Профессиональная ориентация молодежи при подготовке кадров для служб социальной защиты населения

волонтери). Щоб попередити девальвацію нової спеціальності, поставити

надійний заслін на шляху до неї людей некомпетентних, а то й випадкових, що

мають різного роду протипоказання — особистого, морального, медичного

характеру, необхідно формувати систему повноцінної підготовки кадрів нового

тішу для сфери соціального захисту населення.

Спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми

обов'язками. Основні з них такі:

- володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми,

інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;

-виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які

потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педа гогічну, матеріальну

й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного здоров'я;

- встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних ситуацій, в

т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні

існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

- сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій

та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

- проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї

і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопо рушень;

'

- надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають

неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

- виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і

піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна,

соціально-побутова та інша допомога;

- організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при

необхідності - брати в ньому особисту участь;

- сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді,

допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких,

підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами.

— допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для

інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;

- брати участь в роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які

повернулися з спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення

волі, розв'язанні інших гострих соціальних проблем.

Різноманітні професійні вимоги до спеціаліста з соціальної роботи

випливають з таких його головних функцій: діагностична, прогностич на,

правозахисна, організаційна, профілактична, соціально-медична, соціально-

педагогічна, технологічна, соціально-побутова і ко мунікативна. Коротко

пояснимо суть кожної. Перша функція соціального працівника полягає у

вивченні особливостей сім'ї, групи людей, ступеню й спрямованості впливу на

них мікросередовища і постановці відповідного "соціального діагнозу". З

його врахуванням прогнозується розвиток подій, процесів, моделі соціальної

поведінки. В разі потреби використовуються закони і правові акти з метою

надання допомоги і підтримки людей, їхнього захисту. Соціальний працівник

сприяє організації соціальних служб на підприємствах і за місцем

проживання, залучає до їх роботи громадськість, спрямовує їхню діяльність

до надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню. Велику

увагу він приділяє попередженню і профілактиці негативних явищ, приводячи в

дію різні механізми (юридичні, психологічні, медичні, педагогічні та ін.),

організуючи відповідну допомогу особам, що її вкрай потребують.

Безпосередня соціально-медична функція працівника соціальних служб полягає

в організації роботи з профілактики здоров'я, засвоєнні навичок першої

медичної допомоги, підготовці молоді до сімейного життя, в розвитку

трудотерапії та ін. Багатопланова його соціально-педагогічна функція:

виявляти інтереси й потреби людей у різних видах діяльності (культурно-

освітній, спортивно-оздоровчій, науково-технічній) і залучати до роботи з

ними відповідні установи, творчі спілки, асоціації та ін. Суть

психологічної функції - застосування різних видів консультування і корекції

міжособистих стосунків, сприяння соціальній адаптації індивіда, допомога в

соціальній реабілітації всім нужденним. Чільне місце в діяльності

соціального працівника займає соціально-побутова функція, що полягає у

наданні необхідної допомоги й підтримки різним категоріям населення

(інвалідам, перестарілим, новоствореним сім'ям і т.д.) в поліпшенні їх

житлових умов, облаштуванні, веденні домашнього господарства тощо. Нарешті,

комунікативна функція передбачає встановлення контактів з клієнтами,

організацію обміну інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії

сприймання і розуміння іншої людини.

Вже із стислої характеристики функцій видно, якими різними видами

діяльності доводиться займатися соціальному працівникові. При розв'язанні

соціальних проблем він має бути і соціологом, і педагогом, і лікарем, і

правознавцем. Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто

вдається. Виховний - виконання ролі вчителя, консультанта, експерта.

Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації

правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри

як метод навчання. Наступний підхід зводиться до ролі помічника,

прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи,

коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого

підходу спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних

варіантів, з'ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх

ресурсів клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба

юридичне захистити громадянина чи групу людей (подання об'єктивної

інформації, співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і

обов'язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні

дій різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній

вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як

діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи, просування

до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів. Цей процес -

взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта соціального

працівника та інших факторів, його прихильне і правильне сприймання і

відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто зворотна дія,

координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий

вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження,

статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість, благородство

та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання, самовиховання, життєвої

практики. Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них грунтується

вміння впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички

інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного

зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка,

самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у

поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до

людей, вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах

життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів.

Знання і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника,

наприклад, в наданні допомоги бідним і безпритульним, роботі з дітьми без

батьків, у профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає

знань відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження,

вміння проаналізувати конкретну ситуацію, розробити програму дій, вибрати

ефективні методи, врахувати існуючі закони і т.д.

Ці знання, вміння і досвід вкрай важливі в управлінні діяльністю

соціальних служб, доборі кадрів для них і застосуванні новітніх технологій,

про що буде конкретно йти мова у спеціальному розділі курсу.

Особлива сфера діяльності соціального працівника - орієнтація в

проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і функціонування

соціальних систем: сім`ї, груп, спільностей. Тут потрібні знання структур і

процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття рішень, використання

владних повноважень, а комунікативні функції, рольові позиції, їх можна

буде здобути у відповідних навчальних курсах (з соціології, соціального

управління). а також під час практики, передусім виробничої.

І, звичайно, фахівець високої кваліфікації повинен володіти знаннями

джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання

людей (лікарень, шкіл, державних органів, приватних підприємств), знати

умови, напрями, специфіку діяльності цих систем, способи виходу на них,

думку і ставлення до них клієнтв, їхні можливості, регламентуючі засади і

т.д., щоб вільно орієнтуватися і компетентно з ними співпрацювати.

Що таке узаконені повноваження соціального працівника? Це його

призначення на посаду, певні права, обов'язки, а також авторитет, особлива

повага до нього з боку клієнтів. Статус є відображенням того становища, яке

він займає в суспільстві. Репутація ж складується у процесі взаємодії з

оточуючим середовищем. !з соціальним працівником спілкується багато різних

людей - колег, клієнтів, керівників. Про нього судять за рівнем знань,

компетентністю, досвідом, доброзичливістю, чуйністю, чесністю,,

комунікабельністю, обов'язковістю і багатьма іншими рисами. Якщо статус

великою мірою залежить від політики держави, правового становища, то

репутацію створює собі кожен сам особистими якостями і ставленням до

справи.

Деякі соціальні працівники привабливі для оточуючих завдяки власній

лагідності, чарівності, щедрості і навіть харизматичних особ ливостей

(вмінням полонити, захоплювати своєю одержимістю, ен тузіазмом і вірою).

Такі фахівці привертають до себе людей, надих ають їх, настроюють на

активну взаємодію. І хоча особиста приваб ливість не залежить від

службового становища, вона підсилює потенційні можливості позитивного

впливу на клієнтів. Харизматичні ж риси як вияв рідкої обдарованості людини

талантами від природи розвиваються інтенсивною працею, сприяють висуненню

працівника на вищі позиції в сфері соціальної роботи.

Сприймання людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною

мірою залежать від рівня інформованосгі. Мова йде про широкий кругозір

соціального працівника, який не обмежується суто професійними обов'язками.

Обізнаність в багатьох сферах суспільного життя сприяє приверненню й довіри

до нього з боку клієнтів, підкріплення у них впевненості в тому, що вони

отримають всебічну допомогу.

Таким чином, соціальний працівник повинен:

- мати добру професійну підготовку, знання з різних галузей

правознавства, соціології, психології, педагогіки, фізіології, демографії і

статистики, інформатики, економіки і управління;

- володіти високою загальною культурою, розумітися в літературі, музиці,

живопису та інших видах мистецтва;

- бути добре поінформованим про сучасні політичні, економічні, соціальні

процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи

населення;

- вміти передбачати наслідки своїх дій, не йти сліпо за клієнтом, а

проводити в життя свою продуману й послідовну лінію;

- володіти певною соціальною пристосованістю, враховувати різноманітність

контингенту, що потребує допомоги, вміло контакту вати і привертати до себе

"важких" підлітків, сиріт, інвалідів, без робітних. одиноких, людей

похилого віку, перебуваючих на реабілітації і т.д.;

Кожен його напрям будуватиме свою діяльність за рахунок внесків, які

будуть оплачуватися найманим працівником і працедавцями (окрім страхування

від нещасних випадків на виробництві, що повністю фінансується за рахунок

працедавців).

Враховуючи досвід європейських країн з високим рівнем соціальних

гарантій, в Україні передбачено також створити розгалужену систему із

декількох самостійних структур, кожна із яких покликана найкраще

задовільняти специфічні потреби окремих груп населення у соціальному

захисті. Вони відповідно до світового досвіду та міжнародно-правових норм

мають бути структурами цивільно-правового характеру, грунтуватися на

засадах самоврядування і самофінансування. Держава здійснюватиме лише

загальний юридичний нагляд у цій справі.

Як і за рубежем, основою соціального захисту в нас буде система

пенсійного страхування. Та ним не обмежуватиметься справа. Навколо нього і

разом з ним широкого розвитку мають набути різні форми медичного

страхування, страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на

виробництві та професійного захворювання. Збережуться державні програми

забезпечення окремих категорій громадян (державних службовців, працівників

правоохоронних органів, учасників воєн, потерпілих від екологічних

катастроф та ін.). Дальший розвиток дістане система соціальної підтримки

непрацездатних і мало забезпечених громадян. Розширяться джерела

фінансування, форми соціального захисту, розміри виплат і допомоги. У їх

формуванні зросте роль громадян та працедавців, долатиметься зрівнялівка

при розподілі. Держава забезпечуватиме мінімальний рівень соціального

захисту, кожен завчасно буде дбати про свою старість.

Передбачається здійснити інші заходи для підтримання нормаль них умов

життя людей. Успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації працівників,

зайнятих соціальним обслуговуванням і за хистом, що передбачає відповідну

підготовку кадрів; вона стає завданням першочергової ваги у здійсненні

нової соціальної політики країни.

Отже, широке поле діяльності чекає майбутніх соціальних

працівників. Це передусім робота в державних соціальних закладах (службах

зайнятості, у справах неповнолітніх, інтернатних установах, спеціалізованих

школах та ін.). Фахівці цього профілю потрібні в трудових колективах (на

підприємствах державної власності, приватних, змішаного типу), у

громадських організаціях, благодійних фондах. Бо

до них, разом з релігійними об'єднаннями, переходитиме все більше функцій

соціального захисту і підтримки різних груп населення. Так, у 1995 р. з

Україні було 549 позабюджетних фондів, з них 164 загаль нодержавні, а решта

- благодійні, їх мережа зростатиме, а відповідно - і потреба в

спеціалістах. Добре підготовлені фахівці з соціальної роботи зможуть

зайнятися приватною практикою. Декому після здобуття певного досвіду

захочеться перейти на педагогічну чи наукову роботу. А комусь довірять

працювати в органах державної влади, що здійснюють управління соціальною

сферою. Кожен, при бажанні, зможе знайти справу по душі, відповідно до

своїх знань, здібностей і нахилів.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити

системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди

клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і

втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні

дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу

діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і

науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті,

формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок,

найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, -процес

двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки

наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні

результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння усього

учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного заняття новою

інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також необхідність

тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що студент повинен

не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на всіх заняттях.

Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним матеріалом, переказати

його, але й надовго засвоїти його, зуміти практично застосувати набуті

знання, тобто сформувати в собі необхідні навички, переконання, вміння. Ось

тоді й буде досягнуто мету навчання, що максимально наближує студента до

умов майбутньої професійної діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, - систематичність,

послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони відомі давно, важливі

скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний час і стосовно вашої

майбутньої діяльності мають особливе значення. З врахуванням цього треба і

розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

- мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих труднощів,

викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися професійної

таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя

людини;

- виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних

перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних

оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу,

відмови тощо), сумлінно виконувати свій

обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до

клієнта;

- вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних, ситуаціях,

чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх викладати, критично

оцінювати свою діяльність, уникати зверхності, зарозумілості;

- ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними

працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі стандарти

своєї поведінки,

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше викладені в

професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що регулюють

виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі далеко не

банальні істини, як відданість своїй справі, чесність, правдивість,

загострене сприймання людського горя, жертовність, благородство. Соціальний

працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною

особою, так і представником соціальної роботи як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального

працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно

почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу співробітництву

і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з балакучими клієнтами,

другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними й мовчазними. Одні більш

чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку. Деякі витримують і агресивне

ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу недовіру до себе. Подібні

приклади можна довго продовжувати. Та вони лише підтвердять одне: велику

роль індивідуальних якостей соціального працівника у його професійній

діяльності. Серед них виділимо насамперед такі: гуманістична спрямованість,

особиста і соціальна відповідальність, загострене відчуття до бра і

справедливості, власна гідність і повага гідності іншої людини,

терпеливість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти

клієнта і прийти йому на допомогу, стриманість, адекватність самооцінки,

щирість, щедрість, соціальна адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

а) психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де

соціальної роботи;

б) психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення

соціального працівника як особистості;

з) методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особисто го іміджу

(привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній

діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення,

психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії),

увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість,

індиферентність) і вольові (наполегливість, послідов ність,

імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до структури

задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За їхньої

нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не одразу в

професійній діяльності, але за несприятливих умов вони практично неминучі

(в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх внутрішніх ресурсів,

при розв'язанні складних, не стандартних завдань і т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги грунтуються на зібраності,

уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін. При виборі

професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі властивості

психіки, а на характеристику особистості як цілісного ут ворення, на її

системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні такого стану суттєву

роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, установки,

ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професії

соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокри тичність,

самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність, вміння

керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність (вловлювання

настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань, співпереживання їхнім

нуждам), візуальність (зовнішня привабливість особи), красномовність та ін.

їх також можна розвинути власними зусиллями - з допомогою фахових віщань,

методичної літератури, тренувань та іншими способами.

Принципове значення при цьому має професійне самовизначення. У зарубіжній і

вітчизняній психології є багато "конструкцій", покликаних допомогти людині

Страницы: 1, 2, 3