Ллитературная Одесса 20-30-х гг. XX века

варіаціях: життя прекрасне та “виправдано” “само по собі” тим, що воно –

життя. Найбільшого вираження цей мотив дістав у повісті “Батько”, за

власним визнанням автора – найулюбленішої та пережитої ним речі (1922-

1925)[33]. Хворий, виснажений та кволий старий батько беззавітно та віддано

любить свого сина, зворушливо доглядае за ним. Коли той у біді, продає свої

останні пожитки, щоб охайно приносити передачу арештованому. Та син

молодий, здоровий та егоїстичний, хоче втіхи, і коли його зрештою

звільняють з в’язниці, він зовсім забуває про батька. Хто ж, за Катаєвим,

має рацію: батько чи син? На думку письменника – обидва. Батько вмирає

самотнім та у бідності, але сина він цілком виправдовує.[34]

Катаєв не залишається осторонь тих подій, які відбуваються навколо

нього. Не обминуло його перо й таке явище, як індустріалізація. У своєму

романі “Час, уперед!” він пише про возведення металургійного гіганта. Герої

його книги прокидаються раніше, ніж потрібно. Вони не можуть, як говорить

письменник, “довірити такому, по суті, простому механізму, як годинник,

таку дорогоцінну річ, як час”[35]. Праця для них – битва, новобудівництво –

фронт, бетонники втупають у зміну, як у бій. А з роботи повертаються у

барак, як з фронту в тил. Герої роману Катаєва зображені у стрімкому

розбігу думок та почуттів. У книзі природа, машини, будівлі включені у

суспільний бурхливий потоп, підкорені розмахом небачених в історії темпів.

Особливо яскраво динаміку часу підкреслює образ стрімкого вітру.

Крім романів та повістей Катаєв також писав сатиричні фейлетони. А

сатирик він талановитий. У 1920-ті рр. сатиричний напрям його творчості є

домінуючим. Приблизно за п’ять років Катаєв створює цілу галерею образів

пристосованців: від наївних (“Витримав”), до агресивних (“Емильян

Чорноземний”). За цей час написано цілий ряд гумористичних мініатюр (“Козел

на городі”, “Бородате малятко” та інші), але провідне місце займають

оповідання, спрямовані проти обивательщини, войовничого, метушливого

міщанства (“Наші за кордоном”, “Ігнатій Пуделякін”, “Два гусари”).[36]

Немало створено Катаєвим фейлетонів, які прийнято вважати

злободенними, недовговічними. Та письменник зумів обрати теми актуальні і

нині. Такими, наприклад, є зарапортовані бюрократи у “Тяжкій цифроманії”,

які дуже схожі на сьогоднішніх любителів дутої статистики, чи очумілий від

нескінченного потоку хворих горе-лікар (“Вагітний чоловік”). Цілком

сучасний тяжкий образ “довгого ящика” (фейлетон “Довгий ящик").

Катаєв помер 12 квітня 1986 р. у Москві.[37] За своє довге та цікаве

життя письменник встиг створити немало чудових творів. Та всеж найбільш

плідними для нього були 1920-30-ті рр. Саме в цей період він пише як і

великі серйозні твори так і яскраві сатиричні фейлетони. Невтомна уява

Катаєва, цого чуттєвість та новизна зробили його одним з найбільш видатних

радянських авторів, чия популярність незгасла й донині.

5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО

Костянтин Георгійович Паустовський народився в Москві 1893 р. Навчався

в Київському, а потім у Московському університетах. Працював на

металургійних заводах у Юзівці (тепер Донецьк), Єкатеринославі

(Дніпропетровськ), Таганрозі, кондуктором трамваю у Москві; під час Першої

світової війни був санітаром, матросом, репортером та редактором газет.

Брав участь у громадянській війні[38].

У радянську літературу Паустовський перш за все увійшов як талановитий

майстер ліричної прози, але він також відомий як самобутній публіцист,

критик та драматург.

Одеський період життя Паустовського в основному пов’язаний з

журналістикою. В одеській газеті “Сучасне слово” в 1919 р. публікується

його дорожній нарис “Київ – Одеса”, окремі частини якого увійшли до глави

“Весільний подарунок” повісті “Початок невідомого століття”.[39]

У середині 1921 р. Паустовський приходить працювати в газету “Моряк”.

За його словами, “это была необыкновенная газета. В ней было шестьдесят

сотрудников, не получавших за свою работу ни копейки. Расплата велась

черным кубанским табаком, ячневой кашей и соленой камсой”.[40]

Вперше до читачів “Моряка” Паустовський прийшов як поет:

Вы помните, – у серого “Камилла”

Ныряли чайки, словно хлопья снега,

Как чешуя, вода в порту рябила,

И по ночам слепительная Вега

Сверкала вся, как древняя корона,

Как божий знак покинутых морей…[41]

В Одесі він став романтиком та назавжди закохався у неповторні морські

заходи сонця, плавання під вітрилом та невгамовний шум хвиль.

Крім “Моряка” у 1920-30-х рр. Паустовський друкувався газеті “Маяк”

(Батумі), “Гудок Закавказзя” (Тифліс), “30 днів” (Москва), “Красная новь”

(Москва) та в багатьох інших.[42] Багатолітня журналістська практика стала

для починаючого письменника гарною школою життя. Він друкував замітки,

нариси та кореспонденції на різноманітні теми.

Творча думка письменника постійно шукала той особливий сплав

оповідання, в якому б органічно поєдналось романтично припідняте, але

строге, вивірене філософськими категоріями наукове пізнання дійсності.

Висока емоційність, любов до знання, романтичне сприйняття оточуючого світу

допомогали Паустовському в художій формі показати сенс наукових пошуків

героїв своїх творів. Образний та, умовно кажучи, “понятійний” характер його

таланту дозволяв йому в захоплюючій формі розкрити перед читачем наукову

теорію про причини змін підсоння та зледеніння (повість “Теорія капітана

Гернета”), розповідати про видобуток глауберової солі (“Кара-Бугаз”), про

освоювання радянських субтропіків (“Колхида”), про морську метеорологію,

біологію, геологію Чорного моря (“Чорне море”).[43]

Життя та творчість Паустовського невідривно пов’язані з рідною землею.

Його книги вчать любити, відстоювати та примножувати красу батьківського

краю. Баченню цієї краси він навчався у поетів, письмеників, художників,

композиторів, у майстрів та бувалих людей – у всіх, з ким зводило його

цікаве та нелегке життя.

Паустовський помер 14 липня у Москві.[44] Та незважаючи на це, його

творчісь продовжує жити у серцях числених читачів. У кожного з них є “свій

Паустовський”. Для одних він – майстер ліричної прози. Для других –

мандрівник, закоханий у природу, історію та географію рідного краю. Для

третіх – палкий поборник краси життя.

У ліричній прозі, проникливій публіцистиці, справедливій критиці та

самобутній драматургії письменник своїм талантом продовжує зміцнювати в

душах та свідомості людей чесність, милосердя, любов до природи. А це саме

ті риси, яких нині так не вистачає багатьом людям. Паустовський вмер, але

навіть після смерті він продовжує свої намагання зробити світ кращим.

7. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА

Ілля Ільф (справжнє прізвище – Файнзільберг Ілля Арнольдович)

народився 1897 р. в Одесі у сім’ї банківсьного службовця. У 1913 р. він

закінчив технічну школу. З того часу послідовно працював у креслярскому

бюро, на телефонній станції, на авіаційному заводі та на фабриці ручних

гранат. Після цього був статистиком, редактором гумористичного журналу

“Синдетикон”, у якому писав вірші під жіночим псевдонімом, бухгалтером та

членом Президії Одеського спілки поетів. Після підведення балансу

з’ясувалося, що перевага опинилася на стороні літературної, а не

бухгалтерскої, діяльності, й у 1923 р. Ільф переїхав до Москви, де і

знайшов свою остаточну професію – став літератором, працював у газетах та

гумористичних журналах.[45]

Євген Петров (справжнє прізвище – Катаєв Євген Петрович), брат

Валентина Катаєва, народився 1903 р. в Одесі у сім’ї викладача. У 1920 р.

він закінчив класичну гімназію. У тому ж році став кореспондентом

українського телеграфного агентства. Після цього протягом двох років служив

інспектором карного розшуку. Першим його літературним твором був протокол

огляду трупу невідомого чоловіка. У 1923 р. Євген Петров переїхав до

Москви, де продовжував освіту та зайнявся журналістикою. Працював у газетах

та гумористичних журналах. Випустив кілька книжок гумористичних

оповідань.[46]

Автори зустрілись у Москві. Прямим наслідком цього став роман

“Дванадцять стільців”, написаний 1927 року, що ознаменував собою новий етап

розвитку радянської сатири.[47]

Ідея твору належить Валентину Катаєву, разом з яким молоді письменники

працювали у газеті “Гудок”. Писати разом запропонував Петрову Ільф. Коли з

часом хтось цікавився тим, як їм вдається працювати вдвох, вони вказували

на приклад двох співаків, які співають дуетом і при цьому кожен почувається

чудово. Зі спогадів Євгена Петрова: “Сейчас я совершенно не могу вспомнить,

кто произнес какую фразу, кто и как исправил ее. Собственно, не было ни

одной фразы, которая так или иначе не обсуждалась и не изменялась, не было

ни одной мысли или идеи, которая тотчас же не подхватывалась…”[48]

Робота над романом не була простою: “Нам было очень трудно писать. Мы

работали в газете и юмористических журналах очень добросовестно. Мы знали с

детства, что такое труд. Но никогда не представляли себе, как трудно писать

роман. Если бы я не боялся показаться банальным, я сказал бы, что мы писали

кровью. Мы уходили из Дворца Труда в два или три часа ночи, ошеломленные,

почти задохшиеся от папиросного дыма. Мы возвращались домой по мокрым и

пустым московским переулкам, освещенным зеленоватыми газовыми фонарями, не

в состоянии произнести ни слова… Иногда нас охватывало отчаяние…”[49]

Та усі труднощі вдалося подолати і роман було завершено. Книга вийшла

дуже вдалою й одразу знайшла свого читача. Вона кілька разів перевидавалась

та була перекладена європейськими мовами.

Зав’язкою “Дванадцяти стільців” служить епізод пошуку діамантів,

захованих тещею одного з героїв роману, колишнього предводителя дворянства,

теперішнього діловода загсу, Вороб’янінова. Діаманти мали знаходитися в

обшивці одного з дванадцяти стільців чудового гамбсівського гарнітуру, який

було реквізовано. Вороб’янінов вирушає на пошуки скарбу. Він та

примазавшийся до нього “великий комбінатор” Остап Бендер подорожують з

міста до міста, здобуваючи шляхом незліченних хитрощів один стілець за

іншим. Але, діставшись до останнього стільця та зарізавши свого

компаньйона, Вороб’янінов з жахом дізнається, що таємниця мадам Пєтухової

розкрита та на її гроші збудовано чудовий клуб.

Як видно з цього викладу, сюжет “Дванадцяти стільців” – типово

авантюрний: мотив невтомних пошуків, що завершуються невдачою на останньому

етапі, був уже використаний Конан Дойлем (“Шість Наполеонів”), Л. Лунцем та

деякими іншими письменниками.[50] Однак авантюрний кістяк “Дванадцяти

стільців” сповнений сатиричним змістом. Перед читачем проходять

різноманітні побутові замальовки – повітового міста, багатого на поховальні

бюро та перукарні; студентського гуртожитку з кімнатами, схожими на пенали;

редакцій професійних журналів з халтурщиками; богодільні, що обкрадаються

“сором’язливим” завгоспом та інші.

Особливої уваги заслуговує образ Остапа Бендера. Він сміливий,

рішучий та нахабний. Його ідеї народжуються в ньому миттєво і в ту саму

мить він починає їх здійснювати. Бендер бреше з неймовірною легкістю у

чудовій, талановитій акторській манері. Він володіє надвичайною

привабливістю, легко сходиться з людьми та незамінний у компанії. Згадує

Євген Петров: “Остап Бендер был задуман как второстепенная фигура, почти

что эпизодическое лицо. Для него у нас была заготовлена фраза, которую мы

слышали от одного нашего знакомого бильярдиста: “Ключ от квартиры, где

деньги лежат”. Но Бендер стал постепенно выпирать из приготовленных для

него рамок. Скоро мы уже не могли с ним сладить. К концу романа мы

обращались с ним, как с живым человеком, и часто сердились на него за

нахальство, с которым он пролезал в почти каждую главу…”[51]

У 1933 р. виходить продовження роману, яке дістало назву “Золоте

теля”.[52] В його основу покладено сюжетно-композиційну схему “Дванадцяти

стільців” (пошуки мільйонів), а головним персонажем є Остап Бендер. Але він

вже не такий, яким був у першому романі. Бендер поступово змінюється, стає

старшим. З дрібного шахрая Остап спочатку стає шахраєм крупним, а зрештою

філософом та мудрецем шахрайства, “великим комбінатором”, поетом та

романтиком комбінацій. У ньому навіть з’являються риси безкорисливості, що

цінує шахрайство заради мистецтва.

Образ Остапа Бендера – один з найбільш популярних та вдалих у

радянській літературі не тільки 1920-30-х рр. Літературних предків Бендера

шукали то у Жиль Блазі Лесажа (в тих випадках, коли значення “Дванадцяти

стільців” піднімалося дуже високо), то в образі Бені Крика – “короля

Молдаванки” або Васьки Свиста Бабеля (коли значення роману розумілося більш

реалістично).[53]

Співпраця Ільфа та Петрова була дуже результативною: крім “Дванадцяти

стільців” та “Золотого теля” за десять років було написано понад сто

оповідань, нарисів, фейлетонів, повість та чотири сценарії. Твори Ільфа та

Петрова користувалися величезною популярністю серед читачів та критиків.

Вже на початку 1930-х рр. співробітництвом з ними дорожив редактор будь-

якого періодичного видання. Слава, яка прийшла всього лише за чотири роки

співпраці, пояснюється талановитістю письменників, їх високою

працездатністю і, безумовно, відмінною школою, яку вони пройшли. У цьому

плані їм щастило: у “Гудку” їх колегами були В. Катаєв, К. Паустовський, Ю.

Олеша; в журналі “Чудак”, де вона працювали в 1928-1930 рр. і опублікували

більшу частину своїх фейлетонів та нарисів, їх оточувала не менш блискуча

плеяда – В. Маяковський та Ю. Олеша, Дем’ян Бєдний та Л. Никулін, М.

Кольцов (головний редактор “Чудака”) та М. Свєтлов, В. Катаєв та М.

Зощенко, Є. Зозуля та А. Зорич, Б. Єфімов та інші.[54]

Мішенню сатириків були керівник-бюрократ та письменник-халтурщик,

буркотун-обиватель та кляузник, пихатий партієць та інтриган чиновник,

міщанин та різного виду пристосованці. Живучість осміяних Ільфом та

Петровим явищ, а також висока літературна майстерність авторів сприяє

популярності цих творів серед наших сучасників.

ЕКСКУРСІЙНИЙ МАРШРУТ “ЛІТЕРАТУРНА

ОДЕСА 20-30-х рр. ХХ ст.” (ПРОЕКТ)

Одеса – дуже привабливе місто для туристів. Тут є все необхідне для

відпочинку: море, сонце та пансіонати. Але більшість туристів не бажали б

обмежувати свій відпочинок сонячними ваннами та різними лікувальними

процедурами. Тому багато людей, що захоплюються творами одеських

письменників 1920-30-х рр., із задоволенням відвідали б місця, що пов’язані

з літературою цього часу.

Автор пропонує наступний маршрут екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х

рр. ХХ ст.”.

Початок маршруту – біля морського вокзалу. Він пролягає з порту через

Потьомкінські сходи на Приморський бульвар, з якого продовжується по

Сабонівському мосту і веде до вул. Софієвської, де у буд. № 13 мешкав Ілля

Ільф[55].

З Софієвської вул. маршрут продовжується уздовж міського саду по вул.

Преображенській і веде на знамениту одеську Дерибасівську, про яку

обов’язково в своїх творах згадує кожен одеський письменник. На цій вулиці

знаходиться невеличкий майдан, що носить ім’я Ільфа та Петрова. На ньому

знаходиться пам’ятник знаменитому дванадцятому (або, як деякі вважають,

тринадцятому) стільцю із не менш заменитого роману “Дванадцять стільців”.

З Дерибасівської автор пропонує продовжити екскурсію по вул.

Ланжеронівській, де у буд. № 13 розташовується Одеський державний

літературний музей. Це єдиний у своєму роді музей з унікальною експозицією,

що розповідає про багату літературну історію Одеси.[56]

Від музею маршрут продовжується по вул. Пушкінській, де у

буд. № 11 знаходилась редакція газети “Моряк”, в якій у 1920-21 рр.

працював Костянтин Паустовський та деякі інші літератори того часу.[57]

Від Пушкінської маршрут пролягає через вул. Буніна і виходить на

Рішельєвську, де у буд. № 17 мешкав Ісак Бабель.[58]

Далі маршрут проходить по Єврейській вул., яка веде до вул.

Карантинної. На ній у буд. № 3 мешкав Юрій Олеша, на його честь частина

вулиці була названа його ім’ям.[59]

Екскурсія продовжується через провулок Нахимова на вул. Маразлиєвську,

яка згадується у творах В. Катаєва, Ю. Олеші та К. Паустовського. Вона

простягається вздовж парка ім. Т. Г. Шевченка і виходить на Успенську вул.,

яка веде до Лидерсовського бульвару, з якого через Обсерваторний провулок

можна потрапити на Черноморську вул., буд. № 18, у якому знаходиться музей

Костянтина Паустовського.[60]

Від цього музею через вул. Віри Інбер маршрут виходить на вул.

Базарну, де у буд. № 4 мешкали В. Катаєв та Є. Петров.[61]

Звідти маршрут веде до вул. Мала Арнаутська, на якій, якщо вірити О.

Бендеру, роблять весь контрабандний товар.[62]

На цій вулиці, що знахобиться недалеко від залізничного вокзалу

екскурсію можна закінчити. Або продовжити її через вул.

Старопортофранківська, яку одесити називають “намистом старої Одеси”. Через

цю вулицю можна потрапити до Молдаванки, яка є чи не найзнаменитішим

районом Одеси, відомомим широкому загалу перш за все з творчості Бабеля. За

часів письменника Молдаванка славилась проквітаючим на ній бандитизмом. Тож

не дивно, що саме тут він поселив свого найпопулярнішого персонажа Беню

Крика. Доречі, серед одеситів Молдаванка й нині має недобру славу, тому для

безпеки екскурсантів рекомендується покинути цю місцевість досвіту.

Запропоновану автором екскурсію можна також провести в зворотньому

напрямку (від залізничного вокзалу на Малу Арнаутську і т. д.).

В основу розповіді під час екскурсії можуть бути покладені матеріали

данної курсової роботи.

ВИСНОВКИ

Отже, на початку ХХ ст. в Одесі з’являється ціла плеяда талановитих

письменників, творчість яких набула найбільшого розквіту в 1920-30-х рр. Це

такі літератори, як: І. Бабель, Ю. Олеша, К. Паустовський, В. Катаєв, І.

Ільф та Є. Петров.

Одеська література має свої характерні особливості. Всіх одеських

письменників єднає, насамперед, почуття гумору, що ніколи їх не полишало.

Існує, навіть, таке поняття, як “одеський гумор”. Також у своїх творах

одесити часто використовували специфічну одеську мову.

Великого впливу на життя та творчість письменників справляло тогочасне

соціально-політичне становище. З розвитком СРСР влада починає розуміти, що

їй необхідно мати підтримку з боку літераторів. Письменникам вказують як і

що вони мають писати. Всі, хто не падкорився владі, у найкращому випадку

були позбавлені волі (Ю. Олеша), найгіршому – життя (І. Бабель).

З життям та творчістю письменників пов’язано багато історичних місць

та пам’яток. Враховуючи той факт, що популярність одеських літераторів

незгасає й донині, можна стверджувати, що ці пам’ятні місця мають значний

туристий потенціал. Він має насамперед реалізуватись у створенні нових

туристичних маршрутів, а також у модернізації вже існуючих. Проект одного з

маршрутів був розроблений автором і наведений у даній роботі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги.-М.: Ласми, 1992. –208

c.

2. Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса: Путеводитель. – Одесса:

Маяк, 1978. – 192 с.

3. Есть город у моря: Краеведческий сборник/ Сост. Ю. А. Гаврилов, Е.

М. Голубовский. – Одесса: Маяк, 1990. – 352 с.

4. Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – 136 с.

5. Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. –

400 с.

6. История русской советской литературы / Бахметьева Е. П., Бузник В.

В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – 694 с.

7. Левин Ф. И. Бабель: Очерк творчества. – М.: Художественная

литература, 1972. – 222 с.

8. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство

Коммунистической Академии, 1930. – Т. 1. – С. 291-294.

9. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство

Коммунистической Академии, 1930. – Т. 4. – С. 460.

10. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство

Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152-154.

11. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Советская энциклопедия,

1934. – Т. 8. – С. 278-282, 482-485.

12. Лихачев Д. С. Литература – реальность – литература . – Л.:

Советский писатель, 1984. – 272 с.

13. Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – 446 с.

14. Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник –

К.: Наукова думка, 1987. – 736 с.

15. Поварцов С. Причина смерти – расстрел: Хроника последних дней

Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996. – 189 с.

16. Саркисьян К. С., Ставницев М. Ф. Улицы рассказывают. – Одесса:

Маяк, 1976. – 176 с.

17. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція

УРЕ, 1982. – Т. 7. – С. 482-489.

18. Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція

УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5.

19. http://www.odessaglobe.com/russian/institutions/literary-

museum/literary-museum.htm

20. http://www.odessaglobe.com/russian/map.htm

21. http://www.odessaglobe.com/russian/people/geographical-index.htm

22. http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/babel.htm

23. http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/ilf_petr.htm

24. http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/kataev.htm

25. http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/olesha.htm

26. http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/paustovs.htm

27. http://www.te.net.ua/odessa/about/index.html

28. http://www.welcome.odessa.ua/history/html

29. http://www.welcome.odessa.ua/history/fenomen.html

-----------------------

[1] Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги. –М.: Ласми, 1992.

[2] Поварцов С. Причина смерти – расстрел: Хроника последних дней

Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996.

[3] Лихачев Д. С. Литература – реальность – литература . – Л.:

Советский писатель, 1984.

[4] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990.

[5] http://www.odessaglobe.com/russian/map.htm

[6] Українська радянська енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція

УРЕ, 1982. – Т. 7. – С. 482.

[7] http://www.welcome.odessa.ua/history/html

[8] http://www.te.net.ua/odessa/about/index.html

[9] Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги. – М.: Ласми, 1992. –

С. 21

[10] Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги. – М.: Ласми, 1992. –

С. 21.

[11] Там само. – С. 68.

[12] http://www.welcome.odessa.ua/history/html

[13] Есть город у моря: Краеведческий сборник – Одесса: Маяк, 1990. –

С. 187.

[14] Поварцов С. Причина смерти – расстрелл: Хроника последних дней

Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996. – С. 6.

[15] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/babel.htm

[16] История русской советской литературы / Бахметьева Е. П., Бузник

В. В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – С. 102.

[17] Там само. – С. 241.

[18] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/babel.htm

[19] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 438.

[20] Там само. – С. 438.

[21] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 435.

[22] Левин Ф. И. Бабель: Очерк творчества. – М.: Художественная

литература, 1972. – С. 130.

[23] Поварцов С. Причина смерти – расстрел: Хроника последних дней

Исаака Бабеля. – М.: ТЕРРА, 1996. – С. 4.

[24] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/babel.htm

[25] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 437.

[26] Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція

УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5.

[27] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 435.

[28] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/olesha.htm

[29] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/olesha.htm

[30] Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – К.: Головна редакція

УРЕ, 1982. – Т. 8. – С. 5.

[31] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.:Дніпро, 1990. – С. 440.

[32] Там само. – С. 440.

[33] Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство

Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152.

[34] Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство

Коммунистической Академии, 1931. – Т. 5. – С. 152-153.

[35] История русской советской литературы / Бахметьева Е.П., Бузник

В.В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – С. 250.

[36] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 436.

[37] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/kataev.htm

[38] Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Советская энциклопедия,

1934. – Т. 8. – С. 482.

[39] Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – С. 15.

[40] Там само. – С. 16.

[41] Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – С.15.

[42] Там само. – С.10.

[43] Там само. – С.22.

[44] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/paustovs.htm

[45] Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991.

– С. 3.

[46] Там само. – С. 3.

[47] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 442.

[48] Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991.

– С. 6.

[49] Там само. – С. 7.

[50] Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство

Коммунистической Академии, 1930. – Т. 4. – С. 460.

[51] Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991.

– С. 8.

[52] http://www.odessit.com/cgi/win.cgi/namegal/english/ilf_petr.htm

[53] Лихачев Д. С. Литература – реальность – литература . – Л.:

Советский писатель, 1984. – С. 164.

[54] Одесская плеяда: Сатирические произведения 1920 – 30-х годов /

Сост., примеч. О. В. Филимонова. – К.: Дніпро, 1990. – С. 442.

[55] http://www.odessaglobe.com/russian/people/geographical-index.htm

[56] http://www.odessaglobe.com/russian/institutions/literary-

museum/literary-museum.htm

[57] Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса. – Путеводитель. – Одесса:

Маяк, 1978. – C. 152.

[58] http://www.odessaglobe.com/russian/people/geographical-index.htm

[59] Там само.

[60] Там само.

[61] Там само.

[62] Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991.

– С. 60.

Страницы: 1, 2