реферат бесплатно, курсовые работы
 
Главная | Карта сайта
реферат бесплатно, курсовые работы
РАЗДЕЛЫ

реферат бесплатно, курсовые работы
ПАРТНЕРЫ

реферат бесплатно, курсовые работы
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

реферат бесплатно, курсовые работы
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Центральна Рада

всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони

не хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військову

опору... ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов"[7].

2.3 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ І ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНИ НЕЗАЛЕЖНОЮ

ДЕМОКРАТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ

"Народе України, - пишеться з універсалі, -твоєю силою, волею, словом

стала на землі Українській Вільна Українська. Народна Республіка.

Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вільності і права

трудящих !"А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб

повернути під свою вдасть вільну Українську Республіку, оповістило війну

Україні і насилає на наші землі свої війська..., які грабують хліб наших

селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна,

наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя,

злодіяцтво, безчинство". Центральна Рада, - зазначалося далі, - не хоче

війни, не претендує на чужі території, а ''бажає вести свій край до миру,

до творчої роботи, до скріплення... волі нашої".

Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то

"однині Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенною

державою!"

Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Ні. Прагнення до

свободи, незалежності, бажання бути господарем на своїй землі, а не жити

під владою чужинців - це природне, невід’ємне право кожного народу, кожної

нації. Зрештою, Акт проголошення незалежності України відбувся у повній

відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої Раднаркомом Росії

2 листопада 1917 року.

Україна, - зазначалося в Четвертому універсалі, - хоче жити у мирі та

злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатися

у внутрішнє життя України. До скликання парламенту - Установчих зборів -

влада тимчасово буде належати Центральній Раді та її виконавчому органу -

Раді Народних Міністрів. Тут же було доручено самостійно проводити

переговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладення

справедливого миру. Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать та

руйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись до

боротьби з ними". Після підписання миру планувалося розпустити армію, а

замість неї створити народну міліцію

Зруйновані війною міста і села мали бути відбудовані за кошти держави.

З поверненням додому демобілізованих солдатів у всій Україні планувалися

пере -вибори місцевих органів влади - міських, сільських, волосних і

повітових народних рад, міських дум. До перевиборів "слід встановити на

місцях таку вдасть, до якої люди мали б довіру і яка б опиралася на всі

революційно-демократичні верстви народу". Пропонувалося всім радам

селянських, робітничих і солдатських депутатів співпрацювати на благо

українського народу.

Щодо аграрного питання в Універсалі повідомлялося: "Земельна

комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народові, без

викупу, прийнявши за основу скасування власності (очевидно помішицької-т.5)

і соціалізацію землі". Проект закону планувалося роз -глянути і прийняти на

найближчому засіданні Центральної Ради, щоб передача землі в руки трудящих

неодмінно відбулась ще до початку весняних робіт". Усі ліси, води і надра

конфісковувались у попередніх власників 1 переходили у власність держави.

Оскільки війні наступає кінець, приписуємо Раді Народних Міністрів

приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний етап, на

вироблення продуктів, потрібних, насамперед, трудящим масам.

В Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів

щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт,

людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни.

Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", весь

дохід від якої "піде на користь народові". Встановлювалася монополія

держави на

зовнішню торгівлю. Для конкретної реалізації цих положень уряд повинен

подати проекти відповідних законів, а також видати розпорядження про

"монополію держави на виробництво заліза, шкір, тютюну та інших товарів і

продуктів, з яких найбільше бралося прибутків з робочих класів на користь

нетрудящих класів".

Встановлювався контроль держави над усіма банками, "які допомагали

визискувати трудові класи." З цього часу кредити банків повинні були

надаватися " головним чином на підтримку трудового населення та розвиток

народного господарства в Україні ."

Раді Міністрів приписувалося "рішуче боротися з усіма

контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти

самостійної УНР, до ново -роту старого ладу, - карати як за державну

зраду!"

Наведемо ще такі дуже важливі пункти універсалу: "Всі демократичні

права і свободи громадян потверджуються. Всі нації в УНР користуються

рівними правами і національно-персональною автономією". Розуміючи

нестійкість і непевність свого становища, будучи звідусіль оточеною

ворогами та недоброзичливцями Центральна Рада проголошувала: "Все, чого...

не встигнемо зробити ми... те довершать, справлять і до останнього порядку

приведуть Українські Установчі Збори".

Цікаво, що Центральна Рада, проголосивши незалежність України, і

надалі не відкидала можливості укласти федеративний союз "з народними

республіками колишньої Російської держави".

Ось таким був цей відомий документ Четвертий Універсал Центральної

Ради без сумніву прогресивний, без сумніву, не зважаючи на певні недоробки

і неясності, - історично значущий. Він завершив складний і нелегкий процес

становлення у ті роки Української державності.

Проголошення суверенної Української Народної Республіки викликало

значний міжнародний резонанс. Її визнали в 1918 році: Румунія, Франція,

Великобританія, С'ІІА, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина,

Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія,

Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші; у 1919 році - Угорщина,

Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія тощо"[8]

РОЗДІЛ IІІ.

ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЇЇ

ОСНОВНІПОЛОВЕННЯ

Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет. 29 квітня 1918 р.

вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів,

обговорювалася і була прийнята Конституція УНР - Основний закон держави, її

опрацювала спеціальна Конституційна комісія на чолі з професором М.

Грушевським, що вивчила досвід конституційного законодавства різних країн

світу, передусім найближчих сусідів України, яких об’єднували спільні або

подібні з нею історичні, економічні, політичні умови розвитку.

Конституція мала підназву:" Статут про державний устрій, права і

вільності УНР". Вона складалася з восьми розділів і 85 статей : І розділ -

Загальні постанови. ІІ розділ - Права громадян України. ІІІ розділ -Органи

влади УНР. IV розділ - Всенародні збори УНР. V розділ - Про Раду Народних

Міністрів УНР. VI розділ -Суд УНР. VII розділ - Національні союзи. VIII

розділ -Про тимчасове припинення громадянських свобод.

У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, що УНР - держава

"суверенна, самостійна і ні від кого не залежна", а носієм державного

суверенітету є весь український народ, всі громадяни України, які

проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме

через Всенародні збори України (ст.3)

Звертає на себе увагу ст.4, де зазначалося, що територія України -

єдина, неподільна і без згоди 2/3 депутатів Всенародних зборів ніяка зміна

кордонів України, а також ніяка зміна у державно-правових відносинах якоїсь

частини території держави до всієї цілісності неможлива. "Не порушуючи

єдиної своєї власті, -підкреслюється у ст.5 - УНР надає своїм землям,

волостям і громадам права широкого самоврядування". Усім націям і

національностям, які населяють Україну, надавалося право на " впорядкування

своїх культурних прав у національних союзах”.

Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські

права і свободи. Отже, у тогочасній Українській державі велике значення

надавалося проблемі проголошення і гарантування прав та свобод громадянам.

Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у

передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не

допускався. Позбавити людину прав громадянства міг тільки суд республіки.

Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наступала з 20-

річного віку. "Ніякої різ -ниці у правах і обов’язках між чоловіком і

жінкою, -писалося у ст.11 Конституції, - УНР не знає".

У Конституції підкреслювалося (ст.12), що всі громадяни рівні у

громадянських і політичних правах незалежно від статі, національності,

раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів

і звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємниця

листування. Порушення цих останніх прав допускалося тільки правомочними

органами у випадках, передбачених законом.

Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку,

віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо

тільки вказані дії не мали характеру кримінального злочину. Проголошувалася

повна свобода вибору місця проживання і пересування.

На території УНР скасовувалась як вид покарання смертна кара, тілесні

покарання та ті, що ображали людську гідність і честь. Скасовувалась як

покарання конфіскація майна.

Виборче (активне і пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР,

яким на день виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним,

рівним, таємним. Не могли голосувати і бути обраними тільки особи, визнані

у законному порядку душевнохворими.

У наступних чотирьох розділах Конституції йшлося про вищі органи

влади, управління і судові органи.

Основу побудови структури вищих органів держави становила відома

теорія розподілу влади - на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища

законодавча влада вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам,

виконавча - Раді Народних Міністрів, судова Генеральному Суду.

Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи - у

громадах (сільських і міських), волостях і землях.

Парламент країни - Всенародні Збори - мав обиратися населенням на

основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною

системою виборів: депутат від 100 тис. жителів строком на три роки.

Проголошувався принцип депутатської недоторканості, вводилася оплата праці

депутатів. Сесії парламенту повинні були скликатися двічі на рік. На першій

сесії вибирався голова, його заступник і так звані товариші. Всі вони

становили Президію Всенародних Зборів. Голова організовував

і очолював роботу парламенту, виконував "усі чинності, зв'язані з

представництвом Республіки" (ст. 35).

Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни,

оголошував війну, укладав мир, тощо. Право законодавчої ініціативи

належало: Президії Всенародних Зборів, партійним Фракціям, зареєстрованим

Все -народними Зборами, групам депутатів (не менше ЗО осіб), Раді Народних

Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис.

виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис. осіб .

Рада Народних Міністрів формувалася, згідно з Конституцією Головою

парламенту, її склад і програма затверджувалися парламентом. Перед ниг.4

уряд відповідав засвою діяльність - як кожен міністр зокрема, так і уряд. У

випадку вотуму недовір'я вони були зобов'язані (як міністри так і уряд)

піти у відставку. Парламент більшістю у 2/3 голосів міг віддати їх під

слідство і суд. (ст. 58).

Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Впродовж

семи днів окремі міністри чи уряд повинні були дати відповідь.

Найвищим судом республіки оголошувався Генеральний Суд, який обирався

Всенародними зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів,

не міг бути судом першої та другої інстанції і мати функції

адміністративної влади. На який строк обирався Генеральний Суд та інші суди

країни, як вони обиралися - у Конституції не сказано. Це мало бути вирішено

окремим законом, про судоустрій. Зате у Конституції є інше важливе

положення: "Судових рішень но можуть змінити ні законодавчі, ні

адміністративні органи впасти" (ст.63).

Судочинство оголошувалось усним і гласним, усі громадяни, незалежно

від посад, - рівними перед судом і перед законом.

Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. "Кожна з

населяючих Україну націй, - зазначалося у ст.69 - має право в межах УНР на

самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через

органи Національного Союзу". Кожна національна меншина входить у свій

Національний Союз, обирає свої органи самоуправління. Кожен Національний

Союз видає законодавство, що не повинне протиречити Конституції та

законодавству України (в іншому випадку створюються спільні "погоджувальні

комісії"), встановлює свій бюджет, тощо. Органи кожного Національного Союзу

були органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповідний

правовий статус і авторитет.

Цікавим був останній розділ Конституції, де йшлося про можливість

тимчасового (не більше ніж на три місяці) призупинення дії громадянських

прав і свобод - у випадку війни чи внутрішніх заворушень. Таке рішення

приймали Всенародні Збори, а у виняткових термінових випадках - Рада

Народних Міністрів.

Нічого у Конституції не було записано про герб, прапор, гімн держави,

про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання

місцевих органів влади й управління, органи прокуратури, судову систему,

тощо. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже

вона створювалася на перехідний період - період становлення української

державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була

доброю правовою основою держави, основою для

всього іншого законодавства України, створення демократичної

державності, законності, правопорядку[9].

висновки

Загибель Центральної Ради, нежиттєздатність її ідей та ідеалів зовсім

не означали кінець самої української державності. Просто починався новий

етап. Зрозуміло, відмінностей - принципових і не дуже помітних - можна

знайти чимало, що, зрештою цілком природно. Однак є одна проблема, яка

відіграла Фатальну роль в дальшій еволюції української державності.

Незважаючи на те, що Центральна Рада народилася у 1917 році й діяла у

"хронічному конфлікті" з центром, все ж таки це були мирні місяці. Протягом

же 1918 -1920 рр. ситуація різко змінилася і в полум'ї громадянської війни,

у чехарді республік, урядів, влад вже не доводилося розраховувати на

стабільний розвиток. Схеми минулого йшли в небуття, поступаючись місцем

"швидкому реагуванню" на калейдоскоп подій.

Цілком очевидно, що нема підстав говорити про стабільне державне

будівництво, проте маємо достатньо фактів для того, щоб окреслити його

основні тенденції після загибелі Центральної Ради.

Більшість населення України розчарувалося у політиці Центральної Ради.

Насамперед, несподіваною була окупація України німецькими та австрійськими

військами, які поділили її між собою на сфери впливу: більша частина Волині

та північна Київщина були окуповані німецькими військами, а південна

Україна - австрійськими. Крім цього, німці почали втручатися у внутрішні

справи України: самостійно заарештовували, судили, розстрілювали. Уряд не

мав реальної сили, щоб протидіяти німцям. У самій Центральній Раді не

вгасали конфлікти між різними групами. Українські соціал-демократи та

окремі неукраїнські партії відкликали своїх представників з кабінету

міністрів, що викликало нову урядову кризу. Конфлікти у Центральній Раді не

сприяли проведенню в життя закону про націоналізацію землі, яким були

незадоволені заможні селяни та поміщики. Останні організували власні

легіони і за їх допомогою прагнули відібрати землі, роздані земельним

комітетам. Причому вони знаходили моральну підтримку з боку німецьких

офіцерів.

Не мала Україна й армії. Після масової демобілізації Центральна Рада

нового війська не сформувала. А це породило нове негативне явище -

"отаманію". Створювалися окремо загони, які здійснювали напади, грабували і

розстрілювали людей, підриваючи тим самим авторитет влади і показуючи її

безсилля. Усе це напружувало атмосферу навколо Центральної Ради, яка

повинна була водночас вести боротьбу проти більшовиків, налагоджувати

зруйноване господарське життя, приборкувати анархію та організовувати

апарат. Безсилля Центральної Ради створити міцну владу підірвало довірся до

неї. На периферії створювалась власна адміністрація, яка не зважала на

Центральну Раду. Так було в Одесі, Могильові, Полтаві, на Катеринославщині.

Розпочалися конфлікти між окупантами та урядом. Адже весь сенс Брестського

договору 1 економічної угоди 23 березня 1918 р. полягав у зобов'язаннях

Центральної Ради поставити Німеччині та Австро-Угорщині мільйони тонн

продовольства. Тому 23 квітня 1918 року, коли Центральна Рада розробляла

Конституцію Української держави, німецький військовий підрозділ

промарширував до залу і розпустив засідання. Через день Центральна Рада

припинила існування.

Що ж принесла українському народу Центральна Рада?

По-перше, вона домоглася визнання прав українського народу на свою

державу, культуру, мову. 1 це, мабуть, найголовніше. По-друге, її

незалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєю

бездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самого

існування української нації. По-четверте, з політичного огляду вона

вистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п'яте, Центральна Рада

зуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного,

парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїм

прагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вона

ставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип "єдиної і

неподільної Росії", примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиків

відступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату.

Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала її

неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин

поразки була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної

армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність

останнього по - збавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами і

селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну

Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного

руху. По суті. Центральна Рада змушена була розпочати державне будівництво

до завершення процесу національного становлення. Через репресивну сутність

царизму, а також соціально-економічні особливості українського суспільства

більшість освічених людей в Україні становили росіяни або

зденаціоналізовані українці.

Український національний рух іде не охопив міста, які залишилися

бастіонами русифікованих елементів і саме тут найбільше переважали

войовничі антиукраїнські настрої. За короткий час сформувалась серйозна

опозиція до Центральної Ради. Новий уряд передбачалося створити у Формі

диктатури з твердою владою і без народного представництва - гетьманат .

Процеси творення Української самостійної держави, започатковані в Акті

проголошення незалежності України Верховною Радою України від 24 серпня

1991 р., відкрили перед національною історичною наукою широкі перспективи.

Нині стає дедалі більш зрозумілим той факт, що оздоровлення духовності

суспільства. Формування високої національної свідомості, подолання

надв'язуваного нам століттями комплексу неповноцінності і провінційності,

врешті-решт - вихід України на передові рубежі світової цивілізації є

неможливим без повернення історичної правди.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Жуковський А., Субтельний 0.Нарис історії України: Державне відродження

України (Українська держава 1917-1920 р.р.) Бібліотечка газети

"Галичина" № ,

2. Історія України XX ст.. В запитаннях і відповідях. Відповіді на

екзаменаційні білети для 11 класів денних і вечірніх загальноосвітніх

навчально-виховних закладів За ред В. Свідерської та ін. - Тернопіль,

1997. - 88 с.

3. Історія українського війська. Книга в двох частинах. Частина 11.

Репринтне видання. Д-р Богдан Гнатевич. Видання Івана Тиктора - Львів,

1936 р. - 574 с.

4. Коляда І.А., Сушко 0.0. Зошит з історії України для учнів 10 кл. - К.

Магістр - 1995. - 104 с.

5. Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної Ради - К.: "Україна", 1992.-204

с.

6. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. "З історії української

державності". Львів, вид. "СВІТ" 1992 р.

7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права

України:- Львів: "СВІТ", 1996. - 296 с.

8. Кульчицький С.В., Курносов Ю.0., Коваль М.В.Історія України: Пробний

підручник для 10-11 класів середньої школи. - Частина 1 - К. Освіта,

1993.-255 с.

9. Панюк Анатолій, Рожик Микола, Історія становлення українсько

державності. - Львів: центр Європи, 1995. - с.

10. Романчук О.К. Ультиматум: Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом і

Центральною Радою. - К. Т-во "Знання", УРСР, 1990 - (сер. 2

"Світогляд", № 15).

11. Субтельний 0."Україна", Київ, "Либідь", 1992 р.

12. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Українська Народна Республіка. Вид. "Вік",

Коломия, 1994 р,

13. Удовиченко 0.1. Україна у війні за державність: Історія організації і

бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. -К. Україна, 1995 - 206

с. - укр. мовою.

14. Яневський Д.Б. Українська Центральна Рада: Перші кроки до національної

державності (березень - листопад 1917 р.) Академія наук Урср. Інститут

історії. Препринт № 1. Київ. - 1990 р. 28 - с.

-----------------------

[1] [1] Жуковський А., Субтельник О. Нарис історії України: Державне

відродження України (українська держава 1997-20рр) Бібліотечка газети

“Галичина”

[2] [2] Копеленко Ол. “Сто днів” Центральної Ради – К.: ”України”, 1992.-

204с. С14

[3] [3] Всі дати подано за старим стилем.

[4] [4] Гнатюк А., Рожик М., Історія встановлення української державності.

– Львів: центр Європи, 1995. С22

[5] [5] КульчицькиййВ. С. Настюк М. І. Тищик Б. Й. “З історії української

державності” Львів, вид.”СВІТ” 1992 р. С30

[6] [6] Кульчицький С. В. Курносов Ю. О. Коваль М. В. Історія України:

Підручник для 10-11 класів. – частина І – К. Освіта, 1993.-255с. С35

[7] [7] Кульчицький С. В. Курносов Ю. О. Коваль М. В. Історія України:

Підручник для 10-111 класів Частина І-К. Освіта, 1993 255с.С42

[8] [8] Кульчицький В С., Настюк М. І., Тищик В. Й. Історія держави і права

України: - Львів: Світ, 1996.-296с. С161-168

[9] [9] Кульчицьуий В. С., Настюк М.І., Тищик Б. Й., Історія держави і

права: - Львів: Світ, 1996.-260с. С164

Страницы: 1, 2


реферат бесплатно, курсовые работы
НОВОСТИ реферат бесплатно, курсовые работы
реферат бесплатно, курсовые работы
ВХОД реферат бесплатно, курсовые работы
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

реферат бесплатно, курсовые работы    
реферат бесплатно, курсовые работы
ТЕГИ реферат бесплатно, курсовые работы

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.