Вплив іноземного перестрахування на платоспроможність вітчизняних страхових компаній на прикладі ЗАТ УАСК "АСКА"

-- фальсифікації рейтингу фінансової стійкості (штучне завищення);

-- фальсифікації страхового випадку;

-- невиконання перестраховиками умов договорів перестрахування/страхування;

-- укладання договорів перестрахування за участю підставних брокерів-нерезидентів.

За українським законодавством, такі брокери повинні мати постійні представництва в Україні, зареєстровані платниками податків і включені до Державного реєстру страхових та перестрахових брокерів.

Поширені варіанти легалізації кримінальних доходів через страхову компанію:

- Схема із перестрахуванням може реалізовуватись і в межах країни. Але тоді різко знижується її ефективність: реалізація значно ускладнюється - збільшуються витрати та ризик викриття (з огляду на категорії та рівень ризиків, які може прийняти на себе внутрішній ринок перестрахування). Договір страхування перестраховується за кордоном, кошти на цілком законних підставах надсилаються в іноземну компанію (часто з офшорної юрисдикції).

- Виплату за договором страхування (полісом) здійснює або клієнт, який бажає легалізувати кошти, або афілійована зі страховиком фірма.

- Для реалізації схеми страховик може через афілійовані структури створити ще і перестрахувальну компанію в офшорній зоні (це може коштувати лише кілька сотень доларів). Розкрити й довести протизаконність злочинного механізму вкрай складно.

- Часто така страхова виплата або неможлива, або малоймовірна (наприклад, ризик руйнування великого столичного об'єкта нерухомості від падіння авіатранспорту). Такий договір перестраховується за кордоном в іноземній компанії, яка не має ліцензії на страхову діяльність.

- Жодних виплат за таким договором немає, при цьому обсяги страхових внесків можуть сягати великих розмірів.

- За даними Держфінпослуг, протягом останніх років українські компанії переказували сотні мільйонів гривень у литовські страхові компанії, які були позбавлені ліцензій за незаконну діяльність. По суті, вони не належали ні до страхових, ні до перестрахових.

Україною підписано та ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) від 5 лютого та 10 квітня 2008 року відповідно. У зв'язку з чим 16 травня Україна стала 152-м членом СОТ.

Участь України в СОТ передбачає створення багатостороннього зводу принципів і правил для торгівлі послугами з метою розширення такої торгівлі на умовах гласності й поступової лібералізації та як засіб сприяння економічному росту всіх торгових партнерів і розвитку країн, що розвиваються. Також передбачає сприяння участі країн, що розвиваються у міжнародній торгівлі, в тому числі, розширення ними експорту шляхом посилення потенціалу їх національної сфери послуг, їх ефективності, конкурентноздатності тощо.

Регулювання сфери страхування зазнало деяких змін. 16 травня 2008 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” [1] № 1110-V від 31 травня 2008 року, згідно з яким на території України встановлено заборону здійснення страхової діяльності страховиками-нерезидентами, крім видів страхової діяльності, визначених у підпункті 2 пункту 1 цього Закону [1], зокрема, перестрахування.

Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності [1]:

- виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезен-нями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаю-чи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'я-зані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким во-ни транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

- перестрахування;

- страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції сто-совно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з мор-ськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майно-ві інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

- допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

Перестрахування, як і інші не заборонені зазначеним Законом [1] види страхової діяльності, можуть здійснюватися страховиком-нерезидентом за умови виконання ряду вимог, встановлених частиною дванадцятою статті 2 Закону України “Про страхування” (далі - Закон) (зміни внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” № 357 - V від 16 листопада 2006 року, який набув чинності також 16 травня 2008 року).

Страховик-нерезидент має право здійснювати страхову діяльність в Україні за таких умов [1]:

1) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав - членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

2) між уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидеит, та Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3) за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

4) між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5) страховик-нерезидент розташований на території країн або окремих територій, які згідно з рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку ООН не мають офшорного статусу, або на території інших країн, якщо неофшорний статус такого страховика підтверджений висновком відповідної торгово-економічної місії;

6) страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;

7) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом.

Таким чином, на законодавчому рівні затверджені умови переведення іноземного перестрахування в легальне економічне поле страхової діяльності в Україні.

3.2 Оптимізація складу та структури перестрахування страхового портфеля як ефективний захід підвищення платоспроможності страхової компанії

Склад страхового портфеля страховика істотно впливає на його фінан-сову стабільність. Основними критеріями його збалансованості є рівні одно-рідності і диверсифікованості обсягу взятих зобов'язань (ризиків), а також рівень виконання обмеження на обсяг власного утримання, залежно від роз-міру власних коштів страховика. Законом “Про страхування” (ст. 29) [1] встановлена норма, згідно з якою страховику дозволений обсяг власного ут-римання ризику (максимальна величина страхової суми за окремим об'єктом страхування) в межах не більше 10% від суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Усі перевищення встановленої межі відпо-відальності повинні обов'язково перестраховуватися страховиком в інших страховиків.

Перестрахування - це процедура задоволення потреби страховика у підвищенні його фінансової усталеності, коли виконуються страхові операції в умовах ризикового характеру кругообігу фінансових коштів, яка реалізу-ється через розширення принципу розподілу у просторі і часі завданої шкоди між декількома страховиками. Передаючи частину взятого на себе ризику іншим страховикам (перестрахувальникам), перший страховик (перестраху-вальник) продовжує відповідати перед його страхувальником в обсязі всього прийнятого ним ризику, але при цьому набуває право вимоги до його пере-страховувальників в обсязі перестрахованих у них ризиків (зобов'язань). Перестраховування є реальним інструментом формування оптимального (збалансованого) страхового портфеля, що істотно підвищує фінансову стабільність страховика.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно .ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

частину страхової премії, що передасться перестраховику;

витрати компанії на ведення справи у зв'язку з передачею ризиків.

В самому процесі перестрахування закладене певне протиріччя. З одно-го боку, перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфелю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахування пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії [33].

Виходячи із зазначеного, правильне визначення розміру перестраху-вання має важливе значення для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економіч-но обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в пе-рестрахування суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання. Про-те вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рі-шенні зазначеної проблеми важливим с врахування багатьох факторів (серед-ньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доход-ність чи прибутковість операцій по відповідному виду страхування, терито-ріальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення стра-хової справи) та професійний рівень андерайтерів.

У процесі здійснення діяльності страхова компанія піддається ризику недостачі коштів для виконання зобов'язань по виплатах.

Страховики використовують різні способи керування цим ризиком. З одному боку, страховик може підвищити тарифи, посилити відбір договорів страхування, відмовляючи в страхуванні клієнтам, що характеризуються ви-сокою ймовірністю виникнення збитків по страховому полісі. Такі заходи можуть привести до втрати ринку й до переходу страхувальників в інші стра-хові компанії. Іншим способом керування ризиком є перестрахування дого-ворів, що укладається в передачі частини відповідальності по прийнятих ри-зиках іншим страховим компаніям (перестрахувальникам). Така передача провадиться за певну плату, подібно тому, як страхувальник сплачує внесок страхової компанії за передачу їй власного ризику.

Головна мета формування страхового портфеля складається в досяг-ненні оптимального сполучення між ризиком і доходом для страховика.

Методом зниження ризику втрат служить диверсифікованість, тобто формування структури страхового портфеля по певному типу.

Якщо розглядати тип портфелів залежно від ступеня ризику, то необ-хідно згадати їхню класифікацію, відповідно до якої вони діляться на:

1) спеціалізований тип;

2) класичний тип;

3) комбінований тип.

Зрозуміло, що кожному типу страхового портфеля буде відповідати й рівень доходу: агресивному типу (спеціалізованому) - високий рівень, помір-ному типу (класичному) - стійкий, але низький дохід, комбінованому типу - (диверсифікаційний) дохід.

Таблиця 3.1

Класифікація типів страхового портфеля [59]

При розгляді структури страхового портфеля необхідно враховувати такі фактори як галузева особливість, звільнення від податків (обов'язкове страхування), форми страхування, короткострокові й довгострокові догово-ри, тарифна політика, система перестрахування, страхові фонди й страхові резерви. Чим вище ризики страхових послуг, тим більше вимог пред'являєть-ся до керування страховим портфелем. Ця проблема дуже актуальна, тому що ринок страхування прямо залежить від стану фінансового ринку країни.

Під керуванням страхового портфеля розуміється поточне коректуван-ня структури портфеля на основі багатьох факторів, що впливають на струк-туру всього пакета страхового портфеля, а також зміни в складових частинах портфеля. Сукупність застосовуваних до портфелів методів і технологій представляє спосіб керування, що може бути як активним, так і пасивним. Активна модель керування припускає ретельне відстеження й негайну зміна набору страхових ризиків, зміну асортиментів страхових послуг, зміну та-рифної політики й інвестиційної діяльності, а це все є трудомістким дорогим елементом керування.

Вітчизняний ринок страхування характеризується динамічністю проце-сів, високим рівнем ризику, низькою платоспроможністю основних мас насе-лення - все це дозволяє вважати, що стану ринку адекватна активна модель керування, яка робить керування прибутковістю страхового портфеля ефек-тивним.

Андеррайтер, що займається формуванням страхового портфеля, пови-нен не допустити зниження вартості портфеля, уміти зіставляти ризик із при-бутковістю й використовуючи всілякі фінансові інструменти страхового рин-ку, уміло перетворювати в реальність те, що підказує аналіз. Це по кишені лише великим страховикам, що мають великий пакет страхових продуктів і стійке фінансове становище [33].

Активний метод вимагає значних фінансових витрат, тому що пов'яза-ний з інформаційною, аналітичною, експертною й збутовою активністю на ринку страхування, при якій необхідно використовувати базу експертних оцінок, проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку страхування й економіки в цілому.

Активний метод керування представляє безперервний процес таким чином, що процес керування страхового портфеля зводиться до його періо-дичної ревізії, частота якої залежить і від «передбачення андеррайтера».

Пасивне керування припускає створення гарно диверсифікованого портфеля страхування з певним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Тривалість існування такого портфеля припускає стабільність процесів на страховому ринку.

В умовах інфляції, нестабільної кон'юнктури страхового ринку такий підхід невиправданий: адже пасивне керування ефективно лише відносно класичного типу портфеля, що складається з низькоризикованих продуктів страхування, а на вітчизняному ринку їх небагато; страхові продукти при цьому повинні бути довгостроковими, щоб страховий портфель існував у незмінному стані тривалий час, це дозволило б мати низький рівень видатків.

Сигналом до зміни сформованого портфеля страхових продуктів слу-жать не тільки ринкові зміни, але й показники низької прибутковості (ниже-нормативної). Таким чином, прибутковість є індикатором, що змушує пере-глянути страховий портфель. Вибір тактики керування залежить від типу портфеля, від професіоналізму андеррайтера, прогнозування стану ринку.

Головна мета формування портфеля складається в прагненні одержати необхідний рівень очікуваної прибутковості при більш низькому рівні очіку-ваного ризику. Дана мета досягається за рахунок диверсифікованості порт-феля й ретельного підбора фінансових інструментів для забезпечення необ-хідної фінансової стабільності страхового портфеля.

При створенні страхового портфеля страховик або андеррайтер пови-нен ухвалити рішення щодо наступних питань:

1. Який тип портфеля вибрати по ступені ризику:

а) високий ступінь ризику - агресивний тип;

б) невисокий ступінь ризику - помірний тип;

в) низький ступінь ризику - консервативний тип.

2. Оцінити прийнятне сполучення ризику й доходи страхового порт-феля, визначити питому вагу портфеля страхування з різними сполученнями ризику й доходу:

а) класичний (набір традиційних страхових послуг);

б) спеціалізований (набір «нових або вузьконаправленных страхових продуктів»);

в) комбінований (сполучення традиційного й спеціалізованого набору страхових послуг).

Головними параметрами страхового портфеля є величина, структура, динамічність, однорідність, розсіювання середньої страхової суми, а також прибутковість і ризик Формує портфель андеррайтер - висококваліфікова-ний фахівець в області страхування (перестрахування), що має владні повно-важення від керівництва страхових кампаній приймати на страхування (пе-рестрахування) запропоновані страхові ризики й відповідає за формування страхового (перестрахувального) портфеля.

На рис.3.8 - 3.9 наведені характеристики структур валових страхових премій страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страху-вання у 2006 -2007 роках [63].

На рис.3.10 наведена динаміка та структура рівней перестрахування валових страхових ризиків страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 - 2007 роках, яка характеризує політику андеррайтинга страхової компанії.

На рис.3.11 - 3.12 наведені хіарактеристики розподілу питомої ваги обся-гів доходів по основним видам страхування до загального доходу страхового портфелю УАСК «АСКА» у 2006 - 2007 роках.

Спільний аналіз графіків рис.3.8 -3.12 дозволяє проаналізувати ефек-тивність роботи андеррайтерів УАСК «АСКА» по оптимальному формуван-ню структури страхового портфелю та його перестрахуванню.

Рис.3.8. Структура валових страхових премій страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2006 році

Рис.3.9. Структура валових страхових премій страхового портфелю УАСК «АСКА» по основним видам страхування у 2007 році

Як показує аналіз графіків рис.3.8.- 3.12:

За обсягами залучених страхових премій у 2006 -2007 роках страховий портфель має 3 основні складові:

- страхування майна (питома вага 25,5% у 2006 році, яка зростає до 28,5% у 2007 році);

- страхування АвтоКаско (питома вага 28,1% у 2006 році, яка зростає до 31,3% у 2007 році);

- страхування вогневих ризиків (питома вага 27,6% у 2006 році, яка дещо знижується до рівня 25,0% у 2007 році).

2) Рівень перестрахування основних складових валових ризиків у 2006 -2007 роках в страховому портфелі становить:

- страхування майна ( 55,6% у 2006 році, який знижується до 46,2% у 2007 році);

- страхування АвтоКаско ( 12,5% у 2006 році, який знижується до 12,1% у 2007 році);

- страхування вогневих ризиків (питома вага 46,8% у 2006 році, який зростає до рівня 54,1% у 2007 році).

3) Рівень доходності основних складових валових ризиків у 2006 -2007 роках в страховому портфелі становить:

- страхування майна ( питома вага 33,5% у 2006 році від загального доходу страхової компані та питома вага 326,3% від загального доходу страхової компанії у 2007 році);

- страхування АвтоКаско (питома вага 15,4% у 2006 році від загального доходу страхової компані та питома вага 152,0% від доходу ї у 2007 році);

- страхування вогневих ризиків (питома вага 30,5% у 2006 році від загального доходу страхової компані та питома вага збитку - 513,1% від загального доходу страхової компанії у 2007 році).

Таким чином, андеррайтери у 2007 році здійснили значну помилку у прогнозуванні ризиків вогняного страхування, що практично поставило компанію УАСК «АСКА» на межу безприбуткової роботи за 2007 рік.

3.3 Оптимізація частки та структури власного утримання страховика як основа забезпечення платоспроможності страховика

Власне утримання перестрахувальника (нетто-утримання перестраху-вальника) - це визначена конкретним договором перестрахування грошова сума, у межах якої перестрахувальник в обов'язковому порядку залишає на своїй відповідальності частину страхового ризику. Величина нетто-утриман-ня може бути визначена також як відсоток від страхової суми. Якщо в конк-ретному договорі перестрахування не зазначена величина нетто-утримання перестрахувальника, то під нетто-утриманням перестрахувальника розумі-ється власне утримання перестрахувальника, обсяг відповідальності пере-страхувальника, пріоритет і т.п. В конкретному договорі перестрахування може бути зазначено брутто-утримання перестрахувальника, що складається із нетто-утримання перестрахувальника та відповідальності, переданої пере-страхувальником у перестрахування (ретроцесію) згідно з укладеними ним договорами облігаторного перестрахування [58].

Особливістю факультативного перестрахування є можливість регулю-вання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Власне утримання -- економічно обґрунтована частина страхової су-ми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму виз-начають:

- окремо за страховим полісом;

- за одним ризиком;

- за групою ризиків.

Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у відсотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практичного перестраху-вання є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку невигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Вод-ночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стій-кість страховика. Не лише страховик, а й перестраховик має зважати на роз-мір власного утримання. Занижений розмір власного утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості ризику або добропоряд-ності страховика при врегулюванні збитків у разі настання страхових подій.

Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важли-вою ланкою в організації процесу перестрахування. Тому в багатьох країнах світу розмір власного утримання регламентується законодавством або сами-ми учасниками перестрахування [59].

У ст. 30 Закону України Закону України "Про страхування" [1] перед-бачена вимога щодо обов'язкового укладання договору перестрахування в тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно врахову-вати при визначенні ліміту власного утримання [53]:

А) Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утри-мання.

Б) Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитко-вість, тим більшим може бути рівень власного утримання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9