Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

3

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................4

1 Літературний огляд.........................................................................................6

1.1 Біологічні основи паразитології................................................................6

1.2 Класифікація паразитичних форм тврин..................................................9

1.3 Вплив паразита на хазяїна........................................................................11

1.4 Шляхи розселення та пошук хазяїна.......................................................16

2 Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa.........................................................................................24

2.1 Тип найпростіші (Protozoa).................................................................24

2.1.1 Клас Саркодові (Sarcodina).......................................................26

2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)......................................................28

2.1.3 Клас Споровики (Sporozoa)........................................................31

2.1.4 Клас Імфузорії (Imfusoria)..........................................................34

2.2 Тип Плоскі черви (Plathelimintes).......................................................36

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes).........................................................36

2.2.2 Клас Стьожкові черви (Castoidea).............................................39

2.3 Тип Круглі черви (Nemathelimites).....................................................41

2.3.1 Клас Власне Круглі черви (Nematoda)...........................................42

2.4 Тип Кільчасті черви (Annelida)..........................................................44

2.5 Тип Членистоногі (Arthoropoda).........................................................46

2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea).....................................................48

2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnaidea)............................................48

2.5.3 Клас Комахи (Insecta).................................................................51

2.6 Тип Хордові (Chordata).......................................................................54

Висновок.........................................................................................................57

Література.......................................................................................................59

ВСТУП

Паразити людини зустрічаються у типах найпростіших, плоских і круглих червів, членистоно-гих. Паразитичних червів із типів пло-ских і круглих червів звичайно об'єд-нують під загальною назвою гель-мінтів.

Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без-хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази-тичні, які селяться на інших росли-нах.

На відміну від інших організ-мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи-вий організм, а не нежива природа.

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази-тичний спосіб життя -- обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо-дженні через кишки людини.

Паразитизм --форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від-носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се-редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви-кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити -- це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан-ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Різниця між паразитизмом і хижа-цтвом полягає у тому, що хижак ви-користовує свою здибич раз, при цьо-му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра-вило, вона не гине.

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит -- хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї-ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при-сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван-ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (мета-церкарії сисунів, трихінела) формую-ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини-кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.

1 ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

1.1 Біологічні основи паразитології

Тварини становлять значну частину біосфери і відіграють важливу роль у кругообігу речовин у природі й еко-номіці. Тварини -- джерело основного білкового харчування, незамінних амінокислот. Від тварин людина отримує сировину для виготовлення одягу (шкіра, шерсть) і багато інших про-дуктів, у тому числі й лікарські за-соби.

Медичне значення мають: 1) тварни-паразнти --збудники хвороб; 2) пе-реносники збудників хвороб (вірусів, бактерій, тварин-паразитів); 3) твари-ни, які хворіють на ті ж хвороби, що й людина, і, отже, можуть бути джере-лом захворювання для людини або природним осередком збудників хво-роб, якими може хворіти людина; 4) отруйні тварини; 5) тварини -- про-дуценти лікарських речовин.

У антропобіоценозі, як і в будь-якому біоценозі, між ного співчленами встановлюються аліментарні зв'язки, які включають у себе продуценти, консументи і редуценти; є різні форми співжиття (симбіозу) -- як синергічні, так і антагоністичні. Людина як співчлен антропобіоценозу не ізольована від процесів, які відбуваються в ньому. З цими про-цесами нерідко пов'язані шляхи роз-повсюдження збудників хвороб, тому на деяких закономірностях, які харак-терні для біоценозів, спинимося де-тальніше [1].

Будь-яке співжиття, організмів, які нале-жать до різних видів, необхідно вва-жати симбіозом (гр. simbiosis -- спів-життя). Є три форми симбіозу: мутуалізм -- кожний з організмів при-носить іншому певну користь, де пози-тивний симбіоз; синойкія і коменсалізм -- симбіоз з однобічною користю, без шкоди для іншого партнера; пара-зитизм антагоністичний, негативний для одного із партнерів симбіозу. Між цими формами співжиття існують перехідні форми. Нерідко у одних і тих же партнерів спостерігаю-ться зміни взаємовідносин. Так, для людини вегетативні дрібні форми ди-зентерійної амеби є коменсалами, а вегетативні великі її форми -- пара-зитами.

Мутуалізм (лат. mutus -- вза-ємний) досить поширений серед рос-лин і тварин. Наприклад у комарів, вошей, оводів, мухи цеце і ряду інших комах у різних органах є спеціальні утвори, які заселені бактеріями або одноклітинними грибами. Нерідко ці утвори розташовані поблизу яєчників; і симбіонти, потрапляючи у яйцеві клі-тини, передаються з покоління в по-коління. У клітинах комах партнери мають сприятливі умови для існуван-ня і в свою чергу, виділяють речови-ни, які сприяють перетравлюванню їжі їхніми хазяїнами.

У кишках людини постійно живе кишкова паличка (Escherichia coii), яка живиться їхнім вмістом, одночасно з її діяльністю пов'язаний синтез у кишках вітамінів групи В і стримуван-ня розвитку хвороботворних бактерій (черевного тифу, дизентерії).

Синойкія (rp syn -- разом, oikos -- будинок) --співжиття, при якому один партнер використовує ін шого як житло. Коменсалізм (франц. commen-sal-- співтрапезник) --такий тип сим-біозу, при якому один партнер викори-стовує організм іншого як житло і як джерело харчування, але не шкодить йому.

Паразитизм --форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від-носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се-редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви-кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити -- це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан-ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Різниця між паразитизмом і хижа-цтвом полягає у тому, що хижак ви-користовує свою здибич раз, при цьо-му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра-вило, вона не гине [2].

Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без-хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази-тичні, які селяться на інших росли-нах, наприклад повитиця, вовчок та інші.

На відміну від інших організ-мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи-вий організм, а не нежива природа (вода, грунт, повітря). Вчення про організм як середовище існування най-більш повно розроблене Є. Н. Павловським. Середовищем по відношенню до паразита будуть як органи хазяїна, так і інші організми, які населяють хазяїна. Це середовище першого роду. Але па разити, пов'язані і з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна (се-редовище другого роду) і діє на пара-зитів опосередковано, через тіло, ха-зяїна.

Сукупність усіх паразитів які одно-часно живуть у якому небудьорганізмі, Є. Н. Павловський назвав паразитоценозом, оскільки у будь-якому організмі одночасно поряд із паразитами є й інші симбіонти,то О.П. Мар-кевич запропонував сукупність їх ра-зом з організмами хазяїна називати симбірценозом. Компонентами симбіо-ценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмін-ти, членистоногі тощо: Всередині сим-біоценозу між окремими компонентами і організмом хазяїна встановлюються складні,взаємовідносини [1].

Взасмовідносини між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне уснування організму хазяїна.

У нормі в тілі людини і тварин кіль-кість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків -- ферментів, віта-мінів, яких не можуть самостійно син-тезувати багато макроорганізмів. Тіль-ки у присутності паразитичних сим-біонтів формується імунітет, утворю-ються імунокомпетентні клітини.

Взаємовідносини між організмом ха-зяїна і усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного про-цесу (хвороби) у організмі хазяїна.

Розвиток патогенних грибків у тілі людини стримується симбіотичними бзктеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створю-ються сприятливі умови для патоген-них грибків, тому впровадження у медичну практику антибіотиків неспо-дівано викликало почастішання захво-рювань, які викликаються паразитич-ними грибами, зокрема роду Candida (кандидамікоз).

Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макро-організмом і комплексом усього сим-біоценозу. Встановлено, що люди, які страждають гельмінтозами (тобто вра-жені паразитичними червами -- гель-мінтами), важче хворіють на туберку-льоз, черевний тиф, деякі хвороби нер-вової системи і багато інших. Це обо-в'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби -- необхідно лікувати пацієнта і від су-путніх хвороб, які викликаються па-разитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біо-тичними і абіотичними факторами). Щодо людини, то окрім перерахованих факторів відіграють роль і соціальні умови [3].

1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази-тичний спосіб життя -- обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо-дженні через кишки людини [2].

У особливу групу виділяють факуль-тативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до від-повідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок. Так, у 1925 р. гельмінтологіч-на експедиція, яка працювала під ке-рівництвом К. І. Скрябіна, при обсте-женні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі у черви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личин-ки одного із ґрунтових круглих червів (Aloinema) можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони дося-гають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не мо-жуть. В. О. Догель відзначає, що фа-культативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.

За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов'язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному ста-ні. Це п'явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит. За місцем існування розрізняють па-разитів: зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, (наприклад, п'явки, кровосисні кома-хи), і внутрішніх, або ендопаразитів (паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій, аскарида, трихінела) [4].

Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins е вільноживучнми хижаками, які жив-ляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров'ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до екто-паразитизму сприяв сидячий спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріп-ляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предме-тами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму. На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є екто-паразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяє-ться у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопа-разита. Пухоїди -- ектопарази-ти птахів-- виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живи-лися нагромаджуваними там рослин-ними і тваринними рештками, а з ча-сом перейшли до живлення пір'ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав жи-витися кров'ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо-, а потім до ендопаразитизму.

Moжливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подіб-ний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круг-лих червів, писав: «Знахідка Скрябіним Rhabdites саме у Донбасі не ви-падкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на не-великому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан».

Походження кровопаразитів у де-яких із хребетних хазяїв пов'язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров'яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопа-разитами хребетні заражаються зви-чайно через кусання членистоногими [5].

Можна припустити, що у ендопарази-тів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров'яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовува-лись і до нового хазяїна і нового спо-собу передавання від одного хазяїна до іншого.

1.3 Вплив паразита на хазяїна

Вплив паразита на хазяїна різнома-нітний. Перш за все паразит, знахо-дячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування. Стьож-кові черви і аскариди можуть викли-кати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й реф-лекторних спазмів у відповідь на по-дразнення стінки кишок паразитами. Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці.

Паразити кишок використовують ча-стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую-ють організм отруйними хімічними ре-човинами -- токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо-торну фінкцію кишок. Слина крово-сисних членистоногих також має ток-сичні властивості [6].

Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору-шуючи цілісність стінок кишок, сприя-ють проникненню хвороботворних мік-роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце-здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара-зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга-нізму, а вони призводить до порушен-ня регулюючих систем хазяїна, зокре-ма його нейрогуморальної системи [4].

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит -- хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї-ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при-сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван-ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую-ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини-кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.

Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара-зит-- хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич-ного розвитку. У процесі сумісної ево-люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара-зит-- хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже-ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди-на може хворіти багаторазово, що не-обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро-стіших (лейшманій, трипаносом) ви-робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].

Знаходячись у організмі хазяїна, по-стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко-ваний через організм хазяїна. Внаслі-док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра-коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут-тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне-ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако-подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації су-проводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються при-стосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових екто-паразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у киш-ках п'явок і кліщів є бічні вирости.

У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитич-них членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з'явились спеціальні при-стосування для процесів життєдіяль-ності в цих умовах. У гельмінтів -- мешканців кишок -- клітини на поверх-ні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленню паразитів ферментами травних соків хазяїна [7].

Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору ви-живають тільки ті паразити, які набу-вають здатності до, інтенсивного роз-множення у зв'язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяї-нів і загибеллю великої кількості за-родків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного се-редовища.

У результаті імунної відповіді ха-зяїна на паразитів, які у ньому посе-лилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продук-тивність статевих клітин.

На систему паразит -- хазяїн впли-вають фактори зовнішнього середови-ща. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і со-ціального середовища на організм ха-зяїна можуть сприяти підсиленню па-тогенної дії паразитів.

Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не по-винна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі пара-зит -- хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв'язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням попу-ляції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності.

Страницы: 1, 2, 3, 4