Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Пов-ний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипано-соми інвазійної стадії, при кусанні мо-жуть вражати людину.

У хворого трипаносомозом спостері-гаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хвороб-ливий стан триває 7--10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілак-тика зводиться до приймання лікар-ських препаратів, які можуть запобіг-ти зараженню при кусанні мухами це-це [12].

Лейшманії -- збудники лейшма-ніозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903--1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізують-ся у внутрішніх органах).

До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.

Лейшманії дуже малі (2-- 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет-них), і джгутикову, яка має видовже-не тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос-ником збудника є дрібні комахи -- мо-скіти (Phlebotomus). Природним ре-зервуаром для L. tropica minor слу-жить людина, а для L. tropica major -- гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах враже-ні іноді до 70 %.

При шкірному лейшманіозі утворю-ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілак-тика полягає в індивідуальному захис-ті від кусання москітами.

Лейшманії зу-стрічається у країнах Середземномо-р'я і Середній Азії (збудник -- L. in-fantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також ін-шими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.

Профілактикою є ндиві-дуальний захист від москітів.

Трихомонади -- збудники хво-роб, які загалом називають трихомо-нозами.

Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) -- збудник киш-кового трихомонозу.

Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення -- повсюдне.Трихомо-нада кишкова -- маленький джгутиконосець завбільшки 5--15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З--4 джгутиками і ундулюючою мем-браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре-ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне -- рідкими речовинами.

Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна-чення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо-рових людей і хворих кишковими хво-робами.

Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах.

Трихомонада піхвова(Т. vaginalis) -- збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення -- повсюдне.

Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова, - 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом. Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент [13].

2.1.3 Клас споровики ( Sporozoa )

Клас налічує близько 1350 видів. Споровики - паразитичні огранізми. Загальною рисою для яких є відсутність у зрілих форм будь-яких оргноїдів руху, а також складні життєві цикли з чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Для багатьох видів споровиків власти-ве безстатеве розмноження -- внутрішнє пупкування. У одній із стадій циклу розпитку спо-ровиків утворюються спори (точніше, сгюрозоїти). Паразитичним спосіб жит-тя споровиків привів до спрощення їх організації: вони не мають органоїдів живлення і травления. Живлення, ди-хання, виділення здійснюються всією поверхнею тіла.

Токсоплазма (Toxoplasma gondii) --збудник токсоплаз-мозу.

Локалізується в клітинах головного моз-ку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, м'язів та інших органів люди-ни, а також усіх видів ссавців і ба-гатьох видів птахів.

Географічне поширення -- повсюдне.

Токсоплазми, які локалізую-ться всередині клітини хазяїна, нази-вають ендозоїдами. Ендозоїд має фор-му півмісяця (розмір 4--7x2--4 мкм). Один кінець його загострений, ін-ший -- круглястий. У центрі знаходи-ться ядро. На загостреному кінці ток-соплазми при дослідженні під електронним мікроскопом виявляється коно-їд -- утворення, яке подібне до при-соски. За його допомогою паразит фіксується на поверхні клітини при прониканні у неї.

Для ендозоїда властиве безстатеве розмноження шляхом поздовжнього поділу і ендогонії (внутрішнього пуп-кування). У результаті багаторазових поділів у цитоплазмі клітини хазяїна нагромаджується велика кількість ток-соплазм, які розтягують зовнішню мембрану клітини. Скупчення токсо-плазм під клітинною мембраною нази-вається псевдоцистою. Після руйнуван-ня враженої клітини токсоплазма про-никає у нову. При хронічному токсо-плазмозі крім псевдоцист утворюють-ся і справжні цисти. Це звичайно ве-ликі (до 100 мкм) скупчення токсо-плазм, які складаються з кількох со-тень паразитів, вкритих товстою обо-лонкою. Цисти у клітинах хазяїнів мо-жуть зберігати життєздатність до кіль-кох років.

Людина заражається токсоплазмом звичайно при куштуванні сирого м'яс-ного фаршу або споживанні м'яса, яке недостатньо оброблене термічне. Крім того, можливе зараження ооцнст'ами, які виділяються кішками з фекаліями, при забрудненні рук грунтом або при безпосередньому контакті з кішкою. Паразити, які потрапили у травний канал, проникають у стінки тонких кишок, потім лімфою заносяться у лім-фатичні вузли, де розмножуються і по кровоносних судинах потрапляють у органи локалізації.

У дорослих людей проникнення в організм токсоплазм рідко призводить до гострого захворювання з підвищен-ням температури, збільшенням лімфа-тичних вузлів, висипом. Частіше спо-стерігається безсимптомне паразитоносійство або ж хвороба протікає хро-нічно без характерних симптомів. За деякими даними, серед населення зу-стрічається від 10 до 30 % таких клі-нічно здорових носіїв токсоплазм. В окремих випадках може настати за-гострення хронічного токсоплазму з запальними процесами і враженням нервової тканини, очей, серцевого м'яза тощо.

Небезпечне зараження токсоплазмо-зом жінок під час вагітності, бо токсоплазми можуть проникнути з організ-му матері через плаценту в організм плоду і викликати його загибель, У інших випадках можуть народжува-тися мертві або нежиттєздатні діти з різними каліцтвами. Інколи народжуються діти з гострим приро-дженим токсоплазмом, який харак-теризується високою температурою, набряками, висипом. Результатом при-родженого токсоплазмозу може бути відставання розумового розвитку аж до ідіотії.

Людина, як і інші проміжні хазяїни, джерелом заражен-ня бути не може. Необхідне обмежен-ня контакту з кішками, дотримання правил особистої гігієни, не слід вико-ристовувати в їжу сире і недостатньо термїчно оброблене м'ясо.

Малярійні плазмодії -- збудники малярії рептилій, птахів, ба-гатьох видів ссавців. Для людини па-тогенними є чотири види: Plasmodium vivax -- збудник триденної малярії, P. malariae -- збудник чотириденної малярії, P. falciparum -- збудник тропічної малярії, P. ovale -- збудник ма-лярії типу триденної. Ці види малярій-них плазмодіїв відрізняються морфо-логічними і біологічними особливостя-ми, термінами розвитку в організмі людини і характером хвороби, яку во-ни викликають [10].

Остаточними хазяїнами плазмо-діїв -- збудників малярії людини -- є комарі роду Anopheles, яких назива-ють малярійними, проміжним хазяїном є людина.

Заражаючись плазмодіями при ссан-ні крові хворого на малярію, комар потім заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв з своєю слиною при уку-сі. Разом зі слиною зараженого кома-ра у кров людини потрапляє плазмо-дій на стадії спорозоїтів, які з током крові розносяться по всьому тілу і проникають у печінку.

Для розвитку плазмодія у тілі ко-мара необхідна певна температура. Для P. vivax -- не нижче -4-16 °С. Малярія--тяжка хвороба, яка харак-теризується появою виснажливих при-ступів. Приступи супроводжуються ознобом і підвищенням температури до 40 °С. Плазмодії руйнують велику кількість еритроцитів, що при відсут-ності лікування може призвести до анемії і навіть смерті.

Для лабораторного діагнозу прово-дять мікроскопічне дослідження маз-ків або великої краплі крові, у яких виявляють шизонти і гаметоцити. Кров рекомендується брати під час присту-пу або зразу після нього.

Малярія широко розповсюджена у багатьох країнах, особливо з тропіч-ним і субтропічним кліматом.

У районах поширен-ня малярії рекомендується захищатися від укусів комарів (спати під тюлеви-ми запонами над ліжком, змащувати відкриті частини тіла відлякуючими комарів речовинами тощо) [13].

2.1.4 Клас Інфузорії (Infusoria)

Клас налічує близько 6 тис. видів. Це найбільш складно побудовані найпростіші. Орга-ноїди їх руху -- вінки, тобто топкі нит-коподібні вирости цитоплазми. Війки значно коротші, ніж джгутики, кіль-кість їх велика, вони вкривають усе тіло тварини. Війки зберігаються все життя або є лише на ранніх стадіях розвитку. Другою особливістю війча-стих є наявність у кожної особини двох ядер: великого (макронуклеус) і малого (мікронуклеус). Інколи може бути кілька мікронуклеусів. Більшість інфузорій -- мешканці морських і пріс-них водойм; деякі види живуть у во-логому грунті або піску. Ряд видів -- паразити тварин і людини.

Паразитична інфузорія -- балантидій (Balantidjum coli, рисунок 2.3) --збудник балантидіазу. Локалізація -- у товстих кишках. Географічне поширення -- повсюдно, але переважає у країнах з жарким кліматом.

Ба-лантидій належить до найбільших най-простіших, його розміри З0--200х20-- 70 мкм, форма тіла овальна. Уся інфу-зорія вкрита короткими війками, дов-жина яких навколо перистома дещо більша, ніж на інших частинах тіла. Є дві пульсуючі вакуолі. Добре вира-жені мікро- і макронуклеус. Останній звичайно має бобоподібну форму. Розмножується балантидій діленням упоперек.

Зараження відбувається цистами через забруднену воду, їжу, руки. Цисти можуть розноситися мухами. Джерелом поширення балантидіазу можуть бути свині, у кишках яких паразитує ба-лантидій.

У людини паразитоносіиство не завжди супроводжується захворю-ванням; але якщо балантидій прони кає у стінки кишок, то викликає кро-вотечні виразки і відповідно кривавий понос.

Рисунок 2.3 - Балантидій (Balantidium coli)

У тяжких випадках, якщо не-вчасно почати лікування, можлива смерть. З метою діагностики прово-дять мікроскопічне дослідження фека-ліїв, у яких при балантидіазі виявляє-ться слиз, кров, гній і безліч паразитів.Профілактика та, що і при інших кишкових протозойних хворобах [14].

2.2. Тип Плоскі черви (Piathclminthes)

Плоских червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у мор-ських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя.

Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:

- тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і ме-зодерми у ембріонів;

- наявність шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);

- відсут-ність порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою);

- двобічна (білатеральна) симетрія;

- форма тіла стиснена у спинно-че-ревному напрямку (дорсовентральному);

- наявність розвинених системорганів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої.

Із цього типу можна розглянути два класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові (Cestoidea), які включають паразитів, що мають медичне і ветеринарне зна-чення [10].

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes)

Клас налічує близько 3 тис. видів. Усі сисуни --па-разитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному по-в'язані з паразитичним способом жит-тя. Для сисунів властиві складні жит-тєві цикли. Статевозріла гермафродит-на стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброє-ний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна.

Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій).

Ротовий отвір веде до мускулистої глотки, яка являє со-бою сильний сисний апарат. За глот-кою іде стравохід і звичайно роз-галужені кишки, які закінчуються сліпо.

Нервова система розташована у ви-гляді навкологлоткового нервового кільця і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стов-бури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Зав-дяки цьому нервова система нагадує решітку.

Видільна система представлена доб-ре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії почи-наються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сису-ни -- гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сім'яни-ків, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваю-ться у оотип, де здійснюються заплід-нення і остаточне формування заплід-нених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних за-лоз -- тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальннку. Запліднення зви-чайно перехресне. Рідше спостерігає-ться самозапліднення.

Для сисунів властиві спеціалізація і спрощення будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом жит-тя. Спеціалізація проявляється у наяв-ності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму роз-витку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсив-ному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна деге-нерація (спрощення організації) вира-жається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопара-зитами.Складні життєві цикли сисунів по-в'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із запліднен-ням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кіль-кість потемків, яка необхідна для під-тримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війча-стих червів, які перейшли до парази-тичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка виклика-ється сисунами, називають трематодозом [15].

Печінковий сисун,абофасціолa (Fasciola hepatica), -- збудник фасціольозу.

Фасціола живе у жовч-них протоках печінки, жовчном міхурі, а інколи у підшлунковій залозі та в інших органах. Марита фасціоли досягає у дов-жину 3--5 см.

Фасціо-ла розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є травоїдні ссавці велика і дрібна рогата худо-ба, коні, сиплі, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Про-міжний хазяїн -- ставкових малин (Galba truncalula).

Яйце фасніоли починає розпиватися при потраплянні у воду. У життєвому циклі фасніолн інвазійною (тобто здатного заражати) для проміжного хазяїна стадією служить мірацидій. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть зна-ходитись адолескарії. Людина звичай-но заражається через овочі.

Фасціоли впливають на хазяїна меха-нічно. Продукти їх життєдіяльності токсичні і мають алергічну дію. Фас-ціоли заковтують еритроцити, лейко-цити і епітелій жовчних протоків, чим травмують навколишні тканини. Прн інтенсивній інвазії можливі циротичні зміни в печінці.

Лабораторний діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. Знання біологічних особливостей і життєвого циклу необ-хідні для організації боротьби і вироб-лення раціональних профілактичних заходів. Заходи особистої профілакти-ки: не споживати сиру воду із не-безпечних щодо цього водойм; ре-тельно мити овочі, які використовую-ться у їжу в сирому вигляді.

Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium lanceatum) -- збудник дикроцеліозу.

Ланцетоподібний сисун паразитує у печінці великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тва-рин; дуже рідко зустрічається в лю-дини.

Географічне поширення -- повсюдне.

Довжина ланцетоподіб-ного сисуна близько 10 мм, форма ті-ла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовта-вого до темно-брунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку.

Розвиток відбуває-ться із зміною проміжних хазяїнів. Остаточні хазяїни--травоїдні ссавці. Перший проміжний хазяїн -- наземні молюски, другий -- мурашки. У зов-нішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна [12].

2.2.2 Клас Стьожкові черви (Cestoidea)

Відомо близько 1800 видів стьожкових червів. Всі вони -- облігатні ендопара-зити, у статевозрілій стадії паразиту-ють у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На пе-редньому кінці знаходиться голівка -- сколекс, далі -- шийка, потім стробіла, яка складається із члеників -- проглотид.

Круглястий, або сплющений, сколекс має органи фіксації, найчастіше у ви-гляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щі-лин -- ботрій. У багатьох, крім присо-сок, на вершині сколекса є ще неве-ликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами кутикулярних гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів при-кріплення і їх кількість характеризу-ють різні види цестод. Нові проглоти-ди відчленовуються від шийки, внаслі-док чого раніше утворені проглотили поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються.

Зовні тіло черв'яка вкрите шкірно-м'язовим мішком. Його поверхневий шар -- тегумент -- морфо-логічно подібний до такого у сисунів а функціонально аналогічний слизовій оболонці кишок хребетних. У виявлено ряд травних ферментів.

Травна система відсутня, Цестоди живуть у кишках хазяїна, де оточені рідким поживним матеріалом, який во-ни всмоктують осмотично усією поверхнею тіла. Органи, виділення -- протонефридії. Нервова система складається з пе-реднього нервового вузла (ганглія), який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбурів, які тягну-ться вздовж усього тіла. Органи чут-тів, крім органів дотику, відсутні.

Запліднення перехресне, але інколи спостерігається злиття статевих клітин, які утворюються у одному і тому ж членику або різних члениках одного і того ж черв'яка [12].

Ціп'як озброєний (Taenia solium)--збудник теніозу.

У стьожковій стадії -- паразит тонкої кишки, у стадії фіни локалізується в основному у м'язах. У людини виявляється в очах, цент-ральній нервовій системі.

Географічне поширення -- повсюдне.

Ста-тевозрілі форми досягають у довжину 2--3 м. Оста-точний хазяїн -- людина. Проміжний хазяїн -- свиня, зрідка людина. Зара-ження свиней відбувається при поїдан-ні нечистот, у яких можуть виявитися проглотиди ціп'яка озброєного. Зараження людини відбувається при споживанні в їжу сирої або недо-статньо термічно обробленої свинини.

Ціп'як неозброєний (Таепіarhynchus saginatus) -- збудник теніарінхозу.

У стьожковій стадії па-разитує у кишках людини.

Географічне поширення -- повсюдне.

У статевозрілому стані ціп'як неозброєний досягає у довжину 4--7 м.

Остаточний хазяїн - людина, проміжний - велика рогата худоба.

За характером захворювання подібне до теніозу. Діагноз ставиться при вияв-ленні лроглотид, які можна виявити не тільки у фекаліях. Вони активно ви-повзають із анального отвору і повза-ють по тілу й білизні, привертаючи увагу хворого. Яйця цього ціп'яка можна виявити також за допомогою зскрібка з періанальних складок. Фі-нозна стадія у організмі людини не розвивається.

Особиста гігієна заключається в тому, щоб не їсти сиру або напівсиру яловичину. Заходи громадської профілактики аналогічні таким, як і при теніозі.

Ліквідація теніаринхозу цілком реальна, оскільки хворі легко виявля-ються; е радикальні засоби лікування і розроблено профілактичні заходи, які полягають у розриванні епідеміч-ного ланцюга. Для уникнення зара-ження худоби проводиться активний вияв хворих серед населення країни. Особливо ретельно обстежуються пра-цівники, які обслуговують тваринницт-во. Лікування хворих обов'язкове. Здійснюються заходи по санітарному благоустрою населених пунктів. Для запобігання зараженню людей підси-люється ветеринарна експертиза туш на м'ясокомбінатах, бойнях і ринках. Проводиться велика санітарноосвітницька робота [13].

2.3 Тип Круглі черви

Тип Круглі черви (Nemathelminthes) налічує близько 500 видів круглих чер-вів, які живуть у різних середовищах: морських і прісних водах, грунті, орга-нічних речовинах, які гниють або бро-дять. Багато круглих червів пристосу-валось до паразитування. Ряд видів цікавлять медиків, бо є паразитами людини.

Для тварин, які відносяться до типу круглих червів, властиві: 1) тришаро-вість, тобто розвиток екто-, енто- і ме-зодерми у ембріонів; 2) наявність пер-винної порожнини тіла і шкірно-м'язо-вого мішка; 3) білатеральна симетрія; 4) видовжене несегментрване тіло, яке на поперечному розрізі круглясте; 5) наявність систем органів -- м'язо юі, травної, нервової і статевої; 6) роздільностатевість; 7) поява тре-тього, заднього відділу травної систе-ми і анального отвору.

У систематичному відношенні тип круглих червів поділяють на кілька класiiit з яких ми розглянемо тільки основний клас власне круглих червів (нематод). Усі круглі черви, які пара-зитують у людини, відносяться до цього класу [15].

2.3.1 Клас Власне круглі черви (Nematoda)

Шкірно-м'язовний мішок нематод утворений кутикулою, гіподермою і мускулату-рою. За даними Ю. К. Богоявленського, у типового представника круглих червів -- аскариди людської -- кутику-ла складається з 10 шарів. Вона вико-нує функцію зовнішнього скелета (опо-ри для м'язів) і захисту від механіч-них і хімічних факторів. Гіподерма, яка розташована під кутикулою, скла-дається із суцільної маси протоплазми: клітини з рідкими ядрами і вакуолями, меж між ними немає (синцитій). Гі-подерма пронизана численними фібрилами. У гіподермі активно відбуваю-ться обмінні процеси й інтенсивний біосинтез. Вона є також бар'єром, який затримує шкідливі для гельмінта речовини.

Під гіподермою розташована муску-латура, яка складається з окремих клітин, зібраних у 4 тяжі поздовжніх м'я-зів, відділених один від одного вали-ками гіподерми-- спинним, черевним і двома бічними.

Страницы: 1, 2, 3, 4