Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і

компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого

доходу. Основним стратегічним напрямом ек-ної політики дер-жави повинна

стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння тому, щоб максимально

можливо заощадження перетворювалися у капіталовкладення. При загрозі

ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків,

збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к

інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити

податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні

закупівлі. Зміна рівня рівноваги нац-ого доходу відбувається більшою

мі-рою, ніж зміни висхідного рівня автономних вит-рат, що його викликали.

Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект.

Мультиплікатор витрат визначається як відношу-ння відхилень від

рівновісного доходу до почат-кової зміни у випадках (на інвестиції), що

викликали цю зміну. DY=DI*(1/(1-r)), деY - приріст до-ходу; I - приріст

інвестицій, що викликав приріст доходу;r - “гранична схильність до

спож-ня”;1/ 1-r - це і є величина мультиплікатора, що виражена через

“граничну схильність до спож-ня”. За даних обставин може бути встановлено

певне співвідношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати

мультиплікатором. Виходячи з цієї формальної алгебраїчної залежності -

зростання ін-вестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до

пропорційного зростання нац-ого доходу, а коефіцієнтом пропорційності є

величина мультиплікатора.

.

9. Інвестиційна теорія циклів Хансена

Елвін Хансен (1887-1976) Характерною рисою ек-ної теорії

післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших ек-них

проблем вирішальне міс-це належить інвестиціям. У питаннях теорії вони

виходять з того, що причина циклічності і причина періодичних криз та

безробіття, полягає у \\\"коливаннях динаміки інвестицій”.

Велике значення у неокейн-сіанській теорії циклу має поділ

капіталовкла-день на автономні та похідні. Похідні інвестиції -

інвестиції, пов\\\'язані з розширенням спож-ня у рез-ті зростання нац-ого

доходу. Цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор -

аксе-лератор. У процесі ек-ого зростання є цілий ряд факторів, що

викликають капіталовкладення не-залежно від руху спож-ня або нац-ого

доходу: те-хнічний прогрес та обумовлені ним технічні пере-вороти,

зростання населення, політика держави та інші фактори автономного хар-ру.

З дією цих факторів і пов\\\'язані автономні інвестиції. Неоке-йнсіанська

теорія циклу детально викладена у роботі Е.Хансена “Ек-ні цикли та нац-ний

доход” (1958. Рушійною силою, першопричиною В є технічний прогрес, який

вимагає нових капіталовкладень - автономних інвестицій. Рез-том кожної

нової порції автономних інвестицій є розгортання

мультиплікаційно-акселераційного процесу. Інвестиції породжують доходи,

сума яких тим вища, чим більша “схильність до спож-ня”. Зростання ж

доходів викликає похідні інвестиції, які збільшують нац-ний доход. На

думку Хансена, технічний прогрес визначає рівень капітального коефіцієнту,

акселератора. Інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються

виключно хар-ром технічного прогресу. Хансен визначає причини, що

викликають припинення процесу зростання і початок спаду: причина пов\\\'язана

з поступовим вичерпуванням автономних інвестицій: зниження очікуваної

норми прибутку із зростанням інвестицій, збільшення цін капітальних

това-рів і підвищення процента; пов\\\'язана з послабленням

“понадкумулятивного процесу”, що породжується дією мультиплікатора та

акселератора.

Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються вирішальною мірою

обсягом та інтенсивні-стю автономних інвестицій. Рівновага ринкової сис-ми

передбачає загальну або макроек-ну рів-новагу ринку товарів, грошей,

облігацій та робочої сили. Макроек-на рівновага зводиться до вза-ємодії

2-х ринків - товарів та облігацій або това-рів і грошей. Останній варіант

зветься моделлю Хікса - Хансена. Хансен, взявши за основу кейн-сіанський

варіант, включив до нього діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту

та пропози-ції на ринку праці (IS - крива “інвестиції-заощад-ження” -

крива рівноваги грошового ринку, LM - крива “ліквідність - гроші” - крива

рівноваги това-рного ринку).

Модель Хікса - Хансена відкриває великі можли-вості для досл-ня взаємодії

ринкі товарів та гро-шей.

10. В.Ойкен та його концепція “ідеальних типів госп-их систем”.

Основоположником неолібералістського напрям-ку нім. ек-ної теорії вважають

В.Ойкена, який у повоєнні рр. заснував цілу школу - фрейбурзьку..

Представники фрейб. шк. вваж., що втручання держави в ек-ку має бути

обмеженним, а мето-дом запобігання диктатурі має бути встановлення

конкурентного ладу. Вихідним пунктом неоліб-них пошуків концепції

ідеального ек-ого ладу ста-ло вчення В.Ойкена про 2 типи ек-них сис-м:

1)“центрально-кероване госп-во” (примус. ек-ка) та 2)“мінове госп-во”

(вільна ринкова ек-ка). Він класифікував їх, виходячи зі способу

управлі-ння госп-им процесом, форм координації діяль-ності окремих госп-их

од., і підкреслював, що ри-нкове госп-во управляється ринком, є госп-вом

відносин обміну, а центрально-кероване виклю-чає вільний ринковий обмін і

управляється центральним керуючим органом.

“Центрально-кероване госп-во” хар-ся таким рівнем планування, за якого

всі ек-ні зв\\\'язки між ек-ими суб\\\'єктами заміщенні адміністративними

вертикальними зв\\\'язками центру з під-вами. Централізоване планування -

ек-на політика.

“Вільне ринкове госп-во”, побудовано на кон-куренції та приватній

власності, є природною ос-новою ек-ого порядку, оск забезпечує під-ку

ініці-ативу, розв-к ек-ки, встановлення рівноваги зав-дяки дії

конкурентних сил. Воно базується на принципі свободи вибору (рівня

спож-ня, профе-сії та робочого місця, ек-них відносин).

Теория Ойкена явилась фундаментом для построения \\\"социальной рыночной

экономики\\\" в Западной Германии

Людвиг Эрхард (1897-1977) является одним из основных авторов концепции

социального рыночного хозяйства. Согласно Эрхарду, современный либерализм

не может не допустить заметной роли государства в экономических процессах:

* во-первых, необходимо ограничение деятельности монополий;

* во-вторых, “безгосударственная” рыночная экономика порождает

чрезмерный разрыв в доходах, необеспеченность положения отдельных

социальных групп, что ведет к политической и социальной

нестабильности. Поэтому государство должно осуществлять частичное

перераспределение доходов в пользу малоимущих и финансировать ряд

социальных программ.

В исключительных случаях государство может даже регулировать цены на

критически важные товары и услуги (продовольствие, энергия, транспорт).

Альфред Мюллер-Армак (1901-1978) и Людвиг Эрхард (1897-1977). Эти авторы

создали концепцию социального рыночного хозяйства, которая исходит из

сочетания конкуренции, экономической свободы предпринимателей и активной

роли государства в перераспределении доходов и организации социальной

сферы. Теоретические аспекты социального рыночного хозяйства обусловлены

классической проблемой установления функций государства в условиях

экономики, управляемой \\\"невидимой рукой\\\" рынка. Эта проблема обсуждалась

еще А. Смитом, который доказал, что государство должно заниматься в

основном поддержанием общественного порядка и защиты страны.

11. Монетаризм Фрідмена

(від англ. \\\"money\\\" - гроші) - сучасна економічна теорія, в якій гроші та

грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури

суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика -

найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення,

здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х

років ХХ ст. Вперше це поняття згадується у збірнику \\\"Дослідження в галузі

кількісної теорії грошей\\\" (1956 р.) за редакцією професора економіки

Чикагського університету Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські

положення він виклав у фундаментальній праці \\\"Монетарна історія США. 1867-

1960\\\", яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи

Анною Шварц. Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне

втручання шкідливе; 2) причина криз - нестача грошової маси; 3) приріст

грошової маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва,

контроль за грошовою масою - основна і чи не єдина державна економічна

функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

Фрідмен (1912). Метод теоретичних досл-нь Фрідмена можна назвати

суб\\\'єктивно-позитивіст-ським, заснованим на емпіричних та статистич-них

узагальненнях. Багато положень його теорії було викладено у вигляді

гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу

статич-ного в ек-них явищах. Він використовує абстракт-тні визн-ня, дані

ще класичною ПЕ. Його моне-таризм — це сукупність кількох неокласикних

те-орій, які мають самостійне значення, але об\\\'єд-нуються к-сною теорією

грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип

аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що

стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до досл-ня

механізмів розв-ку сучасного кап-зму, за Фрідменом, є визнання

необхідності ек-ної свобо-ди, що зумовлює всі інші свободи в сус-ві. Ек-на

свобода, завдяки якій реалізується ідея сус-ної рівноваги, є невід\\\'ємною

від ринкової сис-ми, що перебуває в процесі постійного розв-ку. Основ-ною

та визначальною рисою ринкової сис-ми за-лишається вільна конкуренція, яка

має прони-зувати всі сфери сус-ого життя, щоб забезпе-

чувати умови автоматичного саморегулювання ек-ки. Ідея ек-ної свободи

реалізується невтру-чанням держави в ек-ку та зменшенням тієї час-тки

нац-ого продукту, що становить доходи дер-жави і є мат основою державних

«вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в ек-ку, під-креслює

Фрідмен, блокує дію стихійних регуля-торів, що сприяють встановленню

рівноваги, во-но орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які

непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного

напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи

ринковому механізму не існує.

12. Теорія “ек-ки пропозицій”. А. Лаффер,

За докладнішого аналізу ек-ки, коли до уваги бе-руться суб\\\'єктивні та

об\\\'єктивні чинники, науковці дійшли висновку, що політика стимулювання

по-питу менш ефективна. ніж можна було б сподіва-тися. Вона прискорює

темпи інфляції, забезпечу-ючи лише короткочасний позитивний вплив на В та

зайнятість. Тому багато ек-стів вирішило, що політику впливу на попит

треба замінити політикою впливу на пропозицію. На відміну від

кейнсі-анців, які вважали, що попит породжує відповідну пропозицію, вони

висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції.

Саме цю ідею було покладено в основу дебатів з про-блем «ек-ки

пропозиції», спрямованих на визн-ня напрямків стабілізації ек-ки. Основа

моделі - не під-во, не фірма, а індивід — індивідуальний капітал та

ін-дивідуальна праця, які виробляють з певною ме-тою. Тому державне

регулювання ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості,

дохідності, на розв-к В, а не виходити з проблем бюд-жету та вирішування

їх за допомогою оподатку-вання. Серед тих, хто об-грунтував ці принципи

теоретично, були американські про-фесори А. Лаффер та Р. Мендель , які

вважали, що ек-ка пропозиції формується на підставі вирішення проблем

нагромадження капі-талу та державних фінансів. Передовсім вони по-ставили

під сумнів висновок Кейнса, що заощад-ження є причиною скорочення обсягів

В, ек-ної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його реко-мендації щодо

стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визнали за

недоцільні.

Основний шлях до зростання В вони вбачали в стимулюванні праці,

заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття

дефіциту державного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те,

чого нема. Високі податки знижують прибутковість В, скорочують розміри

доходів, а відтак і заощаджень під-ця.

Збільшення граничних ставок прибуткового податку є згубним для ек-ого

зростання, оск зменшує обсяг пропозиції інвестицій. Розумна податкова

по-літика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів,

вестиме до зростання обсягів та зменшення витрат В, що є основою

збільшен-ня пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання нац-ого доходу,

що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету,

не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпа-ки, збільшить податкову базу.

Цей причинно-наслідковий зв\\\'язок промоделював Лаффер, показавши, як

фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Він зазначив, що вплив

податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді

зниження податків однозначно спричиняє зростання сукупного попиту та

зменшення обсягів податкових надходжень. Для того щоб став відчутним вплив

змін в оподаткуванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оск це

зв\\\'язано з процесом В, але позитивний ефект від цих змін є також досить

тривалим. Графічне зоб-раження моделі має назву «Крива Лаффера». Ек-ний

зміст кривої Лаффера - коли податковий прес переходить оптимальну межу, то

надходження в бюджет спочатку зростають, а згодом починають зменшуватись.

Це відбувається тому, що зниження прибутковості В стимулює спадання

ділової активності, збільшення схильності до спож-ня та скорочення обсягів

інвестування, тобто фі-зично звужується база оподаткування. Крім того,

скорочується сфера легального бізнесу. Прагне-ння держави мати стабільний

рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж

доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставок

податків у ко-роткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але

стимулюватиме виробничу ак-тивність, що згодом збільшить і надходження.

Отже, основним в теорії «ек-ки пропозиції» було заперечення

маніпулятивної фіскальної політики та існуючої сис-ми прогресивного

оподаткування як такої, що нега-тивно впливає на ділову активність, оск не

сти-мулює заощаджень та інвестицій, зумовлює не-раціональний розподіл

факторів В, перерозподіл нац-ого доходу між В та спож-ням на користь

ос-таннього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому

підсумку, призводить до виник-нення тіньової ек-ки, бартерного обміну,

скритої зайнятості.

13. Теорія раціональних очікувань.

У 60-х—70-х рр. зростає розуміння того, що регулюючого впливу держави

недостатньо для забезпечення збалансованого та стабільного ек-ого

зростання, оск такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають

к-сному оцінюванню, наприклад, ін-формації і прогнозів. Існує 2 підходи до

оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знання наслідків

певних ек-них дій, урахування колишніх помилок. На підста-ві «адаптивних

очікувань» фірми пристосовують-ся до ек-ної ситуації, виробляють стратегію

пове-дінки. «Раціональні очікування» базуються на на-укових прогнозах, що

враховують функ-ня реаль-ної ек-ної моделі: динаміку цін, витрат, рівень

ставки процента, наслідки конкретної ек-ної полі-тики, вплив урядових

рішень на макроек-ні показ-ники. Загальновизнаним автором ідеї

«раціона-льних очікувань», відповідно до якої очікування визнають

раціональними, якщо вони збігаються з прогнозом, отриманим на підставі

аналізу моде-лі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965 р. цей постулат

і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї

ідеї повернувся і використав її Р. Лукас.

14. Теорія трансакційних витрат та ек-на тео-рія прав власності Р. Коуза.

Рональд Коуз (1910р. нар.) — ам. tк-ст англ. по-ходження. 1991 р. він

одержав Нобелівську пре-мію за праці з проблем трансакційних витрат —

«Природа фірми» (1937), «Проблеми соц-них ви-трат» (1960). 1-а з

найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у

на-уковий обіг таку категорію, як трансакційні витра-ти (витрати на пошук

інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо).

Госп-ка сис-ма — це своєрідно впорядкована сис-ма зв\\\'язку між виробниками

мат і немат благ і послуг та спож-чами. Координація цього зв\\\'язку, тобто

вирішення що виготовляти, як виго-товляти, для кого виготовляти, може

здійснюватися 2 способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією.

Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шляхом, у процесі

розв-ку людської цивілізації. За умов ринкової сис-ми інформацію щодо

наявності товарів, цін на них, щодо смаків спож-чів розпорошено. За цих

умов інформація, необхідна суб\\\'єктам госп-ня, може передаватися лише через

механізм коливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку

партнерів тощо) потребує великих витрат , які Коуз назвав трансакційними.

Ієрархія, тобто сис-ма, коли з 1-го центру йде низка наказів і до-ручень

до виконавця (виробника). Прикладом ієрархічного порядку був соціалізм, де

панувала командно-адмністративна сис-ма, і всі накази щодо В й розподілу

ресурсів віддавала держава через сис-му державних органів і партійних

інституцій. Отже, ставити питання, що краще — спонтанне регулювання

(ринок) чи ієрархія (фірма, держава),— неправомірно. Вирішувати це питання

слід з позицій економії трансакційних ви-трат. Щоправда, це не єдиний

критерій, але з ек-ого погляду надзвичайно важливий. Скорочення

трансакційних витрат, отже, підвищення ефекти-вності функ-ня ек-ки

забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв\\\'язок між

юридичними нормами (правами власності) і транса-кційними витратами було

сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі: визн-ня прав власно-сті є

важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спонтанний, ціновий

механізм не пе-редбачав витрат часу й коштів на пошук інфор-мації та

укладання контрактів, то не було б і необхідності в опрацюванні прав

власності (юридичних норм).

Ек-на теорія прав власності

Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право

власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні

частка права використання ресурсу.. Права власності є не що інше, як певні

«правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії - категорія

власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, к-ть

яких не обмежена, не стають об\\\'єктом власності. З приводу їх використання

між людьми не виникає ринкових відносин. Права власності мають бути чітко

виз-начені, і саме вони стають об\\\'єктом купівлі і продажу. Чітке визн-ня

прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів

змінюють і поведінку суб\\\'єктів госп-ня. Ці обставини сприя-ють створенню

умов для придбання прав власно-сті тими, хто їх цінує вище і здатний

одержувати від них більшу користь. Для успішного функ-ня ринку важливе

значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо

трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визна-чені і

виконуються суб\\\'єктами госп-ня — ринок здатний до саморегулювання

настільки, що може усувати навіть соц-не значущі зовнішні ефекти

(екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв\\\'язані з ек-ною

діяльністю, що стосую-ться осіб, які не є учасниками даної ринкової

уго-ди. Наприклад, забруднення навколишнього се-редовища якимось під-вом,

шум аеропорту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення

збільшувати витрати на охоронні за-ходи, але далеко не завжди компенсує

їх.

15. Сучасні зх теорії трансформації економіки. Гелбрейт, Ростоу, Друкер.

інституціоналісти знайшли нові об\\\'єкти досл-ня: місце і роль в ек-ому

житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) У своїх 1-их працях розробив концепцію

«врівноважувальної сили», пропагував «сус-во добробуту». В працях,

опублікованих у 50-х рр., розглядає техніку, як основу ек-ого прогресу.

Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б

охоплювала всі най-важливіші закономірності сучасного кап-зму. Цю т-рію

викладено у книжці «Нове індустрне сус-во». Суть т-рії полягає в тім, що

усунення конку-ренції внаслідок концентрації капіталу не призво-дить,

проте, до утворення монополій, оск той са-мий процес породжує

нейтралізуючу, «врівнова-жуючу силу» у вигляді великих об\\\'єднань покуп-ців

і постачальників. Як «врівноважуючу силу» розглядає різноманітні

кооперативні організації, фермерські об\\\'єднання, профспілки, різні

торго-вельні об\\\'єднання.Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не

лише в тім, що вона перешкод-жає утворенню монополій, а й у тім, що вона

за-мінює конкуренцію, котра колись була регулятор-ром ринку. Конкуренцію,

яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для

сучас-ного часу ринком з невеликою к-тю продавців, як-их активно

приборкують не конкуренти, а 2-ий бік ринку — сильні покупці». Гелбрейт—

представ-ник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників,

відрізняється від традиційного як соц-но-ек-ими умовами формування, так і

поста-новкою проблеми. У працях неоінституістів кап-зм розглядається як

«сус-во достатку», «сус-во масового спож-ня», «сус-во загального

благоден-ства». Саме таким зображує його і Гелбрейт у книжці «Сус-во

достатку» (1958) він робить вис-новок, що проблему В завдяки застосуванню

все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити

лише проблему розподілу Критично ставиться до чинної сис-ми розподілу і

сподівається реформувати її, розширюючи сус-ні послуги і збільшуючи

добробут .У «Новому індус-трому сус-ві» намагається комплексно розгляну-ти

всю ек-ну сис-му кап-зму, яку зв\\\'язує з техніч-ним прогресом - сутність,

що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і органі-зація

визначають ек-ну форм сусп-ва. Виділяє 2 форми кап-ної ек-ки з погляду

рівня техніки, мас-штабів В і форми організації під-в — великі кор-порації

і дрібне В (не відіграє значної ролі в суча-сній ек-ці). Основу сучасної

ек-ки становлять ве-ликі корпорації, породжені передовою технікою Частину

ек-ки, репрезентовану великими корпо-раціями, називає «індустріальною

сис-мою», кот-ра й визначає суть «нового індустр-ного сус-ва»

Індустріальна сис-ма у свою чергу, визначається високорозвиненою технікою,

котра зумовлює всі інші її ознаки: панування корпорацій у вирішаль-них

сферах ек-ки, необхідність великих капітало-вкладень, ускладнення умов і

зростання витрат часу на виконання зав-нь, що постають перед В у зв\\\'язку

зі збільшенням ролі наукових досл-нь і не-обхідності належних лабораторних

випробувань, підвищення вимог до кваліфікації робітників і ке-руючих

корпораціями, і, нарешті, потреба у ліквідації ризику для великих

корпорацій, котра пот-ребує планування. В «індустр-ому сусп-ві» зрос-тає і

роль держави, яка мусить узяти на себе час-тину витрат для забезпечення

технічного прогре-су і зменшення ризику під-ця від його запровад-ження

Тобто саме техніка визначає всю ек-ну струк-ру сус-ва. Відокремлює 2 рівні

розв-ку кор-порацій: «під-ку» і «зрілу» У «під-кій корпорації» (20—30-ті

рр XX ст) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу

Його основ-ною метою була максимізащя прибутку Контроль над корпорацією

зумовлювався капіталом під-ця, а не його компетентністю Така корпорація не

пот-ребувала планування і державного втручання На зміну «під-кій

корпорації» приходить «зріла» Цей перехід зумовлений технічним прогресом,

його вимогами «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому

приватна власність замінюється «сус-ною кап-ною власністю» На чолі «зрілої

кор-порації» стоїть не окремий під-ць, а «технострук-тура», до якої

переходить влада(це «союз знань і кваліфікації», основний керівний

персонал вели-ких корпорацій, який складається із людей, що

спеціалізуються на керівництві В, збутом, фінан-сами, корпоративним

плануванням, тобто тих, хто приймає рішення - саме цю групу людей

про-понує назвати «техноструктурою») Перехід у кор-пораціях влади до

«техноструктури» змінює й ме-ту діяльності корпорацій Передовсім вона

відоб-ражає не особистий інтерес під-ця, а сус-ний, ке-рується не

максимізацією прибутку, а сус-ною метою На 1-ий план «техноструктура»

ставить ек-не зростання, яке сприяє ефективному функ-ню корпорації, що

відповідає як інтересам сус-ва, так і й власним інтересам Ефективне

функ-ня ко-рпорації забезпечує високий рівень дивідендів Отже, має місце

узгодження інтересів сус-ва, ко-рпорацій і індивідів Але Гелбрейт

неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від ре-шти прибутку

корпорації Неправомірним є й визн-ня грошових доходів «техноструктури» як

зар-пл, що нібито не заохочує її максимізувати прибуток корпорації в

цілому. Важливою рисою «індустріа-льної сис-ми» називає планування, яке

теж поро-джується розв-ком науки і техніки Велика корпо-рація з її

складною технікою, значними капіталов-кладеннями не може ефективно

функціонувати за умов ринкової стихії. Ринок перестав бути на-дійним

регулятором В. Йому на зміну приходить планування корпоративної

діяльності. Плануван-ня має забезпечити здійснення передбачених фі-рмою,

корпорацією рез-тів і «замінити ціни й ри-нок, як механізм, що визначає

те, яка продукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, ко-тре

встановлює, що буде виготовлятись і спожи-ватись і за якими цінами». Якщо

раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкурен-цію з

допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намагається замінити

конкуренцію й ри-нок монополією (великою корпорацією) і плану-ванням.

Щоправда, сам Гелбрейт вважає неприпустимим ототожнення великої корпорації

з мо-нополією.

У «індустріальному сус-ві» формується нова кла-сова структура. За умов

«зрілої корпорації» і па-нування «техноструктури» нібито зникає конфлікт

між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений

НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених».

Ви-рішальною силою «індустріального сус-ва» стає «клас освічених»,

складовою частиню якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта мала на

меті спростувати марксистське вчення про проти-лежність інтересів праці та

капіталу. Проте Гелб-рейт не міг ігнорувати реальних суперечностей

кап-зму, не міг не бачити бідності, безробіття. І якщо в другому виданні

«Сус-ва достатку» (1969) він називає бідність «пережитком», «залишковим

явищем», то в книжці «Нове індустріальне сус-во» він заявляє, що ці вади

притаманні лише тій частині ек-ки, що перебуває поза «індустріаль-ною

сис-мою», тобто сфері дрібного В. Що ж до «індустріальної сис-ми», то вона

керується сус-ими інтересами, а відтак не призводить до злид-нів, бідності

і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному сус-ві» Гелбрейт надає державі. Технічний

прогрес у нього авто-матично зумовлює необхідність втручання дер-жави в

ек-не життя. Він визнає необхідність пла-нування на державному рівні,

регулювання дер-жавного попиту, перерозподіл нац-ого доходу че-рез сис-му

податків, сприяння розв-ку НТП, осві-ти, нац-ної оборони. При цьому він

підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо

держави. Державу й корпора-ції Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили,

котрі плідно співпрацюють одна з одною. У концепції «індустріального

сус-ва» Гелбрейта почуваються й критичні ноти. Він критикував мілітаризм,

гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати ко-рпорації, які

виготовляють зброю. Гелбрейт розу-міє складність вирішення соц-них проблем

у ме-жах «індустріального сус-ва». Майбутнє «індуст-ріального сус-ва» він

зв\\\'язує з діяльністю інтелі-генції, яка на противагу «техноструктурі»

керува-тиметься тільки ек-ими пріоритетами, сприятиме розв-ку «естетичних

цінностей», спрямуванню «індустріальної сис-ми» на служіння широким

соц-ним інтересам.

Роботи П.Друкера “Інновації і підприємництво”, “Посткапіталістичне

суспільство”.

Екон.зростання визначено як безпосередній наслідок інноваційних змін.

Пріоритетне значення в економіці відіграють мільйони малих та середніх

підприємствБагато під-ств характеризуються низьким капіталовкладенням в

новий сектор - безприбуткових суспільних організацій (за П.Друкером там

працювало близько 2 млн.)

Мета - неоюхідня економіка, яка досліджує необхідні зміни в екології, НТП,

освіті.

16. Буржуазна пе

Теорія народонаселення Т.Мальтуса заперечила можливість удосконалення

суспільства через соціальне законодавство та регулююче втручання держави.

У праці \\\"Дослід про закони народонаселення...\\\"(1798) досліджено вплив

демографічних змін на стабільність суспільного розвитку. Жорстка

залежність збільшення населення і продовольчих ресурсів суспільства,

граничність засобів існування є межею, яка стримує можливість вільного

зростання населення. Неможливість збільшити виробництво продовольчих

товарів Мальтус поясний обмеженістю ресурсів землі. Трудовій теорії

вартості Рікардо Мальтус протиставляє змінений варіант теорії вартості

Сміта - визначення вартості працею, яка купується на даний товар. За

Мальтусом, кількість праці, якою товар визначається, обумовлена витратами

його виробництва, до яких він відносить витрати живої і уречевленої праці

та прибуток на авансований капітал. Мальтус заперечує виключну роль праці

як джерела вартості, оскільки іншим джерелом є прибуток, який визначається

як надлишок над працею, витраченою на виробництво товару. Проблема

реалізації вирішена існуванням непродуктивних верств населення

(землевласників, армії, чиновників), які створюють додатковий попит па всю

масу вироблених товарів.

Методологія дослідження Джона Мілля (\\\"Основи політичної економії\\\"\\\" (1848))

базується на протиставленні законів розподілу законам виробництва.

Визначення розподілу як сфери незалежних від виробництва відносин, стає

теоретичним обгрунтуванням ідеї про можливість реформування розподілу в

буржуазному суспільстві без зміни соціального устрою. Вартість товару

Мілль визначає вартістю витрат виробництва. Продуктивною працею він вважає

працю, яка створює багатство, пов\\\'язане з нагромадженням. Рента визначена

як компенсація за користування землею. Мілль вважав, що рівень життя

народу повинен визначатися не внаслідок економічного зростання, а

внаслідок більш справедливого розподілу.

На початку XIX ст. у Франції ідеї Сміта продовжує Ж.Сей (\\\"Принципи

політекономії”(1803)). Сей розробляє теорію корисності, згідно якого

виробництво створює корисність, яка надає предметам цінності. Таким чином,

вартість ототожнюється із споживчою вартістю. Досліджуючи проблему доходів

в суспільстві, Сей визначає три фактори виробництва: праця, капітал,

земля. Кожен із факторів надає певну послугу під час створення вартості.

Відповідно до трьох самостійних джерел вартості, Сей визначає три основні

види доходів: праця створює прибуток, капітал - заробітну плату, земля

-ренту. Теорія розподілу і обміну за Сеєм, виключає проблему

взаємовідносин між класами, як вона трактується Смітом. Процент

створюється капіталом, а підприємницький доход є винагородою за роботу

самого підприємця. Різниця між підприємцем і робітником зводиться лише до

рівня заробітної платті.

Теорія збуту Сея обґрунтовує \\\"гармонію\\\" інтересів капіталістичного

відтворення, неможливість криз перевиробництва. Товари та послуги

обмінюються на інші товари та послуги, тому внробництво одних обумовлює

потребу в інших, в результаті чого забезпечується потенційний попит.

Іншими словами, кожний продавець є одночасно покупцем, і навпаки. В

підсумку виявляється, що за продукти заплачено лише продуктами і в

масштабах суспільства пропозиція і попит врівноважуються, перевиробництво

взагалі стає неможливим. Сей припускає лише часткове перевиробництво в

окремих галузях, пояснюючи його недовиробництвом в інших галузях. Теорія

Сея була спрямована проти протекціонізму.

17. Загальна хар-ка інституціоналізму та основні етапи його р-ку.

Інституціоналізм —прихи-льники інституціоналізму в основу аналізу беруть

не тільки ек-ні проблеми, а зв\\\'язують їх з проблемами соц-ими,

політичними, етичними, правови-ми. Інституці-оналізм у ПЕ почав

формуватися наприкінці XIX ст.

Інституціалізм (від лат. \\\"institutio\\\" - спосіб дії, звичай, настанова,

вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ - у першій

половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій

економіці.

Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн

Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям

Гамільтон (автор терміну \\\"інституціалізм\\\"), Джон Р.Коммонс (1862-1945),

Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США,

англійці Джон А.Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз

Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950), голландець

Ян Тінберген та інші.

Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті

господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами

економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного,

правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і

економічного характеру - такі, як держава і профспілки, конкуренція і

монополія, технічний прогрес і наука, сім\\\'я і традиції, право і етичні

норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об\\\'єднано спільним терміном -

інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.

Прихи-льники інституціоналізму вирішальну роль у сус-ому розв-ку надають

інститутам. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме

тому, щоб зро-зуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхі-дно вивчати

рушійні сили, мотиви поведінки, яки-ми керуються окремі особи, професійні

або соц-ні групи у своїх діях. Інстнтуціоналіс-ти визнавали обмеженість

ринкового механізму регулювання ек-ки і виступали за впровадження сус-ого

контролю над нею. Інституціоналізм у своєму розв-ку пройшов кілька етапів.

Еклектизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили фор-мування в її

рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній

інституціоналізм і неоінституціоналізм. У рамках раннього

інституціоналізму склались 3 основні напрями: 1) соц-но-психологічний, 2)

соц-но-правовий, 3) емпірик-ний (кон\\\'юнктурно-статистичний).

17. Ранній інституціоналізм та його головні напрями.

У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні напрями:

соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпіричний

(кон\\\'юнктурно-статистич-ний).

Соц-но-психологічний інституціоналізм.

Т. Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму.

Дав своєрід-не тлумачення предмета ек-ної науки. У центр досл-ня ставить

ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає,

щоб ек-на наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на

озброєння психологію реалістичну, таку, що є рез-том спостережень за

людською дія-льністю. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них

процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку

соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією».

Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є:

батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий

потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку

людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції -

дикунство, якому при-таманні колективістські інститути, відсутність

приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через

варварство до сучасної машинної сис-ми. Кап-зм - «машинний процес та

інвестиції заради прибутку». Панування техноструктури за-безпечить

ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки,

спрямованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як

панування «індустрії», керованої технократією.

Соціально-правовий інституціоналізм.

Джон Роджерс Коммонс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий

план висуває юриди-чні, правові норми. Він досліджує дію колектив-них

інститутів: сім\\\'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує

колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці

«Інституціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним способом

примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці

виявляються через суди.. Отже, суди були тлумачами права. Формулює

«юридично-мінову концепцію» сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає

мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-на категорія -

юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути

сус-ва.. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого

інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це

означає, що всі сус-ні конфлікти, усі суперечності можна розв\\\'язати.

Запорукою цьому буде юридичне ре-гулювання правил «угоди». Конфлікт може і

мусить розв\\\'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими

органами так званої розумної цінності Уся ек-на діяльність пояснюється

бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме тому слід встановити такий

юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для

чекання.

Кон\\\'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив генетичний метод досл-ня. Сприйняв

ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом

досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. У центр

своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про

інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках,

інстинктах. Інстинкти — устремління до певних рез-тів. 1-им із них є

тяжіння до прибутків. До цього зводиться логіка сучасного життя. В товарів

підпорядковане не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку.

Прагнення прибутку зумовлене існуючою «сис-мою».

Підкреслює й інший бік проблеми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку

одержувати й витрачати гроші. Гроші не просто засіб обміну, а рушійна сила

ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання

грошей.Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до

марнотратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не

контролюються індивідуумом. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну

під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Він прихильник

державного регулювання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є

пла-нування.

Страницы: 1, 2