Облік та аудиту комерційних банках

До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими іншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.

Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг -- довгострокова позика, яка надасться дочірніми фірмами банку і яка в разі ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.

У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства -- це по суті інвестиції банку.

Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальні вкладення та ін.

Взаємовідносини між підприємствами -- інвестором та дочірніми і асоційованими підприємствами -- регулюються чинним законодавством.

До нематеріальних активів належать витрати банку, що приносять дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальні активи -- це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також інші майнові права, що визначаються об'єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, “ноу-хау”, придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.

Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.

Вартість нематеріальних активів погашається за нормами амортизаційних відрахувань, регламентованих банком, виходячи з фактичного терміну корисного використання.

У п'ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.

П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:

-- статутний капітал та інші фонди банку;

-- результат поточного року;

-- результати переоцінки основних засобів.

Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.

Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.

У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов'язані з формуванням доходів, а також витрати, які виникають під час діяльності комерційного банку. Всі доходи і витрати обліковуються в цих розділах незалежно від порядку оподаткування.

Доходи -- це збільшення вигод протягом періоду у формі притоку, або зростання активів, або зменшення зобов'язань, які призводять до збільшення капіталу і різняться від тих, що являють собою вклади власників, часткою власного капіталу.

Витрати -- це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відтоку або використання активів, або виникнення заборгованості, які спричинюють зменшення власного капіталу і різняться від тих, що розподілені між власниками власного капіталу.

Усі доходи і витрати поділяються на:

-- доходи і витрати від статутної діяльності;

-- доходи і витрати, що забезпечують статутну діяльність;

-- створення резервів;

-- непередбачені доходи і витрати.

До першої групи належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з видами діяльності, передбаченими Законом “Про банки і банківську діяльність” (статутною діяльністю): відсоткові, комісійні, торговельні та ін.

Друга група включає доходи і витрати, які не передбачені статутною діяльністю, але забезпечують функціонування банку: адміністративні витрати; доходи і витрати від продажу основних засобів та нематеріальних активів; від фінансових інвестицій (вкладень в асоційовані і дочірні компанії); орендних операцій; консультацій не фінансового характеру та ін.

Третя група включає витрати на створення резервів. Особливість цих витрат полягає в тому, що це--не грошові витрати. Створення резервів свідчить, що банк визнає погіршення якості активів або підвищення ризику операцій, їх негативний вплив на фінансовий результат.

Резерви формуються під знецінення заборгованості за кредитами, втрати від знецінення цінних паперів та під іншу сумнівну дебіторську заборгованість, яка визначається у певний звітний період.

Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони мають такі ознаки:

-- виникають у разі надзвичайних ситуацій і носять поодинокий характер -- прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;

-- не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів та пасивів);

-- не підлягають контролю і не можуть бути взяті до уваги при фінансовій оцінці банку.

При визначенні доходів і витрат основним вважається принцип нарахування і відповідності.

Рахунки восьмого класу призначені для відображення операцій управлінського обліку. Треба зазначити, що в Україні до останнього часу управлінський облік не набув такої ваги, як у міжнародній практиці, де він використовується як важливіший інструмент управління витратами банків. Вітчизняним комерційним банкам у світлі нової концепції бухгалтерського обліку належить розробити методологію і методику ведення управлінського обліку.

Дев'ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій. Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи.

1. Рахунки розділів 90--95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, що мають юридичну силу.

2. Рахунки розділів 96--98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.

3. Розділ 99 містить контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за позабалансовими рахунками.

Особливості нового плану рахунків полягають у наступному.

1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв'язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.

2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.

3. У плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.

4. Нові вимоги до аналітичного обліку (див. п. 2.4).

2.3. Баланс комерційного банку та інші форми синтетичного обліку

На основі плану рахунків комерційні банки складають баланс. Баланс -- це основна форма фінансової звітності.

Бухгалтерський баланс -- це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями.

Баланс, як правило, складають у табличній формі у вигляді горизонтальної чи вертикальної двосторонньої таблиці. В лівій (горизонтальна таблиця), чи верхній (вертикальна таблиця) частині відображаються активи, а в правій, або нижній, -- обов'язки і власний капітал.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою формою -- за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу -- це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання рахунків IV порядку за ознакою їх економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.

Нижче наведена структура балансу комерційного банку:

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням

А = П = 3 + К,

де А -- активи; П -- пасиви; 3 -- зобов'язання; К -- капітал.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації у балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі). Операція завжди відображається як мінімум двома змінами в бухгалтерському рівнянні. Для того, щоб зберегти рівність, операція, яка змінює активи. також змінює заборгованість або капітал. У зв'язку з цим виділяють чотири типи операцій:

Отже, можна зробити висновок що:

1) кожна операція має подвійний результат;

2) після запису кожної операції права частина дорівнює лівій, тобто:

Активи = Зобов'язання + Капітал.

Використання цього бухгалтерського рівняння також дозволяє візуально, за загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку. Свідченням того, що банк платоспроможний,є превалювання його сукупних активів над сукупними обов'язками. Різниця між банківськими активами і зобов'язаннями складає реальну величину власного капіталу банку. Банк є платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більша, ніж 0. Неплатоспроможний банк -- це такий банк, який має нульову чи негативну величину власного капіталу.

Різницю між активами і зобов'язаннями ще визначають як чисті активи (див. п. 2.1). Зміна чистих активів за звітний період відображає зміну фінансового стану банку. Приріст чистих активів досягається у разі отримання банком прибутку, тобто за рахунок збільшення власного капіталу банку:

4А' - 4АО = КО + Р,

де 4А° -- чисті активи на початок звітного періоду; 4А' -- чисті активи на кінець звітного періоду; К° -- власний капітал на початок звітного періоду; Р -- прибуток, отриманий за звітний період.

Баланс -- це основна форма синтетичного обліку. Синтетичний облік дозволяє отримувати агреговану і систематизовану бухгалтерську інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність відображення операцій в бухгалтерському обліку. Отже, балансовий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєстрації банківських операцій в обліку.

Реалізація зазначених цілей досягається через складання банками різних видів балансів, що відрізняються як за формою та змістом, так і за датою і термінами надання та цільовим призначенням:

Сальдовий баланс складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання баланси підрозділяють на щоденні та щомісячні.

Під пробними балансами розуміють проміжні, або робочі баланси. Отже, складання звітного щоденного або щомісячного балансу відбувається в декілька етапів, які відрізняються характером узагальнення бухгалтерської інформації.

Звітний баланс складається за структурою плану рахунків, тобто включає три частини.

Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної таблиці, в якій дані розташовані по мірі зростання номерів бухгалтерських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку).

Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне призначення -- контроль за правильністю відображення операцій в бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.

Сальдовий -- щоденний і щомісячний -- баланс складається за однаковою формою, наведеною в додатку 1.

У ній передбачено надання інформації за залишками окремо за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими рахунками на звітний період.

Активні та пасивні рахунки відображаються окремо, у чіткій послідовності, за балансовими рахунками -- на рівні рахунків IV порядку, груп, розділів та за позабалансовими рахунками -- на рівні рахунків IV порядку та груп.

У п'ятому класі “Капітал банку” залишок рахунку № 5900 “Результат поточного року” формується один раз у кінці року і повинен дорівнювати різниці між сумами шостого класу “Доходи” та сьомого класу “Витрати”. У випадку від'ємного результату сума п'ятого класу зменшується. Рахунки доходів та витрат закриваються один раз у кінці року.

Залишки за рахунками надаються також окремо в розрізі операцій з резидентами та нерезидентами, а всередині їх -- за видами валют: національна вільноконвертована, неконвертована валюти.

Обігово-сальдовий баланс за структурою не відрізняється від сальдового (додаток 2). За змістом, крім залишків за рахунками на звітну дату, він містить обіги за звітний період.

Пробні, сальдові та обігово-сальдові баланси в основному призначені для внутрішнього менеджменту та подання Національному банку України. Для зовнішніх користувачів передбачено балансовий звіт, зміст, методика складання та призначення якого розглядаються у главі 16.

До інших форм синтетичного обліку належать: обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали тощо. Вони відрізняються ступенем узагальнення інформації і використовуються для звірки даних аналітичного та синтетичного обліку.

2.4. Параметри і форми аналітичного обліку

Фінансовий облік повинен забезпечити реалізацію принаймні двох функцій: 1) запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітності для аналізу та управління; 2) запис детальної інформації про параметри та контрагентів кожної операції з метою отримання звітів різного рівня для внутрішнього користування, подання перевірним органам та для обрахування макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики. Крім того, враховуючи високу ступінь автоматизації ведення бухгалтерського обліку, необхідно передбачити низку параметрів для автоматизованого виконання завдань, наприклад, для нарахування відсотків, складання допоміжної фінансової звітності за окремими видами операцій (кредитними, депозитними і т. п.).

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків. Їх перелік наведено у плані рахунків.

Але всю необхідну інформацію неможливо відобразити на рівні лише балансових рахунків: це призведе до того, що план рахунків стане громіздким та незручним для роботи.

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основній формі аналітичного обліку -- особовому рахунку. По кожному балансовому і позабалансовому рахунку відкриваються рахунки аналітичного обліку. Виділення особових рахунків залежить від виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

Особові рахунки підлягають реєстрації в спеціальній книзі, де для кожного балансового рахунку IV порядку відводяться окремі аркуші. В ній реєструються всі особові рахунки клієнтів, а також рахунки, відкриті за внутрішньобанківськими операціями (облік майна, власного капіталу, доходів, витрат, результатів діяльності, розрахунків). При закритті рахунку в книзі проставляється дата і вказується причина закриття. Книга зберігається у головного бухгалтера; зміни у реєстраційних записах можуть здійснюватись тільки з його дозволу.

За деякими балансовими рахунками аналітичний облік ведеться на зведених особових рахунках чи в операційних журналах, книгах, картках у вигляді хронологічного запису операцій для забезпечення контролю за використанням коштів за цільовим призначенням. Наприклад, для обліку касових операцій застосовується “Книга обліку готівки операційної каси та інших цінностей банку”; для обліку основних засобів -- “Журнал обліку основних засобів”; при розрахунках розрахунковими чеками може використовуватися зведений особовий рахунок за аналітичним рахунком “Розрахунки чеками”; видачу розрахункових чекових книжок можна обліковувати за спеціальними картками обліку і т. ін.

У деяких випадках як регістри аналітичного обліку використовуються примірники документів. Наприклад, для обліку документів, не сплачених у строк через відсутність коштів у банку, в картотеку до позабалансового рахунку “Документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку” розміщуються перші примірники грошово-розрахункових документів, які чекають на сплату (платіжні доручення, вимоги-доручення і т. ін.).

У сучасних умовах процес бухгалтерського обліку в банках автоматизований. У зв'язку з цим, з метою збереження інформації про кожний окремий об'єкт аналітичного обліку, оптимізації його ведення і підготовки звітності комерційними банками, Національним банком України було розроблено “Методичні вказівки щодо ведення параметрів аналітичного обліку”. В основу цього нормативного документа покладено таку класифікацію: параметри поділяються на обов'язкові та необов'язкові (рекомендовані); на такі, що стосуються контрагентів (клієнтів) і ті, що стосуються безпосередньо аналітичних (особових) рахунків:

Обов'язкові параметри запроваджуються з урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності банків. Вони є обов'язковими при оформленні нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Загальні обов'язкові параметри дозволяють: 1)отримати інформацію про усі відкриті клієнту рахунки; 2) вибрати сукупність рахунків, які мають задану характеристику, для складання звітності.

Необов'язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть використовуватись при організації управлінського і податкового обліку в банку, а також при наданні звітності менеджерам банку та іншим органам.

Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовуються для автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної звітності Національному банку України. Наприклад, для кредитних рахунків ці параметри передбачають забезпечення, вид кредиту, дату видачі кредиту, дату повернення, кількість пролонгацій; для депозитних рахунків -- дату і строк розміщення, дату повернення коштів.

Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до 14 знаків. Перші п'ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші дев'ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п'ять знаків.

Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунку наведена нижче:

У номер аналітичного рахунку включають лише частину параметрів з усього набору; інші параметри зберігаються поза номером рахунку і можуть використовуватися під час виконання окремих операцій та побудові звітності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19