Нотариат

присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом

і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій,

зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання

нотаріуса".

Звернення до морального аспекту діяльності нотаріуса — одна з ланок

реалізації дуже важливої задачі нашого суспільства — відродження духовного

життя України. Положення цієї статті вперше урегульовано нашим

законодавством і заслуговують на увагу, бо моральний, як і професійний,

авторитет нотаріуса повинен бути на високому рівні.

Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу

вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність

перед собою і людьми. Це — суто психологічний аспект, який змушує людину

поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совістю.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звернувся до

нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою

нотаріальні дії, нотаріус зобов’язаний бути чесним, правдивим, не

переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально.

Принесення присяги тісно пов’язане і з етичною стороною діяльності

нотаріуса. Він має бути ввічливим, тактовним, об’єктивним, добрим

психологом, сповненим людської та професійної гідності.

Головне, щоб принесення присяги аж ніяк не перетворилося на просту

незначущу формальність.

Права нотаріуса є реалізацією принципу сприяння громадянам та

організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення в законі його

прав (ст. 4 Закону України "Про нотаріат"). Перелік цих прав є досить

об’ємним, але невичерпаним — чинним законодавством нотаріусу може бути

надано й інші права.

Нотаріус витребує від підприємств, установ, організацій, а також від

фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної

дії, якщо одержання їх самими заінтересованими особами утруднено.

Нотаріус сам встановлює термін, протягом якого до нотаріальної контори

мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні

обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен

перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону України "Про нотаріат").

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти

угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких

не викликало труднощів, бо існував установлений зразок для кожного виду, то

зараз посвідчення угод вимагає творчого підходу до їх складання, співпраці

нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються

до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме

чинному законодавству і не викликатиме ніяких непередбачених негативних

наслідків.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії

необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не подали заінтересовані

особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії

документів. Скажімо, для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус

може на прохання заінтересованих осіб виготовити копії з оригіналів

свідоцтв про народження і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричинити шкоду чи

меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб’єктивні

права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз’яснення з питань

вчинення конкретної нотаріальної дії, а також консультації правового

характеру. Наприклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз’яснює заповідачеві

про право певних осіб мати обов’язкову частку у спадковому майні;

посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової

власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі;

посвідчуючи договір дарування квартири, нотаріус, роз’яснивши наслідки

посвідчення такого договору, може порадити краще скласти заповіт або

договір довічного утримання.

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси,

розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які звертаються до

державного нотаріуса (ст. 19 Закону).

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. затверджено

"Примірне положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових

послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними

діями, а також послуг технічного характеру".

Відповідно до цього Примірного положення надання консультацій та

роз’яснень із питань чинного законодавства, надання усних і письмових

довідок із законодавства, складання заяв, проектів угод та інших документів

правового характеру тощо розглядаються як додаткові послуги правового й

технічного характеру.

У Примірному положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг,

не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не є здійсненням

нотаріусами юридичної практики, а має лише характер правової допомоги без

мети отримання прибутку.

Оплата правової допомоги та послуг технічного характеру справляється в

розмірах, що встановлюються з урахуванням фактичних витрат на забезпечення

якісного й термінового обслуговування громадян, підприємств, організацій та

установ.

Це Примірне положення і підтверджена ним практика викликають певні

заперечення. По-перше, як розуміти надання додаткових послуг правового

характеру, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями? На практиці ці

дії, як правило, пов’язані саме з вчинюваними нотаріальними діями. По-

друге, за дії, що належать до компетенції державного нотаріуса і

розглядаються як його службові функції, а отже, оплачуються з державного

бюджету, нотаріус одержує ще одну заробітну плату, в декілька разів більшу,

ніж перша, але вже за рахунок заінтересованих осіб. По-третє, як розуміти

фактичні витрати на забезпечення якісного і термінового обслуговування?

Яким є критерій визначення цих фактичних витрат? Бо оплата за ці додаткові

послуги перевищує розмір державного мита в декілька разів.

Звісно, можна було б іще розглядати як додаткові, послуги технічного

характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано.

Трактування ж додаткових послуг правового характеру саме в такий спосіб

суперечить самій природі державного нотаріату і є прикритим засобом

отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб.

Обов’язки нотаріуса теж є реалізацією принципу сприяння фізичним та

юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен додержуватися норм Закону

України "Про нотаріат", а також норм матеріального права. Така

регламентація вказує, що він не може керуватися різними відомчими актами,

інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.

Свої обов’язки нотаріус повинен також виконувати відповідно до

присяги, а значить, за вимогами людської моралі добросовісно ставитися до

своєї роботи.

Нотаріус зобов’язаний сприяти заінтересованим особам у здійсненні

їхніх прав і захисті законних інтересів. Під час бесіди він має: встановити

взаємовідносини між заінтересованими особами та мету, яку вони

переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити документи щодо їх

достовірності, допустимості й належності; правильно визначити норму

матеріального права, яка регулює відносини між цими особами, і в разі

необхідності роз’яснити її заінтересованим особам.

Обов’язком нотаріуса є роз’яснення учасникам нотаріального провадження

їхніх прав та обов’язків, що випливають із вчинюваної дії, щоби прояснити

взаємовідносини заінтересованих осіб, запобігти можливим в майбутньому

спорам і несподіваним ситуаціям. Крім того, нотаріус зобов’язаний

роз’яснити заінтересованим особам їхнє право на вільне волевиявлення під

час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від її вчинення, поки вони

ще не підписали документа.

На зміст нотаріальної дії часто може впливати юридична необізнаність,

помилкова оцінка конкретної правової ситуації, непередбаченість

заінтересованих осіб та інші обставини. Тому дуже важливого значення

набуває обов’язок нотаріуса попереджати про наслідки вчинюваних

нотаріальних дій, щоб саме ці обставини не могли бути використані їм на

шкоду. Цей обов’язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і

реальному захистові суб’єктивних прав громадян та організацій.

Обов’язок зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій лежить в основі

діяльності й запобігає можливості настання несприятливих наслідків у разі

розголошення таємниці. Особливо це стосується посвідчення заповітів.

Глава 2. Організація діяльності нотаріальних органів

і посадових осіб, на яких покладено обов’язок

вчиняти нотаріальні дії

Сьогодні основу нотаріальної діяльності в Україні становлять державні

нотаріальні контори. Але з розвитком ринкових відносин у нашій країні

дедалі більшого значення набуває розширення приватної нотаріальної

діяльності. Це буде вигідно і зручно для заінтересованих осіб, вигідно й

державі, якій приватні нотаріуси сплачують податки.

Державний нотаріус не заінтересований у підвищенні інтенсивності своєї

праці. Він одержує стабільну, хоч і невелику, заробітну плату, а державне

мито повністю отримує держава. Штучне підвищення їхньої заробітної плати

завдяки так званим додатковим послугам, тобто за рахунок заінтересованих

осіб — явище тимчасове, якого не повинно бути в демократичній державі.

Необхідно надалі реформувати нотаріальну діяльність, аби вона відповідала

вимогам правової демократичної держави.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються

Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор

затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в

Автономній Республіці Крим, управліннями обласних, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій в межах установленої для

державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати

(ст. 17 Закону України "Про нотаріат").

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади

провадиться відповідними управліннями. На чолі державної нотаріальної

контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управління юстиції Київської

міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. було внесено зміни до

штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожній нотаріальній

конторі м. Києва посаду одного нотаріуса було перейменовано на посаду

заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаються

дві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, і як така відповідає

за завдану заінтересованим особам шкоду, спричинену незаконними чи

недбалими діями державного нотаріуса, який відповідає перед нотаріальною

конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону "Про нотаріат”).

Відповідно до наказу Президента України від 23 серпня 1998 р. "Про

врегулювання діяльності нотаріату в Україні” вчинення нотаріальних дій не є

підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Крім того,

за цим наказом державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного

забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

Державні нотаріальні контори утримуються коштом державного бюджету.

Державний нотаріус має печатку з зображенням Державного герба України,

найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється

Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,

державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

Прийняття Верховною Радою Закону України "Про нотаріат" диктувалося

новими економічними умовами, в яких опинилася наша держава, ставши на шлях

побудови ринкової економіки. Закон містив чимало нових положень, але

основним і революційним було створення інституту приватного нотаріату.

Започаткування змін у побудові нової системи нотаріату зумовлювалося дедалі

відчутнішою нестачею кадрів нотаріусів. У період, коли на систему нотаріату

покладалися нові завдання з оформлення договорів приватизації державного

майна, коли в цивільно-правовий обіг вводилися нові об’єкти, яких не знало

національне цивільне право до періоду перебудови, як-то: квартири, дачі,

гаражі, садові будинки, коли для оформлення різноманітних правовідносин

громадяни та юридичні особи почали вибирати нотаріальну форму їх укладення,

існуюча система нотаріату виявилася не спроможною забезпечити оформлення

збільшеного документального обігу. Обсяг завдань, що покладалися на

державний нотаріат, перевищив усі допустимі нормативи на підготовку до

вчинення нотаріальних дій. Громадяни чи представники юридичних осіб нерідко

не могли вчасно вирішити свої питання через недоступність отримання

консультаційної допомоги нотаріуса та вчинити певні нотаріальні дії через

надмірне завантаження нотаріусів. Тому назріла необхідність доступності

нотаріальної діяльності. Вирішити всі ці питання простим збільшенням

кількості працівників державних нотаріальних контор не виявлялося можливим.

Це потребувало значних коштів на утримання приміщень державних нотаріальних

контор і заробітну плату державним нотаріусам. У той період і сформувалась

ідея започаткування в Україні інституту приватного нотаріату.

Приватна нотаріальна діяльність — це зареєстрована в установленому

порядку органами юстиції та організована на засадах самостійності та

особистої відповідальності на випадок заподіяння шкоди діяльністю фізичної

особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, з

посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, вчинення інших

нотаріальних дій, передбачених Законом " Про нотаріат" і чинним

законодавством із метою надання їм юридичної вірогідності.

Для того, щоб стати приватним нотаріусом, необхідно відповідати певній

сукупності вимог і виконати певний перелік обов’язкових дій. По-перше,

особа, яка бажає стати приватним нотаріусом, повинна мати допуск до цієї

професії, тобто вже мати отримане свідоцтво про право на заняття

нотаріальною діяльністю. Наявність такого свідоцтва означає, що особа може

взагалі провадити нотаріальну діяльність на території України. По-друге,

необхідно зареєструвати цю нотаріальну діяльність в установленому законом

порядку в компетентних органах. І після виконання двох попередніх умов

організувати цю діяльність.

Допуск до професії нотаріуса, умови й порядок отримання свідоцтва про

право на заняття нотаріальною діяльністю детально розглянуто в попередніх

параграфах підручника.

Що стосується реєстрації приватної нотаріальної діяльності, то згідно

зі ст. 24 Закону України "Про нотаріат" вона провадилась управліннями

юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій.

У зв’язку з усуненням подвійної підпорядкованості управлінь юстиції

зараз ця реєстрація провадиться тими ж органами, але вони мають інше

найменування: Головне управління Міністерства юстиції України в Автономній

Республіці Крим, управління юстиції областей, міст Києва та Севастополя.

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться на підставі

Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності,

затвердженого наказом міністра юстиції України від 4 березня 1994 р. за №

10/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 березня 1994 р.

за № 41/250. Основою провадження, початком і підставою для реєстрації

приватної нотаріальної діяльності є заява особи, яка має свідоцтво про

право на заняття нотаріальною діяльністю і бажає займатися саме приватною

нотаріальною діяльністю. Така заява подається до органу юстиції особисто. У

заяві вказуються прізвище, ім’я, по батькові особи, яка має намір займатися

цією діяльністю, місце її проживання, назва нотаріального округу, в якому

громадянин планує цю діяльність, та адреса робочого місця. До заяви також

додаються оригінал свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю

та дві фотокартки розміром 3x4 см. На оригіналі свідоцтва органом юстиції

робиться позначка про проведену реєстрацію приватної нотаріальної

діяльності особи, і воно повертається особі, яка його подала.

Нещодавно реєстраційне посвідчення видавалося управлінням юстиції Ради

Міністрів Республіки Крим чи управлінням юстиції обласних, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій в 15-денний термін із

моменту подання заяви. Відмова в реєстрації приватної нотаріальної

діяльності не допускалася. Такий порядок реєстрації приватної нотаріальної

діяльності проіснував із часу введення в дію Закону України "Про нотаріат"

— з 1 січня 1994 р. до на брання чинності Указу Президента України "Про

врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 21 серпня 1998 р. №

392/98. За цим Указом кількість приватних нотаріусів в межах нотаріального

округу почала чітко визначатись. За цим указом закінчився певний початковий

період становлення інституту приватного нотаріату і почалося реформування

приватної нотаріальної діяльності. Відтепер кількість приватних нотаріусів

у межах нотаріального округу визначається Міністерством юстиції України

залежно від чисельності населення. Норми чисельності нотаріусів у межах

нотаріального округу розробляються Міністерством юстиції України на

підставі аналізу статистичних даних про діяльність нотаріусів у різних

регіонах України. Отже, якщо Міністерство юстиції встановило для

конкретного нотаріального округу певну кількість приватних нотаріусів, а

така кількість, або й більша, вже зареєстрована, то управління юстиції має

право відмовити в реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

У реєстраційному посвідченні вказуються прізвище, ім’я, по батькові

нотаріуса, територія його діяльності (нотаріальний округ) та адреса

розташування його робочого місця. Отримуючи реєстраційне посвідчення,

особа, яка вперше приступає до виконання обов’язків нотаріуса, приносить в

органі юстиції присягу в урочистій обстановці. Про видане реєстраційне

посвідчення органи юстиції повідомляють податкову інспекцію за

місцезнаходженням робочого місця нотаріуса.

Нотаріальний округ, в якому працюватиме приватний нотаріус,

визначається управлінням юстиції за заявою нотаріуса відповідно до

адміністративно-територіального поділу України. За Конституцією України,

прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 р., систему

адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна

Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Законодавство не містить положень, які дозволяли б зареєструвати діяльність

одного приватного нотаріуса в кількох нотаріальних округах чи виділити для

нього кілька адміністративно-територіальних одиниць. Винятком є положення

про те, що в містах, які мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса

є територія відповідного міста.

3 огляду на той факт, що свідоцтво про право на заняття нотаріальною

діяльністю вже містить відомості про знаходження робочого місця майбутнього

нотаріуса, він повинен розпочати вирішення основних організаційних моментів

своєї діяльності ще до проведення органом юстиції відповідної реєстрації.

Отже, одне з основних питань щодо знаходження робочого місця нотаріуса вже

повинне бути вирішене.

Робоче місце приватного нотаріуса. Основну вимогу щодо розташування

робочого місця нотаріуса чітко визначено в Законі України "Про нотаріат".

Робоче місце приватного нотаріуса має знаходитись у межах нотаріального

округу.

Враховуючи вимоги щодо культури обслуговування населення приватними

нотаріусами та з метою забезпечення законних інтересів громадян і юридичних

осіб, Міністерство юстиції розробило і затвердило Положення про вимоги до

робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх

дотриманням, у якому містяться додаткові вимоги до робочого місця

приватного нотаріуса. Положення затверджене наказом міністра юстиції

України від 12.06.1998 р. за № 36/5 та зареєстроване у Міністерстві юстиції

України 12 червня 1998 р. за № 376/2816. Ці вимоги не лише дозволяють

підвищити культуру обслуговування населення, схоронність документів

приватного нотаріуса та дотримання законності під час вчинення ним

нотаріальних дій, а підкреслюють ще раз те, що нотаріус є самостійною та

незалежною особою у правовому полі нашої держави.

Нотаріус може мати контору. Під конторою розуміється приміщення, яке є

робочим місцем приватного нотаріуса. Нотаріус може мати лише одне робоче

місце.

Нотаріус не має права працювати в одному приміщенні з особами,

діяльність яких не пов’язана з вчиненням нотаріальних дій. Приміщення, яке

є робочим місцем приватного нотаріуса, має складатись із двох чи більше

кімнат, має бути забезпечене сейфом для збереження печаток, штампів із

посвідчувальними написами та спеціальних бланків нотаріальних документів,

металевою шафою для збереження архіву нотаріуса тощо. На вікнах приміщення

встановлюються грати, приміщення має бути підключене до засобів

сигналізації.

Права нотаріуса на приміщення, яке є його робочим місцем, можуть бути

підтверджені договором оренди або іншим документом, що встановлює право

власності чи користування зазначеним приміщенням. Безперечно, до моменту

набуття особою, яка прагне займатися приватною нотаріальною діяльністю,

статусу приватного нотаріуса укласти договір оренди ця особа як приватний

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5