Демографичаская ситуация в Украине

комуністичним режимом народів, зокрема кримських татар у Крим.

Упродовж XX століття природні чинники, що визначають кількість

населення нашої держави і особливості його розміщення по її території,

поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив

на ці показники. Так, у наш час найменша густота населення характерна для

північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території,

значна заболоченість, ґрунти мають низьку родючість. До таких регіонів

належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської,

Чернігівської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних

районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин

Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки

Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових

областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км2, а також в

окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запорізької областей та

Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в

нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається

найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення України все

більший вплив мало поступове загострення екологічної кризи і особливо

чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були повністю відселені мешканці

міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було

визначено й інші території безумовного (обов'язкового) відселення та

гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони

екологічної біди, які займають близько 15% території України.

3. Розміщення міського і сільського населення по окремих регіонах.

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у

вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових

підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з пост-індустріальними

видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові.

Так, у Данії містами вважають поселення з кількістю жителів понад 250,

Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім

людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій

середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій

так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та

наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно-

побутових закладів). До категорії міст в Україні відносять населені пункти

з людністю понад 10 тис. осіб, серед яких не менше двох третин становлять

робітники, службовці та члени їхніх сімей. Відсутність єдиних критеріїв для

визначення міст свідчить про те, що вони навряд чи доцільні, оскільки

існують великі відмінності в різних регіонах р освоєнні територій та їх

заселенні, у природних умовах проживання та ін. Міське розселення

характеризується такими властивостями: високою щільністю мережі та

інтенсивністю розвитку міських поселень; великою насиченістю й тісними

зв'язками між поселеннями і всередині їх; різноманітністю вибору (місць

роботи, видів спілкування, відпочинку тощо) і великою щільністю контактів;

уск- ладненням форм розселення. Урбанізаційному розселенню властиві

динамічність (зміна розселення в просторі й часі), ієрархічність

(співпідпорядкованість різних форм розселення), багатофункціональність

(виконання різних функцій; місць проживання людини, концентрації різних

видів діяльності).

Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення

на позаміській території у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів,

призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється

від міського тим, що забезпечує виконання переважно інших господарських

функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове й лісопромислове

господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). Тому

сільське розселення відзначається меншою людністю поселень, переважанням

малоповерхової забудови і поширеністю односімейних житлових будинків. У

більшості районів основну частину сільського розселення складають

поселення, що безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом.

Існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові,

лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, а також змішані

агропромислові.

Включно з односімейними житловими точками, у світі — 12—20 млн

сільських поселень. В Україні — 28,6 тис. сільських поселень (1991 р.), у

тому числі 5,6 тис. малих (менше 100 жителів), 5,0 тис. великих (понад 1000

жителів), причому в останніх проживає 54,6% сільського населення країни.

Система сільського розселення в Україні формувалася століттями і

тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впливають природні

умови. Тому найбільша густота сільського населення характерна для

лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни і ще

нижчий у степовій.

На півночі. (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю

250—500 осіб. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу

села багатолюдні — 500—1500 осіб — і знаходяться, як правило, біля річкових

долин і ярів. На півдні села налічують по кілька тисяч осіб. Іноді на

багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок. У високогірній

частині Карпатських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька

кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.

В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це

Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та

Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільського населення з

розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть Івано-

Франківська та Закарпатська області.

4. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила

гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обгрунтованої

комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не

тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у

широкому соціальному контексті.

У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію

демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналiз реалій

з науково обгрунтованими цiлями та завданнями. У зв"язку з цим слід

посилити наукові розробки в галузі демографічних та гендерних досліджень,

їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та

погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження

населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій

держави сьогодні.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи

соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на

вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і

смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.

У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій

негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити

асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого

старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне

забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.

Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя

повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я

та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:

- передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про

здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад

підлітків;

- засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб

домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та

наркотиками;

- розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.

В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з

виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці

забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської

функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на

раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають

довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці,

спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування

їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей

перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.

Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна

політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної

кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше

державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в

колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх

громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої

політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від

суспільної благодійності.

Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та

духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний

поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту.

Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення -

створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних,

особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше

безробіття.

Необхідно також проводити демографічні та гендерні експертизи всіх

законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які

заторкують права та інтереси населення.

За останніх 1,5 року наше населення скоротилось майже на 1,5 мільйона

чоловік! В мирний час відбуваються явища, характерні для світових і

громадянських воєн. Через пару десятків років нас може залишитися не більше

25-30 мільйонів. Такий невтішний висновок напрошується після проведення

парламентських слухань: «Демографічна криза в Україні: її причини та

наслідки».

Згідно з сумною статистикою, перше місце по росту смертності

«завоювали» порушення системи кровообігу та інфекційні захворювання:

туберкульоз, СНІД, сифіліс, педикульоз, маляряя… Друге – нещасні випадки,

вбивства, самовбивства та інші негативні фактори впливу на людей. Третє –

екологічні проблеми, пов'язані з аварією на ЧАЕС і різким погіршенням стану

навколишнього середовища.

В демографічному відношенні ми стали однією із найгірших країн світу. В

першу чергу, це викликано неефективною політикою країни до найменш

захищених категорій населення. Темпи економічного росту не віддзеркалюють

життєвого рівня людей, повністю залежних від своєї держави. За роки

незалежності середній вік українців збільшився з 35 до 37 років. Зниження

рівня народжуваності призвело до того, що сьогодні близько 30 відсотків

населення – пенсіонери. На одного працюючого припадає по одному

непрацюючому. Згідно з соціологічними даними, майже 70 відсотків моїх

ровесників відмовляються народжувати дітей: 35 – через невпевненість у

завтрашньому дні, 32 – через відсутність нормальної зарплати. Як можна

говорити про ріст народжуваності, якщо третя частина працездатної молоді –

безробітні? Більше 6 мільйонів юнаків і дівчат заявляють, що через

відсутність житла не будуть продовжувати свій рід.

Демографічна криза може перетворитись на демографічну катастрофу:

соціальний механізм відтворення нації вщент руйнується, а вся структура

суспільного життя надовго втратить свою особливу системну (емерджентну)

властивість – зберігати міру відтворення конкретно-історичного населення як

єдності досягнутої якості і кількості. Про тенденції демографічного стану

свідчать дані Держкомстату: на початку 2003 року населення України

становило 47,956 мільйонів, скоротившись за місяць на 47 тисяч. Чисельність

міського населення вдвічі перевищує чисельність сільського (відповідно 32,3

млн. і 15, 65 млн.).

Сучасний рівень народжуваності найнижчий за весь період післявоєнної

історії України.

Втрата традицій багатодітності – загальна тенденція демографічної

динаміки економічно розвинених країн. Але є та межа її зниження, яку не

можна переступати, оскільки за нею – втрата передумов сприятливих

демографічних перспектив країни. Ця межа – сполучення дводітності з

тридітностю, яке забезпечує трохи розширене відтворення населення. Україна

давно переступила цю межу, про що свідчать показники вичерпаної плідності і

розподіл народжених за чергою народження. В умовах посилення деструктивних

процесів в соціально-економічному житті в Україні поглиблюється криза

здоров'я населення. Основними проявами цієї кризи є стрімке підвищення

смертності, безпрецедентне для мирного часу скорочення очікуваної

тривалості життя і несприятливі зрушення в структурі причин смерті.

До другої світової війни тривалість життя в Україні була значно нижчою,

чим у розвинених країнах, але завдяки успіхам медицини вдалося ліквідувати

це відставання до середини 60-х років. Позитивні зрушення в динаміці

смертності і тривалості життя протягом 50-х – першої половини 60-х років

пов'язані з докорінними змінами в структурі патології і причин смерті, у

ролі старих і нових патогенних факторів. Це означало, що Україна успішно

долає перший етап епідеміологічного переходу, на якому прогрес у боротьбі

за людське здоров'я і життя став можливим завдяки стратегії дій,

орієнтованій на масові, не дуже дорогі профілактичні заходи, що не

потребують значної активності з боку самого населення, на широке

використання антибіотиків. Однак з середини 60-х років (в розвинених

країнах з середини 50-х років) можливості цієї стратегії вичерпалися,

внаслідок чого тривалість життя в Україні почала скорочуватися, а її

зростання в розвинених країнах уповільнилося.

Аналіз еволюції структури причин смерті за останні 30 років показує, що

вирішальний вплив на смертність населення мають і матимуть у перспективі

два класи причин смерті – хвороби системи кровообігу і зовнішні причини

смерті. Вони визначають як генеральну траєкторію динаміки смертності

населення України, так і її короткочасні кон'юнктурні зміни. У 70-х роках і

в першій половині 90-х зростання смертності від хвороб системи кровообігу і

зовнішніх причин смерті обумовило майже 4/5 скорочення середньої тривалості

життя. Аналіз тривалості життя населення України в контексті історичної

ретроспективи затяжної кризи у стані здоров'я населення не дає підстав для

особливого оптимізму щодо перспектив зниження смертності. За таких умов

Україна навряд чи зможе зробити значний поступ на шляху продовження віку

своїх громадян. Тому і через чверть століття її відставання від розвинених

країн за показником середньої тривалості життя сягатиме 7-8 років.

У ході розробки прогнозу смертності населення України до 2025 р.

Інститутом економіки НАН України розглянуто три можливі його сценарії, які

умовно названі песимістичним, середнім і оптимістичним. При розробці

середнього (стабілізаційного) варіанту прогнозу смертності зроблено

припущення, що в межах прогнозованого періоду будуть створені умови, які

перешкоджатимуть подальшому погіршенню стану здоров'я населення. З'являться

передумови зниження захворюваності та інвалідності, деякого підвищення

тривалості життя, які, однак, не ведуть до принципових змін якості

здоров'я, до переходу від досить відсталої до більш сучасної моделі

здоров'я. Цей варіант можливий при істотному підвищенні життєвого рівня в

Україні, поліпшенні екологічної ситуації, при перегляді ідеології

української охорони здоров'я та збільшенні її фінансування на 40-50

відсотків.

Загрозу національній безпеці становить від'їзд за індивідуальними

запрошеннями на роботу переважно молодих освічених кадрів, в тому числі

секретоносіїв. Протягом останніх 5 років Україну покинули майже тисяча

докторів і кандидатів наук, чверть з яких – перспективні фахівці віком від

40 до 50 років. За розрахунками на основі методики ООН, кожний спеціаліст,

що покинув країну, вилучив з надбання суспільства близько 300 тисяч доларів

США. Серед чинників, що впливають на збільшення еміграції інтелектуального

потенціалу, слід зазначити низький рівень життя та неможливість належного

застосування своїх знань та кваліфікації на Батьківщині.

У сучасних умовах, коли суспільне життя продовжує знаходитись у стані

хронічної кризи і невизначеності, коли не вироблена досить обґрунтована

економічна стратегія-прогноз, затверджена на держаному рівні, демографічне

прогнозування перетворилось на операцію з багатьма невідомими. Створилась

унікальна для демографа-прогнозиста ситуацію: практично відсутня соціально-

економічна основа для опрацювання демографічних гіпотез. 3 метою поліпшення

демографічної ситуації необхідно спрямувати соціально-економічну політику

на розв'язання найгостріших проблем сім'ї: стимулювання народжуваності,

підвищення медичного обслуговування, посилення охорони та оплати праці,

поліпшення побутових умов і впровадження здорового способу життя, створення

широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги.

На території України постійно проживає менше 50 млн чоловік. По цьому

показнику наша держава знаходиться на п'ятому місці в Європі - після

Німеччини, Великобританії, Італії і Франції. По густині населення Україна

поступається багатьом країнам світу. Негативний вплив на чисельність і

густину населення надали численні війни українського народу з своїми

поневолювачами, громадянська війна 1917-1920 рр., голодомори 1920-1922 рр.

і 1932-1933 рр., масові репресії 1937-1939 рр., друга світова війна,

чорнобильська трагедія 1986 р. Чисельність населення в різних областях не

однакова. Найбільша густина населення в Донецькій області, якнайменша - в

Чернігівській. Розвиток економіки, спеціалізація її окремих галузей

впливають на густину і розміщення населення. з свого боку населення, що

історично склалося на певній території, також впливає на розвиток,

розміщення і спеціалізацію галузей господарства.

В даний час природний приріст в Україні негативний, тобто смертність

перевищує народжуваність. Середня тривалість життя складає 69 років, при

цьому жінок - 74, чоловік - 64. Статева структура населення України

постійна: 46 % - чоловік, 54 % - жінок. В країні росте частка людей

немолодого віку, тобто йде процес старіння нації.

Населення України живе в містах, селах, селищах міського типу,

робітниках і курортних селищах. В містах зосереджене 68 % жителів країни, в

селах - 32 %. Інтенсивно відбувається урбанізація - зростання міст і

міського населення. Найвищий рівень урбанізації - в Донбасі. Сільські

населені пункти мають значні відмінності в різних природно-географічних

зонах. На Поліссі переважають невеликі села (250 - 500 чоловік), в

Лісостепі більш багатолюдні (500 - 1500 чоловік), на Півдні - багатолюдні

села (декілька тисяч чоловік).

В деяких областях сільське населення перевищує міське (Тернопільська,

Вінницька області). Найвищий показник густини сільського населення - в

Чернівецьких області (близько 67 чоловік на 1 км ).

На демографічну ситуацію в Україні значний вплив надають міграції.

Розрізняють внутрішня і зовнішня міграції. Зовнішня міграція ділиться на

еміграцію і імміграцію. Внутрішні міграційні процеси в країні пов'язані з

переміщенням населення з недостатньо промислово розвинених областей Заходу

і Центру України до Донбасу, Промислове Придніпров'я, на зрошувані землі

Півдня. Значну хвилю внутрішніх міграцій викликала чорнобильська трагедія.

Маятникові міграції - це переміщення населення з приміської зони в місто і

зворотньо. Імміграційні процеси в Україні останніми роками пов'язані також

з поверненням репресованих народів і військовослужбовців, з переміщенням

біженців із зон озброєних конфліктів в колишній Югославії, Чечні, країнах

Закавказзі. Зростає еміграційна активність населення України. На території

України живуть представники понад 100 національностей. Більшість населення

в країні - українці (73 %). В Україні проживає 14 млн (27%) представників

інших національностей. Найчисленнішою групою серед них є росіяни (22 % від

всього населення країни). В Україні також живуть євреї, білоруси, молдави,

поляки, болгари, угорці і ін.

Окрім своєї етнічної території, українці розсіяні по різних країнах

світу і утворюють українську діаспору. Щонайбільше число осіб українського

походження живе в Росії, США і Канаді; українці є в Австралії, країнах

Південної Америки і ін.

Використана література

1. Бугуцький О. А. Демографічна ситуація та використання людських

ресурсів на селі // Ін-т аграр. економіки Укр. аграр. наук. - К., 1999. -

278 с.

2. Бугуцький О. А. Демографічна ситуація на селі // Економіка АПК. - 1997.

- № 11. - С. 54-59.

3. Васильєва Л. Й. Демогpафічні аспекти сучасної сім’ї // Актуал. пpобл.

політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип.1-2. - С.15-17.

4. Вовканич С. Й., Цапок С. О. Регіональний демоpозвиток: тенденції та

паpадокси // Укpаїна в XXI столітті: концепції та моделі економічного

pозвитку: Матеpіали доп. V Міжнаp. конгp. укp. економістів. - Львів, 2000.

- Ч. 2. - С. 7-10.

5. Волович В. І. Сучасна тpанзитна мігpація в Укpаїні // Київський

унівеpситет. Вісник. Сеp. Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К., 1995. -

Вип. 1. - С. 3-15.

6. Гpицевич В. С. Репpодуктивний потенціал тpудових pесуpсів pегіону в

сучасних умовах // Укpаїнське Полісся: вчоpа, сьогодні, завтpа: Зб. наук.

пp. - Луцьк, 1998. - С. 134-136.

7. Гавpиш В. П. и др. Пpоблема демогpафічного дефіциту: соціально-

економічні наслідки та шляхи pозв’язання / Гавpиш В. П., Гавpиш Г. І.,

Дpаганова Т. П. // Велика Волинь: Минуле і сучасне: (Матеpіали міжнаp.

наук. кpаєзнавч. конф., жовт. 1994 p.). - Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка,

1994. - С. 524-527.

8. Глуханова Г., Куpило І. Hаpоджуваність у pадіаційно забpуднених

pегіонах Укpаїни // Демогpафічні дослідження: Міжвід. зб. наук. пp. - К.,

1999. - Вип. 21. - С. 28-37.

9. Гоpобець О. Особливості пpоцесів мігpації та відтвоpення населення в

Укpаїні // Теpнопільський педунівеpситет ім. В.Гнатюка. Hаук. зап. Сеp.:

Геогpафія. - Теpнопіль, 1998. - N2. - С. 60-63.

10. Голуб Л. А., Жидченко H. В. Экономические последствия демогpафической

ситуации в области // Финансы, учет, банки: Сб. науч. тp. - Донецк, 1999. -

С. 223-229.

11. Грушко С. Народові України загрожує вимирання // День. - 1999. - 5

жовт. - С. 2.

12. Гудзинський С. О. Тpудовий потенціал села: демогpафічні пеpспективи //

Укpаїнське село: вихід із кpизи: Зб. наук. пp. - К., 1994. - С. 79-92.

13. Гуреш Т. Нема кого послати у Декрет!: Демографічна криза в Україні і

в світі // Укр. слово. - 2000. - 18-24 трав. - С. 15.

Страницы: 1, 2