реферат бесплатно, курсовые работы
 
Главная | Карта сайта
реферат бесплатно, курсовые работы
РАЗДЕЛЫ

реферат бесплатно, курсовые работы
ПАРТНЕРЫ

реферат бесплатно, курсовые работы
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат бесплатно, курсовые работы
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Агропромышленный комплекс Украины

Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Терно-пільська та інші області,

розташовані у Лісостепу, півден-ній частині Полісся, на півночі Степу.

Середня врожайність в останні роки коливалася в межах 300 — 320 ц/га.

Україна — найбільший в світі виробник цукрових буряків.

Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. У 1995 р.

ним було зайнято понад 2,0 млн. га (в колишньому СРСР — близько 4,0 млн.

га); валовий збір в останні роки становив 45% загальносоюзного валового

збору. В Україні отримують досить високі врожаї цієї культури. Якщо в

середньому за рік у 1971 — 1995 рр. врожайність соняшнику становила в

республіці 15 — 17 ц/га, то у цілому в тодішньому СРСР — 12 — 15 ц/га (2,

с.290). Основні площі соняшнику зосереджені в Степовій зоні, в Закарпатті,

на півдні Лісостепу.

У північній та західній частинах України вирощується льон-довгунець,

площа якого у 1995 р. склала 98 тис. га. В республіці збирають високі

врожаї цієї культури. Досить сказати, що у 1995 р. 5,0 ц/га (середні врожаї

по СРСР були 3,5 ц/га) (2, с. 290). Льон-довгунець — культура довгого дня і

краще росте в більш північних районах. В умовах України його вирощують у

поліських районах Житомирської, Чернігівської, Київської, Рівненської,

Волинської та Сумської областей, а також у Львівській та Івано-Франківській

областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

У республіці вирощуються також коноплі, посіви яких становлять 10 тис.

га і скоротилися у порівнянні з 1940 р. майже в 15 разів. Коноплі південні

вирощують у Степовій зоні (Дніпропетровська і Миколаївська області),

середньоруські — в Лісостеповій (Сумська, Чернігівська, Полтавська області)

на півдні Полісся.

В усіх областях України вирощують і заготовляють значну кількість

(близько 100) лікарських рослин. Культивують валеріану лікарську, кмин,

хрін, шавлію лікарську, лаванду, м’яту кучеряву, м’яту перцеву, фенхель,

беладонну лікарську, звіробій, ромашку та багато інших. Лікарські рослини

вирощують у всіх природних зонах, а найбільше — в Криму.

Вирощують також тютюн і махорку (30 тис. га). Основні площі тютюну

зосереджені в західній (Тернопільська, Івано-Франківська і Хмельницька

області) та південній (Крим) частинах України.

Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості

використовують суцвіття хмелю. Цю культуру вирощують в Житомирській,

Рівненській, Львівській, Вінницькій областях.

Україна є важливим регіоном вирощування картоплі (в 1995 р. — 1,5 млн.

га). Почали її культивувати у 60-х роках XVIII ст. в західній частині, а

також у районі Охтирки, Лебедина. У другій половині ХІХ ст. ця культура

розповсюдилася також у Східній Галичині. Площі товарної картоплі

зосереджені переважно в областях Полісся, а також навколо більших і

найбільших міст центральної та північної частини республіки. Потреби у

картоплі в південних регіонах задовольняються за рахунок її доставки із

північних областей: Чернігівської, Житомирської, Рівненсь-кої, Волинської,

Сумської.

Овочі в Україні вирощуються повсюдно на площі 503 тис. га (без

насінників) (1995р.). Помідори, перець, баклажани і деякі інші овочі

переважно культивуються в півден-ній частині республіки. Капуста, столові

буряки, огірки та інші городні культури вирощуються у північній частині Лі-

состепу і на Поліссі. Значні площі займають баштанні культури: дині,

кавуни, гарбузи, кабачки, патисони, плоди яких є цінним продуктом

харчування. Основні площі баштанних культур (90%) розміщується в Степовій

зоні, на яку припадає понад 90% валового збору.

З метою створення кормової бази для тваринництва в Україні вирощують

кормові культури, такі як кормові коренеплоди і кормові баштанні, кукурудза

на силос і зелений корм, однолітні трави, багатолітні трави. Провідне місце

в структурі посівів кормових культур належить кукурудзі на силос і зелений

корм, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину, люцерні та ін.,

однолітнім травам (включаю-чи посіви озимих на зелений корм), кормовим

коренеплодам і кормовим баштанним. Ці культури вирощують у багатьох

регіонах. Люпин в основному висівають на піщанних землях Полісся, люцерну —

на поливних землях південної частини республіки.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва стало садівництво і

виноградарство. Головними районами плодово-ягідних насаджень в Україні є

приміські зони великих, більших і найбільших міст, зокрема великих міських

агломерацій Донбасу, Придніпров’я. Найбільші товарні масиви плодово-ягідних

насаджень зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській,

Черкаській областях.

Виноградні насадження країни, які займають площу 163 тис. га,

зосереджені в Криму, Закарпатті, а також в Одеській, Херсонській та

Миколаївській областях.

Таблиця 4.

Валовий збір технічних культур, картоплі та овочів

(у господарствах усіх категорій; тис. т) (12, с.241)

| |1986 - | | | | | | |

| |1990 (у |1990 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |

| |середньому| | | | | | |

| |за рік) | | | | | | |

|Цукрові буряки | | | | | | | |

|(фабричні) |43845 |44264 |36168 |28783 |33717 |28138 |29650 |

|Соняшник на | | | | | | | |

|зерно |2602 |2571 |2311 |2127 |2075 |1569 |2860 |

|Льон-довгунець | | | | | | | |

|(волокно) |110 |108 |106 |105 |73 |49 |48 |

|Соя |95 |99 |135 |76 |61 |31 |22 |

|Картопля |17965 |16732 |14550 |20277 |21009 |16102 |14729 |

|Овочі |7449 |6666 |5932 |5310 |6055 |5142 |5880 |

Тваринництво щодо вартості валової продукції є най-більшою галуззю

сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане заловольнити

потреби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби легкої та

інших галузей промисловості в багатьох видах сільськогосподар-ської

сировини.

На розміщеня тваринництва впливають природні умови, ресурси

кормовиробництва і передусім природні кормові угіддя. Здебільшого

розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а

також транс-портабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва

прив’язані до м’ясної, м’ясомолочної, цукрової, спиртової, крохмале-

патокової промисловості.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство,

свинярство, птахівництво та вівчар-ство. Менше значення робочого конярства,

кролівництва, ставкового рибництва, кліткового звірництва,бджільництва,

шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною

галуззю і має в приміських зонах, особливо більших і найбільших міст,

молочно-м’ясний напрям. На Поліссі традиційно розвивається молочно-м’ясне

тваринництво, у південних районах переважає м’ясо-молочне. Поблизу крупних

споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки

великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока.

Поголів’я великої рогатої худоби становило на початку 1996 р. 17,7 млн.

голів (4, с.187). Найбільша густота худоби у Карпатах і Лісостепу; далі

йдуть Полісся і Степ. Розводять переважно червону степову, симентальську,

білоголову українську, сіру українську, лебединську, чорно-рябу породи.

Потужною галуззю продуктивного тваринництва України стало свинарство.

Воно, як галузь скороспілого тваринництва, розвивається в усіх регіонах

республіки. У найбільших масштабах воно сконцентровано у великих

вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон більших і найбільших

міст. Поголів’я свиней в Україні становить 13,1 млн. голів. У господарствах

Полісся і Лісосте-пу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу — сальну спе-

ціалізацію. Розводять переважно українську білу породу.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується

переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним використанням

концентрованих кормів. В Україні вирощується майже 4,1 млн. голів овець і

кіз (у 1995 р.) (4, с.187). У степових областях вівчарство має тонкорунну і

напівтонкорунну спеціалізацію, в лісостепових, поліських та гірських —

м’ясо-вовняну.

Високотоварною галуззю тваринництва за останні роки стало птахівництво.

Воно постачає населенню м’ясо і яйця, а легкій промисловості — пух і пір’я.

Це найбільш механізована і автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу

впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає на територіальну

організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується

тенденція до наближення до споживача будівництвом птахофабрик навколо

великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд шт. за

рік (4, с.187).

Не втратила свого значення і така галузь, як конярство. Поголів’я коней

становить в Україні близько 1 млн. Конярство зосереджене в колгоспах

переважно в районах Карпат, Закарпаття, на Поділлі та Поліссі.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво.

Чисельність поголів’я кролів коливається у межах 10 — 15 млн. Основна їх

кількість зосереджена в підсобних господарствах населення; близько половини

спеціалізованих колгоспів і радгоспів концентрується в Криму. Основними

районами розведення кролів є Степова і Лісостепова зони.

Перспективною галуззю виробництва є рибне господарство. Воно

розвивається на основі ставків (близько 200 тис. га), водоймищ Дніпра,

Сіверського Дінця та ін. (близь-ко 1 млн. га), а також уздовж багатьох

середніх і великих річок.

В Україні, в основному у південних районах, розвивається шовківництво;

виробляється понад 10 тис. т шовкової сировини на рік (2, с.300).

У республіці організовано кліткове звірництво — практично в усіх

областях розводять нутрій (400 тис. штук на рік), норок,лисиць,песця (2,

с.300).

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Ка-рпатах. Створено

близько 60 бджолопідприємств і великих фірм, в яких нараховується по 2 — 3

тис. бджолосімей.

Таблиця 5

Поголів’я продуктивної худоби (на 1 січня)

(у господарствах усіх категорій; тис. голів) (12, с.257).

| |1986 |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |

|ВРХ |26638 |24623 |23728 |22457 |21607 |19624 |17557 |

|у т.ч. корови |8851 |8378 |8263 |8057 |8078 |7818 |7531 |

|Свині |20088 |19427 |17839 |16175 |15298 |13946 |13144 |

|Вівці та кози |9222 |8419 |7829 |7237 |6863 |5575 |4099 |

Основна частина продукції, що виробляється в сільсь-кому господарстві,

надходить для переробки на підприєм-ства харчосмакової (близько 45%),

м’ясної і молочної промисловості (понад 30%) (2, с.301).

Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є

чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації

виробництва,транспорт. Об’єктивними чинниками є природні умови і НТП.

Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сіль-

ськогосподарської сировини поділяються на такі групи:

орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-

патокова, олійна;

тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська,

хлібопекарська;

одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м’ясна,

борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість є однією з основних в харчовій індустрії. На

розміщення м’ясокомбінатів головний вплив має сировинна база, а фактором

розміщення м’ясопереро-бних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є

наявність споживачів. Розміщення м’ясного виробництва характеризується

концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної

бази. Найбільші м’ясокомбі-нати є в

Харкові,Полтаві,Одесі,Києві,Вінниці,Дніпропетров-ську, містах Донбасу.

Молочна промисловість розвинута в усіх областях; найвища територіальна

концентрація - у більших і найбіль-ших містах,а також у приміських районах.

У цих же районах розвивається і маслосироробна промисловість. Провідне

місце у випуску тваринного масла належить Київській,Він-

ницькій,Чернігівській,Хмельницькій,Сумській областям.

Цукрова промисловість — провідна галузь харчової промисловості. Тепер у

країні виробляється майже 4 млн. т цукру з цукрового буряка. В Україні

працюють понад 190 цукрових заводів, розміщення яких збігається з основними

районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво частка

сировини становить 80%.Найбільш розвинена цукрова промисловість у

Вінницькій,Черкаській, Хмельницькій,Київській та Тернопільській областях.

Цукро-рафінадне виробництво - у Ходорові,Шепетівці,Черкасах, Сумах,

Дружбі,Бердичеві та Одесі.

Підприємства хлібопекарської промисловості розміще-ні у великих,

більших і найбільших містах: Києві,Харкові,

Одесі,Львові,Донецьку,Запоріжжі,а також практично у всіх малих і середніх

містах України.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у

забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і

крупами. Найважливішими центрами є Київ,Харків,Дніпропетровськ,Одеса,

Миколаїв,Запоріжжя,Львів.

Винятково важлива роль консервної промисловості по-лягає у тому, що

консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Основні

центри — Одеса, Сім-ферополь,Херсон,Ізмаїл,Черкаси,Ніжин та ін.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з

ними продукти. Основною олійною ку-льтурою є соняшник, з насіння якого

одержують 90% всієї олії. Центри — Дніпропетровськ,Маріуполь,Запоріжжя,По-

лтава,Кіровоград,Вінниця. Щороку в Україні виробляють майже 700 тис. т оліі

(4, с.191).

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується

в основному в харчовій промисловості.Найбільшими виробниками картопляного

крохмалю є Чернігівська та Житомирська області. Останнім часом виробляють

крохмаль з пшениці, кукурудзи,рису. На переробці кукурудзи спеціалізується

Верхньодніпровський ком-бінат у Дніпропетровській області.

У цілому переважна більшість галузей АПК України набула досить значного

розвитку і має чималі можливості розширення виробництва рослинницької і

тваринницької продукції, підвищення її якості та розширення асортименту, а

також модернізації виробництва.

5. Основні проблеми та перспективи розвитку АПК.

Складний період переживає нині наша країна. Економіка всьго народного

господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у

кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів

країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного

механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об’єктивних причин самим

економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій

економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-

командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією

попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва,

законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами

хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання

вільного ринку та елементів державного регулювання і т. д.

Не викликає сумніву той генеральний курс,який був об-раний на

проведення глибоких економічних реформ в АПК країни і перехід до ринкових

методів господарювання. На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві

великі національні та природні потенціальні можливості, ми не змогли

створити конкурентоздатного товаровиробника з питань продуктивності праці.

І - що саме головне - Україна не забезпечила собі перших місць у світі за

тривалістю життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник

ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше

виробництво було надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих

умов країні відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою

ринковою економікою.

Потрібно визнати, що результати реформ, які здійсню-ються вже протягом

майже 7 років, далекі від бажаних. За 1991 - 1996 рр. виробництво валової

продукції сільського господарства (у порівняльних цінах 1983 р.) зменшилося

на 41% і в 1996 р. перебувало на рівні 1960 - 1961 рр., а випуск продукції

харчової промисловості скоротився відповідно на 50% і знизився до рівня 50-

х років (10, с.77).

Рівень душового споживання в 1996 р. був нижчим від рівня

рекомендованих норм по овочах і баштанних культурах на 47%, по плодах та

ягодах - на 59, по м’ясу і м’ясо-продуктах - на 40, по яйцях - на 45, по

олії і маргарину - на 37, по рибі і рибопродуктах - на 79% (10, с.77).

У 1996 р. все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в

Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в

АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано

раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і

матеріало-технічного постачання, систему ціно-утворення, страхування,

кредитування, оподаткування, де-ржава практично повністю усунулася від

управління АПК. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються

власності, землі й майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів

немає.

На думку провідних економістів, різкий і такий тривалий спад

сільськогосподарського виробництва, його ефективності значною мірою

зумовлений макроекономічними факторами, непослідовністю й безсистемністю

реформ, неврахуванням психології вітчизняного товаровиробника, яка

формувалася десятиріччями, і тих політичних суперечностей, що існують нині.

Суцільна руйнація, безперечно, неефективної адмініст-ративно-командної

системи управління економікою здійс-нювалася внаслідок безсистемної і

своєчасної її заміни більш результативною ринковою системою, надмірним

сподіванням на саморегулюючу роль “невидимої руки” ри-нку.

У світовому співтоваристві Українську державу, передовсім, визнають як

значного потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів

харчування: зерна, цукру, олії,м’яса, продуктів переробки молока, овочів,

плодів, ягід тощо.Співробітничати висловлює бажання значна кількість

компаній усіх без винятку високорозвинених країн світу. Використати цей

настрій іноземних інвесторів, створити умови, щоб економіка Украіни змогла

отримати якомога бі-льшу вигоду,— святий обов’язок тих, хто причетний до ке-

рівництва державою, і зокрема аграрною сферою, на всіх рівнях управлінської

ієрархії.

Багатство держави визначається вмінням народу повною мірою

використовувати природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще).

В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два

приклади. У країнах Західної Європи з одного гектара посівів цукрових

буряків одержують 8 - 10 тонн цукру, в нас 1995 року - лише 2,6 тонни, а в

сприятливому 1990-му - 3 тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 -

12 млн. т цукру. За цих умов можна реалізовувати на зовнішньому ринку

близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5 млрд доларів США. Аналогічним резервом для

зміцнення економіки є соняшник. Вихід в цій галузі на європейський рівень

урожайності та переробки може додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд доларів

(8, с.6).

Таким чином, лише за рахунок цукрових буряків та соняшнику ми можемо

розв’язати проблему постачання газу для всього народного господарства.

Україна є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід.

Але наявні резерви використовуються лише на третину.

Насамперед потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну,

машинобудівну) на виготовлення для галузей АПК необхідних машин,

обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та

стандартами вони повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу.

Візьмемо для прикладу молочне господарство краї-ни. Сьогодні значне

поголів’я корів знаходиться не тільки в колгоспах (близько 5 млн. голів), а

й в особистих господарствах населення (2,8 млн. голів). Однак молочна

продукція приватного сектора потрапляє на ринки в дуже обмеженій кількості.

Виходить, що виробничий потенціал села не повністю працює на потреби

споживача, усього населення держави. А це великі втрати для суспільства.

Потрібно, щоб у кожному з 30 тис. сільських поселень діяли молочні пункти.

Це не важко зробити місцевій владі. Головне - забезпечити пункти потрібним

обладнанням, то-бто, холодильним устаткуванням, засобами контролю жир-

ності, загальної якості молока тощо. Йдеться про забезпечення сучасного

рівня переробки молока відповідно до світової практики.

Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодо

забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами.

Якщо сільське гос-подарство не буде забезпечуватися добривами та іншими

хімічними засобами, то з економічної точки зору підприєм-ства хімічної

промисловості стають непотрібними Україні. Наприклад, в зоні Полісся без

добрив вигідніше взагалі не сіяти. Але ж допустити цього ніяк не можна. Не

можна і закрити хімічні заводи, бо люди, які на них працюють, залишаться

без роботи. У підсумку суспільству належить виявляти увагу до всіх галузей

сільського господарства, до питань технічного переозброєння АПК.

Загрозливим є стан оплати праці на селі. Якщо в 1990 році за рівнем

середньомісячної заробітної плати працівни-ки сільськогосподарських

підприємств перебували на рівні середньої оплати по народному господарству

(94%), то в 1996 р. вона становила всього 49%. За рівнем оплати пра-ці

сільське господарство займає 23 місце серед 25 головних галузей народного

господарства (7, с.78). Проте тривалий час таке “самопоїдання” природних і

трудових ресурсів продовжуватися не може. Далі - катастрофа. Правда, слід

зазначити, що катастрофа стосується переважно товарного виробника. Сільське

господарство, як специфічна галузь, у вигляді натурального виробництва і за

цих умов не зникне.

Ключове місце сільського господарства у народногосподарському комплексі

обумовлює потребу негайного роз-в’язання проблеми узгодження цін і

прибутковості підпри-ємств аграрної сфери. Йдеться про необхідність

внесення серйозної корекції в економічний механізм. Його функціо-нування,на

жаль, не вирішує питання фінансового забезпечення комплексу.

Сільське господарство належить до консервативної сфери діяльності. І це

має об’єктивне пояснення. Галузь просто не може оперативно відгукуватися на

зміни цінової чи фінансової ситуації, як це, скажімо, відбувається на ринку

цінних паперів. Зважаючи на це, у всьому світі сіль-ське господарство

підтримується державою. Це робиться по-різному. У США на підтримку

вирощування лише пшениці застосовується близько 20 різних дотацій та

субсидій.

Досвід більшості країн ринкової економіки показує, що товар іде до

вищої ціни. При низьких цінах на продукцію сільського господарства значна

кількість необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо) до землі

ніколи не прийдуть,технічне переозброєння галузі не відбудеться.

Вихід із становища, яке склалося в АПК, вбачається насамперед в

удосконаленні економічного механізму господарювання, уведення для

сільськогосподарських товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил

гри”, які забезпечували б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум

умов простого відтворення.

Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника завдяки

уведенню основного податку на землю й на прибуток.

Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і

відомий хоча б на кілька років.

Необхідно уточнити наявні програмні документи з питань соціального

розвитку села і життєзабезпечення сіль-ського населення, визначити джерела

фінансування програм, їх конкретних виконавців і строки реалізації. На

особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і

решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з

урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватног

підприємництва на селі.

Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану

продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні

відносини.

Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати

свого виробництва і знати, що в ри-нкових умовах доцільно виробляти тільки

те, що можна вигідно продати.

Потрібно усвідомити, що в ринковому середовищі мають функціонувати усі

складові економіки, в тому числі ри-нок паперів та ринок землі. Тому

твердження окремих по-літичних лідерів про те, що ми за ринкову економіку,

але проти ринку землі, виглядають досить дивно.

Земля має бути включена в ринкові відносини послідо-вно.

Передовсім,слід визначати її вартість і будувати земе-льні відносини тільки

через вартісне зіставлення. За всю історію, іншого методу, як зіставлення в

грошовому вираженні будь-яких відносин, в тому числі земельних, не знай-

дено.

Наступною проблемою аграрної реформи є активна ін-теграція

товаровиробника, переробних підприємств і торгі-влі. Це дасть можливість

обминути всілякі посередницькі накрутки банківських і торговельних систем,

своєчасно забезпечувати всі ланки виробничого процесу коштами, вийти зі

своєю продукцією на зовнішній ринок.

Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків,

брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повинні

терміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської

продукції та постачання матеріально-технічних засобів.

Якщо Верховна Рада, Президент і Уряд України вживуть необхідних заходів

по пріоритетному розвитку АПК ре-спубліки, то вже в найближчі роки буде

створено всі необхідні передумови для активізації кардинальних змін у

продуктивних силах інших галузей матеріального виробництва, бо у всі часи

село було і залишається однією з головних сил, яка забезпечує економічний

суверенітет нашої держави.

Бібліографія.

1. Географія Української РСР / за редакцією М.Д. Пісту-на і Є.Й.

Шиповича. — Київ: Вища школа, 1982

2. Заставний Ф.Д. Географія України. — Львів: Світ,1994

3. Паламарчук М.М. Экономическая география Украинской ССР. — Киев:

Радянська школа,1977

4. Розміщення продуктивних сил України / за редакцією Є.П. Качана. —

Київ: Вища школа,1997

5. Соціально-економічна географія України / за редак-цією О.І. Шаблія. —

Львів: Світ,1994

6. Марчук Є.К. Село — опора української економіки // Економіка АПК. —

1995. — №11

7. Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра //

Економіка України. — 1993. — №12

8. Саблук П. Агропромисловий комплекс: проблеми розвитку // Урядовий

кур’єр. — 19 грудня 1995. — №190

9. Сафін О. Планування в сільському господарстві у нових економічних

умовах // Економіка України. — 1993. — №9.

10. Шпичак О.М. Економічні проблеми АПК України в умовах формування

ринкових відносин // Вісник аграрної науки. — 1997. — №9

11. Географічна енциклопедія України. І том. — Київ: Українська Радянська

Енциклопедія ім. М.П. Бажана,1989

12. Статистичний щорічник України за 1995 рік. — Київ: Техніка, 1996

* У вазі після доробки.

Страницы: 1, 2, 3


реферат бесплатно, курсовые работы
НОВОСТИ реферат бесплатно, курсовые работы
реферат бесплатно, курсовые работы
ВХОД реферат бесплатно, курсовые работы
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат бесплатно, курсовые работы    
реферат бесплатно, курсовые работы
ТЕГИ реферат бесплатно, курсовые работы

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.