реферат бесплатно, курсовые работы
 
Главная | Карта сайта
реферат бесплатно, курсовые работы
РАЗДЕЛЫ

реферат бесплатно, курсовые работы
ПАРТНЕРЫ

реферат бесплатно, курсовые работы
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат бесплатно, курсовые работы
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Судова система України

Судова система України

ПЛАН

1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ………………………………..3

2. СУДОВА СИСТЕМА, її СТРУКТУРА………………………………………………….8

3. ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ………………………………………………………………10

4. СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ…………………………………………………………13

1. ВЕРХОВНИЙ СУД РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ОБЛАСНИЙ, КИЇВСЬКИЙ І СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ

МІСЬКІ СУДИ ТА МІЖОБЛАСНИЙ СУД…………………………………………………………………………….15

2. ВІЙСЬКОВІ СУДИ……………………………………………………………………………………………..19

3. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………23

4. СУДДІ І НАРОДНІ ЗАСІДАТЕЛІ……………………………………………………………………………..28

5. СУДОВІ ВИКОНАВЦІ………………………………………………………………………………………….29

5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУДОВОЇ ВЛАДИ.

Проблему раціонального устрою державної влади і її органів намагаються

вирішити, мабуть, стільки часу, скільки існує держава як форма організації

суспільства. Люди, що міркували над цією проблемою, уже давно, багато

сторіч тому, помітили, що концентрація державної влади в чиє одних руках

неминуче веде до негативних наслідків. Чим більше така концентрація, тим

вище можливість сваволі і зловживань. Про це свідчить багатовіковий досвід

людства. Самі освічені володарі, у руках яких зосереджувалися необмежено

всі нитки влади, рано або пізно ставали норовливими тиранами, що визнавали

тільки свій авторитет, що нехтували свободу і, що не рахувались з

невід'ємними правами людини. На цьому фоні і велися пошуки шляхів подолання

тенденцій такого роду.

Найбільше широке визнання одержала і продовжує зберігати його аж до

даного часу ідея, відповідно до котрого основні напрямки (гілки) державній

владі повинні розділятися і вверятись «у різні руки». Це буде мішати

узурпаторським намірам, а разом із цим зловживанню владою і сваволі.

Частіше усього прихильники даної ідеї (концепції) притримуються думки, що

державна влада в цілому включає три основних напрямки (гілки) -

законодавчу, виконавчу і судову. Сфери їхньої реалізації повинні бути чітко

розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг другу. Поділ влади варто

було б засновувати насамперед на їхньому співробітництві, що, проте,

стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і балансувало.

Активним прихильником аналізованої концепції, що внесли помітний внесок

у її розробку і популяризацію, цілком заслужено вважають відомого

французького просвітителя, правознавця і філософа Ш. Монтеск'є. У своєму

знаменитому творі «ПРО дух законів» (1748 р.) він писав: «Коли тому самому

обличчю або тому самому складу посадових осіб надані разом законодавча і

виконавча влади, тоді немає свободи, тому що можна побоюватися, що монарх

або сенат будуть створювати тиранічні закони, щоб тіранично виконувати їх.

Немає також .свободи, якщо судова влада не відділена від законодавчої і

виконавчої. Якби вона була сполучена з виконавчою владою, суддя володів би

достатньою силою, щоб зробитися гнобителем. Усе було б загублено, якби та

сама людина, або корпорація високопоставлених осіб, або стан дворян, або,

нарешті, весь народ здійснювали всі три види влади: «владу створювати

закони, владу призводити їх у виконання і владу судити злочини і позову

приватних осіб». Не усе в цьому висловленні сучасно. Воно відноситься до

XVIII сторіччя і з погляду накопиченого до дійсного часу досвіду може бути

в чому сь оскаржено. Проте в цілому сказане тоді не утратило своєї

актуальності й у наші дні.

Концепція поділу влади на українському грунті прижилася не відразу.

Адже вона якоюсь мірою орієнтована на підрив підвалин монархічного устрою.

Тільки наприкінці XIX - початку XX сторіччя про неї заговорили в повний

голос, у тому числі в університетських аудиторіях, як про ідею, реалізація

якої повинна призвести до перетворення Росії в правову державу.

Після жовтня 1917 року положення круто змінилося. Основна причина- курс

на всевладдя Рад, а згодом і на панування командно-адміністративної

системи, що не припускала і не могла припустити якогось поділу державної

влади. У таких умовах концепція поділу влади виявилася в немилості і

нерідко підносилася як вигадка, що знадобилася буржуазії в період її

боротьби за панування.

Лише наприкінці 80-х років стало з'являтися більш серйозне відношення

до проблеми поділу влади. За часом це співпало з офіціозним проголошенням

курсу на перетворення нашої держави в правове, із визнанням того, що така

держава неможливо без верховенства закону і його механізму, що забезпечує

надійно, основний важіль якого багато хто вбачали і вбачають у поділі

влади.

Приведені положення дають підставу вважати, що судова влада - одне з

проявів державної влади в цілому. Отже, її поняття вихідні від загального

поняття влади і поняття державної влади зокрема.

Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і

багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада натовпу або вулиці,

місцева влада, влада тьми і т.д. - настільки широкий діапазон ужитку слова

«влада». Тому загальне визначення влади теж є дуже широким.

У нього нерідко включають насамперед здатність і можливість робити

визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою якихось

засобів: авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуси і т.п.

Таким його бачать не тільки філософи і суспільствознавці, але і знавці

російської мови. Наприклад, В. Даль писав, що влада - це «право, сила, воля

над чимось, свобода дії і розпорядження, керування...». Декілька інакше,

але по суті так само визначав владу і С. Ожегов. На його думку, такий варто

вважати «право і можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти

своїй волі». Іншими словами, владою не можна вважати яку особу, орган,

об'єднання, заснування. Вони - чинні особи, але не влада.

Більш вузьким є поняття державної влади. На відміну від загального це

поняття персоніфіковане. У ньому вже є присутнім чинний суб'єкт - народ і

(або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, котрим народ

делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято вважати

можливість і спроможність народу і(або) держави в особі його органів

впливати на поводження людей і в цілому на процеси, що відбуваються в

товаристві, за допомогою переконання або примуси. .

Ще уже поняття судової влади. Це, як відзначено вище, одна з гілок

державної влади. Суб'єктом, що здійснює її, є не будь який державний орган,

а лише суд, що мати властивими тільки йому можливостями і спроможностями

впливу на поведінку людей, а через це - і на процеси, що відбуваються в

суспільстві. З обліком цього судову владу можна було б визначити як

реалізовані займаючими особливе положення в державному апараті органами

(судами) властивої їм можливості і спроможності впливу на поводження людей

і соціальні процеси.

З цього визначення випливає, що поняттю судової влади властиво

принаймні два компоненти: по-перше, дана влада може реалізуватися тільки

спеціально створюваними державними установами - судами; по-друге, у цих

органів повинні бути свої, властиві тільки їм спроможності і можливості

впливу. Ці ознаки взаємозалежні і взаємозалежні. Їх не можна ізолювати друг

від друга або протиставляти.

Буде помилкою зведення судової влади до суду як державному органу

(нерідко говорять: «Судова влада - це суд»). Ще більшою помилкою і навіть

свідченням низького рівня правової культури є схильність, що іноді

зустрічається, називати судовою владою посадових осіб, що працюють у

судових установах, (часом тільки з'явиться десь, скажемо, судового

виконавця можна почути і таке: «Дивите, судова влада явилася!»). Владою

слід вважати не орган або посадову особу, а те, що вони можуть і в змозі

зробити. По суті, ця повноваження, функція, але не її виконавець.

Користуючи театральною термінологією, цілком припустимо підтверджувати, що

це роль, але не актор.

Досить поширені- помилки й іншого роду - зведення судової влади до

якогось одному з видів судової діяльності. Нерідко про судову владу

говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого роду помилка

поширена, мабуть, ширше, чим відзначена вище.

Згадані в приведеному визначенні поняття судової влади «можливості і

спроможності» - це багатогранні повноваження, який наділяються суди. Їхня

реалізація в цілому і є реалізація судової влади.

Серед цих повноважень домінуючу роль грає правосуддя. Його може

здійснювати тільки суд, і ніякий інший орган. Це спеціфічно судове

повноваження. Але судова влада, як уже говорилося, не зводиться тільки до

даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають

велике соціальне значення:

. конституційний контроль;

. контроль за законністю й обгрунтованістю рішень і дій державних органів і

посадових осіб;

. забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких

інших органів;

. розгляд і дозвіл справ про адміністративні правопорушення, підвідомчих

судам;.

. роз'яснення чинного законодавства з питань судової практики;

. участь у формуванні суддівського корпуса і сприяння органам суддівського

співтовариства.

Ці повноваження було б неправильно цілком ототожнювати, як це нерідко

робиться, із правосуддям. Можна говорити, мабуть, лише про те, що їхня

реалізація тісно пов'язана з правосуддям і сприяє його належному

здійсненню.

Проведенню в життя кожного з названих повноважень, що утворять судову

владу, покликано сприяти наділення органів, на які покладене здійснення

даної влади, засобами примуса до виконання прийнятих ними рішень. Закон,

приміром, прямо проголосив загальнообов’язок судових рішень усіх видів. Він

жадає від організацій і посадових осіб, громадян безспірного

підпорядкування велінням судової влади.

І це не звичайний, «черговий» призов, із якими нам нерідко припадає

зштовхуватися. Реальність велінь судової влади підкріплюється досить

значними засобами впливу. Наприклад, якщо .яка особа не подає без поважних

причин наявний у нього документ, необхідний для правильного дозволу справи

арбітражним судом, то останній управі піддати таку особу штрафу в сумі до

200 мінімальних розмірів оплати праці. Ефективні заходи застосовуються

судами і до громадян (обвинувачуваним у вчиненні злочини, що потерпів,

свідкам і ін.) у випадках, коли вони, скажемо, ухиляються від явки в суд по

його виклику. Закон дозволяє піддавати їх за рішенням суду (судді)

примусовому приводу за допомогою міліції і (або) грошовому стягненню.

Передбачаються й інші заходи впливу на тих, хто не бажає поважно

відноситися до судових велінь. При визначених у законі обставинах може

виникнути питання, як буде показано нижче, і про застосування самих суворих

мір юридичного впливу - мір карного покарання.

Узагальнене знання повноважень судів (їх «спроможностей і можливостей»)

не тільки дає уявлення про те, чим можуть і повинні займатися ці державні

органи, але й орієнтує щодо їхньої ролі і місця в системі всіх установ, що

реалізують у цілому державна влада, а дорівнює і співвідношення названих

вище трьох її гілок (галузей). Воно наповняє конкретним змістом широко

уживане, хоча і декілька спрощене пояснення суті поділу влади: законодавець

зоаконодавствує, виконавчі органи виконують закони, а суди судять. У

всякому разі, один тільки перелік судових повноважень свідчить про те, що

за формулою «суди судять» ховається дуже ємна і різноманітна діяльність, що

у цілому істотно відрізняється від того, що повинні робити законодавчі і

виконавчі органи.

Коло судових повноважень говорить і про те, що дана влада покликана

виконувати важливу і відповідальну соціальну функцію, не менше значиму, чим

функції, виконувані іншими гілками влади. А це дозволяє робити висновок уже

про рівнозначність, рівноправності і паритетності всіх гілок влади.

Такий висновок до порівняно недавнього часу вважався помилковим, що

суперечить основній державно-політичній установці, що виражалася в словах

«Вся влада Радам». Відповідно з цим у судів не було багатьох із

перерахованих повноважень. Вони, приміром, не могли займатися

конституційним контролем, перевіряти законність і обгрунтованість рішень і

дій більшості виконавчих органів. На них дивилися як на органи, що повинні

займатися головним чином розглядом цивільних і кримінальних справ,

сприянням виконанню власних рішень. Лише у вкрай обмежених випадках їм

дозволялось розбирати справи про адміністративні правопорушення і

розглядати скарги на незаконні дії деяких (далеко не усіх) виконавчих

органів.

Поворот відбувся наприкінці 80-х - початку 90-х років, коли початок

рости свідомість того, що правова держава без повноцінної судової влади

немислимо. З цього часу і почався процес прийняття конкретних мір,

спрямованих на підвищення авторитету судів. Це проявилося не тільки в

удосконалюванні порядку добору і формування суддівського корпуса, створенні

умов для його незалежності, підвищенні матеріальної забезпеченості,

установленні відповідальності за неповагу до суду, але й в суттєвому

розширенні судових повноважень.

Таку тенденцію можна бачити багато в чому. Зокрема, у наділенні судів

правом здійснювати контроль за законністю й обгрунтованістю дій

правоохоронних органів, покликаних займатися виявленням і розкриттям

злочинів, у першу чергу в тих випадках, коли є небезпека обмеження

конституційних прав і свобод громадян. У наші дні суди (загальні і

військові), як буде показано нижче, можуть перевіряти законність і

обгрунтованість затримки осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, арешту,

продовження його терміна, учинення дій, пов'язаних з обмеженням права

громадянина на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових,

телеграфних і інших повідомлень, а також права на недоторканність житла і

т.д. Вже тільки в цьому чітко проглядається визнання положення про те, що

суди - це вершина піраміди правоохоронних органів.

2. СУДОВА СИСТЕМА, її СТРУКТУРА.

Один із двох основних компонентів судової влади складається в тому, що

її здійснення довіряється тільки спеціально затвердженим державним органам

- судам, що відрізняються від органів, що виконують законодавчі і виконавчі

функції. Така відзнака виражається не тільки в специфіці судових

повноважень, про які говорилося в попередньому параграфі даної глави, але й

а порядку формування судів.

Особливості виконуваних функцій вимагають, щоб суди формувалися і діяли

з дотриманням спеціальних правил - правил, що докорінно відрізнялися б від

тих, що встановлені для законодавчих і виконавчих органів.

Тут достатньо відзначити, що в даний час суди усіх видів і рівнів

утворюються з дотриманням установленої законом процедури. Реалізація її

покликана забезпечити безсторонній добір суддів, спроможних професійно

грамотно і чесно розглядати і вирішувати віднесені до їхнього ведення

справи. Досягненню даної цілі покликано сприяти, зокрема, установлення

системи гарантій, що попереджнуть проникнення в суддівський корпус

некомпетентних і аморальних людей. Такі «захисні засоби» характерні для

органів судової влади. Для формування органів законодавчої і виконавчої

влади закон не встановлює детальних правил. Скажемо, офіційно встановлений

перелік вимог до кандидатів у депутати Верховної Ради або місцевих

представницьких органів значно скромніше, чим той, що існує для кандидатів

на суддівські посади. До кандидатів на ті або інші (навіть найвищі) посади

у виконавчих органах закон теж не пред'являє жорстких вимог. Від судів же

потрібно високий рівень підготування і компетентність, оскільки судові

помилки чреваті дуже серйозними, часом необоротними наслідками для життя,

здоров'я, свободи, прав і що охороняються законом інтересів конкретних

людей.

Істотним моментом, що характеризує побудову органів судової влади, є

забезпечення їхньої незалежності, огородження від стороннього впливу як

ззовні, так і усередині (із боку вищих інстанцій і судового начальства).

Цього не скажеш про законодавчі і виконавчі органи. Особливо останніх, де

субординація, підпорядкування вищестояща нижчестоящим, обов'язковість

указівок керівництва вважаються явищем цілком нормальним. Не передбачаються

якісь особливі міри, що захищають законодавців (членів представницьких

органів) від впливу ззовні, оскільки зробити це практично неможливо. Дана

категорія людей у своїй діяльності зобов'язана керуватися зовнішніми

чинниками, враховувати вимоги соціальних і політичних сил (партій,

суспільних об'єднань і т.д.).

Сказане, проте, не означає, що існує непрохідна пропасти між, з одного

боку, судової, а з іншого боку - законодавчою і виконавчою владою, їхніми

органами. При всієї їхньої відособленості є чимало точок дотику між ними.

Наприклад, органи законодавчої (представницької) влади видають закони,

обов'язкові для виконання усіма, у тому числі судами, підтверджують

фінансування судів, розміри оплати праці судів і інших судових робітників.

Органи судової влади, із своєї сторони, можуть впливати, використовуючи

надані їм повноваження, на зміст діяльності законодавчих (представницьких)

і виконавчих органів. Вони вправі, скажемо, визнати закон неконституційним,

а рішення виконавчого органа - незаконним. І це спричиняє за собою

незастосування закону, ставить за обов'язок відповідним органам відмовитися

від реалізації незаконного рішення, роздивитися питання знову або

переглянути дане рішення.

Специфіка суду як органа судової влади складається також у тому, що для

його діяльності встановлені особливі правила, процедури. Ці процедури, що

відбивають загальнолюдський досвід, жорстко лімітують усе, що повинно

відбуватися в суді при розгляді їм підвідомчого питання. Основна їхня ціль

- забезпечити законне, обгрунтоване і справедливе рішення. Наріжним каменем

усіх судових процедур є гласність, колегіальність (із деякими винятками) ,

можливість участі представників народу у винесенні рішень, рівноправність

сторін, що беруть участь у розгляді справ, і ряд інших, про які промова

буде нижче. Встановлені для законодавчих і виконавчих органів процедури

(регламенти, що існують де-не-де у виконавчих органах правила прийняття

рішень і т.д.) не володіють тієї старанністю, що характерна для судових

процедур.

До дійсного часу склалося декілька варіантів процедур здійснення судової

влади, що прийнято іменувати видами судочинства.

До них відносяться:

. конституційне судочинство;

. цивільне судочинство;

. арбітражне судочинство;

. карне судочинство;

. адміністративне судочинство.

3.ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійснюється

виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення

цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що

виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами

загальної юрисдикції.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних

засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є

обов'язковими до виконання на всій території України.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за

принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є

Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі

суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються

Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України

затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів

Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду

судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або

призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом

здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з

посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом

випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та

профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати

представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади,

виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією

суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має

вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки,

проживає в Україні не менш як десять років а володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову

підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють

Страницы: 1, 2, 3


реферат бесплатно, курсовые работы
НОВОСТИ реферат бесплатно, курсовые работы
реферат бесплатно, курсовые работы
ВХОД реферат бесплатно, курсовые работы
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат бесплатно, курсовые работы    
реферат бесплатно, курсовые работы
ТЕГИ реферат бесплатно, курсовые работы

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.