Облік та аудиту комерційних банках

= Балансовий звіт групи, тис. грн.

У теперішній час комерційні банки в Україні складають тільки зведені звіти, що включають дані відділень та філій.

Принцип собівартості (незмінності початкової вартості). Об'єкти в бухгалтерському обліку відображаються за ціною їх придбання, включаючи витрати на їх доставку, облаштування та введення в експлуатацію. Іншими словами, активи і пасиви обліковуються за їх собівартістю (первісною, історичною вартістю), а не за ринковою вартістю. Початкова вартість не повинна змінюватись до моменту списання активів і пасивів з балансу.

Доцільність принципу зумовлена наступними моментами:

1) об'єктивність -- відображення в обліку здійснюється на основі документа, який підтверджує суму грошей, що була фактично виплачена;

2) у цьому випадку реально відображаються фінансові результати, оскільки на них не впливають переоцінки.

Але господарській практиці властиві випадки, що ускладнюють наступну реалізацію цього принципу:

-- наявність активів і пасивів у іноземній валюті; коливання валютного курсу спричинюють необхідність їх переоцінки;

-- в умовах високих темпів інфляції чи гіперінфляції відображення майна та ресурсів за собівартістю призводить до викривлення фінансового стану підприємства (банку).

У національних облікових системах існують різні підходи, що дозволяють урахувати викладені.

Приклад. Розглянемо особливості обліку в умовах гіперінфляції.

Балансовий звіт банку А

(до переоцінки з урахуванням інфляції), тис. грн.

х рівень інфляції за звітний період (150 %)

= Балансовий звіт банку А після переоцінки, тис. грн.

При цьому в обліку складаються наступні бухгалтерські проводки:

Д-т “Основні засоби” 600 000 грн.

К-т “Фонд переоцінки основних засобів” 600 000 грн.

Фонд переоцінки розглядається як складовий елемент власного капіталу.

Більш складним є відображення в обліку впливу на фінансові результати переоцінки активів і пасивів в іноземній валюті.

Принцип відкритості. Фінансові звіти повинні бути достатньо чіткими і докладними, щоб уникнути двозначності, реально відобразити операції комерційного банку та їх вплив на його фінансовий стан з необхідними поясненнями в записках. Наприклад: правила оцінки активів і пасивів, аналіз певних статей звітів, аналіз активів і пасивів за строками погашення, аналіз руху власних засобів, аналіз валютних позицій, аналіз операцій, проведених з великими акціонерними банками чи з дочірніми та спільними підприємствами (банками).

Національні системи обліку базуються на загальноприйнятих (міжнародних) принципах обліку. Але неможливо знайти навіть дві країни, що використовують абсолютно ідентичні системи обліку. Адже на бухгалтерський облік впливає існуюча форма організації господарської діяльності, характер державного регулювання, зовнішні фактори: політичні, економічні, соціальні, географічні та ін.

Розвиток процесів економічної інтеграції країн, створення міжнаціональних корпорацій, вільних економічних зон, функціонування спільних підприємств, реалізація спільних проектів потребують стандартизації фінансового обліку в світовому масштабі та уніфікації облікових систем. Облік, який будується на загальноприйнятих принципах, забезпечує зіставлюваність облікової інформації, що подається у фінансових звітах, посилює довіру з боку інвесторів.

Під стандартами бухгалтерського обліку розуміють сукупність нормативних документів, які визначають правила та процедури ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Національний бухгалтерський стандарт включає національний план рахунків, законодавчі та нормативні акти, що визначають методологію, організацію та ведення бухгалтерського обліку.

Питаннями стандартизації обліку займаються як міжурядові, так і міжнародні фахові організації, а саме:

-- Міжурядова група експертів центру з транснаціональних корпорацій ООН;

-- Міжурядова група експертів з міжнародних стандартів обліку та звітності;

-- Африканська рада з бухгалтерського обліку;

-- Європейське економічне товариство;

-- Комітет з міжнародних стандартів;

-- Міжнародна федерація бухгалтерів;

-- Рада з розробки фінансових облікових стандартів у США та ін. Значну роль з-поміж них відіграє Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standarts Committee -- IASC) -- КМСБО. Він був створений у 1973 р. організаціями фахових бухгалтерів Австралії, Канади, Франції, Японії, ФРН, Мексики, Голландії, Великобританії, Ірландії та США. Це цілком незалежний орган, який займається розробкою міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Членами комітету є понад 100 організацій з більш ніж 80 країн світу. До основних завдань комітету належать:

-- розробка і публікація найважливіших бухгалтерських стандартів з формування фінансової звітності;

-- сприяння впровадженню бухгалтерських стандартів у світову практику бухгалтерського обліку;

-- надання допомоги щодо вдосконалення і уніфікації національних законодавств стосовно бухгалтерського обліку і звітності.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) використовуються країнами та компаніями:

-- як база для всіх чи деяких національних вимог;

-- як міжнародно прийнята відправна точка для тих країн, що створюють свої власні вимоги;

-- нормативними органами для вітчизняних та іноземних компаній;

-- власне компаніями при публікації фінансової звітності.

Особливості МСБО можна визначити наступним чином:

1) вони повинні бути достатньо детальними та зрозумілими для того, щоб їх значення було подібним в різних країнах;

2) стандарти регламентують загальні принципи;

3) стандарти не містять детальних правил та вказівок;

4) стандарти розглядають суть операції, а не її деталі.

Діяльністю КМСБО керує Рада директорів з фахових організацій бухгалтерського обліку 15 країн, а також з інших організацій, які виявляють інтерес до фінансових звітів. Його діяльність користується підтримкою Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) та Міжнародної організації комісій з цінних паперів (МЖКЦП).

Комітет МСБО не має права нав'язувати використання стандартів. Вони не є обов'язковими, за винятком тих випадків, коли конкретна країна обрала їх для застосування у фінансовій звітності суб'єктів господарської діяльності. Такою є ситуація в Україні, де МСБО є обов'язковими для комерційних банків з 1 січня 1998р.

Цікавим є той факт, що МСБО застосовуються в більшості країн Європи, у Великій Британії, а також в Австралії та деяких країнах Далекого Сходу. В США використовуються міжнародні бухгалтерські принципи (GAAP -- general acceptance principle). Строк з моменту публікації до запровадження стандартів звичайно становить один рік.

Наведемо список міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Отже, за період своєї діяльності комітетом розроблено й опубліковано 33 стандарти. Процес розробки міжнародних стандартів з обліку та звітності є динамічним. Окремі раніше випущені стандарти уточнюються або замінюються новоствореними з урахуванням досвіду їхнього застосування та вимог сьогоднішнього дня. Розроблені стандарти мають рекомендаційний характер, регулюють лише основні принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів та фінансового стану підприємства.

Деякі стандарти мають загально-методологічний характер. До них належать, наприклад, стандарт № 1 “Розкриття облікової політики”, № 5 “Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах”, № 21 “Вплив зміни валютних курсів” та ін.

Інші стандарти стосуються обліку, оцінки та відображення у звітності окремих видів засобів, призначення і обліку доходів та витрат. До них належать стандарти № 2 “Запаси”, № 4 “Облік амортизаційних відрахувань”, № 6 “Основні засоби”, № 18 “Дохід”, № 25 “Облік інвестицій” та ін.

Деякі стандарти пов'язані зі специфічними видами діяльності. Йдеться передусім про стандарт № 30 “Розкриття в фінансовій звітності банків і подібних інститутів”, запроваджений у 1991 р. Стандарт № 30 регламентує чотири стандарти, які визначають вимоги до форми, змісту та способу подання фінансової інформації. У цьому стандарті робиться акцент на наступних ключових моментах.

1. Для звіту про прибутки та витрати стандартом № 30 передбачається надання окремої форми про доходи та витрати. Це дозволяє запобігти взаємозарахувань (чи проведення до форми нетто) доходних та витратних статей; деякі винятки можливі за угодами з цінними паперами та валютними операціями. Заборона на взаємо зарахування також не поширюється на операції хеджування (фінансове страхування).

2. Для балансу стандартом № 30 передбачено вимогу надання окремої інформації про типи активів та зобов'язань без взаємозарахувань. Пропонується виносити операції з банками і на грошових ринках окремо від активів та зобов'язань клієнтів. Рекомендуються спеціальні стандарти звіту про збалансовані операції і пропонується надання окремої інформації по кожній із статей.

3. Щоб допомогти користувачам оцінити майбутні перспективи банків, стандартом № 30 передбачено надання додаткової публічної інформації. Вона повинна бути побудована таким чином, щоби дати можливість краще оцінити поточний ризик інституту, особливо щодо ліквідності, відсоткового та кредитного ризиків.

4. Для оцінки ліквідності ризику рекомендується надання інформації про активи і обов'язки у відповідності до строку, що залишився до погашення (remaining time to maturity). Альтернативним методом є надання інформації у відповідності до вихідного строку погашення (original1 tame to maturity). Він застосовується для банків, де відсутні системи обліку інформації у відповідності до строку, що залишився до погашення. Оскільки метою публічної інформації є надання даних інформації для вибудування прогнозу звіту про рух грошових коштів, банківські інспектори повинні наполягати на використанні строку, що залишився до погашення, активно сприяти розвиткові інформаційних систем, які забезпечують цю основну для управління банком інформацію.

5. Щоб оцінити відсотковий ризик банку, рекомендується надання подібної інформації. Тільки у даному випадку необхідне розмежування активів і зобов'язань за строками, що залишились до перегляду відсоткових ставок. Доцільною формою звітності є стандартний звіт про розірвання строків погашення активів та зобов'язань (GAP Report).

6. Щодо майбутніх перспектив для банків найбільш важливою є оцінка їх кредитного ризику. Стандартом № 30 рекомендуються певні стандарти для розкриття публічної інформації, що допомагають користувачу оцінити поточні збитки за кредитами банків і потенційні збитки за кредитами. Так, потрібно, щоб сума виявлених збитків у кредитному портфелі, як і сума, невиявлених збитків, які, виходячи з досвіду минулих років, є звичайними для подібного кредитного портфеля, розглядались як витрати та вираховувалися з суми виданих кредитів у вигляді резерву збитків за кредитами. До публічної інформації належать зміни резерву у порівнянні з попереднім періодом. Сюди включаються погашені з резервів кредити і повернені кредити, раніше списані з резервів. Банки також повинні надавати інформацію про суми кредитів, за якими припинено нарахування (при касовому методі виплатити) відсотків.

Угоди пов'язаних осіб виключаються з фінансової звітності, навіть якщо вони здійснюються за правилами довгої руки (arms-legth basis) -- через підставних осіб чи дочірні компанії.

Стандартом № 30 рекомендується надання додаткової публічної інформації у вигляді коментарів чи письмових заяв керуючих банками, оскільки тільки на основі фінансових звітів неможливо з достатньою повнотою реально оцінити фінансовий стан банку. Окрім того, фінансові звіти дозволяють оцінити фінансове положення банку тільки на певну минулу дату. Користувачі публічної фінансової звітності більш зацікавлені в оцінці фінансового стану банку і його ефективності в майбутньому. Можливо, найбільш важливим у цьому сенсі є надання керуючим інформації щодо їхньої власної політики управління кредитним ризиком, відсотковим ризиком, валютним ризиком і ліквідністю.

У додатку до публічної інформації повинні бути розкриті принципи облікової політики банку. Наприклад, керуючим належить пояснити політику списання кредитів. Ця публічна інформація є необхідною для оцінки користувачами розмірів резервів збитків за кредитами. В звіті слід також розкрити політику припинення нарахування відсотків за проблемними кредитами чи створення резервів на погашення нарахованих, але не сплачених відсотків. Якщо банк користується підтримкою держави у формі субсидій, депозитів чи кредитів нижче ринкової ставки, в звіті треба пояснити суть цієї підтримки і особливості користування нею.

1.3. Фінансовий та управлінський облік: зміст і призначення

Управління комерційним банком перш за все спрямоване на підтримку ліквідності, зниження банківських ризиків, максимізацію прибутку.

У ринковій економіці бухгалтерський облік безпосередньо пов'язаний з процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу. Бухгалтерський облік у банках -- це система збору, виміру, обробки та передачі користувачам інформації про стан та рух власного капіталу банку, його майна, залученого капіталу, кредитів та інших активів, про витрати та прибутки, фінансові результати, необхідної для прийняття оптимальних рішень. Отже, банківський бухгалтерський облік -- це інформаційна система для управління статутною діяльністю банку.

Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До елементів управління належать: а) планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу; б) організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень; в) контроль як процес вимірювання і оцінки реального стану виконання накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення коректив; г) управління персоналом -- визначення потреби в кадрах, зарахування на посаду, підвищення кваліфікації тощо; д) мотивація -- управління поведінкою людей з метою досягнення накреслених завдань.

Таким чином, бухгалтерська інформація необхідна широкому колу користувачів -- внутрішнім та зовнішнім для прийняття відповідних рішень.

До внутрішніх користувачів належать: рада акціонерів, акціонери, власники, адміністрація, керівники різних рівнів менеджменту. Власникам інформація необхідна для того, щоб об'єктивно оцінити розмір свого капіталу; адміністрації -- з метою управління.

Зовнішні користувачі -- це інвестори, потенційні кредитори банку, а також органи державного управління, нагляду, регулюючі та податкові органи. Їм інформація потрібна для прийняття рішення: чи варто придбати акції банку; стати його вкладником; надавати йому позики; попереджувати негативні явища в діяльності банку з метою своєчасної санації, запобігання загрози банкрутства чи пом'якшення його наслідків для вкладників і клієнтів банку; для формування грошово-кредитної політики. Наявність інформації про фінансовий стан банку дозволяє безпосередньо впливати па його діяльність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19