Система права і законодавства

реалiзацiї цих прав та обов’язкiв у кожному окремому випадку необхiдно

видання компетентним органом владного рiшення вiдносно конкретної особи.

Наприклад, для того щоб реалiзувати право на працевлаштування, необхiдно

офiцiйне рiшення адмiнiстрацiї пiдприємства, органiзацiї про прийняття на

роботу, тобто видання наказу керiвником установи про реалiзацiю вказаних

прав.

2. Правозастосовча дiяльнiсть компетентних органiв необхiдна у тому

випадку, коли iснують певнi перешкоди для використання суб’єктивних

юридичних прав громадянами або органiзацiями. Наприклад, громадянин придбав

на законнiй пiдставi будинок, а iншi особи створюють перешкоди для

реалiзацiї ним права володiння придбаним будинком. У такому випадку

громадянин звертається в адмiнiстративний орган або суд, якi приймають

рiшення, що поновлює порушенi права власника будинку.

3. Необхiднiсть у застосуваннi норм права виникає i тодi, коли юридичнi

обов’язки не виконуються добровiльно. Наприклад, одна органiзацiя

зобов’язалась за договором поставляти iншiй органiзацiї певну продукцiю,

але не виконала свої зобов’язання. У цьому випадку компетентний орган

(арбiтраж, суд) виносить владне рiшення, на пiдставi якого у примусовому

порядку забезпечується виконання органiзацiєю своїх зобов’язань за

договором.

4. Правозастосовча дiяльнiсть завжди необхiдна, якщо вчинене правопорушення

i потрiбно визначити вiдповiдну мiру юридичного стягнення правопорушнику.

Так, при вчиненнi вiйськовослужбовцем дисциплiнарного проступку стягнення

визначає лише командир (начальник), застосовуючи вiдповiдну норму

Дисциплiнарного статуту. Коли ж вчинюється злочин, мiру покарання визначає

тiльки суд, на пiдставi норм кримiнального права.

Правозастосовча дiяльнiсть є досить складним процесом, який

складається iз ряду поступових дiй - стадiй.

1. Встановлення фактичних обставин справи.

Застосування юридичних норм направлене на забезпечення їх реалiзацiї

вiдносно до конкретного випадку, який складається з певних фактiв. Цi факти

i утворюють фактичну основу застосування норм права. Саме тому особи, якi

застосовують правовi норми, повиннi у першу чергу вiдiбрати та чiтко

видiлити тi факти, якi необхiднi для вiрного вирiшення юридичної справи;

потiм провести ретельний аналiз та оцiнку вказаних фактiв.

Встановлення фактичних обставин справи повинно бути обгрунтованим та

законним. Вiд цього залежить вiрнiсть застосування норм права.

Обгрунтованiсть та повнота встановлення обставин справи досягається шляхом

глибокого та всебiчного дослiдження фактiв, з’ясування їх iстинностi та

об’єктивної вiрогiдностi. Щоб встановити об’єктивну iстину по справi факти

аналiзуються у їх взаємозв’язку та причиннiй залежностi.

Важливо також мати на увазi, що правозастосовчi органи дослiджують не

абсолютно усi факти, характернi для певного випадку, а лише тi, якi

безпосередньо стосуються вирiшення юридичної справи. Фактичнi обставини

встановлюються у вiдношеннi з тою нормою права, яка до них застосовується.

Так, при з’ясуваннi обставин конкретної кримiнальної справи у першу чергу

повиннi бути встановленi наступнi факти: хто вчинив злочин, коли i де вiн

був вчинений, яким чином, якi мотиви вчинення злочину. Факти, що мають

юридичне значення, встановлюються за допомогою показань свiдкiв,

результатiв огляду мiсця пригоди, експертизи, дослiдження документiв,

предметiв та iнших даних. Цi данi встановлюються у передбаченому законом

порядку i називаються юридичними доказами.

2. Вибiр та аналiз норми права, що пiдлягає застосуванню до фактичних

обставин, якi дослiджуються.

Пiсля встановлення юридичного значення обставин справи починається

друга стадiя застосування норм права. На цiй стадiї правозастосовчий орган

перш за все вирiшує питання, на пiдставi якої норми повинна вирiшуватися

справа, що розглядається. Обрати норму означає надати правову квалiфiкацiю

(оцiнку) фактичним обставинам справи.

Далi необхiдно встановити дiйснiсть (вiрогiднiсть) її тексту з точки

зору законностi, перевiрити, чи не має у текстi помилок, чи не змiнена дана

норма. При цьому слiд користуватися текстом опублiкованим у офiцiйному

виданнi, останньою його редакцiєю з усiма змiнами та доповненнями на день

застосування норми права. Також правозастосовчий орган повинен визначити,

чи не протирiчить обрана норма закону i iншим нормативним актам. Норма

права може бути застосована лише тодi, коли вона вiдповiдає приписам актiв

вищих органiв.

Аналiз обраної правової норми включає ретельну перевiрку її дiї у

часi, просторi та по колу осiб. Це означає, що правозастосовчий орган

повинен достеменно з’ясувати:

- чи чинна норма в той момент, коли на її пiдставi потрiбно

вирiшити конкретну справу;

- чи чинна вона на тiй територiї, де ця справа повинна бути вирiшена;

- чи поширюється чиннiсть цiєї норми на осiб, вiдносно яких вона

повинна застосовуватись.

Iнколи при виборi та аналiзi норми виявляється, що даний випадок

регулюється кiлькома нормами, якi не узгоджуються або навiть суперечать

одна однiй за своїм змiстом. У такому випадку має мiсце колiзiя правових

норм. Щоб з’ясувати яким чином вирiшуються колiзiї мiж правовими нормами,

яку саме норму компетентний орган повинен застосувати до обставин справи,

iснують наступнi правила вирiшення колiзiй у правозастосовчiй дiяльностi:

1) якщо iснує колiзiя мiж нормами, виданими рiзними органами,

застосовується норма вищого органа;

2) при протирiччi мiж нормами, прийнятими одним i тим органом, але в

рiзний час, застосовується норма, яка прийнята пiзнiше;

3) у випадку колiзiї мiж загальною та спецiальною нормою

застосовується остання.

Завданням компетентного органу на цiй стадiї є усвiдомлення

(тлумачення) застосованої норми, а також усунення прогалин у правi шляхом

застосування права по аналогiї.

3. Винесення рiшення компетентним органом та доведення цього рiшення до

зацiкавлених осiб та органiзацiй.

Це завершальна та головна стадiя процесу застосування норми права.

Встановлення фактичних обставин, а також вибiр та аналiз правової норми

готують видання компетентним органом iндивiдуального правового акта

(наприклад, вирок суду, наказ посадової особи). Перед винесенням

конкретного рiшення необхiдно впевнитися, що обставини справи дослiдженi

вiрно i достатньо повно, що застосована норма права вiдноситься саме до

цього випадку. На пiдставi такого переконання компетентний орган виносить

владне рiшення, пiсля чого оголошує його зацiкавленим особам та

органiзацiям.

Дiяльнiсть компетентних органiв закiнчується виданням акта

застосування норми права. Вiн фiксує прийняте рiшення, надає йому

офiцiйного значення та владний характер.

Акт застосування норми права - це офiцiйний правовий документ, який

мiстить iндивiдуальний державно-владний припис компетентного органу, що

виноситься ним внаслiдок вирiшення конкретної юридичної справи.

Головнi ознаки, що характеризують акти застосування норми права.

1) Акт застосування норми права має владний характер та охороняється

примусовою силою держави. Конкретнi приписи, що мiстяться у ньому, мають

обов’язкове значення для усiх, до кого вони вiдносяться, та у необхiдних

випадках можуть бути реалiзованi примусовим шляхом.

2) Акт застосування - це iндивiдуальний правовий акт. Вiн має вiдношення до

певно визначених осiб. Правозастосовчий акт має силу лише для певного

випадку i на подiбнi випадки не розповсюджується. Цим вiн відрізняється вiд

нормативно-правових актiв, якi мiстять правовi норми, що мають загальний

характер. Норми права регулюють багато однотипових випадкiв та

розповсюджуються на усiх осiб, якi знаходяться у сферi їх дiї (конкретно не

визначених). Вони розрахованi на неодноразове застосування. Iндивiдуальнi

правовi акти не мiстять правових норм. Вони лише конкретизують загальнi

приписи стосовно окремих осiб або органiзацiй та мають разове значення.

Внаслiдок цього акти застосування норм права до джерел права не

вiдносяться. У збiрники законодавства вони не включаються.

3) Правозастосовчi акти повиннi бути законними, повиннi виноситися у

суворiй вiдповiдностi до закону, спиратися на певнi норми права.

4) Акти застосування норм права видаються у встановленiй законом формi i

мають точне найменування. Закон передбачає суворо визначений порядок

видання та оформлення iндивiдуальних правових актiв. Кожен правозастосовчий

акт має суворо визначенi найменування: вирок, наказ, постанова,

розпорядження.

Класифiкацiя актiв застосування норм права відбувається за рiзними

пiдставами. В залежностi вiд суб’єктiв, якi застосовують норми права,

iндивiдуальнi правовi норми подiляються на наступнi види:

- акти представницьких органiв державної влади;

- акти виконавчих органiв державної влади;

- акти правоохоронних державних органiв;

- акти державного контролю;

В залежностi вiд змiсту суспiльних вiдносин та норм права, що

застосовуються до них, правозастосовчi акти подiляються на:

- регулятивнi, якi встановлюють конкретнi юридичнi права та обов’язки

у зв’язку з правомiрною поведiнкою людей (наприклад, наказ ректора учбового

закладу про зарахування у вуз);

- охороннi, якi видаються у зв’язку з вчиненням окремими людьми

правопорушень (вирок суду, постанова слiдчого про притягнення пiдозрюваного

як обвинуваченого, протест прокурора).

Таким чином, акти застосування норм права є найважливiшим засобом

реалiзацiї припису правових норм.

При виборi та юридичному аналiзi правової норми, яка повинна бути

застосована до конкретного випадку, iнколи виявляється прогалина.

Прогалина в правi - це вiдсутнiсть правової норми при вирiшеннi

конкретних життєвих випадкiв, якi охоплюються правовим регулюванням та

повиннi вирiшуватися на пiдставi права.

Причинами виникнення прогалин в правi можуть бути вiдставання

законодавства вiд розвитку життя, хиби при пiдготовцi нормативно-правових

актiв та iнше.

Найбiльш ефективним засобом усунення прогалин у правi є видання

компетентним органом недостатньої правової норми, необхiднiсть якої

обумовлена життям. У тих випадках, коли правотворчий орган не змiг усунути

прогалину, використовується правило застосування права за аналогiєю. Пiд

аналогiєю розумiється певна схожiсть мiж рiзними явищами чи предметами.

Застосування права за аналогiєю не означає довiльного вирiшення конкретних

справ. Рiшення приймається у вiдповiдностi з принципами законностi та

справедливостi. В юриспруденцiї розрiзняються два основних види аналогiї:

аналогiя закону та аналогiя права.

Аналогiя закону уявляє собою рiшення конкретної юридичної справи на

пiдставi правової норми, розрахованої не на цей, а на подiбнi випадки. Якщо

компетентний орган вирiшує справу у вiдповiдностi з приписами норми, що

регулює найбiльш подiбнi (аналогiчнi) суспiльнi вiдносини, то у цьому

випадку має мiсце аналогiя закону. При цьому норма права, яка

застосовується цi вiдносини безпосередньо не регулює. Вона регулює iншi,

але близькi, спорiдненi вiдносини.

Аналогiя права - це прийняття рiшення по конкретнiй справi на

пiдставi загальних принципiв та сутi права. Аналогiя права застосовується

тодi, коли при наявностi прогалини неможливо добрати схожу, аналогiчну

норму права.

Застосування права по аналогiї у сучасних державах обмежене. Воно

цiлком неможливе при вирiшеннi кримiнальних справ. Кримiнальне

законодавство походить iз принципу, за яким, злочином не може вважатися

дiяння, яке не передбачене кримiнальним законом. У зв’язку з постiйним

удосконаленням та розвитком законодавства застосування права за аналогiєю

стає рiдкiсним винятком навiть для тих галузей права, де воно припустиме.

Однiєю iз стадiй застосування норм права є їх тлумачення.

Тлумачення норм права - це дiяльнiсть компетентних органiв держави,

громадських органiзацiй та окремих громадян по усвiдомленню та роз’ясненню

ними дiйсного змiсту норм. В процесi тлумачення встановлюються умови дiї

норми, юридичнi права та обов’язки учасникiв правовiдносин, а також заходи

юридичної вiдповiдальностi за порушення приписiв норми права.

Тлумачення покликане забезпечити повну та всебiчну реалiзацiю норм

права у дiяльностi виконавчих органiв, органiв суду та прокуратури при

здiйсненнi громадянами та органiзацiями своїх юридичних прав та обов’язкiв.

Тим самим тлумачення вiдповiдає одноманiтному розумiнню та застосуванню

правових норм на всiй територiї їх дiї, забезпечує законнiсть та сталий

правопорядок в рiзних сферах суспiльного життя.

Тлумачення норм права має два напрямки: усвiдомлення (“для себе”) та

роз’яснення (“для iнших”). Усвiдомлення змiсту норми права є необхiдною

передумовою для вiрного розумiння та реалiзацiї її вимог. Роз’яснення

правової норми здiйснюється тодi, коли у процесi усвiдомлення виявляються

неясностi у її змiстi. У такому випадку потрiбнi додатковi роз’яснення

дiйсного змiсту правової норми. Усвiдомлюються усi норми права, а

роз’яснюються лише тi, з приводу яких потрiбнi додатковi зауваження

внаслiдок неточностi словесного виразу або невiрного застосування норм

права практично. Таким чином, з усвiдомлення норми права не завжди випливає

роз’яснення її змiсту.

Тлумачення становить собою iнтелектуальну дiяльнiсть, в процесi якої

з наукових позицiй пiзнаються глибиннi властивостi права, об’єктивно та

вiрогiдно викладається суть приписiв, що мiстяться у правових нормах.

Ефективнiсть тлумачення залежить вiд рiвня правосвiдомостi тлумача.

Що вищий рiвень правосвiдомостi тих, хто усвiдомлює чи роз’яснює змiст

правових норм, тим менше правопорушень, тим повнiше задовольняються права

та свободи особи.

Особлива роль при тлумаченнi належить спецiальнiй юридичнiй

пiдготовцi, глибокому оволодiнню найновiшими досягненнями юридичної науки,

високiй юридичнiй культурi. Вiд рiвня професiйної пiдготовки юристiв в

багато чому залежить якiсть правороз’яснюючої роботи, розумiння населенням

дiйсного змiсту правових норм, точне здiйснення їх приписiв.

Головнi способи тлумачення-усвiдомлення змiсту правових норм.

1) Граматичне тлумачення виражається в усвiдомленнi змiсту правової норми

шляхом граматичного аналiзу її тексту. При такому тлумаченнi необхiдно

з’ясувати, в яких словах, реченнях сформульованi гiпотеза, диспозицiя та

санкцiя правової норми. Для цього встановлюється значення окремих слiв,

з’ясовується їх граматична форма (вiдмiнок, число, рiд, вид, особа),

визначається зв’язок мiж ними. Потiм з’ясовується граматична та змiстова

структура речень, якi мiстить норма. При граматичному тлумаченнi правової

норми необхiдно спецiально зупинитися на з’ясуваннi значення окремих

термiнiв. У законодавствi часто використовуються термiни, якi мають

загальноприйняте значення. Однак деяким з них надається особливий змiст

(наприклад, “посадова особа”, “вина”, “потерпiлий”, “докази” i т.i.).

Роз’яснення таких термiнiв нерiдко дається в самих законах та iнших

нормативно-правових актах. Застосовуючи норми права, якi мiстять термiни,

що вживаються в рiзних значеннях, важливо встановити їх дiйсний змiст,

безпосередньо закладений самим правотворчим органом. У противному разi це

може привести до неправильного вирiшення юридичної справи.

У нормативно-правових актах широко використовуються спецiальнi

термiни iз рiзних галузей технiки, науки, мистецтва. Для правильного їх

усвiдомлення необхiдно використовувати вiдповiднi довiдники, словники та

допомогу спецiалiстiв.

2) Логiчне тлумачення - це усвiдомлення змiсту норми права шляхом

безпосереднього використання законiв формальної логiки. При логiчному

тлумаченнi дослiджуються не окремi слова, а внутрiшнi зв’язки мiж частинами

нормативного акта, логiчна структура правових приписiв. Необхiднiсть

логiчного тлумачення випливає, насамперед, з особливостей оформлення норм

права. Так, граматична форма речення, у якому мiститься норма права, часом

неточно виражає кiлькiсну сторону норми. У нормi звичайно говориться про

одну особу: “пiдозрюваний має право”, “слiдчий зобов’язаний” тощо. Проте

норма права стосується не одного якогось пiдозрюваного або слiдчого, а

всiх, хто пiдпадає пiд вiдповiдне процесуальне положення. Тому для надання

наведеним формулам їх дiйсного значення, логiчно умовно додавати слова

“кожний”, “будь-який”, внаслiдок чого i буде виявлено дiйсну волю

законодавця.

3) Систематичне тлумачення полягає в усвiдомленнi змiсту норми права

шляхом порiвняння її з iншими нормами i встановлення її зв’язку з ними.

Будь-яка правова норма уявляє собою складову частину системи права та дiє у

тiсному зв’язку з iншими нормами. Тому, щоб усвiдомити дiйсний змiст певної

норми права, необхiдно визначити її логiчний зв’язок з iншими нормами. Перш

за все встановлюються зв’язки з нормами, подiбними за змiстом з нормою,

яка тлумачиться, та якi її деталiзують. Приймається до уваги i те, у якому

нормативно-правовому актi вона сформульована (законi, указi, постановi i

т.i.), яке мiсце у цьому актi вона займає. Якщо ця норма знаходиться у

пiдзаконному актi, необхiдно впевнитися, що вона вiдповiдає закону або

iншим актам, що мають бiльшу юридичну силу. Можливе i порiвняння норм

рiзних галузей права.

Систематичне тлумачення має особливо важливе значення для органiв,

якi застосовують норми права. Воно є необхiдною умовою правильної

квалiфiкацiї юридичних справ. У цiлому систематичне тлумачення обумовлене

взаємозв’язком та взаємозалежнiстю суспiльних вiдносин, якi регулюються

нормами права.

3) Iсторично-полiтичне тлумачення норм права уявляє собою усвiдомлення їх

мети та завдань на пiдставi аналiзу того iсторичного становища, у якому

вони були прийнятi.

При iсторично-полiтичному усвiдомленнi потрiбно глибоко вивчити

соцiальне значення та мету правової норми, а також конкретнi умови її

прийняття. Такий пiдхiд дозволяє розкрити соцiально-полiтичний змiст норми,

її суть та моральний змiст.

Iсторично-полiтичне тлумачення сприяє точнiй та правильнiй реалiзацiї

правових норм, попереджує порушення законностi при їх застосуваннi.

При усвiдомленнi правових норм потрiбно використовувати усi вказанi

засоби. Лише їх спiльне застосування сприяє точному i правильному розумiнню

змiсту норми права, яка тлумачиться.

Усвiдомлення повинно приводити до такого розумiння змiсту норм права,

яке б забезпечувало їх повну та точну реалiзацiю. Наслiдком тлумачення

повиннi бути повна яснiсть та визначенiсть сутi правової норми. Яснiсть

сутi - це глибоке розумiння змiсту норми, вiдсутнiсть будь-яких сумнiвiв у

точностi наведених внаслiдок тлумачення висновкiв. Визначенiсть сутi - це

конкретнiсть змiсту правової норми, яка не припускає двох чи бiльше рiшень

на пiдставi зроблених висновкiв.

Наслiдки тлумачення подiляються на види в залежностi вiд вiдношення

мiж текстуальним вiдображенням норми (“буквою закону”) та її дiйсним

змiстом (“духом закону”). За цiєю ознакою тлумачення норм права може бути

буквальним, обмежувальним та поширювальним.

В переважнiй бiльшостi випадкiв дiйсний змiст правової норми

усвiдомлюється буквально - у цiлковитiй вiдповiдностi до тексту норми. Таке

тлумачення називається буквальним. При буквальному тлумаченнi змiст норми

права цiлком вiдповiдає її текстуальному вiдображенню.

Однак в окремих виняткових випадках можливе виникнення деякої

невiдповiдностi мiж дiйсним змiстом норми та її текстуальним вiдображенням.

Якщо внаслiдок усвiдомлення виявляється, що дiйсний змiст норми права

вужчий за її текстуальне вiдображення - тлумачення буде обмежувальним. При

обмежувальному тлумаченнi текст норми приводиться у повну вiдповiднiсть з

її змiстом.

Якщо внаслiдок усвiдомлення виявляється, що дiйсний змiст норми права

ширший за її текстуальне вiдображення, то тлумачення буде поширювальним.

Таким чином, обмежувальне та поширювальне тлумачення приводить у

цiлковиту вiдповiднiсть дiйсний змiст правової норми та її не зовсiм точну

форму викладення у текстi статтi нормативно-правового акта.

Усвiдомлення норм права не завжди приводить до повної ясностi та

визначеностi їх змiсту. У таких випадках виникає потреба спецiального

роз’яснення їх змiсту. Тлумачення-роз’яснення забезпечує повну та точну

реалiзацiю правових норм, запобiгає вiд помилок в практичному застосуваннi.

Роз’яснення норм права - це вказiвки або рекомендацiї, направленi на

розкриття дiйсного змiсту норм. В залежностi вiд суб’єктiв, якi роз’яснюють

правовi норми, тлумачення-роз’яснення подiляється на офiцiйне та

неофiцiйне.

Офiцiйне тлумачення - це таке роз’яснення норм права, яке дається

компетентними органами. Воно є обов’язковим для усiх, хто застосовує цю

норму. Офiцiйне тлумачення знаходить вираження у спецiальних актах

(документах), якi видає компетентний орган (постанови, iнструкцiї, накази,

листи та iнше).

Офiцiйне тлумачення за обсягом подiляється на нормативне та казуальне

(iндивiдуальне).

Нормативне тлумачення - це офiцiйне роз’яснення, що є обов’язковим

для усiх осiб та органiв, якi застосовують певну норму чи норми права. Таке

роз’яснення поширюється на усi випадки, передбаченi тлумаченою правовою

нормою. Цим забезпечується одноманiтнiсть та правильне запровадження в

життя її вимог. Офiцiйне тлумачення може давати i сам орган, що видав

роз’яснювану норму права. Таке роз’яснення називається автентичним. Також

Страницы: 1, 2, 3, 4