Правові відносини

Правові відносини

Національна академія внутрішніх справ України

Інститут заочного та дистанційного навчання

КУРСОВА РОБОТА

з теорії держави та права

Тема: „Правові відносини”

Виконав: студент Гордієв О.П.

група 3 №03-055К

Науковий керівник: Осауленко О.І.

Київ – 2004

ЗМІСТ

|Вступ |2 |

|.....................................................................| |

|............................. | |

|Розділ 1. Правові відносини |4 |

|........................................................... | |

|1.1 Поняття, види та зміст правовідносин |4 |

|...................................... | |

|1.2 Ознаки правових відносин |7 |

|......................................................... | |

|Розділ 2. Складові елементи правових відносин .......................|10 |

|2.1 Суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів, види | |

|суб’єктів |10 |

|................................................................... | |

|2.2 Об’єкти правових відносин, види об’єктів |15 |

|............................... | |

|Розділ 3. Юридичні факти |17 |

|............................................................. | |

|3.1 Поняття юридичних фактів |17 |

|........................................................ | |

|3.2 Класифікація юридичних фактів |20 |

|............................................... | |

|Висновок |30 |

|.....................................................................| |

|...................... | |

|Список літератури |34 |

|.....................................................................| |

|..... | |

Вступ

Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у

численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні

відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні

спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні – це лише надбудова

над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і

свідомості, досить різноманітні. Це сімейні (відносини чоловіка і дружини,

батьків і дітей), трудові (відносини робітника з адміністрацією свого

підприємства), майнові (наприклад, відносини, що виникають між продавцем і

покупцем) тощо. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі,

хоча вона залежить від різних життєвих обставин, насамперед від умов

матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.

Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин, що виникають і

функціонують у суспільстві між індивідуумами і їхніми об’єднаннями можна

розділити на суспільні або соціальні. Вони у свою чергу виникають з безлічі

різних відносин: економічних, юридичних, моральних, духовних, культурних і

багатьох інших. Саме людське суспільство – це сукупність відносин, продукт

взаємодій людей. Юридичні або правові відносини органічно зв’язані з

правом.

Право – особливий державний регулятор суспільних відносин. Регулюючи

ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті

чого ці відносини стають правовими.

У порівнянні з іншими соціальними регуляторами право найбільш

ефективний, владно примусовий і разом з тим цивілізований регулятор. Будь-

які відносини здобувають характер правовідносин лише в тому випадку, якщо

вони виникають на основі і відповідно до норм права, не суперечать волі

держави.

Отже, правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як

суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише

регулятор і стабілізатор суспільних відносин. “Право саме по собі нічого

не створює, а тільки санкціонує суспільні відносини. ... Законодавство

усього лише протоколює, виражає економічні потреби”. Тим самим спочатку

виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і

такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості

існувати не можуть. Наприклад, конституційні, адміністративні,

процесуальні, карні й інші. Саме подібні правовідносини за формою і

змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип

суспільних відносин. Лише в цьому змісті можна сказати, що право створює,

діє суспільні відносини, породжуючи нові зв’язки.

Розділ 1. Правові відносини.

1.1. Поняття, види та зміст правовідносин

Правовідносини – наслідок дії права як соціального і державного

інституту. Правовідносини – це суспільні відносини, урегульоване нормами

права, учасники якого мають відповідні суб’єктивні права і юридичні

обов’язки.

У додержавному родовому суспільстві правовідносин не було, тому що там

не було права. Це означає, що правовідносини не мислимі поза правом або без

права. Є лише відносини, що об’єктивно вимагають або не вимагають

потребуючого правового опосередкування. Якщо норма права – статистичний

стан правового врегулювання, то правовідносини – динамічний. Категорія

“правовідносини” є однією з центральних у загальній теорії права і дозволяє

усвідомити, яким образом право впливає на поводження людей.

Під виникненням правовідносин розуміють умови, що породжують правові

відносини.

Виділяються два види передумов виникнення правовідносин:

- Матеріальні (загальні)

- Юридичні (спеціальні)

До матеріального відносяться життєві інтереси і потреби людей, під

впливом яких вони вступають у відповідні правовідносини. У широкому

розумінні під матеріальними передумовами вважається система соціально-

економічних, культурних і інших обставин, що обумовлюють об’єктивну

необхідність правового регулювання тих або інших суспільних відносин. До

матеріальних передумов можна віднести також наявність об’єкта правовідносин

(того, із приводу чого особи вступають у дані юридичні зв’язки), не менш

двох суб’єктів і відповідне поводження учасників правовідносин. “Інтерес –

от що скріплює членів цивільного суспільства ... Ніхто не може зробити що-

небудь, не роблячи цього разом з тим, заради яких-небудь своїх потреб”.

Потреби можуть бути матеріальними, духовними або фізіологічними.

Прагнення до задоволення названих потреб і викликає до життя відповідні

правовідносини, у цьому їхня першопричина. У більш широкому змісті під

матеріальними передумовами розуміється сукупність економічних, соціальних,

культурних і інших факторів, що обслуговують об’єктивну необхідність

правового регулювання тих або інших суспільних відносин.

Однак одних загальних передумов не досить, щоб у конкретних випадках

практично виникли і діяли реальні правові відносини, для цього потрібні ще

формально-юридичні.

До юридичних передумов відносяться:

- норма права;

- правосуб’єктність;

- юридичний факт (як реальна життєва обставина).

Без названих передумов правовідносини неможливі.

Правовідносини – це суспільні відносини, що представляють собою

двосторонній конкретний зв’язок між соціальними суб’єктами, що виникає на

основі норм права. У правовідносинах виникає зв’язок між особами за

допомогою суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, причому цей зв’язок

носить вольовий характер.

Інакше кажучи, правовідносини, перш ніж скластися, проходять через

свідомість і волю людей. Лише в окремих випадках суб’єкт може не знати, що

став учасником правового відношення, наприклад, виявившись спадкоємцем за

законом після смерті родича, що проживає в іншому місті.

Правовідносини, як і право, на базі якого вони виникають, охороняються

державою. Інші відносини такого захисту не мають. Охорона законності і

правопорядку означає й охорону правовідносин, тому що останні у своїй

сукупності й утворять правовий порядок як результат законності. Також

правові відносини відрізняються индивідуалізованістю суб’єктів, строгою

визначеністю і взаємністю, персоніфікацією прав і обов’язків. Це завжди

конкретне відношення “когось” з “кимсь”. Сторони (фізичні і юридичні

особи), як правило, відомі і можуть бути названі по саме, їхні дії

скоординовані. Це не спостерігається в інших суспільних відносинах,

наприклад, моральних, політичних, естетичних, що не настільки формалізовані

і керовані.

Найбільший внесок у розвитку в правовідносинах внесла цивілістична

наука. На її висновках і положеннях значною мірою ґрунтується і загальна

теорія держави і права. Однак, вторгати з цими готовими мірками в інші

соціальні сфери й аналізуючи механізм правового опосередкування суспільних

відносин більш загального і більш високого рівня, у неї виникають

утруднення.

Юридичний інструментарій, відпрацьований за тисячоріччя, успішно

застосовуваний у своїй області, не завжди без усяких застережень може бути

використаний в іншій області. Звідси потреба доповнити цей механізм,

зробити більш гнучким, уніфікованим, для того щоб з його допомогою можна

було упорядкувати, регулювати й інші відносини.

Відносини типу держава – держава, держава – громадянин, федерація –

суб’єкт федерації, президент – парламент, депутат – виборець, а також

відносини і форми взаємодії різних структур, інститутів і галузей влади,

тощо виступають як правові, оскільки регулюються правом. У них своя

специфіка і ці правовідносини можна розділити на окремі види по різних

підставах:

1. у залежності від предмета правового регулювання правовідносини

поділяються на конституційні, адміністративні, карні, цивільні і т.п.

2. у залежності від характеру на матеріальні і процесуальні

3. у залежності від функціональної ролі – на регулятивні й охоронні

4. у залежності від природи юридичного обов’язку – на пасивні, зв’язані зі

здійсненням заборон і активні, зв’язані зі здійсненням визначених

позитивних дій

5. у залежності від складу учасників – на прості, виникаючі між двома

суб’єктами і складні, виникаючі між декількома суб’єктами

6. у залежності від тривалості дії – на короткочасні і довгострокові

7. у залежності від визначеності сторін – на відносні, абсолютні і

загальні.

У відносних правовідносинах конкретно визначені всі учасники. В

абсолютних правовідносинах відомо лише управомочна сторона, а обов’язкові

особи – різні суб’єкти, покликані утримуватися від порушень інтересів

управомочного.

1.2. Ознаки правових відносин

Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого виду

суспільних відносин містяться в наступному:

1) Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових

норм, які неопосередковано породжують правові відносини і

реалізуються через них. Між цими явищами існує причинно-

наслідковий зв’язок. Нема норми - нема і правових відносин. Вони

представляють собою деяку єдність, цілісність. В них ще

встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин

порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які

знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що

дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною

частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних

відносин. Саме в правових відносинах викладається ціль правових

норм.

2) Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними

правами та обов’язками, які в правовій науці прийнято називати

суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідносини, в рамках якого

права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх

можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають

по відношенню один до іншого, як управомочені і правозобов’язані

особи.

3) Правовідносини - це завжди двосторонній зв’язок. Тому, що сама

норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона

завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує.

Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників

одночасно має право і несе обов’язок.

4) Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через

норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу

того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не

можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його

учасників, в крайньому випадку, одного з них. Необхідний вольовий

акт, який дає початок явищу.

5) Правовідносини, як правило, охороняються державою. Інші відносини

такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових

відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати,

але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно

рішалися, винні несли покарання, тому вона тримає в полі свого

зору, забезпечуючи увагу виникаючих по цьому поводу юридичних форм

і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку

визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як

наслідок законності.

6) Правові відносини являють особою різновидністю суспільних відносин.

Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які

виникають між людьми і організаційними формами взаємодії соціальних

груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного,

духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність

розвитку суспільства.

«....Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з

самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духу....

навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного

апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування

державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і

виконує юридичні обов’язки.

Крім того держава може перешкоджати виникненню різних негативних з

точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’язків або відносин.

Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з їх допомогою

зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності

особі за участь в цих відносинах.

Правові відносини як форма існування права займає важливе місце в

правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в

практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і

юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих

актів, вважати дійсним правом.

Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в

їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права.

Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі

реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів

являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові

відносини можуть розглядатися в якості критерія істини при оцінці

відповідальності юридичних законів об’єктивним закономірностям життя

суспільства і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і

втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю

практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних

груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних

цілей і задач. Таким чином ефективність права може бути виміряне тільки на

основі відношення змісту юридичних актів з їх реальним втіленням в

дійсність і в кінцевому рахунку з тими реальними успіхами суспільного

розвитку, які закладені законодавцем.

Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які

знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких

виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і

обов’язків.

Розділ 2. Складові елементи правових відносин.

2.1. Суб’єкти правових відносин,

юридичні властивості суб’єктів, види суб’єктів;

Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність

права і обов’язкову суб’єктів. Вона різнобічна і визначена, як характером

так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних

відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини

закріпити, то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не

відносини такого роду, то держава намагається зруйнувати негативний

зв’язок, припинити дані відносини. в цьому разі держава встановлює

заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або

обидві сторони даних відносин.

Під елементами правових відносин розуміють сукупність складників -

його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин

відносять:

- суб’єктів правових відносин;

- об’єктів правових відносин;

- змістовні правові відносини.

Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають

суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного

життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків.

Для того, щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди

повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських

організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її

органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються їм для

виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивідів, то

юридичною передумовою набуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у

нього правосуб’єктивності, дієздатність.

Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність

суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини

правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється зі смертю.

В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не

наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактів про

права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язком

кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість.

Головне в дієздатності - не право, а принципіальна можливість або

здатність їх мати.

Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику

буржуазними кодексами ХІХ ст. (французький громадянський кодекс 1804р.;

германський громадянський пакт, 1894р.). Відмінність правоздатності від

суб’єктивного права в тому, що вона:

- невід’ємна від особи - не можна людину лишити правоздатності;

- не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового

стану або інших життєвих обставин;

- невід’ємна - її не можливо віддати іншим;

- по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна;

- суб’єктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна.

Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з

самого початку наділяє всіх своїх громадян спільними особливостями -

юридичною можливістю бути носієм відповідних прав і обов’язків.

Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і

реєстрації тієї чи іншої організації і припиняється в час її ліквідації.

Дієздатність - це закріплення в законодавстві і забезпечити державну

можливість суб’єктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність

настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного

віку.

Дієздатністю не володіють малолітні діти до 14 років і душевнохворі

особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них

виступають їх законні представники - батьки, опікуни і т.п.

Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного

віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У

деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю

включається ще деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну

відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у

правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом.

Суб’єктами права можуть бути:

1. Фізичні особи:

а) громадяни даної держави;

б) іноземні громадяни;

в) біпатриди;

г) апатриди.

2. Організації та об’єднання:

а) громадські організації;

б) підприємства;

в) державні установи;

г) установи та їх посадові особи.

3. Соціальні спілки:

а) держава в цілому;

б) народна нація;

в) адміністративно-територіальні одиниці;

Страницы: 1, 2