Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

. закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не

продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його

засновників);

. відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку

цінних паперів).

|Продавці | |Посередники | |Покупці |

| | | | | |

|Страхові компанії | |страхові агенти | |юридичні особи |

| | | | | |

|Цесіонарії | |страхові брокери | |фізичні особи |

| | | | | |

|Товариства | | | | |

|взаємного | | | | |

|страхування | | | | |

Рис. 1. Схема взаємозв’язку суб’єктів

страхового ринку

З таблиць 9 і 10 можна зробити висновки, що ринки страхування в

основному зосереджені у великих промислових центрах, в основному це Київ,

Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса і Запорожжя. У той же час, у

Херсонській і Волинській областях немає ні однієї страхової компанії. У

Західному регіоні така маленька кількість страховиків зв'язана з

відсутністю в ньому великих промислових підприємств, а також дуже низькою

платоспроможністю населення.

Таблиця 9. Страхові компанії в територіальному розрізі

|Регіони |Non-life|% |Life |% |

|Центральний (Київ, Чернігів, |164 |53,08 |12 |63,17 |

|Черкаси, Житомир, Кіровоград) | | | | |

| | | | | |

|Східний (Харків, Луганськ, |68 |22,01 |4 |21,05 |

|Полтава, Донецьк, Дніпропетровськ,| | | | |

|Суми) | | | | |

|Південний (Одеса, Запорожжя. |52 |16,82 |2 |10,52 |

|Миколаїв, АР Крим, Херсон, | | | | |

|Севастополь) | | | | |

|Західний (Львів, Ужгород, |25 |8,09 |1 |5,26 |

|Тернопіль, Вінниця, | | | | |

|Івано-Франківськ, Рівне, Чернівці,| | | | |

|Хмельницький, Луцьк) | | | | |

|Усього |309 |100,00 |19 |100,00 |

Таблиця 10.Структура ринків страхування non-life

України в територіальному розрізі

|Чернігів |16484,9 |6165,5 |2204,4 |1437,3 |182986 |149998 |5 |

|Черкаси |524,5 |5,3 |2,6 |2,6 |662 |71 |2 |

|Житомир |270,4 |216,5 |135,0 |130,4 |7205 |6793 |3 |

|Кировоград |21,0 |0 |2,0 |2,0 |8 |8 |1 |

|Донецьк |102808,8|25001,0 |35565,8 |12056,8 |974829 |850500 |19 |

|Дніпропетров|82994,3 |12751,1 |6604,7 |3280,7 |15168992|15166542|19 |

|ськ | | | | |5 |5 | |

|Луганськ |7148,3 |3740,6 |1067,7 |876,5 |242974 |224440 |4 |

|Полтава |4190,6 |267,3 |1381,1 |28,1 |7333 |6154 |5 |

|Суми |1100,1 |730,2 |51,8 |44,4 |44528 |39891 |2 |

|Запоріжжя |237000,3|4328,8 |22852,2 |2811,7 |473000 |406594 |12 |

|Миколаїв |33912,7 |108,4 |16779,5 |500,8 |1211 |558 |3 |

|АР Крим |27629,3 |2385,7 |728,7 |275,8 |1187587 |125173 |18 |

|Ужгород |12442,7 |10492,1 |2403,8 |2265,4 |248782 |241734 |4 |

|Тернопіль |12332,8 |5812,9 |2666,5 |1580,1 |109775 |73149 |5 |

|Вінниця |7271,7 |1227,6 |618,4 |595,0 |119507 |116990 |3 |

|Івано-Франкі|6311,4 |596,9 |411,5 |71,2 |31562 |17416 |2 |

|вськ | | | | | | | |

|Ровно |2711,9 |1897,0 |253,1 |153,3 |23079 |22517 |2 |

|Чернівці |427,2 |8,3 |0,5 |0,4 |783 |604 |1 |

|Хмельницький|36,9 |0,6 |26,9 |0,0 |516 |24 |1 |

Западный регіон |73785,5 |37690,2 |12865,0 |5106,5 |4007516 |3844268 |25 |

|Усього по Україиі |2941174,7 |317585,2 |350620,5 |136823,7 |232043029

|227210803 |309 | |Найбільша кількість компаній займається такими видами

страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (204),

вантажів та багажу (177), наземного транспорту (196), від вогневих ризиків

та ризиків стихійних явищ (204), відповідальності перед третіми особами

(92), фінансових ризиків (166). Наведені дані дають підстави стверджувати,

що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і

основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми

організаційними структурами на територіях окремих регіонів та

страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер

діяльності.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового

ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри по

підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу

страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю

України — Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування,

розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку

законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового

забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом

з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного

та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних

компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два

вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська академія

народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів

та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності» Ліги

страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з

преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні.

В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і

правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при

виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і

економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого

функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових

продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки

добровільне страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть

важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з

дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як

основного партнера страховиків.

2.3. Державне регулювання страхової діяльності

Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим

інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його

ефективне використування в нових умовах господарювання і формування

ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення

державної страхової політики.

Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного

розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної

реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика,

який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від

тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з

державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про

страхову політику держави.

До складових політики можна віднести визначення державою кола

суб’єктів з надання страхових послуг, встановлення порядку організації і

контролю за діяльністю страхових товариств, регулювання взаємовідносин

страхових компаній з бюджетом, а також їх участь в превентивних заходах.

Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності іншіх

господарюючих суб’єктів, вона націлена на забеспечення безперервності

процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними

непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність

страховика за соціальні наслідки його діяльності вимогає організації

державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у

вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих

договірних забов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у

страховика для розрахунків по прийнятих забов’язаннях підриває довіру не

тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В

суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення

до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може

стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків,

населення та економіки в цілому. Державне регулювання страхового ринку

здійснюється за допомогою спеціальної податкової политики, прийняття

нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які

відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих

суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього

суспільства перелік видів обов’язкового страхування.

Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:

1) визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2),

об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування

(ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій

(ст.32);

2) встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);

3) валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);

4) встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);

5) визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за

разголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);

6) встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті

страхових сум (відшкодувань) (ст.25);

7) встановлення основних вимог до визнання договору страхування

недійсним (ст.28);

8) визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);

9) визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднення,

поділ, виділення, перетворення) (ст.43);

10) встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням

(ст.45).

Функції Кабінету Міністрів України шодо правового регулювання страхової

діяльності:

1) визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і

особливі умови ліцензування обов’язкових видів страхування (ст.5);

2) встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх

розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні

обов’язкового страхування (ст.9);

3) визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу

платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків

(ст.29);

4) визначає окремий перелік резервів по медичному страхуванню і

страхуванню цивільної відповідальності операторів за ядерну шкоду,

а також порядок їх формування і облік (ст.30);

5) встановлює перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків

(ст.30);

6) визначає порядок використання резервів із страхування життя для

довгострокового кредитування житловлго будівництва, в т.ч.

індивідуальних забудовників (ст.30);

7) затверджує положення про Міністерство фінансів України та його

органи на місцях (ст.35).

Державний нагляд за страховою діяльностю здійснюється з метою

дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного

розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та

захисту інтересів страхувальників і здійснюється Міністерством фінансів

України та його органами на місцях, що діють відповідно до положення,

затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків)

(ст.36);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності (ст.36);

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх

страхових забов’язань перед страхувальниками (ст.36);

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових

резервів (ст.36);

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової

діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Міністерства

фінансів України (ст.36);

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у

встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення

законодавства України про страхову діяльність (ст.36);

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для

страхової діяльності (ст.36);

8) встановлення вимог до кваліфікації осіб, які можуть займатись

актуарними розрахунками (ст.39);

9) затверджує правила добровільного страхування (ст.15);

10) затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди

страховиків (ст.29);

11) встановлює методику формування резервів із страхування життя,

обсяги страхових забов’язань залежно від видів договорів

страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів

страхування життя (ст.29);

12) встановлює щоквартальну (річну) форму звітних даних страховиків за

наслідками страхової діяльності (ст.33);

13) встановлює форму та порядок річного балансу страховика для

публікації його у засобох масової інформації (ст.34);

14) встановлює особливий порядок забеспечення правонаступництва щодо

укладених договорів страхування у випадках реорганізації страховика

(ст.43);

15) виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків

(перестраховиків) у випадках, передбачених ст.43 Закону України

“Про страхування” (ст.43).

Міністерство фінансів України має право:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену

звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий

стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, в

т.ч. банків та громадян, необхідну для виконання покладених на

нього функцій (ст.37);

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками

законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх

звітності по показниках, що характеризують виконання договорів

страхування, начастіше одного разу на рік, призначати проведення за

рахунок страховика додаткові обов’язкові аудиторської перевірки з

визначенням аудитора (ст.37);

3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України

про страхову діяльність видавати їм приписи про їх усунення, а у

разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензії цих

страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про

відкликання ліцензій та виключення з Державного реєстру страховиків

(перестраховиків) (ст.37);

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної

реєстрації страховика як суб’єкта підприємницької діяльності у

випадках, передбачених ст.8 Закону України “Про підприємництво”

(ст.37);

5) провести примусову санацію страховика у випадках (ст.43):

. невиконання ним зобов’язань перед страхувальниками протягом більше трьох

місяців;

. недосягнення ним визначеного законодавством України розміру статутного

фонду;

. інших випадків, визначених чинним законодавством України;

6) відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування

суперечать чинному законодавству та не видповідають вимогам ст.16

Закону України “Про страхування” (ст.17);

7) встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та

договорів страхування майна громадян (ст.15);

8) встановлювати заборону на вільне користування майном та прийнятими

страховими забов’язанями страховика, який знаходиться у стані

примусової санації (ст.43);

9) надавати дозвіл на користування майном та прийнятими страховими

забов’язанями страховика, який знаходиться у стані примусової

санації (ст.43).

Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були

спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб

була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва,

недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок.

Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний,

цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати

фінансове і банківське законодавство. Необхідним є створення сукупності

законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки,

сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах

процесу відтворення.

Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність

створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б

опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового

ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії

держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний

страховий ринок, і пов’язана з цим можливість перекачування страхових

платежів за кордон, поскільки існуючим законодавством від цього не має

захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити

розмір статутного капіталу, що дасть можливість брати на себе більшу

відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування

та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових

платежів за кордон.

Розділ ІІІ. Удосконалення правового регулювання та нагляду за діяльністю на

страховому ринку

3.1. Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних країн

Впровадження міжнародних стандартів страхування в Україні є одним із

важливих завдань і можливих напрямів входження страхового ринку держави у

міжнародне страхове співтовариство. Проте, це можливо лише при врахуванні

економічного і політичного становища країни, фінансової стабільністі і

створенні законодавчої бази страхування. Залежно від економічного стану

держави і фінансової стійкості страховиків буде формуватися і

концепція страхування, тобто по суті визначатиметься рівень страхових

гарантій з боку держави і окремих страховиків. При цьому страхові компанії

можуть стати важливим інструментом проведення реформ, оскільки страховики

знають сильні і слабкі сторони клієнтів і мають певний досвід ринкових

перетворень.

Основні підходи до страхування в зарубіжних країнах зводяться до його

ролі у різних сферах виробництва та фінансово-кредитної системи. В

загальних рисах розглянемо досвід організації і особливості на страхових

ринках страхової системи в зарубіжних країнах на прикладі окремих держав.

Так, страхування в США отримало значний розвиток через необхідність

зниження економічних ризиків. Страхування здійснюють приватні страхові

компанії, страхові кооперативи, уряд. Приватні страхові компанії — одна з

найбільш потужних ланок американської фінансово-кредитної системи.

Разом з тим в США немає єдиної для держави системи страхування. Кожний

штат має власне страхове законодавство. При цьому, страхові організації

мають широкі повноваження в розробці власної страхової політики, визначенні

розмірів платежів, практики їх відрахування і відшкодування збитків, що є

специфічною особливістю американського страхового ринку.

У Франції закон 1982 р. про страхування майна будь-яких осіб від

наслідків стихійних лих передбачає, що держава повинна відпрацьовувати

спеціальні «плани ризику», в яких будь-яка територія була б віднесена до

тієї чи іншої зони небезпеки за вірогідністю схильності до тих чи інших

стихійних лих. При цьому відшкодування витрат від стихійного лиха не

здійснюється в районах, які оголошені «зонами ризику», непридатними для

будівництва та іншої діяльності через підвищену небезпеку. Також не

відшкодовуються витрати у випадках порушення встановлених в даному районі

правил попередження наслідків стихійного лиха. Проте всі будівлі чи види

діяльності, які існували в районі до оголошення його «небезпечним» чи до

розробки відповідних правил, підлягають страхуванню навіть тоді, коли не

відповідають цим умовам.

В Австрії з 1966 р. функціонує національний фонд катастроф, кошти

якого використовуються на відшкодування народному господарству збитків від

природних катастроф (зливи, зсуви і т.п.). Крім того, на державному і

регіональному рівнях компенсується частина страхових внесків.

В Ізраїлі державна політика в галузі страхування направлена на те, щоб

запобігти зловживанням при обігу досить великих коштів. Так, закони цієї

держави чітко окреслюють не тільки сферу діяльності, але й обмежують

свободу використання грошей застрахованих. Наприклад, кошти, зібрані на

страхування життя, можуть бути використані тільки з цією метою. Переказати

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6