Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

1. Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

1-им проявом ек-них ідей буржуазного сус-ва став меркантилізм. У Зах.

Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст.

Головна передумова появи меркантилізму - розклад феодалізму та зародження

кап-зму.

Прискорило розв-к кап-ого В виникнення світового ринку. (зі здійсненням

великих географічних відкриттів XV — XVI ст). Після відкриття Америки й

морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої

торгівлі країн Зах. Європи. Меркантилізм відображав інтереси торгової

буржуазії.

У центрі уваги меркантилістів опиняється «породження» грошей грошима.

Предмет досл-ня - сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник

у XVII ст., походить від італійського слова купець. Метод досл-ня —

збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто

вони прямують від конкретного до абстрактного.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення:1). багатством

є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах,

тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей; 2). В створює

потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного

заохочення й розвитку; 3). Безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу,

тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші; 4). сфера обігу є

водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за

більш високою ціною, ніж ціна купівлі; 5). не будь-який обіг товарів і

грошей є джерелом багатства - джерелом багатства є лише зовнішня торгівля;

6). баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше

купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного

балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія пройшли 2 етапи у своєму

розв-ку. Це ранній меркантилізм, (монетарна система), і розвинутий

меркантилізм (мануфактурний).

Ранній виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Представники -

Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм

ґрунтувався на теорії грошового балансу, яка мала 2 зав-ня: по-1-е,

залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-2-е — зберегти

гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання

і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх

вивезення.

Мануфактурний досяг свого розквіту у XVII ст. Представниками - Томас Мен

у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла

власне сис-ма меркантилізму, для якої хар-рною є теорія торгового балансу.

Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу

товарного обігу. Вони ставили своїм зав-ням забезпечення активного

торгового сальдо.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни.

У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї

системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством

країни є гроші. Всі меркантилісти виступають на захист максимального

нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на

суть активного балансу.

2. Історичні передумови виникнення і загальна характеристика класичної ПЕ.

Розв-к кап-них відносин (17-поч18ст.) спричинив занепад меркантилізму

(насамперед у Англії). Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у

сферу В. На 1-й план виходить промисловий капітал. Вчення меркантилістів

вже не було в змозі вирішити проблеми буржуазії, яка потребувала

обгрунтування головних засад кап-ого В, розробки таких категорій як

зар-пл, прибуток, рента.

Представники класичної ПЕ (У.Петті, П\\\'єр де Буагільбер, А.Сміт, Д.Рікардо)

зробили спробу наукового аналізу сучасних їм вироб-их відносин,

використовуючи метод наукової абстракції. Доводили, що в ек-ому житті

панують об\\\'єктивні з-ни. Вони не залежать від волі людини, але можуть бути

нею пізнані. Класична ПЕ проголосила принцип ек-ної свободи, максимального

обмеження впливу держави на ек-не життя. ПЕ стала наукою про категорії й

з-ни ек-ого життя. В працях представників класичної ПЕ був даний глибокий

аналіз основних категорій товарного госп-ва: товару, гро-шей, цінності

(в-сті), капіталу, прибутку зар-пл, ренти.

Класики проголосили ідею природного порядку, економ. свободи, лібералізму.

Проблему цінності (вартості) розглядали з позиції трудової теорії (праця -

джерело вартості).

Заснував в Англії Уільям Петті (1623-1687) “Трактат про податки і

збори”(1662), “Слово мудрим” (1664) , “Політична арифметика” (1676),

“Різне про гроші” (1682). Його заслугою є усвідомлення “виробничого”

походження багатства, джерелом якого є праця і виробництво. Петті

вважається засновником трудової теорії вартості. вперше виокремив

категорію НД і розрахував .

Франція - П”єр де Буайльбер (1646-1714) “Докладний опис становища

Франції”(1696), “роздрібна торгівля Франції” (1696), “Міркування про

природу багатства, грошей, і податків”(1707). Вважає джерелом багатства

вир-во (с/г) . Екон. ідеї Буальберга розвинули фізіократи (2-а половина 18

ст.) - прихильники економ. лібералізму.

А.Сміт (1723-1790) “Багатство народів” (1776)

Д.Рікардо (1772-1823) 1817- “Основи політ. економіки та оподаткування”.

3. Ек-не вчення А. Сміта

Адам Сміт (1723—1790) Праці: «Досл-ня про природу і причини багатства

народів».1776 р

Сміт ставить перед собою наукове завдання ком-плексного досл-ня людини. У

своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської приро-ди:

моральні, громадські, ек-ні. Сміт досліджує «людину ек-ну», однак не

ізолює її від 2-х інших аспектів людської природи. Метод, який застосовує

Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він підкреслює, що за умов

«природного порядку» (вільної конкуренції) складною взаємодією госп-кої

діяльності лю-дей керує «невидима рука», тобто ек-не життя людей

підпорядковується об\\\'єктивним закономірностям. У трактуванні «природного

порядку» ви-ходить з 2-х принципів: об\\\'єктивної закономірнос-ті природи —

дії об\\\'єктивних з-нів природи — «невидимої руки» і «природної свободи»

людини. Він є прихильником ек-ого лібералізму, вільної гри госп-ких сил,

невтручання держави в ек-не життя. Але разом з тим Сміт визнає роль

держави у виконанні нею таких ф-цій, як оборона країни, правосуддя,

народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також

висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму зар-пл.

Поділ праці і гроші Першоджерело багатства — праця. Вирішальним фактором

зростання багатства й «загального добробуту» Сміт вважає поділ праці, який

веде до «величезного збільшення прод-сті всіх різнобічних занять і

мистецтв» Поділ праці й обмін передбачають на-явність знаряддя обміну.

Таким знаряддям у Смі-та є гроші Гроші — це товар, який відокремився від

маси інших товарів в рез-ті розв-ку обміну. Гроші, як і інші товари, мають

в-сть. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує об-мін. Головна ф-ція

грошей - засіб обігу. Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла

паперовими грошима для здешевлення обігу. Теорія в-сті. У Сміта

«цінність»= «вартість». Цінність у нього має 2 значення: кор-сть і

можливість придбання ін. предметів. 1-ше він називає «цінністю у спож-ні»,

2-ге — «цінністю в обміні». Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як

і Петті, визначає через працю. Сміт вважав, що робітники продають свою

працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну»

(номінальна й реальна зар-пл). За цих умов, пише Сміт, порушується з-н

еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує

уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з 2-х

частин: зар-пл і прибутку капіталіста. 3-ою складовою цінності, за Смітом,

є рента. Отже, «3 першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової

цінності, — це зар-пл, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає

доходами. Класи і доходи. 3 складові ціни є видами доходів 3-х різних

категорій персоніфікова-них ек-них ф-цій, що відповідають 3-ом факторам В:

праці, капіталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють

відповідні класи: найманих робітників, під-ців і землевласників. Це

осно-вні класи сус-ва, їхні доходи є первинними. Усі ін. групи і прошарки

отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу. Зар-пл — це продукт

праці, природна винагорода за неї. За умов кап-зму найманий робітник

отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що

обробляється, ін. частину одержує власник капіталу як прибуток. Сміт

визначає «нормальний» рівень зар-пл к-тю засобів існування робітника і

його сі-м\\\'ї. Сміт був прихильником високої за-пл і вва-жав, що вона

сприятиме зростанню прод-сті праці. Прибуток — це різниця між заново

створеною в-стю і зар-пл, рез-т неоплаченої праці. Земель-на рента — це

плата за користування землею. Її причиною він називає приватну власність

на зем-лю. Капітал Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить

прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Капітал

він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу належать машини

й різні знаряддя пра-ці, пром-ві й торго вельні будівлі, склади.

Оборо-тний капітал складається з грошей, запасів про-довольства, сировини

і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в

магазинах.

4. Виникнення та суть маржиналізму.

В останній 1/3 XIX ст. в ек-ній теорії виникла нова течія — маржиналізм,

яка згодом стала визначальним напрямом розв-ку ПЕ. Об\\\'єктивна зумовленість

її появи полягала в глибоких змінах, що стались у цю добу в

суспільно-ек-ному житті розвинутих країн Заходу під впливом НТП: перехід

ек-ки в монополістичну стадію розв-ку, формування складніших форм госп-ня

та взаємовідносин між виробником і спож-чем, інтенсивний процес розширення

ринку поза нац-ні межі. Якісні зрушення, що мали місце в хар-рі та

структурі В, методах управління ек-ною діяльністю на мікро- та

макрорівнях, у сфері спож-ня, потребували переоцінювання багатьох

теоретичних положень «класичної школи», формування нової парадигми для

пояснення процесів та явищ сус-но-ек-ної практики.

Цю ф-цію в певній мірі виконав маржиналізм, який досить швидко набув

широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної

однобічності. Основна ідея —досл-ня граничних ек-них величин як

взаємозв\\\'язаних явищ ек-ної сис-ми на різних рівнях — фірми, галузі,

нац-ної ек-ки. Такий підхід уможливив застосування но-вих методів аналізу,

що дали змогу визн-ти гра-ничні величини для хар-ристики змін, що

відбуваються в ек-ному житті. Виникнення теорії граничних величин було

виз-нано «маржинальною революцією» в ек-ній науці

В класичній теорії в основі формування ціни лежать витратний принцип, а в

маржинальній -формується ціна, пов\\\'язаний із споживання продукту, тобто із

врахуванням того наскільки змінюється потреба в оцінювання продуктів при

додаванні одиниці цього продукта. Економіку розглядають як систему,

пов”язаних господарських суб”єктів. Інше відношення до грошей -не шукати

першопричини, головного та другорядного, а говорили, що гроші те, що вони

роблять.

Менгер - голова школи. Робота “основи політекономії”. Найбільш визнана

його теорія вартості. Теорія вартості визначається граничною корисністю

(теорія благ нижчого і вищого рівня, теорія доходів, теорія обміну.)

Бем-Баверк -учень Менгера (к-ка праць). Спосіб визначення сумарної

корисності : чим більше в наявності однорідних матеріальних благ, тим

менша цінність окремої одиниці. Візер -сподвижник Менгера. Проводив

пропаганду теорії школи в своїх працях. По іншому визнав сумарну

корисність, ніж Бем-Бабер (одиниця запасу множиться на граничну

корисність) . Розглядав приватну власність як єдину хорошу для

господарювання.

5. К. Маркс

Визнаним вкладом в ек-ну науку є теорія реалізації Маркса, яку було також

сформульовано з позицій трудової теорії в-ті. Маркс не наполягає на

абсолютизації в-сних показників, він указує лише на те, що вони

відображають тенденцію, котра є об\\\'єктивною і, здійснюючись, спричиняє

обов\\\'язкові наслідки на ма-кроек-ому та мікроек-ому рівнях. Він пояснює

природу циклічності, криз надВ, визначає фази циклу, аналізує наслідки цих

явищ.

Маркс і його послідовники у своїх досл-нях відштов-хувались від трудової

теорії в-сті, критикуючи теорію граничної кор-сті, теорію факторів В. Та в

сучасному макроек-ому аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому,

що марксистська трудова теорія в-сті не може бути базою для прикладних

досл-нь, не дає змо-ги простежити з допомогою к-сних показників і

зоб-разити у вигляді лінійних моделей процеси нагромад-ження, розподілу

сус-ого продукту, ек-ого зростання, закономірності й фактори

ціноутворення, тобто про-цес відновлення ек-ної рівноваги.

У Маркса визн-ня в-сті легко пов\\\'язується з визн-ням ціни та доходів, оск

грунтується на визнанні лише 1-го фактора В, а сучасна ек-на думка

базується на ба-гатофакторному аналізі. Серед цих факторів — праця,

капітал, земля, під-цькі здібності. Тому в центрі досл-ня опиняється вже

не в-сть, а ціна та її зміни під впливом змін у розв-ку факторів.

За кап-зму рух товарів відбувається не за взстю, а за цінами, які постійно

відхиляються від взсті. Сам Маркс визнав це у 3-ому томі «Капіталу»,

сформулю-вавши вчення про ціну В, у якому стверджував, що ціни формуються

під впливом інших, ніж в-сть, фак-торів, а в-сть є лише 1-єю з

характеристик природи цін. Цю закономірність ураховує сучасна ек-на наука,

яка позитивно сприймає висновки марксистської тео-рії цін, але досліджує

фактори їх формування з пози-ції теорій граничної кор-сті та факторів В.

6. Теорії в-сті та додаткової в-сті К. Маркса

Маркс визначає ціну товару як перетворену фо-рму його в-сті, основу якої

становить не витраче-на праця, а увесь капітал, котрий був використа-ний

для В цього товару. З погляду капіталіста ва-рті уваги лише витрати В, оск

саме вони зумов-люють отримання прибутку. Якщо ціна — це гро-шова оцінка

в-сті товару, то прибуток є проявом реалізованої додаткової в-сті, а

витрати В — су-мою постійного та змінного капіталу. Прибуток як

перетворена форма додаткової в-сті є метою і мотивом діяльності

капіталіста, показником ефе-ктивності розв-ку кап-ого В. Відношення

прибутку до витрат В (норма прибутку) сигналізує про до-цільність

діяльності, віддачу од. капіталу та сту-пінь його зростання, стан справ на

ринку товарів і, частково, на ринку праці.

Фактори, що визначають норму прибутку, — це норма додаткової в-сті,

швидкість обороту ка-піталу, органічна будова капіталу та ін. Особливу

увагу він приділяє аналізу впливу органічної бу-дови капіталу на зміну

норми прибутку, зазнача-ючи, що зі зростанням розмірів постійного

капіта-лу внаслідок запровадження досягнень НТП нор-ма прибутку має

тенденцію до спадання через збільшення витратної частини створюваної

в-сті. Виникає конфлікт між розширенням В і самозрос-танням в-сті. Цей

процес супроводжується скоро-ченням к-ті зайнятих у В. Досл-ня

перетворених форм додаткової в-ті завершується аналізом зе-мельної ренти.

Маркс показав, що розв-к кап-зму в землеробстві спричиняє відокремлення

зе-млі як головного засобу В від її власника.

Ек-но власність на землю реалізується через ре-нтні відносини. Визначає 2

види ренти, що відо-бражають 2 види відносин: власника та користу-вача —

абсолютну та диференційну ренту.

До Маркса ніхто не дав із позицій трудової теорії в-сті пояснення суті

абсолютної ренти та її дже-рел. Маркс це зробив, користуючись

запропоно-ваною ним категорією ціни В, через з\\\'ясування особливостей

ціноутворення в с-г, використаної живої праці, а отже, створеної

додаткової в-сті. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинни-ків.

З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чо-му, коли товари

продаються за їхньою в-стю, за різної органічної будови і різної швидкості

оборо-тів у різних галузях В капіталісти на однаковий капітал отримують

однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається

вирівнювання норми прибутку.

7. Економічна теорія Туган-Барановського

Михайло Туган-Барановський (1865-1919). Він не був послідовником жодної з

шкіл,але вмів у кожній виявити сильні і слабкі сторони. В праці(1890)

проаналізував розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш

пізніх праць. Зробив висновок про доцільність використання в економічних

дослідженнях теорії корисності.Вводить у науковий обіг поняття “Вартість”

та “Трудова вартість”. Перша на відміну від поняття”Цінність” є

господарска витрата, що здійснюється для здобування предмету і включає

витрати засобів виробництва та праці, друга “Трудова вартість”- частина

цієї витрати. А саме витрата праці. Формує закон “Теореми цінності”,

згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вірно

відтворюються, прямо пропорційних їх трудових вартостям.Замінює

поняття”Продуктивні сили” поняттям матеріальним факторам виробництва.

Звертає увагу на проблеми кризових явищ в еволюції капіталістичної

економіки. Визначає нові підходи у розв”язанні проблеми криз та

започатковують сучасну теорію кон”юнктури. Запропонував власні схеми

капіталістичного відтворення. Зробив висновки, що попит на товари

створився самим виробництвом і ніяких зовнішніх меж розширеного

відтворення , крім браку сил не існує абсолютна величина прибутку

визначається тими ж факторами, що й величина зарплати. Основою прибутку є

власність на засоби виробництва. Ренту розглядають як наслідок природних

стійких відмінностей продукту праці в різних пунктах виробництва і

визначають як “нетрудовий дохід, що витікає з користуванням корисними

властивостями землі” зростання її - прогрес землеробства.

Він 1-им сформулював основний з-н інвестиційної те-орії циклів: фази

пром-ого циклу визначаються активністю інвестування. Саме збільшення

інвес-тицій у галузях, що виготовляють засоби В поро-джує

мультиплікаційний процес всіх елементів ек-ної активності. Він писав, що

причина криз криється «у сфері нагромадження і витрачання сус-ого

капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах

застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що

виготовляють капіта-льні блага відкриває можливості для безмежного

розширення кап-ого В.

8. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса.

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946)

Головна праця - “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936).

Чітко сформулював новий напрям ек-ної теорії - теорія держ. регулювання

ек-ки. Показав неможливість безмежного зниження норми % з метою

стимулювання інвестицій.

Сучасний рівень В залежить від сукупного і ефективного по-питу, що

забезпечений грішми, тобто від реальних витрат на придбання товарів та

послуг. У зв\\\'язку з цим звертає увагу на проблему реалізації та показує,

що неузгодженність саме у сфері попиту і створюють у кап-ому сус-ві

головну перешкоду для використання ресурсів, що труднощі з реалізацією

якраз й призводять до порушень процесу відтворення. Нац-ний доход

витрачається на спож-ня і нагромадження, складається з особистого та

виробничого попиту. Особисте спож-ня складає близько 2/3 всіх закуплених

товарів та послуг. Розглядав доход, що є у розпорядженні, як першочерговий

фактор, що визначає стр-ру спож-ких витрат. Витрати на спож-ня зростають у

міру збільшення цього доходу. Людина схильна споживати менше із зростанням

її доходу - “основний психологічний з-н”.

Основними факторами, що впливають на обсяг інвес-тицій є норма % і норма

очікуваного прибутку. Інвестиції можуть здійснюватися лише у тому випадку,

якщо очікуваний прибуток буде вищим, ніж %, що сплачується в рахунок

отримання позики. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки та її

перебування у стані рівноваги полягає у тому, щоб вакуум, утворюваний

внаслідок розриву між рівнем доходу та спож-ня заповнювався збільшенням

інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг

заощаджень. Це можливо тільки тоді, коли інвестиції = заощадженням.

Заощадження здійснюють спож-чі, а інвестиції - вир-ки.

Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати

гроші за-мість активів, що приносять доход (земля, будівлі, акції,

облігації). До них належать: трансакцій-ний мотив (бажання мати готівку

для непередбачених платежів), мотив остороги та спекулятивний мотив (страх

втратити капітал). Цілісна картина ек-ної сис-ми відповідно може бути

представ-лена такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат сус-ва на

спож-ня та очікуваних вит-рат сус-ва на інвестиції. Існує єдиний рівень

нац-ого доходу, при якому сукупні витрати сус-ва (су- купний попит) =

нац-ому прибутку (сукупній про-позиції). Це і є необхідний рівень

рівноваги нац-ого доходу. Ек-на сис-ма не зможе досягти рівно-ваги за

будь-якого ін. рівня нац-ого доходу, бо в цьому випадку плани покупців не

будуть співпадати з діями вир-ків.

Конкретні напрями державного втручання в ек-ку і держ. регулювання

охоплюють 3 основні сфери: грошовий обіг та грошову політику,

нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів.

Кейнсіанська теорія попиту на гроші зветься теорією “переваги

ліквідності”. Виступав прихильником наявності великої к-ті грошей в обігу,

що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати

стимулом зменшення “обережності ліквідності” та зростання інвестицій.

Вважав, що високий % є перешкодою для перетворення грошових ресурсів в

інвестиції, відстоював необхідність максимального зниження рівня % як

засобу, який заохочує використання нагромаджень на виробничі цілі.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного

Страницы: 1, 2