Правовое положение хозяйственных объединений (Украина)

який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює

також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській,

торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично

здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій

інших компаній.

Холдінги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства,

одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають

досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській

діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого можуть входити

промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові

і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що

мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду

України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки

України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також

виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси:

господарська організація корпоративного типу;

добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління

діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними

структурами;

відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання

створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом

контролю за діяльністю ПФГ;

відсутність статусу юридичної особи;

мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво

кінцевої продукції;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг;

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в

ПФГ;

наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну

діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між

ними (всередині ПФГ);

відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому

числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами,

покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні

вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також

сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій

господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері

громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного

постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним

підприємством ПФГ;

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється

прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою

реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної

ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Порівняльна характеристика правового становища господарського

об'єднання відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні”

і промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-

фінансові групи в Україні”

Спільні риси:

господарські організації корпоративного типу;

добровільність створення;

вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю

(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

відсутність мети отримання прибутку;

мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх

зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення

спільних соціальних та економічних результатів);

різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації

певної або різних галузей народного господарства);

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди

Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та

здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

Відмінні риси:

наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і

відсутність такого статусу у ПФГ;

наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку

пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а

також виробництва кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних

господарських об'єднань;

заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,

побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання,

транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не

встанолює);

обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного

банку в ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не

встановлюється);

наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов

створення ПФГ:

а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей

виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва

кінцевої продукції;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про

сумісну діяльність;

в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ

передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ

з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,

Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої

продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого

року після створення ПФГ;

тимчасовість діяльності ПФГ, в той час як господарські об'єднання

можуть створюватися як на певний строк, так і без визначення терміну

діяльності;

обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між

головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

що регулює відносини між ними; в частині господарського об'єднання

(концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в

інших (асоціації, корпорації) — договір;

створення господарського об'єднання на добровільних засадах за

рішенням самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;

ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення,

діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського

об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва

тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;

здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а

об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками

виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються

установчими документами господарського об'єднання);

встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог:

виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати

податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських

організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського

харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання,

банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той

час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на

локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);

особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів

підприємницької діяльності порядку;

здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ

прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з

господарського об'єднання — внесенням відповідних змін до установчих

документів і відомостей державної реєстрації;

вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за

собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у

разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного

підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни

до установчих документів і до відомостей державної реєстрації

господарського об'єднання;

Господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою,

територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій

управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за

іншими ознаками; для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає;

Господарські об'єднання діють на підставі договору та/або статуту і

відповідно до положень ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні”, а

ПФГ — на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в

Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення ПФГ,

генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та

іншими учасниками ПФГ.

Франчайзинг. На сучасному етапі розвитку України франчайзинг є тією

формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі

з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та

сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає

“звільняти”; у англійському варіанті franchising — це право, привілегія.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю

(франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво

продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою

даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені

договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в

цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати

підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає

все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно,

воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату

франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б

значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг

процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з

управлінською майстерністю великого бізнесу.

Структуру франчайзингової системи можна розглянути та проаналізувати

за допомогою мал. 1.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної

франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує

ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість

власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом,

підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька

ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери

діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи

думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним

бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті,

і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості

повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по

оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими

стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які

повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор.

Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і

франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги,

оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги

продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з

політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають

планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення

франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його

бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору.

Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи

організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в

основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний

фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також

франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної

віддачі, яку отримує власник фраишизи від рекламної кампанії. В цілому,

франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при

купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але

постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть

значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що

франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо

вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для

франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та

вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як

власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника

або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше

усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для

власника франчайзингової системи — це потенційна загроза. Вихід окремого

франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на

визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію

франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми

підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі

франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй

частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає

уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного

малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-

якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем

формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до

бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися

бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових

технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє,

підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого

підприємництва.

На вітчизняному ринку перспективним є розвиток та створення

франчайзингових систем у таких сферах діяльності, як: підприємства

споживання, будівництво, послуги по працевлаштуванню, побутове

обслуговування населення, обслуговування автотранспорту, готельне

господарство тощо.

3. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об’єднань.

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні

можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог

сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації

господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між

підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після

державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо

регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а

тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи

регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного

досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької

діяльності.

Щодо створення і функціонування господарських товариств, то, на

відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо,

Закон “Про господарські товариства”, який детально регламентує порядок

створення і діяльності цих товариств. Що стосується господарських

об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. 3 Закону “Про

підприємства в Україні” визначає поняття господарського об'єднання та його

основні ознаки.

В Україні функціонує багато господарськиї об’єднань. Крім того,

почався процес створення холдінгових компаній та промислово-фінансових

груп. Збільшення кількості господарських об’єднань в різних галузях

економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так,

Законом України “Про підприємства в Україні” обумовлена можливість

об’єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та

інщі об’єднання, Закон України “Про власність” визначає правовий режим

майна, переданого учасниками об’єднанню, а самі господарські об’єднання

віднесені до числа суб’єктів колективної власності.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на

протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку

діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого

підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги

приділяється регламентації діяльності об’єднань підприємств. Так, ст.3

Закону України “Про підприємства в Україні” закріплює тільки право

підприємств об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види

діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв’язку з

цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі

питання:

1. Умови створення об’єднань підприємств.

2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.

3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.

4. Загальні принципи управління об’єднанням.

5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.

6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.

7. Права і обов’язки учасників об’єднання.

8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять

до складу об’єднання та інше.

Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до

виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих

актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, а також в

Законах України “Про господарські товариства” (ст.9), “Про підприємства в

Україні” (ст.7) міститься лише положення про право підприємства створювати

дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності

визначення цих господарських суб’єктів, їх правового статусу, порядку

створення і функціонування. Досвід інших країн показує, що подібні питання

закріплені в спеціальних законодавчих актах, в Німеччині - в Акціонерному

законі, у Франції - в Законі про торгові товариства, в Великобританії - в

Законі про компанії, в Росії - в Цивільному кодексі і Законі “Про

акціонерні товариства”. В Україні ці положення доцільно закріпити в

спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об’єднань.

Процеси акціоннування державних підприємств і розвиток фондового

ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдінгових

компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі

підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню

коопераційних зв’язків, залученню нових інвестицій, збільшенню

конкурентноспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Сутність холдінга і його цілі створення пов’язані з формуванням

відносин майнової підлеглості між самостійними економічними одиницями

способом дроблення їх власності. Це дозволяє холдінговій компанії

здійснювати контроль за ефективністю функціонування акціонерного капіталу

дочірнього підприємства.

Розвиток такої форми об’єднання в Україні стримується недосконалістю

нормативно-правової бази, кризовими явищами в економіці, недостатністю

досвіду холдінгових компаній в процесі приватизації, тим що не розроблені

принципи функціонування господарськиї суб’єктів, які входять до складу

об’єднання.

На сьогоднішній день єдиним документом, безпосередньо регулюючим

холдінгові відношення, є Положення про холдінгові компанії, які створюються

в процесі корпоратизації і приватизації. Ним визначено, що холдінгова

Страницы: 1, 2, 3, 4