Необережність як форма вини

відповідальності тільки при наявності вини. Так, М. Д. Шаргородський,

справедливо вважаючи необхідним розширити караність необережності за

рахунок посилення вимог до осіб, що беруться за виконання небезпечних

функцій, пропонував дати таке визначення злочинній необережності, згідно

якого кримінальна відповідальність мала б місце як у випадках, коли людина

могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків, так і у

випадках, коли вона повинна була їх передбачити[24]. Іншими словами,

замість співпадання суб’єктивного і об’єктивного критеріїв (що створюють в

даному випадку злочинну недбалість) пропонується допустити альтернативну

наявність одного з них.

Інколи можуть бути такі випадки, коли психічне відношення до дії та

наслідків, що настали буде неоднаковим. На цій відмінності психічного

відношення до здійснених дій та наслідків, що настали будується поняття

змішаної (подвійний) форми вини. Злочин, що утворить основний склад (без

обставин ,що обтяжують) може бути скоєний навмисне, а психічне ставлення до

наслідків, що настали, і утворять кваліфікований склад того ж злочину,

можливе у формі необережності. Наприклад ст. 126 ч. 3 Кримінального кодексу

Російської Федерації - викрадення людини, що потягнуло з необережності

смерть людини або інші тяжкі наслідки. В цьому випадку винне психічне

відношення роздвоюється на відношення до викрадення (прямий умисел) і до,

внаслідок цього, смерті, потерпілого (лише з необережності у вигляді

самовпевненості або недбалості).

Виділення злочинів з двома формами вини необхідне для кваліфікації

злочинів, для їх категоризації, для визначення рецидиву, для вирішення

питання про визнання злочину незавершеним.[25]

В фундаментальному дослідженні “Курс радянського кримінального права”

А.А. Піонтковський пише: “ Ряд складів злочинів означені в законі так, що

до ознак об’єктивної сторони складу віднесені безпосередньо й певні якості

дії (або бездіяльності) особи і спричинений нею певний злочинний результат.

У зв’язку з цим при розгляді їх суб’єктивної сторони є необхідним

розрізняти психічне відношення особи до скоєного діяння (або бездіяльності)

і психічне відношення особи до наставших злочинних наслідків. В таких

складах злочинів ми зустрічаємось з випадками так званої змішаної

вини”.[26]

При умисному порушенні правил психічне ставлення особи до можливості

настання суспільно небезпечних наслідків може діставати вияв у формі умислу

або необережності. Коли суб’єктивну сторону такого злочину визначає лише

необережне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, такі злочини

вважаються вчиненими з необережності.[27]

Так, 18 травня 1998 року, приблизно о 12 годині, знаходячись у

нетверезому стані, Г. на ділянці траси Магала – Новоселиця порушив правила

дорожнього руху: здійснюючи обгін транспорту виїхав на полосу зустрічного

транспорту, не справився з керуванням і скоїв зіткнення з машиною Д., в

результаті чого було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження двом потерпілим,

трьом потерпілим – ушкодження середньої тяжкості і одному потерпілому –

легкі тілесні ушкодження, що потягнули короткочасний розлад здоров’я.

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня

1998 року Г. був засуджений за ч. 2 ст. 215 до 3-х років позбавлення волі і

5 років позбавлення права керування транспортними засобами. Колегія в

кримінальних справах Чернівецького обласного суду залишила вирок без

змін.[28]

Г. мав умисел на порушення правил дорожнього руху, але його психічне

ставлення до суспільно небезпечних наслідків має форму необережності

(злочинної самовпевненості). Г. передбачав можливість настання суспільно

небезпечних наслідків, але, переоцінивши власні можливості, легковажно

розраховував на їх відвернення.

До злочинів зі складною (змішаною) формою вини можна зарахувати

злочини, визнані у ст. 68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135,215, 218-219.[29]

У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як

навмисно, так і з необережності (наприклад, склади злочинів, визначені

ст.67, 108, 1082, 147 КК), форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма

вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.

Проте слід мати на увазі, що існують випадки, коли саме форма вини

впливає на кваліфікацію злочину, коли практично аналогічні склади злочинів

за об’єктивною стороною розрізняються за суб’єктивною (наприклад, ст.

ст.101, 102 та ст. 105 КК).

У цих випадках для вирішення питання про належну кваліфікацію злочину

важливо визначити дійсне психічне ставлення винного до наслідків своїх дій:

передбачав він їх і свідомо допускав (бажав) чи не передбачав, хоча міг і

повинен був передбачити?[30]

Так були невірно кваліфіковані вчинки неповнолітнього Х., засудженого

за умисне заподіяння С. тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті.

Матеріалами справи було з’ясовано, що Х. разом з К. в сквері з хуліганських

мотивів побив В. і С. Злочинність дій Х. і К. була визначена судом за ст.

206, ч.2 та ст. 101, ч. 3 КК. Як відмітила колегія з

кримінальних справ Верховного Суду України, розглядаючи касаційну скаргу,

дії Х., щодо нанесення С. удару, від якого той упав і одержав при падінні

смертельну травму, за ст. 101, ч. 3 КК були кваліфіковані судом

неправильно. Характер удару не свідчив про умисність: ніяких зовнішніх або

внутрішніх пошкоджень на тілі С. в ділянці живота (куди нанесено удар) не

виявлено. Це дозволило зробити висновок про те, що удар був нанесений з

невеликою силою, тобто без умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, спростувалось первісне твердження про умисність дій Х., в

результаті яких настала смерть С. Натомість виникло інше питання: чи

повинен був Х. передбачити, що від удару С. впаде на асфальт і одержить

травму голови? Колегія визначила, що повинен і що в даному випадку можна

говорити про його вину з необережності. Причинний зв’язок між смертю С. і

діями Х. складний. Смерть С. настала не від удару Х., а від перелому кісток

черепа, який виник внаслідок падіння і удару головою об асфальт. Проте

неповнолітній Х. був здатний за даних обставин передбачити кінцевий

результат удару. “Засуджений Х., - вказується в ухвалі, - завдаючи удар в

живіт потерпілому, не передбачав, що він може впасти і при падінні

вдаритися головою об асфальт з настанням тяжких наслідків, хоча в даній

ситуації міг і повинен був це передбачити”. Дії Х. були перекваліфіковані

за ст. 105 КК, яка передбачає відповідальність за нанесення необережного

тяжкого тілесного ушкодження.[31]

II. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент

Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає

можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи

бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх

відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну

небезпечність свого діяння: невідповідність його закону, службовим,

професійним або загальноприйнятим правилам тощо[32]). Так, мотоцикліст

свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що у будь-який момент

зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив

потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень. Мотоцикліст передбачав

можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх

відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості.

Відносно заподіяння тілесних ушкоджень вина водія виражається в злочинній

самовпевненості.

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує

самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа

усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає

неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній

самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання

наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у

даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не

допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення

неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В

цьому випадку особа діє з прямим умислом.[33]

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості – передбачення

можливості настання суспільно небезпечних наслідків – наближає її до

побічного умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості.

Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого (побічного) умислу

за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання

суспільно-небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При

злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне

настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими

заходами, але, на жаль, виходить інакше.[34]

Зрозуміло, неможливо вважати, що людина діє необережно, коли розраховує

на випадковий збіг обставин, вважаючи, що все минеться благополучно. В цих

випадках безпечність досягає такого ступеня, який дозволяє вважати скоєний

злочин умисним. Наприклад, для так званого “лихацтва” на транспорті,

порушення правил руху з хуліганських мотивів і в нетверезому стані

характерне саме те, що водій автомашини безшабашно діє “на випадок”,

ігноруючи елементарні правила обережності, без будь-якої підстави

сподіваючись на благополучне закінчення свого небезпечного водіння. При

таких обставинах, зрозуміло, неможливо стверджувати, що людина виключає

можливість настання тяжких наслідків (чи хоча б обгрунтовано проте

легковажно розраховує на їх відвернення). Заради забави вона змиряється з

спричиненням шкоди, так як не розраховує на

будь-які певні обставини, які були б здатні, на її думку, відвернути

суспільно небезпечні наслідки.

Так проїжджаючи поряд сільського клубу п’яний А. побачив групу молоді,

і різко вивернувши руль направив машину на натовп людей. Зробивши декілька

кругів по площадці біля клубу, кожний раз направляючи ЗІЛ на розбігаючийся

натовп, А. загальмував. Але під час цієї “розваги” він збив людину, яка

через декілька годин померла. А. пояснював свої дії як спробу

“пожартувати”. Судова колегія по кримінальних справах Черкаського обласного

суду вказала у вироці, що при встановлених по справі даних підсудний не міг

розраховувати на які-небудь реальні обставини, що здатні відвернути

спричинені тілесні ушкодження або смерть кого-небудь з людей, що стали

об’єктом “жарту” п’яного водія. Поведінка А. констатував суд,

характеризується байдужним відношенням до людського життя і здоров’я, що

свідчить про скоєння ним злочину не з необережності, а умисно.[35]

При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні

можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх

відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки

другої (вольовий момент). Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній

самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення

прикрих наслідків.

Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід,

вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність

технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання

суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними

(невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного

боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі

наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які

могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа

діє необачно і легковажно.

При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих

обставин, які на думку суб’єкта, повинні запобігти настанню суспільно

небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин.[36]

Так, водій виїхавши під час ожеледиці з дуже поганою, “лисою” гумою на

колесах, не зміг своєчасно зупинитися при гальмування і через це тяжко

травмував пішохода. Він переоцінив свої можливості і пішов на безпідставний

ризик, який і призвів до ДТП.

Суспільна небезпечність особи виражається у відсутності бережливого

відношення до інтересів суспільства, що охороняються кримінальним законом.

Важливою ознакою необережності (в тому числі злочинної самовпевненості)

є відсутність у особи усвідомлення суспільно небезпечного характеру

скоєної нею дії чи бездії. При злочинній самовпевненості відсутність такого

усвідомлення обумовлюється розрахунком на те, що суспільно небезпечні

наслідки не настануть, впевненістю, що шкода суспільству спричинена не

буде, в той же час у особи, що діє як самовпевнено, так і необережно, є

обов’язок усвідомлювати суспільну небезпечність свого вчинку і можливість

такого усвідомлення при більш уважному і обережному відношенні до справи.

Форми вини визначаються в залежності від форми психічного відношення до

суспільної значимості вчинку.[37]

Виходячи з вищесказаного автор вимушений відкинути досить розповсюджені

в літературі погляди, що при самовпевненості є наявність усвідомлення

суспільної небезпеки, оскільки особа передбачає можливість настання

суспільно небезпечних наслідків. При цьому не враховується, що це

передбачення нейтралізується розрахунком суб’єкта на відвернення наслідків,

в результаті якого суб’єкт впевнений у їх ненастанні.[38]

III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус.

Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає

настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх

передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками:

1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних

наслідків від своїх діянь;

2) обов’язком особи передбачити такі наслідки;

3) наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути.[39]

Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду

Р. був засуджений за ст.94 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р.

були перекваліфіковані на ч.3 ст.101 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що

потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути

незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла

сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі.

Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Пленум Верховного Суду УРСР,

виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С.,

не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров’я С. ушкодження.

Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з

тим Пленум визнав, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому, Р.,

хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання

наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС УРСР

перекваліфікував дії Р. з ч.3 ст. 101 на ст. 98 (необережне вбивство) і

пом’якшив йому міру покарання.[40]

При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на

інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної

небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки

тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа не

передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не

настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто

відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про

ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини.

Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину

померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що

саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість:

уколола хвору отруйною для неї речовиною.

Ще приклад: 4 вересня 1998 року у своїй квартирі під час сімейного

конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на

чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не

втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком

Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано

за ст. 105 КК.[41]

Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча

повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок

наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею

загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.

Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно

небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак,

яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної

самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і

можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості

суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону,

службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють

певну діяльність, з правил суспільного співжиття.

Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні

наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання

особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична

можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-

перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань

у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими

конкретними умовами, в яких діяла така особа.[42]

Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з’ясування

можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та

передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок.[43]

Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею

певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього,

вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей

особи, тобто на підставі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв.

Обов’язок передбачити шкідливі наслідки – об’єктивний критерій, а

можливість їх передбачення – суб’єктивний критерій злочинної

недбалості.[44]

Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли

встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була,

а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи

бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов’язок

передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто

може їх передбачити.

Так, громадянин Грицюк повертався з полювання в санях разом з

Юхименком. У Грицюка була заряджена двостволка. Сани на повороті

перевернулися, при цьому Грицюк рукавицею зачепив курок гвинтівки, стався

постріл, котрим Юхименко був поранений. Дії Грицюка треба кваліфікувати як

необережне тілесне ушкодження Юхименкові, хоча Грицюк не передбачив

наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був більш

обачним.[45]

25 вересня 1998 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе “Міраж” на грунті

неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і

ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від

падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав

ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров’я.

Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений

до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку

касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за

відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, що Б., в даному випадку

повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки

своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін.[46]

Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер

діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного

і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у

всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в

законі (“повинна” і “могла”).[47] Як правило в літературі ці критерії

розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора,

занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості

особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при

самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих

обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних

наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості

усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в

обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного

рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі

злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не

потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності.[48]

Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який

виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус

може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків,

але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не

повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не

мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно

Страницы: 1, 2, 3