Поняття і види правових норм

правових приписів. Наприклад, ст. 112 Кодексу про шлюб і сім’ю включає

щонайменше чотири приписи: припис-принцип («таємниця усиновлення

охороняється законом»), уповноважуючу норму («для забезпечення таємниці

усиновлення за проханням усиновителя може бути змінено місце народження

усиновленої дитини...»), забороняючу норму («забороняється без згоди

усиновителей... повідомляти будь-які дані про усиновлення...»),

правоохоронну норму-припис («особи, які розголосили таємницю усиновлення

проти волі усиновителя, можуть бути притягнені до відповідальності згідно

встановленого законом порядку»).

Структура логічної норми

Ця структура виражаеться в жорсткому, інваріантному зв’язку таких

елементів, які в своїй єдності забезпечують державно-владне регулювання

суспільних відносин. Набір елементів логічної норми такий, що він дозволяє

їй бути «автономним», відносно відокремленим регулятором, акумулюючим все

те, що необхідно для юридичного опосередкування суспільних відносин.

У відповідності з цим логічна норма включає до свого складу три

основні елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

а) гіпотеза - зазначення конкретних фактичних життєвих обставин

(події, дії людей, сукупність дій, тобто фактичні склади), при яких дана

норма вступає в дію. Гіпотеза (припущення) - це елемент правової норми, в

якому вказується, при яких умовах слід керуватись даним правилом. В

гіпотезі викладаються ті фактичні обставини, при наявності яких в осіб

виникають юридичні права і обов’язки. Візьмемо в якості прикладу норму

цивільного права, викладену в статті 264 Цивільного кодексу України, яка

визначає обов’язок наймодавця по утриманню зданого в найм майна. Гіпотезою

в даній нормі є здача в найм майна. При такій умові у однієї особи

(наймодавця) виникає обов’язок утримувати здане в найм майно, а у другої

(наймача) - право вимагати виконання цього обов’язку.

б) диспозиція - «серцевина» норми права, тобто вказівка на правило

(правила) поведінки, яким повинні підпорядковуватись суб’єкти, якщо вони

виявились причетними до умов, перерахованих в гіпотезі. Диспозиція

розкриває саме правило поведінки, зміст юридичних прав и обов’язків осіб.

В приведеному вище прикладі диспозиція приписує, що наймодавець

зобов’язаний проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм

майна, якщо інше не передбачене законом чи договором, а наймач у випадку

невиконання наймодавцем цього обов’язку має право або провести капітальний

ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок

найомної плати або розірвати договір і стягнути збитки, нанесені його

невиконанням.

в) санкція - вид і міра можливого покарання (кари), якщо суб’єкти не

виконують приписи диспозиції, чи заохочення за здійснення рекомендованих

дій. Тому санкції призначають, щоб спонукати суб’єктів діяти у

відповідності з розпорядженнями норми права.

Санкція називає заохочувальні чи каральні міри (позитивні чи

негативні наслідки), що наступають у випадку додержання чи, навпаки,

порушення правила, зазначеного в диспозиції норми. Iнколи в статті закону

формується тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших

статтях чи в іншому нормативному акті. Звідси слідує необхідність

розрізняти норму права і статтю закону. Це очевидно ще й тому, що в одній

статті нормативного акту наприклад кримінально-правові, спеціалізуются на

вираженні санкцій, що обслуговують норми інших галузей права.

Норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якщо б в ній був

відсутнім який-небудь з названих структурних елементів. Тому законодавець

при формулюванні норм зобов’язаний виписати кожну частину чи дати

відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі всі

зв’язки єлементів норми, для того щоб юридично грамотно побудувати свої

дії.

Структура норми-припису

Це структура первинних частин правової матерії, які знаходять пряме

вираження в тексті нормативного акту.

Норми-приписи як клітини єдиного організму виконують всередині нього

різноманітні задачі, різні операції. Тому трьохчленна схема, яка має

суттєве значення для характеристики логічних норм, не відповідає структурі

реальних норм-приписів. Структурна побудова норм-приписів відображає

головне, що властиве первинній ланці нормативної системи,- забезпечення

конкретизованого, детального, точного і визначеного нормування поведінки

людей.

З врахуванням спеціалізації права для юридичної норми-припису

характерна типова структурна побудова, що виражає жорсткий закон

організації її змісту і яка складається з двох основних елементів:

а) гіпотези - частини норми, що вказує на ті умови, тобто фактичні

обставини, при настанні чи ненастанні яких норма вступає в дію;

б) диспозиції чи санкції - частини норми, що вказує на ті юридичні

наслідки, які наступають при наявності передбачених нормами умов. В

регулятивних (правоустановчих) нормах ця частина норми називається

диспозицією; вона утворює зміст самого правила поведінки, вказує на права

і обов’язки, якими наділяються учасники відносин, що регулюються.

Вказані дві частини норми-припису є її обов’язковими елементами.

Правове веління обов’язково повинно містити вказівки на його суть, тобто

на юридичні наслідки, і на умови їх настання. Отже, норм-приписів без

гіпотез існувати не може. В будь-яких, самих спеціалізованих правових

приписах так чи інакше вказуються умови, при яких вони діють.

Важливо звернути увагу на те, що регулятивні норми-приписи

неодмінно, за логікою юридичного регулювання, внутрішньо, а інколи і

текстуально пов’язані, функціонують в єдності з охоронними приписами, які

їх забезпечують, охороняють. Так що в кінцевому результаті регулятивні і

охоронні норми-приписи виражаються у вигляді логічних норм, де є всі три

елементи - гіпотеза, диспозиція, санкція. При цьому нерідко з кількома

регулятивними нормами-приписами скоординовано одне охоронне нормативне

положення, яке виступає у вигляді самостійного припису, а в рамках

логічних норм приєднюється то до одного, то до другого регулятивного

припису.

3. Види правових норм

Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань

теорії права, по свому характеру така, що її наукове вирішення можливе

лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті

філософського (загальносоціологічного) осмислення явищ правової дійсності.

Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі

виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця

різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних

властивостей норм, їх взаємозв’язки. Найбільш загальними основами

класифікації є їх поділ за такими ознаками:

За галузевою належністю, тобто за предметом і методом правового

регулювання, всі норми класифікуються за інститутами і галузями права. У

відповідності з цими об’єктивними розбіжностями законодавець видає

кодифіковані акти, формулюючи тим самим галузі законодавства, що

відповідають галузям права: норми державного права, норми цивільного

права, норми адміністративного права, норми кримінального права, сімейного

права і т. д.

За юридичною силою, тобто за актами, в яких норми права містяться,

вони діляться на норми закону і норми підзаконних актів, причому за цією

ознакою можлива подальша більш детальна класифікація.

За ступенем загальності змісту норми права діляться на норми-

принципи, загальні норми і конкретні норми. Норми-принципи не містять

яскраво виражених елементів норм права, вони є результатом нормативних

узагальнень, виражають соціальний зміст всіх норм права даної групи. В

деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати

відносини, спеціально не врегульовані конкретними нормами. Так, наприклад,

принципи цивільного права є безпосередньою основою для застосування

аналогії права.

На відміну від норм-принципів загальні норми — це загальні правила,

що конкретизуються в інших нормах. Так, положення ч. 1 ст. 151 ЦК України,

що містять поняття зобов’язання і основи його виникнення, є загальною

диспозицією до багатьох інших норм, які регулюють різні види обставин,

служить як бы їх загальною частиною, а ч. 2 цієї ж статті, яка встановлює,

що зобов’язання виникають з договору і з інших основ, вказаних в цьому

Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних.

Загальною нормою є ст. 23 КК України, яка визначає види покарань, що

застосовуються до осіб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове

значення мають конституційні норми.

Близьким до поділу норм за ступенню формальної визначеності (ступені

загальності) є їх ділення за формальними признаками на норми закону і

норми підзаконних актів. В літературі висказано справедливе судження, що

законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш развинуті. За

ступнню узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифковані и

окремі.

За характером (чи складом) правил поведінки (формі регулювання)

правові норми можуть бути зобов’язуючими; правонаділяючими (дозволяють

скоєння дій, що містяться в нормі); забороняючими (передбачають стримання

від дій, що містяться в нормі, тобто є непрямою вказівкою на правило

поведінки).

Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи є

специфічно регулятивними в позитивному змісті. В адміністративному,

природоохоронному, кримінально-виконавчому і інших галузях права переважне

місце займають зобов’язуючі норми, в цивільному ж — правонаділяючі. Але

немає таких галузей права, вміст яких вичерпувалось би однією групою норм.

Навіть в кримінальному праві — системі забороняючих норм необхідним

компонентом зобов’язуючі норми загальної частини, а норми про необхідну

оборону і крайню необхідність — правонаділяючі.

Специфіка забороняючих норм полягає в тому, що вони формулюються як

напівдиспозиції, тобто прямо не встановлюють правил позитивнї поведінки,

що є характерне для зобов’язуючих і правонаділяючих норм. Вони вказують

лише на забороняючі дії, які не можна чинити, і тим самим — диктують

правила поведінки. Ттому в зобороняючих нормах немає прямо виражених

диспозицій. Статті кримінального кодексу, що вміщують дії, які кримінально

караються, представляють собою гіпотези, які злились з диспозіціями. Але

якщо їх брати разом з положеннями загальної частини, то характер

диспозицій-заборон вимальовується повністю. Особливості кримінального

закону зводяться до того, що заборона в ньому словесно не сформульований,

але він в силу своєї загальновідомості логічно припускається.

Наприклад, кримінальне покарання за крадіжку власності означає

заборонену дію. Як повинен вести себе суб’єкт, які йому слід вибирати

установки, яким чином зорієнтувати себе в суспільнвй практиці — він

повинен вирішити сам.

Аналізуючи соціальну природу норм права, приходимо до висновка про

ведуче значення дозволень, оскільки вони передбачають встановлення

державою зобов’язань і заборон. Це значить, що всі ці способи регулювання

складають єдину систему, причому зміни в одній з норм права обв’язково

вимагають коректування інших.

В соціальному плані домінуючий елемент правової норми полягає в

тому, що вона що-небудь наказує, забороняє чи дозволяє. Якщо наказова

норма поведінки одночасно щось забороняє чи дозволяє, вирішальним,

найбільш суттєвим в ній все ж є те, що вона наказує. Цей домінуючий

елемент правової норми завжди можна визначити. Можна виділити два змісти

«дозволу»: в рамках зобов’язуючих чи забороняючих норм і вміщене в

правонаділяючій нормі.

Очевидна умовність поділу норм права на вказані види. В процесі їх

реалізації діючі субэ’кти завжди співвідносяться один з одним як носії

прав і обов’язків. Без такго зв’язку норми права неможливо втілити. Однак

цей поділ має і політичний, і правовий зміст. Він дает можливість

з’ясувати, на чому зроблений акцент в поведінковій направленості норми.

Звідси реальність існування зобов’язуючих, забороняючих і правонаділяючих

норм. Неможна переступати об’єктивних кордонів цього розподілу.

В адміністративному праві домінують зобов’язуючі норми, в

цивільному, сімейному, трудовому, земельному і ряді інших регулятивних

галузей — правонаділяючі, в кримінальному — забороняючі. Більшість норм

кримінально-виконавчого законодавства — зобов’язуючі, однак немало і

забороняючих; більшу частину (права засуджених) складають правонаділяючі

норми.

Для зобов’язуючих і забороняючих норм характерний тісний

взаємозв’язок, перехід одних в інші. Правомочність юридичних осіб за

цивільним правом — це в то же час і обов’язки їх керівників за

адміністративним правом. Нерідко зобов’язування і правонаділення, заборона

и правонаділення як форми регулювання зливаються в одній і тій же нормі.

В законодавстві, в різних його галузях досить часто спостерігається

вживання таких смислових оборотів: «як правило, не дозволяється», «як

правило, може бути дозволено», «у виняткових випадках», «як правило,

повинно бути ...» і т. д.

Подобні технічні прийоми дозволяють охопити нормами права

разноманітні відхилення від загальних правил, які деколи неможливо наперед

передбачити в усех деталях. Тим самим росширяються кордони правової

взаємодії, що забезпечується його гнучкість в різних ситуаціях.

И все ж таке поєднання форм регулювання слід віднести швидше до

недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут

відкриваються широкі можливості для їх вільного трактування спеціальніми

суб’єктами, що виконують норми, оскільки смисловий зміст подібних оборотів

вкрай невизначений.

Зобов’язуючі, забороняючі і правонаділяючі норми в свою чергу можуть

бути класифіковані і за іншими різноманітними основами. Так, наприклад,

заборони поділяють: за сферами суспільного життя — соціально-економічні,

політичні, особисті; за функціональним призначенням — заборони в широкому

і вузькому змісті; за характером і об’ємом правового матеріалу —

інформативні і елементарні; за ступенем визначеності — абсолютні і

відносні і т. д.

Спеціалізовані норми не можуть служити самостійною основою для

виникнення правовідносин, вони носять додатковий характер. I в залежності

віт того яку функцію вони вконують, спеціалізовані норми поділяються на

п’ять основних разновидів:

Общие - це норми, напрямлені на фіксування в узагальненому вигляді

визначених елементів відносин, що регулюються.

Дефінітивні норми чи дефініції це норми направлені на закріплення в

узагальненому вигляді признаків даної правової категорії, вони закреплюють

науково сформульовані поняття, визначення понять.

Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані

правові принципи, задачі, цілі.

Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права вилучаються

права, устарівші норми і вводяться нові.

Колізійні норми призвані вирішити зіткнення норм, вирішення

конфліктних і передконфліктних ситуацій.

За ступенню активізації соціально корисної діяльності суб’єктів

права норми права умовно можна поділити на звичайні і заохочувальні. В

принципі всі вони «заохочують» таку діяльність, але виділення

заохочувальних норм доречне тому, що вони найчастіше спеціально направлені

на стимулювання правомірної діяльності, такою, яку суб’єкти юридично не

зобов’язані чинити. Заохочувальні норми мають чітко виражену елементну

структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних

матеріальних, духовних благ.

Заохочувальні норми — це різновид правонаділяючих чи зобов’язуючих

норм. Діапазон їх дії в праві все більш розширюється, причому заохочення

нерідко передбачаються і за звичайне виконання обов’язків.

Заохочувальні норми слід вважати нормами права, але виступаючі не як

правила поведянки, а як державний призив до визначеної поведінки. При

настанні відповідних умов у компетентного органу виникає не тілько право

на застосування заохочення, але інколи і обов’язок заохочувати.

За способами встановлення правил поведінки норми права діляться на

категоричні і диспозитивні. Перша формулює визначене правило поведінки,

виключає який-небудь вибір, хоча може встановити як заборону,

зобов’язання, так і дозвіл; друга надає суб’єктам самим визначати

конкретний зміст своїх прав і обов’язків і встановлює правило на випадок,

якщо суб’єкти не скористались своїми правами. Наприклад, ч. 1 ст. 128 ЦК

України визначає, що право власності у покупця речі за договором виникає з

моменту її передачї, якщо інше не передбачено законом чи договором.

За технічними приьомами встановлення правила поведінки нормы права

діляться на визначені, бланкетні и відсилальні.

Визначені — безпосередньо містять опис правила поведінки в статті, в

якій вона викладається.

Бланкетні норми - це такі правила поведінки, дія яких базується на

змісті специфічних правил.

Відсилальні норми безпосередньо вказують на інші норми права як на

умову своєї дії.

Алєксєєв С.С. розглядає поділ на норми матеріального і

процесуального права.

Нормы материального права - регулюють змістову сторону реальних

суспільних відносин, служать мірою юридичних прав і обв’язків їх

учасників.

Нормы процесуального права регулюють юрисдикційну процедуру

(порядок) діяльності компетентних органів держави по втіленню і захисту

норм матеріального права, прав і законних інтересів учасників суспільних

відносин.

За часом дії юридичні норми можуть бути поділені на загальні норми і

тимчасові. Загальні норми встановлюються на невизначений строк дії до їх

відміни. А тимчасові норми встановлюються на визначений строк. Припустимо

на час стихійного лиха чи на час військового стану.

За безпосереднім предметом впливу правові норми можна класифікувати

на соціально-технічні і соціальні. Соціально-технічні — регулюють

використання людиною технічних засобів, сил природи (правила експлуатації

технічних засобів, технологічні режими, стандарти, норми розходу сировини,

норми в сфері охорони природи и т. д.). Будучи утвердженими компетентними

органами, вони стають юридично обов’язковими і тим самим виступають

регуляторами відносин між людьми. Їх значення в епоху науково-технічної

революції і збільшення ролі права в укріпленні зв’язку науки з

виробництвом зростає. Соціальні — регулюють суспільні відносини,

суб’єктами яких є люди, їх колективи, суспільні організації и т. п.

4. Форми викладу правових норм

в статтях нормативно-правових актів

Норми права отримують своє зовнішнє вираження через тексти

нормативно правових актів, які конструюються з статей, параграфів,

пунктів, абзаців. Основною структурною одиницею нормативно правового акту

є стаття. Стаття - це частина нормативно-правового акту, яка представляє

собою державно-владне веління і містить одну норму права, декілька норм

права чи частину норми права. Структурна відокремленість виражається в

тому, що в кодифікованих нормативно правових актах стаття має заголовок чи

порядковый номер. З поняттям статті можна ототожнювати поняття ‘’пункта’’,

’’параграфа’’. Стаття є формою окремих норм права, організацією тексту

окремих норм права, відповідно, саме перше співвідношення статті і норми,

як форми і змісту.

В одній статті може міститись дві чи більше норми розпорядження.

Норми права за ступенню узагальнення конкретних показників можуть

бути викладені абстрактним методом, тобто таким методом формулювання, при

якому фактичні дані охоплюються родовими признаками. Например: ч.1 ст.26

ЦК Укр.. ‘’Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до

встановлених цілей її діяльності’’. Абстрактний спосіб викладу відповідає

больш високому рівню культури і розвитку юридичної техніки. Він дозволяє

в коротких формуліровках охопити всі факти даного роду.

Казуистичний чи казуальний спосіб - це такий спосіб формулювання

норм в статтях нормативно правового акту, коли фактичні дані вказуються з-

за допомогою індивідуальних признаків.

За прийомами (способами) викладу елементів норми права, вони можуть

бути викладені прямим способом - це значить, що законодавець прямо

формулює, перечислює всі елементи норм права в даній статті.

Таке співпадання в реальному житті зустрічається не завжди, однак

особи, що застосовують норму права, в кінцевому результаті змогли б

виявити всі три необходні її елемента в статтях одного нормативного акту

чи актів. Тільки при їх наявності дана норма може забезпечити державно-

владне регулювання суспільних відносин.

Також норми права можуть бути викладені посилальним способом, при

якому окремі елементи норми не формулюються в даній статті нормативно-

правового акту; в ней робиться посилання до інших норм, де містяться

потрібні розпорядження. Цей прийом застосовується для встановлення зв’язку

між частинами норм і для уникання повторень.

Висновки

Таким чином, з всього сказаного можна зробити висновок, що,

аналізуючи право як суспільний інститут, дослідники неуклінно стикаються

не з окремою, монолітною і самодостатньою системою. Право - це розділене

поняття, так би мовити, формула, що означає не що інше, як чітко

структуровану систему юридичних норм, і створену для вірного визначення

співвідношення цієї системи з іншими соціальними явищами. Юридичні

норми забезпечують гарантоване виконання життєво необхідних правил, без

яких функціонування суспільства і держави було б неможливим. Такі правила

є тим мінімумом, який призваний зберігати стабільність політичної і

правової системи кожної держави. Оскільки така база вже створена, решта

сфери суспільних відносин можуть знаходитись в межах компетенції інших

соціальних норм.

Список використаної літератури

1. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. 1986.

2. Нерсесянц В.С. Право и закон: Из теории правовых учений. 1983.

3. Баранов В.М. Истинность норм советского права. 1989.

4. Иоффе, Шаргородский. Вопросы теории права. 1961.

5. Томашевский Н.П. О структуре правовой нормы и классификации ее

элементов. Сборник: Вопросы общей теории советского права .1960.

6. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. 1909.

7. Алексеев С.С. Государство и право, Начальный курс, 1993.

8. Алексеев С.С. Теория государства и права. 1985.

9. Бабаев В.К. Общая теория права (курс лекций).. 1960.

10. Коваленко А.И. Краткий словарь-справочник. М., 1994.

11. Комаров «Теория государства и права» М.1996г.

12. Хропанюк В.Н. «Теория государства и права» М.1997г.

13. Лазарев В.В. «Общая теория государства и права» М.1996г.

14. Кримінальний кодекс України

15. Кримінально-процесуальний кодекс України

16. Цивільний кодекс України

17. Кодекс законiв про працю України

-----------------------

[1]Алексеев С.С. Государство и право, Начальный

ку??????????????????????????????????????????????????????????????????????????

????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

??????????????????????????????????????????????????????????рс, 1993.

[2]Алексеев С.С. Проблемы теории права, том 1.

[3]Алексеев С.С. Проблемы теории права, том 1.

[4]Бабаев В.К. Общая теория права (курс лекций).

[5]Голлунский С.А. К вопросу о памяти правовой нормы в теории советского

права. // Советское государство и право. 1961. N4.

[6]Пиголкин А.С. Нормы советского права и их структура. Сбор. Статей.

Вопросы общей теории советского права. 1960.

[7]Бабаев В.К. Общая теория права (курс лекций).

[8]Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. 1909.

[9]Алексеев С.С. Теория государства и права. 1985.

[10]Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. 1986.

Страницы: 1, 2