Суверенітет України

довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією

Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України

про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення

миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил

України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти

України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури

(імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції України;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності

Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра

України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України

відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної

допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про

одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних

фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України,

здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання

згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених

цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів

Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних

доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови

Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку

України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань

телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної

виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій

Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до

законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх

справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам,

про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про

допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад

Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду

державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і

радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду

Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному

прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної

Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про

порушення нею Конституції України або законів України; призначення

позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і

міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і

перейменування населених пунктів і районів;

) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого

26. самоврядування;

27. 31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента

України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні

або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про

оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість

міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених

Конституцією України;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на

вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету

Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною

від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату

Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та

структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не

підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права

приватної власності.[15. 30-31][6]

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до

Конституції України віднесені до її відання.

28. Функції, які покладено на Президента України :

29.

30. 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і

правонаступництво держави;

31. 2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і

позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і

зовнішнє становище України;

32. 3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює

керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та

укладає міжнародні договори України;

33. 4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

34. 5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України

в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і

відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

35. 6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції

України відповідно до статті 156 Конституції України, проголошує

всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

36. 7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у

строки, встановлені цією Конституцією;

37. 8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом

тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть

розпочатися;

38. 9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра

України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає

рішення про його відставку;

39. 10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету

Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади,

а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні

повноваження на цих посадах;

40. 11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду

Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

41. 12) призначає половину складу Ради Національного банку України;

42. 13) призначає половину складу Національної ради України з питань

телебачення і радіомовлення;

43. 14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної

Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду

державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і

радіомовлення України;

44. 15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-

міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,

діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

45. 16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради

міністрів Автономної Республіки Крим;

46. 17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил

України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах

національної безпеки та оборони держави;

47. 18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

48. 19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення

стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у

разі збройної агресії проти України;

49. 20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову

мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її

місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності

України;

50. 21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або

в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі

необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної

ситуації ѕ з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою

України;

51. 22) призначає третину складу Конституційного Суду України;

52. 23) утворює суди у визначеному законом порядку;

53. 24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та

інші вищі спеціальні звання і класні чини;

54. 25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські

відзнаки та нагороджує ними;

55. 26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та

припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

56. 27) здійснює помилування;

57. 28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті

України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші

допоміжні органи і служби;

58. 29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

59. 30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів

із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

60. 31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією

України.[15. 58][7]

61.

62. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або

органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і

законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до

виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах

повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18,

21, 22, 23, 24 статті 106 Конституції України , скріплюються підписами

Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його

виконання.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ.

Україна має своє громадянство. Підстави набуття і втрати

громадянства України визначаються Законом України про громадянство. Всім

громадянам України гарантуються права і свободи, які передбачені

Конституцією України і нормами міжнародного права, визнаними Україною.

Україна забезпечує рівність перед законом усіх громадян незалежно

від походження, соціального і майнового стану, расової та національної

приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних

переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Україна регулює імміграційні процеси. Україна виявляє турботу і вживає

заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян України, які

перебувають за межами держави.

Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи та

Української держави, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та

обов'язках.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Громадянин України не

може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство.

Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства

України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед

законом.

Українська держава гарантує і захищає конституційні права і свободи

своїх громадян та забезпечує виконання ними обов'язків перед

суспільством.

В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення

громадянства України визначаються Законом.

Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності

України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на

території України;

2) особи, які на момент набрання чинності Законом України "Про

громадянство України" постійно проживали в Україні, незалежно від раси,

кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,

етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,

мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав;

3) особи, які народилися або постійно проживали на території України, а

також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року

проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав

і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому Законом порядку заяву

про визначення своєї належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянства України відповідно до Закону про

громадянство.

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО.

Україна здійснює верховенство на всій своїй території. Територія України в

існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без

її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний

устрій держави та порядок утворення національно-адміністративних

одиниць.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її

економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави,

справою всього Українського народу.[8.25][8]

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і

недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України

покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи

держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути

використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення

конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджування їх

діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на

службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також

членів їхніх сімей. На території України забороняється створення і

функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ.

Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в

законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і

розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний

простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах

території України, природні ресурси її континентального шельфу та

виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-

технічний потенціал, що створений на території України, є власністю

її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і

використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних

потреб її громадян.

Економічна самостійність – це такий стан національної економіки, який

дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний

задовольнити потреби особи, сім'ї, суспільства, держави.

При аналізі економічної самостійності виділяються передусім три важливих

складові:

економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення

державного контролю над національними ресурсами, спроможність

використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення

рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і

надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності,

створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування

дестабілізуючих факторів;

здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно

реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати

постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну

політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Політика економічної самостійності визначається на основі певних принципів,

які створюють політичну і правову базу для оцінки зовнішніх і внутрішніх

загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії

економічної самостійності.

До основних принципів забезпечення економічної самостійності України можна

віднести:

верховенство закону при забезпеченні економічної самостійності;

додержання балансу економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства,

держави;

взаємна відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо

забезпечення економічної самостійності;

своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і

захистом національних економічних інтересів;

пріоритет договірних (мирних) заходів у вирішенні як внутрішніх, так і

зовнішніх конфліктів економічного характеру;

інтеграція національної економічної безпеки з міжнародною економічною

безпекою.

Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і

територіальної цілісності України забезпечення її економічної самостійності

є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу.

Економічній самостійності притаманний інтегральний характер, оскільки вона

є результатом спільних зусиль усієї нації, що проявляється через дії всіх

гілок влади на всіх рівнях (від всеукраїнського до місцевого), наявних у

державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

Слід зазначити, що нині існують певні протиріччя між окремими громадянами і

державою в забезпеченні ними своєї економічної самостійності. Насамперед це

пов'язане з тим, що держава може не тільки виступати гарантом економічної

безпеки своїх громадян, але й сама бути для них джерелом загроз (знецінення

грошових заощаджень, затримки з виплатою заробітної платні та інших

соціальних виплат, непомірні податки і т. ін.). Якщо держава створюватиме

для громадян загрозу, що значно перевищуватиме ту небезпеку, від якої вона

їх захищає, то зрозуміло, що така держава навряд чи буде викликати у них

повагу. Більше того, така держава не зможе бути виразником національних

економічних інтересів.

У період кардинальних економічних перетворень, коли створюється потужний

недержавний сектор економіки, дуже важливо, щоб приватні підприємницькі

структури дбали не лише про власні інтереси і безпеку, як це

спостерігається нині, але й ураховували інтереси держави і суспільства та

сприяли забезпеченню економічної самостійності України. Адже коли,

наприклад, валютні кошти вітчизняних комерційних структур осідають в

іноземних банках, зміцнюючи економічний потенціал іноземних країн, то

відповідно вони підривають його в Україні. Фінансове знекровлення власної

країни веде до зменшення рівня її обороноздатності, неспроможності

соціально захистити вразливі верстви населення, розвивати науку, освіту,

культуру і врешті може призвести до втрати самої державності. Держава

повинна вживати всі необхідні заходи з метою нейтралізації подібних загроз

своїй економічній безпеці.[6.88][9]

Обгрунтуванню основних напрямків сучасної політики у галузі економічної

самостійності України сприятиме визначення кількісних оцінок загроз (рівня

небезпеки) і побудова пріоритетного ряду національних економічних інтересів

(ступеня їх важливості).

До найбільш небезпечних загроз економічній самостійності України слід

віднести:

відсутність надійної системи економічної безпеки України;

неефективність державного регулювання та керованості соціально-економічними

процесами;

зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації;

свідомі чи несвідомі дії представників вищих органів державної влади та

управління, спрямовані на шкоду державі та національним інтересам України;

соціальна незахищеність значної частини населення, зростання бідності;

непослідовність i безсистемність у здійсненні економічних реформ,

відсутність власної моделі реформ та їх ідеологічного забезпечення;

деформована структура виробництва, відсутність науково-обгрунтованої

структурної перебудови економіки;

неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

неефективність управління державним сектором економіки;

високий рівень матеріало- та енергомісткості виробництва;

корупція в управлінській сфері;

недосконалість національного законодавства, пов'язаного з регулюванням

економічних процесів;

домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки

сировини;

енергетична криза;

низький рівень замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції,

зокрема, військової техніки та озброєння;

високий рівень зношеності основних фондів;

низький рівень заробітної платні, відсутність мотивації до праці;

значне падіння обсягів виробництва;

незадовільна орієнтація на виробництво продукції кінцевого споживання;

застарілі технології у більшості галузей виробництва;

витіснення України з частини зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема, в

країнах СНД і Східної Європи;

надмірна відкритість економіки України, невиважена лібералізація

зовнішньоекономічної діяльності.

Результати аналізу свідчать, що значною внутрішньою загрозою в Україні було

зростання "тіньової" економіки та посилення її криміналізації. Значні

обсяги тіньової економічної діяльності істотно впливали на обсяги і

структуру ВВП і призводили до спотворення офіційних даних про стан

економіки.

"Тіньова" економіка негативно впливала на загальний стан економічної

безпеки і, зокрема, на її складові (сировинно-ресурсну, енергетичну,

фінансову, зовнішньоекономічну, технологічну, продовольчу тощо).

Страницы: 1, 2, 3, 4