Диплом по гражданскому праву

правових відносин, партії повинні, як правило, пройти процедуру реєстрації,

що передбачається відповідними нормами цивільного права про об'єднання. Ця

процедура включає ряд вимог, яким повинна задовольняти партія, зокрема,

представити в орган, що реєструє, різні документи (статут, список

засновників і т.д.).

Явочний порядок у його «чистому» виді, тобто не передбачає офіційного

визнання політичних партій як суб'єктів політичного процесу, існує лише в

деяких країнах (типовий приклад – Великобританія).

У більшості країн явочний порядок утворення доповнюється

реєстраційним порядком (обов'язковим чи факультативним).

Дозвільний порядок полягає в тому, що для проведення заходів щодо

створення партії (скликання установчого з'їзду, національної конференції,

на яких конституюється партія) необхідно одержати попередній дозвіл

державного органа. Цей порядок найбільшою мірою обмежує свободу утворення

політичних партій. Дозвільний порядок притаманний тоталітарним і

авторитарним режимам.

Явочно-реєстраційний порядок характеризується двома рисами: політичні

партії створюються вільно, без якого-небудь попереднього дозволу, але

здобувають легальний статус тільки шляхом реєстрації в компетентному

державному органі. Таким чином, з одного боку, політичні партії утворяться,

як і при явочному порядку, вільно, тобто для здійснення будь-яких

зв'язаних з цим дій (проведення установчого чи з'їзду конференції, виборів

керівних органів і т.п.), не потрібно попереднього дозволу.

У той же час спеціальні закони про політичні партії (а в ряді країн

закони про об’єднання чи асоціації) передбачають необхідність реєстрації в

тій чи іншій формі для придбання політичною партією легального статусу (за

загальним правилом, суб'єкта як політичних, так і цивільно-правових

відносин).

Явочно-реєстраційний порядок діє в більшості сучасних держав, де

правова інституціоналізація здійснюється в широких масштабах. Такі всі

постсоціалістичні держави, включаючи Росію, багато країн, що розвиваються,

ряд європейських держав (Австрія, Італія, Іспанія, Португалія, ФРН). Це

свідчить про те, що він найбільше відповідає основній вимозі правового

регулювання політичних партій в умовах “войовничої демократії" - дотриманню

балансу між свободою утворення партій і її розумним обмеженням.

Як правило, виділяють такі види державних органів, що здійснюють

реєстрацію політичних партій: міністерства і судові органи.

До міністерств, що здійснюють реєстрацію політичних партій,

відносяться міністерство внутрішніх справ (наприклад, у Беніну, Гвінеї,

Сенегалу, Словаччині. Тунісу) і міністерство юстиції (Азербайджан, Бєларус.

Грузія, Латвія. Молдова, Мозамбік, Росія, Україна). У деяких країнах

органами, що реєструють, є інші міністерства (міністерство по справах

адміністрації і територій - Габон. Конго; міністерство публічних свобод -

Буркіна-Фасо).

Безсумнівно, переважає варіант, коли реєстрація здійснюється

міністерством юстиції як органом, що стоїть на стражі закону і вільним від

відомчості.

У ряді країн реєстрацію політичних партій здійснюють судові органи:

суди загальної юрисдикції (Ангола. Болгарія. Гвіне-Бісау, Кабо-Верде,

Румунія, Португалія, Польща, Сан-Томе і Принсипи) чи спеціальні суди -

виборчі трибунали (Бразилія, Болівія, Перу, Уругвай). Судами загальної

юрисдикції звичайно є вищі судові інстанції (наприклад, верховні суди в

Анголі, Кабо-Верде, Гвіне-Бісау, Португалії, Сан-Томе і Принсипи), однак у

ряді країн — нижчестоящої інстанції (Софійськ міський суд у Болгарії,

муніципальний суд Бухареста в Румунії, воєводський суд Варшави в Польщі).

Представляється, що реєстрація політичних партій органами незалежної

судової влади, будь то суд загальної чи спеціальної юрисдикції, найбільш

демократична, особливо в тих випадках, коли вона здійснюється не одноосібно

(головою верховного суду в Анголі, Кабо-Верде, Португалії), а колегіально,

у порядку звичайного судочинства. Останнє передбачено, наприклад, законом

Болгарії 1990 р. Згідно ст. 9 Софійськ міський суд розглядає прохання про

реєстрацію у відкритому судовому засіданні в порядку, установленому ЦПК, за

участю прокурора. Цікаво відзначити, що в Росії ще в 1917р. відповідно до

постанови Тимчасового уряду "Про реєстрацію товариств, об’єднань і союзів"

справи про їхню реєстрацію підлягають розгляду в судовому засіданні.[23]

2.3. Цивільна правосуб'єктність громадських організацій і політичних

партій.

Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за

нею цивільної правосуб'єктності.

Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей

суб'єкта права, тобто правоздатності і дієздатності.

Відповідно до статті 26 ЦК України юридична особа має цивільну

правоздатність у відповідності з установленими цілями її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її

статуту чи положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі

загального положення про організацію даного виду, — з моменту видання

компетентним органом постанови про ії утворення. Якщо статут підлягає

реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від

громадян, що мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю

розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що

відповідають цілям і задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних

осіб передбачаються в установчих документах . Однак перелік цих прав не

завжди є вичерпним. У юридичних осіб можуть виникати й інші права й

обов'язки, що прямо не передбачені установчими документами, але за умови,

що вони не суперечать цілям і задачам даної юридичної особи.

Угоди, здійснені юридичною особою в протиріччя з установленими цілями

її діяльності, визнаються недійсними. (Ст. 50 ЦК).

Правоздатність більшості юридичних осіб (господарські товариства, ЖБК

та ін.) виникає з моменту реєстрації. Державні організації, що діють на

підставі загального положення про організацію даного виду, здобувають

правоздатність з моменту видання компетентним органом постанови про їхнє

утворення.

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з

Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відповідно до статті 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних

прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах

прав, наданих їм за законом чи статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається

ії статутом (положенням).

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність.

Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може

здобувати, створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки.

Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, носить спеціальний

характер, тобто вона може робити лише такі дії, що відповідають цілям і

задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами. Органи

юридичної особи можуть бути одноособовими (наприклад, директор) і

колегіальними (наприклад, правління). Крім того, юридична особа може

одночасно мати як один орган (директор, правління й ін.), так і декілька

(правління і голова правління), при цьому вони можуть бути одноособовими,

і колегіальними.

Дії органів юридичної особи розглядаються як дії самої юридичної

особи. Вони здійснюються органами без довіреності і створюють права й

обов'язки безпосередньо для юридичної особи.

Права й обов'язки для юридичної особи можуть здобувати його

представники, що діють на підставі довіреності, виданої органами юридичної

особи. Компетенція органів юридичної особи визначається законодавством

і установчими документами, відповідно до яких діють ці юридичні особи.

Органи можуть призначатися, якщо в юридичної особи єдиний засновник, а

також обиратися, якщо учасників (засновників) декілька. Порядок призначення

чи обрання органів юридичної особи визначається їхніми установчими

документами.

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав,

насамперед з угод (договорів). Так, у п. 1 ст. 21 Закону України "Про

підприємства в Україні" зазначається, що відносини підприємства з іншими

підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської

діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі

предмета договору, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов

господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з

односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із

неправомірних дій (заподіяння шкоди,

придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх

підстав тощо).

Для виконання поставлених завдань об’єднання громадян формують свою

власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно,

необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих

об’єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами

(учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об’єднання вступних та

членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою

виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об’єднання можуть

здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом

створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної

особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством.

Політичні партії, створювані ними установи та організації не мають права

засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися

господарською та іншою діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної

літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із

власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших

громадсько-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті

господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та

підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю

цих організацій.

Загальні положення про власність громадських організацій містяться у

ст. 8 Закону України “Про власність”, Законі України “Про об’єднання

громадян” та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види

діяльності громадських організацій.

Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди)

відповідно до ст. 21 Закону України “Про об’єднання громадян” можуть мати у

власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами

(учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків,

пожертвуване громадянами, установами та організаціями, а також майно,

придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених

законом.

Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене

для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення

соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність

громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо

випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань

характер. Тому власність громадських організацій у цілому відображає

похідні, вторинні економічні відносини у привласненні частини сукупного

суспільного продукту, яка безпосередньо не пов’язана із задоволенням

найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання

відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється

регулювання кооперативної власності.

Основними джерелами утворення власності громадських організацій є

вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та

інших громадських організацій.

Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-

політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів,

виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок,

лекцій, інших політичних заходів.

Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в

результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними

госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Поряд з

цим право власності громадських організацій виникає не тільки за наявності

названих юридичних фактів, а й внаслідок загальних підстав виникнення права

власності, зокрема при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо.

Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама

громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала

думка про багато суб’єктність права власності громадських організацій,

відповідно до якої це право водночас належить кільком суб’єктам. Так,

профспілки є багато ланковою системою, яка складається з багатьох

організацій різних рівнів, що мають права юридичної особи. Виходячи з

концепції багато суб’єктності, можна сказати, що право власності належить

всім юридичним особам цієї громадської організації: галузевим профспілкам,

усім профспілковим організаціям. Щодо спілок добровільних товариств

висловлювалася думка про те, що суб’єктом права власності виступає як сама

спілка, так і об’єднанні нею громадські організації. Багато суб’єктність

права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і

практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб’єкта права

власності громадських організацій.

Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки

(юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих

рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається

громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а

не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й

наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки

громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-

правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій),

яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах,

визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що

їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є

громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які

мають лише право оперативного управління або право повного господарського

відання з приводу наданого їм майна.

Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною

особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права

власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо).

Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно,

необхідне для здійснення статутних завдань організації, споруди з

відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки

культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її

власності можуть бути підприємства.

Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій

виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних

положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але

специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає

змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові

кошти і майно у натурально-речовому визначенні.

У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації

об'єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об'єкти права

власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди

невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації

стало цільове призначення і використання об'єктів.

Але більш резонною є концепція Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те,

що громадські організації, як правило, не займаються господарською

діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні

засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності.[24] Так,

відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в

профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів

належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський

інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо;

до інших матеріальних цінностей — бланки членських квитків, господарські,

будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інвентар,

спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються,

вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати,

капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-

освітні фонди посідають особливе місце серед майна громадських організацій,

зважаючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян"

об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою

виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну

господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення

госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи,

заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Об’єднання громадян, створені ними установи та організації

зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну

звітність, зареєструватись в органах державної податкової

інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах,

передбачених законодавством.

Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є

вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами,

добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених

статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів

від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не

заборонені законом.

Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають

політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу

матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.

Відповідно до статті 22 Закону “Про об’єднання громадян” про

обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх

установами та організаціями.

Політичним партіям, їх установам та організаціям

забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та інше майно

від:

- іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних

громадян та осіб без громадянства;

- державних органів, державних підприємств, установ та

організацій, крім випадків, передбачених законами України;

- підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо

участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20

відсотків;

- нелегалізованих об'єднань громадян;

- анонімних пожертвувачів.

Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших

цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та

зберігати в них коштовності.

Політичні партії зобов'язані щороку публікувати свої бюджети для

загального відома.

Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у

тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють,

користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності,

відповідно до їхніх статутів (положень).

Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів,

політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні

збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством

України та статутними документами. Деякі функції щодо господарського

управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління

на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань

громадян (ст. 23 Закону України "Про об'єднання громадян").

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій

означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві

оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють

господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за

окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими

профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на

закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими

спеціальними актами, що затверджуються вищими органами відповідної

громадської організації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств

створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також

інші госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного

господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або

одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна

центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9