Форми співучасті

Форми співучасті

Курсова робота

по кримінальному праву

на тему: Форми співучасті

Київ – 1999

Зміст

Вступ 3

1. Поняття і ознаки співучасті 4

2. Форми співучасті 10

2.1. Проста співучасть 11

2.2. Складна співучасть 12

2.3. Форми співучасті за суб’єктивними ознаками 13

3. Питання відповідальності за співучасть 17

3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину 17

3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті 20

3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть 23

Висновки 29

Список використанної літератури 30

Вступ

В кримінальній практиці досить часто трапляються випадки, коли в

одному злочині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і

спрямовують свої зусилля на досягнення єдиного результату.

Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину підвищує

небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Коли

діють дві або більше особи, то вони підтримують один одного, що, природно,

полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом

нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати майно, здобуте

злочинним шляхом, тощо. Ось чому у деяких випадках навмисна спільна

кримінально-протиправна діяльність – співучасть – розглядається як

кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш тяжку кваліфікацію злочину,

або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання.

Головнішими принципами кримінального права встановлені

відповідальніть лише за наявності вини та особистий характер

відповідальності. Для того, щоб об’єктивно визначити, як і за що

відповідатимуть особи, які безпосередньо у здійсненні об'єктивних ознак

злочину не брали участі, і ті, що безпосередньо вчиняли злочин, яке

особисте покарання слід призначити кожній особі, до КК введений інститут

співучасті. Наприклад, як відповідатиме особа, яка підмовила іншу людину

вбити потерпілого або дала для цього зброю тощо? Адже ця особа

безпосередньо вбивство не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця

особа визнаватиметься підмовником або пособником вбивства і відповідатиме

поряд з виконавцем за вчинення даного злочину.

Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті,

відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут співучасті.

1. Поняття і ознаки співучасті

В уголовному праві співучастю називається навмисне спільне вчинення

злочину двома або більше особами. В ч. 1 ст. 19 КК говориться, що

співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні

злочину. Це формулювання вироблене внаслідок тривалих теоретичних

досліджень і у 1960 р. уперше було включено до чинного КК. Отже, співучасть

— це об'єднання, коли двоє або більше осіб вчиняють злочин спільно і

умисно.

Вчинення злочину в співучасті завжди значно перевищує суспільну

небезпеку аналогічного (тотожного) злочину, вчиненого однією особою.

Відносно групової злочинності чи злочину, вчиненого групою осіб, можна

визначити правило — чим більша злочинна група та чим міцніше вона

організована, тим більшу суспільну небезпеку вона утворює і тим більшої

кари вона заслуговує. Такий висновок грунтується на особливостях спільної

злочинної діяльності, яка забезпечує: а) більшу ефективність цієї

діяльності; б) більшу латентність (скритність) вчинюваних злочинів, в)

меншу небезпеку для злочинців бути відкритим і покараним.

В багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визнається найбільш

небезпечною формою злочинної діяльності або виділяється в самостійний

кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, — бандитизм (ст. 69 КК),

масові безпорядки — (ст.71 КК), а також злочини, вчинені за попередньою

змовою групою осіб (ст. 81 — 84, 86, 862 КК).

У багатьох випадках вчинення злочину в співучасті визнається законом

(п. 2 ст. 41 КК) обставиною, що обтяжує відповідальність[1]. Слід мати на

увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особливих інших підстав

відповідальності — підставою відповідальності тут є той же склад злочину,

але такий, що здійснюється у співучасті. Те, що норма про співучасть

розташована в Загальній частині КК, означає лише одне —ця норма

застосовується до будь-якого випадку вчинення злочину, передбаченого в

Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті. Так, положення ст. 19 КК

застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, спекуляції,

розкрадання наркотиків, як і будь-якого іншого злочину. При розкритті

змісту співучасті слід встановлювати як об'єктивну, так і суб'єктивну

сторону, або, інакше кажучи, об'єктивні і суб'єктивні ознаки цієї форми

злочину.

Об'єктивні ознаки цієї співучасті виражені в законі словами — злочин

вчинено двома або більше особами спільно.

Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що:

1) співучасть є тільки там, де у злочині беруть участь хоча б двоє

осіб (законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх

може бути і більше). Причому кожна з цих осіб повинна бути наділена

ознаками суб'єкта злочину, тобто бути особою осудною і досягти віку

кримінальної відповідальності. Співучасті немає, там, де діюча особа не має

властивостей суб'єкта (малолітній, неосудний). При використанні допомоги

неповнолітнього при вчинені злочину хоча б іще не досягнувшого віку

уголовної відповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця особа уже

спроможна надати значної допомоги. Так, Пленум Верховного суду України в

постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах гро

згвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що дії учасника

згвалтування підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 117 Кримінального кодексу

як вчинення групового згвалтування і в тому разі, коли інші учасники

злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає уголовна

відповідальність, або інших передбачених законом підстав не були притягнуті

до уголовної відповідальності[2] ;

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака

співучасті включає до себе такі три моменти:

а) злочин здійснюється спільними зусиллями усіх співучасників. Роль,

функції кожного з співучасників можуть різнитися, але при цьому злочин — це

наслідок загальної, спільної діяльності усіх співучасників, кожний з них

зробив у вчинення злочину свій внесок;

б) наслідки, які досягаються в результаті вчинення злочину, є єдиними,

неподільними, спільними для усіх співучасників. За ці наслідки

відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку

кожний з них виконував у злочині. Якщо троє осіб вчинили вбивство, то кожна

з них повинна нести відповідальність за ціле вбивство, а не за 1/3

вбивства, хоча вона безпосередньо і не вбивала жертву. Тому особа, яка

підкупила вбивцю, так само як і особа, яка дала для цього зброю,

відповідають за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальності

кожного співучасника і визначається в принципі тим, що вчинив виконавець

злочину;

в) між діями співучасників і тим злочином, який вчинив виконавець, має

місце причинний зв'язок, причому опосередкований, бо спільний результат

досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного

співучасника повинна у часі передувати тому злочину, який вчиняє

виконавець, вона створює для виконавця реальну можливість вчинити даний

злочин. Виконавець же перетворює цю можливість у дійсність, спричиняючи

необхідний наслідок. Дійсно, той, хто підмовив особу вбити потерпілого, і

той, хто дав для цього зброю, тим самим створили для вбивці реальну

можливість вчинити задумане. Однак перетворення цієї можливості у дійсність

залежить від дій виконавця. Тому саме причинний зв'язок тут носить

опосередкований характер. Якщо такий причинний зв'язок відсутній, то немає

такої об'єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже, немає і

співучасті.

Суб'єктивні ознаки співучасті — це умисна спільна участь у вчиненні

злочину. В законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині виражена такими

словами — злочин вчиняється умисно і спільно. Лише за наявності умислу

співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив,

але й за результат дій усіх інших співучасників. Умисний характер

співучасті передбачає також усвідомлення співучасниками того, що їхніми

спільними злочинними діями або за допомогою таких вчиняється один і той

самий злочин. Поза цим положенням кожен із тих, хто бере участь у злочині,

вчиняє самостійний злочин і відповідає в межах діяння, вчиненого ним

особисто[3]. З цього випливає, що:

а) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

б) усі особи, які беруть участь у злочині (усі співучасники), діють

умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації. Насамперед із закону

випливає однозначний висновок: співучасть у злочинах, що вчиняються з

необережності, неможлива. Питання про співучасть в необережних злочинах

порушувалося в науці досить давно. Так, ще у минулому столітті деякі

криміналісти відстоювали можливість співучасті в необережних злочинах. У

радянський період відомий вчений А. Н.Трайнін доводив наявність співучасті

в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють і зараз, зокрема в

Україні. Пожвавлення дискусії з цього питання викликане значним зростанням

необережної злочинності, особливо в сфері «людина – машина», наприклад, на

авто-мототранспорті. Усе частіше доводиться стикатися з випадками

необережного співзаподіяння. Наприклад, водії автомашин, що їдуть по шосе з

порушенням правил дорожнього руху, весь час обгоняють один одного,

внаслідок чого на одному з обгонів відбувається зіткнення машин і одержують

травми пасажири, які в них їхали. В цьому випадку винні діють з

необережності, спільно заподіюючи небезпечні наслідки. Однак такі спільні

дії не можна визнати співучастю через те, що тут відсутнє об'єднання

злочинної волі діючих осіб. У таких випадках кожний із співзаподіювачів

несе відповідальність за свої дії самостійно.

При співучасті не тільки злочин має бути умисним, а й усі співучасники

також повинні діяти умисно. Навмисне і спільне вчинення злочину не

дозволяє, не дає можливості визнати співучастю діяння, яке не має

взаємоусвідомлення, яке усвідомлюється лише однією діючою особою і не

усвідомлюється іншою (іншими)[4]. Звідси випливає: якщо одна особа діє з

необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно, то співучасть

відсутня. Діяти умисно при співучасті означає, що усі співучасники мають

спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну,

а й суб'єктивну сторону співучасті у злочині. Спільність умислу означає, що

між співучасниками завжди має місце згода (узгодженість) на вчинення

конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктивне

вираження у спільності дій співучасників. Причому згода (узгодженість) — це

обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, що сама згода

(узгодженість) може носити різний характер, виражатися різним способом.

Інакше кажучи, форми обміну інформацією можуть бути найрізнішими. У

більшості випадків така згода носить усний характер, коли співучасники

узгоджують свої дії словесно, або письмов — шляхом обміну записками,

накресленням плану дій або іншою знаковою інформацією. Можлива згода і з

використанням технічних систем (телефону тощо). Рідше зустрічається згода,

яка виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вважаються мовчазні

дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи (від лат. слова

соnсlusіо — висновок). Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними

рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому

разі згода, взаємна узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті.

Умисел при співучасті, як і у злочині, що вчиняється однією особою,

включає до себе інтелектуальні та вольові моменти. Проте оскільки злочин

вчиняється у співучасті, і той, і другий моменти умислу мають свою

специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник

усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого особисто ним діяння,

а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник

також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настає суспільн-

небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що внаслідок його дій

розвиток причинного зв'язку приведе до того, що виконавець вчинить

задуманий співучасниками злочин. Іншими словами, співучасник повинен бути

проінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої

проінформованості — найважливіша ознака співучасті.

Вольовий момент умислу при співучасті полягає насамперед у бажанні

настання наслідків, коли усі співучасники бажають настання наслідків, яких

своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з

формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману

ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті, слід мати на увазі, що усі фахівці

визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не усі згодні, що

тут можливий й умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумніви,

тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті. Сам закон (ст. 19 КК),

говорячи про умисел при співучасті, нічого не говорить про види такого

умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.

Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії

виконавців не вважатимуться співучастю у злочині. Наприклад, три чоловіки

звалили на землю потерпілого, завдаючи йому удари ногами, руками по різним

частинам тіла, не бажаючи заподіяти смерть, але свідомо допускаючи і такий

наслідок побоїв. Внаслідок цього потерпілий помер. Очевидно, що особи, які

вчинили злочин, будучи співвиконавцями, діють з непрямим умислом, не

бажаючи настання смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх у повній

відповідності зі ст. 19 КК слід визнати співучасниками. Цілком очевидно, що

винні, а усі вони є співвиконавцями злочину, передбачали, що внаслідок

їхніх дій людина може померти, проте цього, звичайно, не бажали, але

свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Таким чином, співучасть у злочині можлива не тільки з прямим, а й з

непрямим умислом. Останній може мати місце у поведінці співвиконавця або,

навіть, пособника. Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть

бути як однаковими, так і різними. Так, при вчиненні вбивства усі

співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можлива

ситуація, коли одні з співучасників діють із помсти, а інші — з корисливих

мотивів. Наприклад, при так званому замовленому вбивстві вбивця,

підкуплений підмовником, діє з корисливих мотивів, а сам підмовник може

керуватися мотивами помсти, неприязних стосунків, заздрощів до потерпілого.

Неоднаковість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впливати

у деяких випадках на кваліфікацію злочину, ураховуватися при призначенні

покарання співучасникам.

За сукупності усіх цих ознак настає кримінальна відповідальність осіб,

які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею

Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний

злочин.

При обрисовуванні і об'єктивних, і суб'єктивних ознак співучасті має

місце вказівка на спільність. Спільність характеризує і об'єктивну, і

суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це

спільність дій співучасників, то суб'єктивні ознаки — це спільність їх

умислу.

Слід також відмітити, що співучасть може мати місце як на стадії

попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого

злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб

— заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним

правом України визнаватись не можуть[5].

2. Форми співучасті

Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між

собою за характером ролей, які вони виконують, і за стійкістю суб'єктивних

зв'язків між ними. В ст. 19 КК говориться, що співучасниками є виконавці,

організатори, підмовники і посібники. Отже, можлива як співучасть, коли усі

співучасники злочину будуть його виконавцями, так і співучасть з розподілом

ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один —

виконавець, другий — посібник, третій — підмовник тощо. Таким чином, в ст.

19 КК закріплені співучасть у формі співвиконавства і співучасть з

розподілом ролей. У багатьох статтях КК говориться про вчинення злочину за

попереднім змовленням групою осіб (ч. 2 ст. 140 — крадіжка за попереднім

змовленням групою осіб, ч. 2ст. 143—шахрайство за тими ж ознаками, ч. 2 ст.

2153 — угон автомототранспортних засобів за тих же обставин та ін.). Отже,

закон виділяє співучасть за попереднім заговором (змовленням)

співучасників.

У низці статей КК передбачена відповідальність за вчинення злочину

групою, але без попереднього зговору (змовлення). Це, наприклад, ч. 3 ст.

117 — згвалтування, вчинене групою осіб, п. «б» ст. 232 — непокора, тобто

відкрита відмова від виконання наказу начальника групою

військовослужбовців.

В той же час в п. 2 ст. 41 КК говориться про вчинення злочину

організованою групою. Про цю ж ознаку сказано в ч. 3 ст. 862, ч. 3 ст. 144

і деяких інших статтях КК. В ст. 69 КК вказано на вчинення злочину бандою,

тобто стійкою озброєною групою, в ст. 691 — про кримінальне злочинне

угруповання, створене в місцях позбавлення волі для дезорганізації їх

діяльності, в ст. 1876 — про створення не передбачених законодавством

воєнізованих формувань чи груп.

Таким чином, закон виділяє співучасть без попереднього зговору

(змовлення), за попереднім зговором (змовленням), організовану групу,

злочинну організацію (наприклад, банду). У зв'язку з цими положеннями

закону співучасть поділяється на форми за об'єктивними і суб'єктивними

ознаками, тобто за тією роллю, що виконує співучасник у злочині, і за

ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасниками.[6]

2.1. Проста співучасть

За об'єктивними ознаками, тобто за тією роллю, що виконують

співучасники у злочині, розрізняють дві форми співучасті: просту та

складну.

Проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де

усі співучасники є виконавцями злочину, і з цієї точки зору усі вони

виконують однорідні ролі. Звичайно ж, їх дії можуть носити різний характер.

Наприклад, один з виконавців погрожує жертві ножем, другий б'є її, а третій

обчищає кишені. Але з точки зору форми співучасті їх ролі однорідні — усі

вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції Особливої частини КК

як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку

— розбою. У простій співучасті кожен співучасник безпосередньо виконує дії,

що повністю чи частково утворюють об'єктивну сторону злочину.

Мінімум дій співвиконавця — це присутність на місці вчинення злочину і

готовність в кожний момент за змовою з іншими співвиконавцями скоїти

злочин.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 березня 1992 р. «Про

судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини»

зазначив, що за змістом ст.19 КК дії особи, яка не вчинила і не мала наміру

вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство,

погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою згвалтування її

іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині[7].

Всі співвиконавці несуть рівну відповідальність незалежно від

кількості і якості виконаних кожним із них дій.

Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини

КК без застосування ст. 19 КК.

2.2. Складна співучасть

Складну співучасть (співучасть з розподілом ролей) полягає в тому, що

співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей — один

або кілька з них виконавці, інші є підмовниками, посібниками тощо. Інакше

кажучи, при цій формі співучасті не усі співучасники є виконавцями злочину.

Складна співучасть відрізняється тим, що злочин вчиняється з розподілом

ролей між співучасниками. Безпосередньо дії, що створюють об'єктивну

сторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Інші співучасники лише

сприяють діям виконанців (пособники), чи керують вчиненням злочину

(організатори), або підбурюють других осіб на вчинення злочину

(підмовники).

Особливість співучасті організаторів, підмовників та пособників в

тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об'єктивну

сторону злочину.

Складна форма співучасті включає: 1) співучасть у вузькому розумінні

цього слова (кожен із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину);

2) злочинне угруповання (банда, організована група, незаконне

воєнізоване формування чи група).

У складній співучасті відповідальність інших співучасників

(організаторів, підмовників і пособників залежить від відповідальності

виконавця злочину (так звана акцесорність відповідальності співучасників,

тобто залежність). Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні

Страницы: 1, 2