Фінансово-правові основи страхування

зносу, технічного браку, технічних поломок, перевищення строку експлуатації

домашнього майна, навмисних дій страхувальника або члена його родини.

Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має

відповідати страховій оцінці. Якщо на страхування приймаються окремі групи

майна або окремі предмети, то страхову суму встановлюють, виходячи з

вартості кожної групи майна або предмета окремо.

Страховик виплачує страхове відшкодування на підставі отриманої заяви

страхувальника про страховий випадок, переліку знищених, викрадених або

пошкоджених предметів домашнього майна, акту про знищення (пошкодження)

майна, довідки компетентних органів, яка підтверджує факт та обставини

страхового випадку. Страховик, який виплатив страхове відшкодування, має

право вимагати компенсації від особи, винної за спричинені збитки

Страхування майна підприємств

Даний вид страхування забезпечує страховий захист від пошкодження та

загибелі майна внаслідок пожежі, удару блискавки, вибуху газу тощо. За

додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки

внаслідок таких причин:

1) стихійних лих – землетрусу, бурі, смерчу, паводку, повені, сельових

потоків, тривалих снігопадів, граду, гірських зрушень тощо;

2) вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин, агрегатів та

інших аналогічних об(єктів;

3) пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу,

каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі, аварії

електричної мережі та впливу електричного струму;

4) крадіжки зі зламом та грабунку.

Страхова сума визначається страховиком за погодженням із

страхувальником з урахуванням особливостей конкретного об(єкта страхування.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого

майна на момент підписання договору, яка визначається за балансовою

вартістю та вартістю придбання за вилученням зносу. Майно може бути

застраховане і за відновною вартістю, яка визначається:

- для будівель і споруд – за вартістю будівництва будівлі (споруди) з

урахуванням зносу та експлуатаційно-технічного стану;

- для устаткування, машин, інвентаря – відповідно до суми, необхідної для

придбання аналогічних предметів;

- для товарів власного виробництва – на основі витрат виробництва, але не

вище ціни їх реалізації.

Страхове відшкодування виплачується:

- у випадку повної загибелі майна – в розмірі дійсної (відновної) вартості

з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатного для подальшого

використання, але в межах страхової суми;

- у разі часткового пошкодження майна – в розмірі різниці між заявленою

страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого

використання, а при страхуванні за відновною вартістю – в розмірі витрат на

його відновлення, але не більше страхової суми.

Виплата страхового відшкодування не проводиться, якщо страхувальнику

відшкодовують збитки треті особи. Страховик зобов(язаний виплатити

відшкодування в розмірі різниці між сумою збитків та сумою, відшкодованою

третіми особами.

Страхування транспортних засобів

Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно. На

страхування беруться автотранспортні засоби та водні маломірні судна.

Водночас із транспортним засобомможуть бути застраховані водій і пасажири,

додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому

перевозять.

Страхування всіх видів ризиків передбачає найповніше страхове

покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або

пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей

та пошкодженням майна третьої сторони.

Страхування водних транспортних засобів грунтується переважно на тих

же засадах, що й автомобільне. За основу страхової оцінки береться сума,

запропонована страхувальником, яка не має перевищувати його дійсної

вартості.

Договір страхування може бути укладено на одній з перелічених далі

умов, яка визначає обсяг відшкодування збитків та величину страхових

платежів залежно від обсягу відповідальності, взятої страховиком:

- з відповідальністю за загибель та пошкодження;

- з відповідальністю за повну загибель з урахуванням витрат на врятування;

- без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.

Договір страхування даного виду укладається на окремий рейс або на

певний строк.

Окремим видом в рамках страхування транспортних засобів виступає

аваційне страхування. У межах добровільних видів відбувається майнове

страхування засобів повітряного транспорту і страхування відповідальності

власників повітряних суден, включаючи відповідальність вантажоперевізника.

А в рамках обов(язкового страхування Закон України “Про страхування”

визначив такі види:

- страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу;

- страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов(язаних із

забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та

пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

- страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця

повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу,

пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного

транспорту та третім особам;

- страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки,

які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;

- страхування повітряних суден.

Страхові випадки:

1) повна загибель повітряного судна, яка можлива в період експлуатації

внаслідок авіаційної події;

2) пошкодження повітряного судна – будь-яке раптове і непередбачене для

страхувальника порушення цілості конструкції або деформація елементів

повітряного судна будь-чим, через що повітряне судно частково втратило

здатність виконувати польоти.

Укладаючи договори страхування повітряного судна з кількома

страховиками (співстрахування), страховик відшкодовує збитки в розмірі, що

не перевищує його частки в загальній сумі за всіма договорами страхування

зазначеного повітряного судна.

Договір страхування вантажу може укладатися на таких умовах:

1) з відповідальністю за всі ризики;

2) з відповідальністю за окрему аварію;

3) без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.

За договором, укладеним за першою умовою, відшкодуванню підлягають

збитки від пошкодження або повної загибелі всього або частини вантажу з

будь-яких причин, окрім військових ризиків, необачності та навмисних дій

страхувальника, а також ризиків, пов(язаних із специфікою вантажу та його

транспортуванням.

За договором, укладеним за другою умовою, відшкодовуються збитки від

пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу внаслідок:

пропажі судна або іншого транспортного засобу, зіткнення транспортних

засобів чи від удару їх об нерухомі або плавучі об(єкти,посадки судна на

мілину, вибуху, пожежі, а також внаслідок заходів, спрямованих на рятування

або гасіння пожежі, тобто всі необхідні і доцільно зроблені витрати щодо

рятування вантажу та зменшення збитку, якщо збиток відшкодовується за

умовами страхування.

За договором, укладеним за третьою умовою, відшкодовуються ті ж самі

збитки, що й при відповідальності за окрему аварію. Відмінність полягає

лише в тому, що в даному разі відшкодовуються тільки збитки від повної

загибелі всього або частини вантажу, тоді як у попередньому випадку – від

пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу.

Відповідальність страховика за договором страхування починається з

моменту, коли вантаж буде взято із складу в пункті відправлення для

перевезення, і триває до тих пір, поки вантаж не доставлять на склад

вантажоотримувачу, вказаний у полісі, але не пізніше 60 днів після

розвантаження морського судна в кінцевому порту призначення.

Страхування майна сільськогосподарських підприємств

Згідно з чинним законодавством України страхування врожаю

сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень для державних

підприємств здійснюється в обов(язковій формі, а для колективних і

фермерських господарств – на добровільних засадах.

Об(єкти страхування:

1) урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень

плодоносного віку;

2) дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники;

3) сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім(ї бджіл у

вуликах;

4) будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об(єкти незавершеного

будівництва, сировина, матеріали, продукція.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних

насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких

причин: посуха, вимерзання, град, злива, буря, повінь, сель, пожежа.

Страхування тварин здійснюється при досягненні ними певного віку, за

винятком молодняку ВРХ, коней, свиней, овець, хутрових звірів, домашньої

птиці, які на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного

лиха страхуються незалежно від віку.

Страхування будівель, споруд або іншого майна здійснюється на випадок

знищення або пошкодження через пожежу, вибух, повінь, землетрус, бурю,

ураган, зливу, град і т.д.

Страхування відповідальності

Страхування відповідальності – галузь страхування, в якій об(єктом

страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або

фізичними особами, котрі можуть понести збитки внаслідок будь-якої дії чи

бездіяльності страхувальника.

Договір страхування відповідальності, укладений страхувальником і

страховою компанією, захищає насамперед інтереси страхувальника від

фінансових витрат, які можуть бути покладені на нього законом або судом у

зв(язку з спричиненими ним збитками третій особі. Страхування

відповідальності як явище і як послуга страхового ринку виникло передовсім

з метою захисту інтересів потенційних спричинювачів збитків. З іншого боку,

система страхування відповідальності захищає інтереси третіх осіб, оскільки

винна в заподіянні збитків особа може виявитись неспроможною відшкодувати

спричинені нею збитки.

Страхування відповідальності полягає у таких видах страхування:

- страхування відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування професійної відповідальності;

- страхування кредитів;

- страхування депозитів.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

в Україні є обов(язковим. Регламентується цей вид страхування в Україні

Положенням про порядок і умови проведення обов(язкового страхування

цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затвердженим

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р.

Об(єктом страхування є цивільна відповідальність власників

транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП, а

саме: здоров(ю або життю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних

осіб. Відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій

особі під час руху транспортного засобу за умови, що встановлено причинний

зв(язок між рухом трансрортного засобу та заподіяною ним шкодою.

Величина страхової суми та розміри страхових платежів встановлюються

Кабінетом Міністрів України і можуть змінюватись не пізніше, ніж за два

місяці до початку нового календарного року за поданням Укрстрахнагляду.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі протягом 15

робочих днів.

Страхування професійної відповідальності пов(язане із можливістю

пред(явлення претензій особам за наслідки помилок, допущених ними під час

виконання ними професійних обов(язків, вказаних у страховому полісі.

У страхуванні професійної відповідальності виділяють дві групи

ризиків:

- ризики, пов(язані із можливістю заподіяння третім особам тілесних

пошкоджень та шкоди здоров(ю. Такі випадки трапляються в роботі лікарів,

водіїв транспортних засобів тощо.

- ризики, пов(язані з можливістю заподіяння матеріальних збитків, куди

включають термін втрати права на пред(явлення претензій. Вони пов(язані з

діяльністю архітекторів, будівельників, консультантів тощо.

Розмір страхового відшкодування визначається договором страхування

при добровільному страхуванні. При обов(язковому – мінімальна сума

визначається чинним законодавством або згодою сторін.

Суть страхування кредитних ризиків полягає у зменшенні або усуненні

кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на

придбання товарів довгострокового користування.

Надаючи споживчий кредит, продавець практично позбавлений можливості

контролювати платоспроможність покупця. За великої кількості продажів

товарів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик,

оскільки тут діє випадковість. У разі настання страхового випадку обов(язок

повернення кредиту лягає на страховика.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійснюватись тоді,

коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним

йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, що майно, передане у заставу,

піддається небезпеці знищення або пошкодження, що загрожує

платоспроможності позичальника і може призвести до втрати ним можливості

повернення боргу. Закон України “Про заставу” визначає механізм страхування

заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заставодавця обов(язок

страхування нерухомих об(єктів та предметів іпотеки, прерданих иим у

заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів заставодавця

(страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь

засаводержателя.

Що стосується страхування депозитів, то керуючись статтею 24 Закону

України “Про банки і банківську діяльність”, Національний банк України

розробив та з 1.07.96 р ввів у дію Тимчасовий порядок формування

комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб. Фонд

створюється за рахунок придбання банками державних цінних паперів (на суму,

достатню для покриття зобов(язань перед фізичними особами) та передачі їх

на зберігання Національному банку України. У разі ліквідації комерційного

банку Національний банк України розблоковує державні цінні папери і

використовує їх на відшкодування вкладникам депозитів.

4. Перестрахування

В Україні ще немає закону про перестрахування. Регламентація

діяльності з перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету

Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. “Про затвердження Положення про

порядок здійснення операцій з перестрахування”. Це положення регламентує

порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за

межами України з перестраховиками-нерезидентами, але не врегульовує проблем

взаємин страхових компаній всередині країни.

Перестрахування – це страхування особливого виду. У практиці

вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування –

це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на

визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх

обов(язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто

в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає

ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність.

Процес, пов(язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або

цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають

цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає – цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав із перестраховиком

договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником

у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність

згідно з узятими на себе зобов(язаннями з перестрахування. Відносини

страховиків з перестрахування регулюються договорами, що укладаються між

ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути

знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес

називають ретроцесією.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ

ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на

внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного,

то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі

принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу,

принцип відшкодування збитків, принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків)

страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за

організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання

комісійної винагороди, або комісії. Комісійна винагорода – це узгоджена

частина понесених цедентом витрат з укладення договорів страхування.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму – комісію з прибутку, що

його страховик може отримати за результатами проходження договору

страхування.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням

правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на

такі:

. факультативні;

. облігаторні (договірні);

. факультативно-облігаторні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою

сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати

ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право

прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні

кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу

перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

- у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов

перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях,

вибір найкращих пропозицій);

- у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли

відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або

коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього

страхувань.

Облігаторне перестраування передбачає обов(язкове віддавання

перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями.

Перестраховик також обов(язково має приймати ці частини ризиків згідно з

умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов(язково визначаються

ліміти відповідальності, перестрахувальна премія, перестрахувальна комісія,

обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має

універсальний характер, тобто використовується у всіх видах страхування,

діє на всіх страхових ринках світу. В облігаторному, як і у факультативному

перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника.

Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхових

операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у

професіональних перестраховиків світу. Договір облігаторного

перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом

взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.

Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає

перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова

сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може

виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

При факультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-цедент

передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з

таким методом перестрахування зобов(язаний прийняти обумовлені договором

ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а

облігаторність – для перестраховика

Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо

великих, небезпечних ризиках,у разі можливої кумуляції збитків, коли

вичерпано місткість пропорційних договорів.

Всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться

системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До

них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальних

операцій.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у

розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в

договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки. У

прпорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування,

договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того,

використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що

відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром

збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного

розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією.

Призначення непропорційного перестрахування – гарантувати відповідальність

страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку у

визначений період. У непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує

збитки до пенвного розміру, а перевищення цього розміру оплачує

перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором.

Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній

сумі чи у відсотках. Ліміт відповідальності цедента називають першим

збитком, франшизою, відповідальність перестраховика – покриттям.

5. Договори страхування

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і

страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі

настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати

завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі,

визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір

страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник

зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та

виконувати інші умови договору.

Змістом договору як юридичного факту визнається сукупність його умов.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто

згоди за всіма його істотними умовами. Істотними є умови про предмет

договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для

договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із

сторін має бути досягнено згоди.

До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і

страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового

випадку. Події, визнані як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату

страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі і погоджені

сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями

умови (правила) з різних видів особистого і майнового страхування, що

відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості

страхувальників. Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс

істотних та інших умов, які становлять зміст страхового договору. Отже,

угода сторін зводиться, по суті, до прийняття або відмови від укладення

договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації

окремих пунків (розмір страхової суми, строк і т.ін.) в індивідуальних

договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється "продаж страхових полісів", у

яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку

страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник "погоджується" із

запропонованими умовами.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає у тому, що він

поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства

надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію

страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

Договір страхування повинен містити: 1) назву документа; 2) назву

та адресу страховика; 3) прізвище, ім'я, по батькові або назву

страхувальника і його адресу; 4) зазначення об'єкта страхування;

5) розмір страхової суми; 6) перелік страхових випадків; 7) визначення

розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; 8) строк дії

договору; 9) порядок зміни і припинення дії договору; 10) права та

обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне

виконання умов договору; 11) інші умови за згодою сторін; 12) підписи

сторін.

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами

страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання

страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних

документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового

відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити виплату

страхової суми або страхового відшкодування у передбачений

договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за

несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом

сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається

умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при

настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення

збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що

зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна

переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий

стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші

обов'язки страховика.

Обов(язки страхувальника полягають ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати інформацію

страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення

для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку

зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо

цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих

внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін,

передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші

обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених

договором грошових сум. Умовами договору страхування може передбачатися

заміна страхової виплати компенсацією збитків у натуральному розмірі в

межах суми страхового відшкодування.

Порядок укладання договору визначається Законом України "Про

страхування". Існують дві стадії у процесі укладення договору :

1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини (оферта);

2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною - акцепт, що вказує на

згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути

укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного

документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т.ін.,

а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

Законодавство передбачає, що для укладення договору страхувальник

подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом

повідомляє про свій намір укласти договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки

письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації на

укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво

(страховий поліс), видане страховиком.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у

разі:

1) закінчення терміну дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному

обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені

договором терміни. При цьому договір вважається достроково

припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був

сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з

дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено

умовами договору;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті

страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому

законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору

страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою

страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору

страхування. Про намір достроково припинити дію договору

страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за

30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не

передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою

страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що

залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат

на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу,

фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були

здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника

обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній

повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою

страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові

платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням

страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає

страхувальнику страхові платежі за час дії договору з вирахуванням

витрат на ведення справи, визначеної нормативом у розмірі страхового

тарифу, виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були

здійснені за цим договором страхування.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було

здійснено в безготівковій формі за умови дострокового припинення

договору страхування.

Договір страхування вважається недійсним з часу його

укладання у випадках, передбачених цивільним законодавством України.

Крім того договір страхування визначається недійсним також у разі:

1) коли його укладено після страхового випадку;

2) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає

конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної

сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Висновки

Суспільне виробництво в цілому, кожний суб(єкт господарювання і

життєдіяльність кожної людини об(єктивно мають ризиковий характер, який

породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання,

зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків.

Науково-технічний розвиток, концентрація виробництва, зростання

конкуренції, погіршення екологічної ситуації зумовлюють систему ризиків,

які з кожним роком збільшуються.

Зростає значення страхового захисту, сутність якого полягає в

нагромадженні та витрачанні ресурсів для здійснення заходів з попередження,

усунення або зменшення негативного впливу ризиків та відшкодування

пов(язаних з ними втрат.

Об(єктами страхування відповідно до Закону України "Про страхування"

визначено три групи майнових інтересів:

. пов(язані з життям, здоров(ям, працездатністю та додатковою

пенсією;

. пов(язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

. пов(язані з відшкодуванням заподіяної шкоди фізичній особі або її

майну та юридичній особі.

Не всі види страхування розвинуті однаково - одні види страхування

мають добрі історичні традиції, інші - починають розвиватися, ще інші -

висуваються лише пропозиції щодо їх розвитку (екологічне страхування).

Особисте страхування в Україні передбачає страхування життя і пенсій,

страхування від нещасних випадків та медичне страхування. Ці види

страхування вимагають вдосконалення правового і фінансового в частині

обчислення та встановлення тарифних ставок.

Майнове страхування передбачає страхування майна громадян (будівель,

домашнього майна), страхування майна юридичних осіб, страхування

транспортних засобів і вантажів, страхування майна сільськогосподарських

підприємств.

Страхування відповідальності включає відповідальність на транспорті,

професійну відповідальність, страхування кредитних ризиків і страхування

депозитів.

За останні роки розширюється сфера перестрахування.

Огляд літератури з питань страхування дає підстави для наступних

висновків:

. необхідно вдосконалювати і розвивати нормативну базу, яка

стосується перестрахування та діяльності страхових посередників;

. потребує вдосконалення нормативна база у сфері обліку, статистики,

звітності, аудиту страхової діяльності;

. важливо вдосконалювати систему страхування життя, медичного,

пенсійного страхування, страхування політичних ризиків тощо;

. доцільно проводити роботу з об(єднання страховиків по найважливіших

напрямках страхової діяльності.

Список використаних законодавчих актів і літератури

1. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 року // урядовий

кур(єр. - 1996. - 18 квітня 1996 р.

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. -К.: Знання, 1997

3. Барановський О.І. розвиток страхового бізнесу в Україні //Фінанси

України. -1996. -№8, с.20-24

4. Внукова Н.Н. Практика страхового бизнеса. -К.: Либра, 1994

5. Гапанюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку

екологічного страхування в Україні //Фінанси України. -1997. -№7, с.90-

100

6. Заруба О.Д. Страхова справа. -К.: 1998

7. Клапків М.С. Математичні основи страхового підприємництва //Фінанси

України. -1997. -№6, с.103-110

8. Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні: яким йому бути? //Фінанси

України. -1996. -№8, с.99-101

9. Мартиков В.В. Ризики на ринку праці та їх страхування // Фінанси

України. -1997. -№9, с.102-107

10. Осадець С. Проблеми впровадження в Україні європейських стандартів

страхової діяльності // Проблеми економічної інтеграції України в

Європейський Союз: теорія і практика. -Львів: Діло, 1996, с.188-190

11. Пасічник В.В. Страхування депозитів // Фінанси України. -1996. -№11,

с.62-68

12. Страхування: Підручник / Під ред. Осадець С.С. -К.: КНЕУ, 1998

13. Экономика страхования и перестрахования. - М.: Анкил, 1996

14. Янчишен В. Нормативне регулювання діяльності страхових організацій в

Україні // Підприємництво, господарство і право. -1997. -№2, с.12-17

15. Шиманська С. Страховий захист підприємств України та їх працівників.

-Економіка України. -1994. -№5,с.92-94

Страницы: 1, 2, 3