то

вживається слово «збитки». Якщо ж сталися вони не у зв'язку з договором

(ушкодження здоров'я, каліцтво, смерть, пошкодження чи знищення майна), то

вживається слово «шкода». Збитки, і шкода - це грошовий вираз негативних

майнових наслідків, які виникли внаслідок невиконання юридичного обов'язку,

до стягнення яких присуджується особа. Збитки можуть виразитися у витратах,

яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням речі (наприклад,

при перевезенні їх залізницею). Збитками є витрати, які особа зробила або

мусить зробити для відновлення свого права. Протиправна поведінка в

договірних чи недоговірних відносинах може викликати неможливість одержання

доходів, які особа за звичайних обставин, коли б не сталося правопорушення,

могла б одержати. Через поставку недоброякісного товару покупець не одержав

доходу, який він мав реально одержати від його реалізації, якби не було

браку. Потерпілий, ставши інвалідом, не може продовжувати працювати. Йому

належить відшкодувати суму заробітку, яку він мав до каліцтва. Йдеться про

неодержану вигоду.

№ 115. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна.

Шкода, понесена громадянином при рятуванні чужого майна від небезпеки, що

йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією особою, майно якої рятував

потерпілий. Відшкодування шкоди виконується по рішенню особи, керуючого

органу, майно якої рятував потерпілий а при наявності спору – суд.

Суб’єкти: громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди

(кредитор); організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати (боржник).

Зміст зобов’язання складає право потерпілого одержати відшкодування шкоди і

обов’язок організації відшкодувати цю шкоду. Об’єкт зобов’язання –

відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно.

№ 116. Предмет цивільного права.

Предметом цивільно-правового регулювання є: - майнові відносини; - особисті

немайнові відносини. Майнові відносини - це конкретні вольові економічні

відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів

виробництва, предметів споживання й інших матеріальних благ. По змісту

майнові відносини поділяються на дві групи: - відносини власності; -

відносини в сфері товарообігу. Відносини власності, тобто майнові,

відображають існуюче розподіл матеріальних благ між визначеними особами.

Майнові відносини в сфері товарообігу - це відносини, зв'язані з переходом

матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників) до інших (споживачам).

Особисті немайнові відносини. У даному випадку маються на увазі особисті,

немайнові права на блага, невіддільні від особистості: життя, здоров'я,

честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особистість,

здійснюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені права

поділяються на групи: - особисті права, зв'язані з майновими, наприклад

особисті права авторів творів в області науки, літератури, винаходів;-

особисті права, які виникають незалежно від майнових, тобто не зв'язані з

ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність.

№ 117. Дії як об'єкти цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які

дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо.

Термін «дія» у цивільному праві має інше значення. Так, за договором

купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого

майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна

розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи

припинення правовідносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб

вчинені іншими особами. Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо

спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути

відокремлені від самої зобов'язальної особи. Серед дій як об'єктів

цивільних прав особливе місце посідають послуги — певна діяльність, яка

створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб. За допомогою

послуги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом,

має споживну вартість і стає об'єктом цивільного права. Розрізняють три

види послуг: фактичні (договір схову, договір Перевезення); юридичні

(договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких

поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

№ 118. Підстави виникнення та припинення права власності.

Способи виникнення права власності: - первісні, при яких право власності на

майно виникає вперше чи незалежно від прав на нього попереднього власника.

- похідні, при яких право власності на майно переходить від однієї особи до

іншої. До первісних способів відносяться: 1.Переробка (специфікація);

2.Оволодіння; 3.Визнання майна без хазяїна (ст.137 ГК); 4.Реквізиція - це

оплатне вилучення майна, в інтересах суспільства, за рішенням органів

державної влади, при обставинах надзвичайного характеру; 5.Конфіскація -

це безоплатне вилучення у власника його майна за рішенням органів державної

влади у виді санкцій за здійснення правопорушень; 6.Націоналізація -

відчуження майна на користь держави; 7.Приватизація - відчуження майна від

держави. До похідних способів виникнення права власності відносяться всі

договори, спрямовані на передачу майна у власність (договір купівлі-

продажу, міни, постачання, позики й ін.), а також перехід майна в

спадщину. Право власність припиняється при настанні визначених юридичних

фактів: 1.Обставини, зв'язані з припиненням існування об'єкта права

власності (наприклад, загибель власності); 2.Обставини, зв'язані з

припиненням існування суб'єкта права власності (наприклад, смерть

власника).

№ 119. Поняття та види застави.

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого

майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для

гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок

цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка

приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу

закону (застава вантажів у морського перевізника). Договір укладається в

письмовій формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є

нерухомість, транспортні засоби чи космічні об’єкти. Види застави: 1)

іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2)

заклад – застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3)

застава товарів в переробці або обороті – можуть змінюватися предмети

застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4) застава цінних

паперів; 5) застава майнових прав – предметом є належні заставодацю вимоги

за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які

виникнуть в майбутньому.

№ 120. Договір комісії.

Договір комісії – це договір, по якому одна сторона (комісіонер)

зобов'язується з доручення іншої сторони (комітента) зробити за винагороду

для комітента одну чи кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Відмінності договору комісії від договору доручення: комісіонер завжди діє

від свого власного імені; предметом договору комісії являються тільки

угоди. Кконсенсуальный; оплатний; двусторонній. За загальним правилом

комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання третьою особою

укладеної їм угоди. Виключення складають: делькредере – чи порука

поручительство комісіонера перед комітентом за виконання укладеної їм угоди

з третьою особою.

№ 121. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Цивільне законодавство - це сукупність цивільно-правових законів і інших

цивільно-правових нормативних актів, розташованих у визначеному порядку

відповідно до їхньої юридичної чинності.

Основними джерелами цивільного законодавства є: Конституція України від 28

червня 1996 р. (ст.ст. 13, 14, 21, 22, 26, 32, 33, 41, 42, 47, 54, 55, 56);

нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України (Цивільний кодекс

УРСР від 18 липня 1963 р., Закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р.,

Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про

підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., Закон України “Про

господарчі товариства” від 19 вересня 1991 р., Закон України “Про цінні

папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.); Декрети Кабінету Міністрів

України; Укази Президента України; Постанови і розпорядження Кабінету

Міністрів України; нормативно-правові акти міністерств, відомств і

державних комітетів України; нормативно-правові акти органів місцевої влади

і самоврядування України.

№ 122. Довіреність.

Дорученням визнається письмове уповноваження, видане однією особою іншій

особі для представництва перед третіми особами. Доручення може бути видано

тільки дієздатними громадянами і юридичними особами в рамках їхньої

статутної правосуб'єктності. Громадяни у віці від 15 до 18 років можуть

самостійно видавати доручення в межах тих прав, що можуть здійснювати самі.

На інші угоди й інші юридичні дії доручення таких осіб повинна бути

забезпечена згодою батьків, усиновителів чи попечителів. По змісту й обсягу

повноважень представника розрізняють три види доручень. Генеральні

(загальні) доручення - видаються для здійснення угод і інших юридичних дій

протягом визначеного періоду (наприклад, доручення на управління

автомобілем із правом наступної реалізації і передоручення); Спеціальні

доручення - видаються на здійснення ряду однорідних угод чи інших юридичних

дій. До них відносяться доручення на представництво в суді, на одержання

товарно-матеріальних цінностей від вантажоперевізника. Разові доручення -

видаються для здійснення строго визначеної угоди чи іншої юридичної дії

(наприклад, доручення на одержання зарплати за якийсь місяць). Термін дії

доручення визначений ст.67 ГК і не може перевищувати трьох років. Якщо ж

термін не зазначений, то доручення зберігає силу протягом одного року з дня

її здійснення.

№ 123. Право колективної власності.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком

власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може

належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і

державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при

регулюванні індивідуальної власності, колективної, державної власності, а

також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно

приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної,

колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право

спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права

загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному

відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному

власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений.

№ 124. Система цивільного права України.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на

принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах,

товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі

громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного

задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного

цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й

інститути, розміщені у визначеній послідовності.Цивільно-правові норми й

інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного

права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори,

представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює

особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право

власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; -

право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у

виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр

законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 125. Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.

Завдаток - це грошова сума, що одна сторона передає іншій стороні в рахунок

виконання договору на доказ виконання договору і у забезпечення

зобов'язання. Якщо зобов'язання не виповнюється з вини боржника задаток не

повертається, якщо зобов'язання не виконане з вини особи, що взяла задаток,

то задаток повертається в 2-кратному розмірі (ст. 195 ЦК). Функції задатку:

1) Розрахункова, він йде в рахунок оплати майбутнього зобов'язання; 2) є

доказом; 3) Забезпечувальна. Відмінність задатку від авансу. На практиці

розрізняти задок від авансу складно, тому що повинно бути зазначене в

договорі, якщо договір не вказує, що внесена сума є задатком, те це аванс.

Аванс (передоплата) - це грошова сума, що видається в рахунок виконання

належних платежів, тобто виконує двох функцій: платіжну і

доказательственну. Задаток і аванс тільки між фізичними чи особами з їхньою

участю.

№ 126. Поняття цивільного права.