Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в України

України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський

і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні)

районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і

гарнізонів(.

Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво

лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна

допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та

держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях

будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1

конституції).

З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше

повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я,

мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно

захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної

Ради з прав людини або іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий

(масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав

значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної

діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31].

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних

інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або

захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади,

управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної

шкоди

Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у

значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування

шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній,

військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в

інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з

незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на

захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике

соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання,

проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне

їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121

Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на

захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у

вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних

причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у

справі.

Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського

представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах,

де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб,

які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи

учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову

(відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи

і вибуття прокурора з процесу[32].(

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-

РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням

законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД),

дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури,

реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому

прокурорами.

Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має

порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за

додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та

оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана

з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати

названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33].

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії

досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський

нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор

практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної

слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні

проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати

адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій

справі[34].

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не

ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний

характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій

регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані

не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила

б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при

проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен лише дати оцінку

конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності його здійснення, не

торкаючись при цьому самої технології даної дії або заходу. В іншому

випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він може нести

персональну відповідальність без будь-якої з його боку провини[35].

Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою

діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне

керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством

і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій

літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і

дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять

"“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36].

Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини

субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах

прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є

прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для

слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником,

і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.

Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому,

що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і

дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки

стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках

дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно

притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог

закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи,

невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може

брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві

обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і

є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно

зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і

дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе

процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння

необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво

слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити

законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний,

ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.

Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності.

Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від

досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд

за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що

об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням

порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і

дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні,

що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові

провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід

попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість

достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор

такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його

можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів

у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити

висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого

характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він

здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи

іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при

здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною

ініціативою.

Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень

прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні

дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій

сфері[37].

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У

КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ

ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням

законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при

застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням

особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його

діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних

та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних

повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє

прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають

дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру[38].

Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у

кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим,

щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались

відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на

законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих,

попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах,

що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених

законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків,

а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального

покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від

відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань,

пов’язаних з виконанням вироку[39].

Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи,

установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та

місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і

засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються

в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених

законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та

інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів,

розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-

трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових

осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання,

пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;

звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних

підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-

трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних,

дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших

місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і

необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів

органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.

Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених

законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,

засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому

покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що

виконують інші покарання.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах

своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії

відповідно до закону.

Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні

примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з

обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та

нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і

застосуванні спеціальних заходів примусу.

Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не

допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи

громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права

громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої

свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися

тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави

інші заходи будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові

заходи медичного і виховного характеру застосовувалися до осіб лише

суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних

підстав.

“””””””””””””””””””””””””””””’

ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ

ГІЛКИ ВЛАДИ

Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового,

законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України

в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки,

екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що

утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням,

принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати

Конституційний Суд України.

Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності

органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного

законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів

виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних

структурах.

Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як

освіта, медицина, спорт та ін.

1. Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд

не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового

впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна

діяльність партій, і інших об'єднань громадян.

2. Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних

розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні

механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж

відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають

право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.

У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є

найбільше діючими ?

При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна

встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони

він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон

виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже

відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента

України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у

Верховної Раді України, сорока п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради

Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю

Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України не

здійснюється.

Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю

нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і

контроль за конституційністю нормативних актів що видаються Президентом

України і Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності

здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.

Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?

Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням

Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або

юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними,

відшкодовується державою у встановленому законом порядку»[40]. Тобто,

приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає

положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди

юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну

шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би

чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом України,

що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди

могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати

заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що

фінансовий тягар компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на

платників податків, то й цього можна було б уникнути. До того ж

компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.

Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету

Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним

особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку

контрольно-наглядової гілки влади.

Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки

Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому, що

всі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів

законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна

контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України і

підпорядковується Міністерству фінансів України[41]. Антимонопольний

комітет України утворюється Верховною Радою України і підзвітний їй. У

своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядковується Кабінету

міністрів України[42].

Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави

виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації

державної влади в Україні.

З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі

заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної

контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання

усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка

влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише

у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади

повинна мати вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який би регулював

питання розмежування сфер контролю і нагляду між окремими ланками цієї

структури.

Що стосується формування структури цих органів то можна запропонувати

два варіанти.

По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через

участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх

представництва.

По-друге - формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою

всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль контролю і

нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові посади

у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за допомогою

всенародного голосування.

**********************************************************

Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює всі без винятку місця

позбавлення волі незалежно від того, які категоріі ув’язнених у них

утримуються:засуджені чи ті, що перебувають під слідством. Нагляд за

додержанням законності в місцях позбавлення волі є самостійною галуззю

прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні методи виявлення

порушень закону і правові засоби реагування на виявлені порушення.

У завдання прокурорського нагляду входить не тільки своєчасне

попередження і усунення порушень законності в самих місцях позбавлення

волі, але й виявлення фактів незаконних і необгрунтованих арештів і

засудження громодян.

Виявивши такі факти, прокурор ставить в установленому порядку питання

про опротестування і зупинення виконання вироку суду, про звільнення

ув’язненого, а в передбачених законом випадках безпосередньо звильняє його

з-під варти[43].

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі становить одну з

найбільш гострих форм державного примусу, впливає на правовой статус

громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес гуманізаціі

та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний

вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав і свобод

людини, в першу чергу –гарантій додержання прав та законних інтересів

позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.

Відповідно до чинного законодавства питання, пов’язані з виконанням

вироку, вирішується у судовому засіданні з участю прокурора ( ст.411 КПК

Украіни). Разом зтим, його неявка в судове засідання не зупиняє розгляд

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6