Виробничі потужності підприємства

Як бачимо, варіант «А» характеризується наявністю «вузького місця» у виробництві, яким є складальний цех: його потужність (800 од.) нижча від потужності ведучого цеху (850 од.). При варіанті «Б» «вузькі місця» у виробництві відсутні, оскільки мінімальну потужність (850 од.) у технологічному ланцюжку має провідний механічний цех.

Якщо ж у якості провідного (варіант «А») прийняти не механічний, а складальний цех, «вузькі місця» у виробництві будуть відсутні. Прийнят-тя ж у якості провідного ливарного цеху (варіант «А») обумовить появу (крім уже наявного) нового «вузького місця», яким стане механічний цех.

Другий підхід Зо оцінки «вузького місця» полягає у виявленні виробничої одиниці, що лімітує потужність усієї виробничої си-стеми, тобто такої ланки, яка має мінімальну виробничу по-тужність серед усіх ланок технологічного ланцюжка. У цьому випадку будь-яка виробнича система з технологічною структу-рою буде характеризуватися наявністю «вузького місця».

У нашому прикладі обидва варіанти характеризуються наявністю «вузького місця» у виробництві, яким є: складальний цех (варіант «А») і механічний цех (варіант «Б»).

Для аналізу ступеня відповідності пропускної здатності цехів, дільниць, окремих агрегатів основного виробництва, що знаходяться в єдиному технологічному ланцюжку, і виявлен-ня «вузьких місць» виробляється оцінка сумісності окремих виробничих підрозділів і груп устаткування на основі розрахо-ваного коефіцієнта сумісності:

Кс = ВП1 / ВП2 * Р1,

де ВП1 , ВП2 - потужність цехів (дільниць), між якими визна-чається Кс; Р1 - питома витрата продукції першого цеху - (дільниці) на одиницю продукції другого цеху (дільниці). Розглянута вище принципова схема визначення виробни-чої потужності виробничої системи з технологічною формою побудови структури знайшла своє конкретне відображення в численних методичних розробках галузевого і міжгалузевого характеру, в основі яких покладено три постулати:

1.Виробнича потужність системи визначається потужністю
провідної виробничої одиниці.

2.«Вузьким місцем» у виробництві є будь-яка виробнича
одиниця (цех, дільниця, група устаткування, агрегат), виробнича потужність якої нижча за потужність провідної ланки в тех-нологічному ланцюжку.

3.Наявність «вузьких місць» при визначенні виробничої потужності до уваги не приймається. При цьому в планах підприємств передбачається впровадження комплексу органі- заційно-технічних заходів щодо усунення (ліквідації) виявле них «вузьких місць».

Однак слід зазначити, что розрахована на основі розгляну-того вище підходу виробнича потужність виробничої системи (підприємства, цеху, дільниці) з технологічною формою побу-дови виробничої структури являє собою не реальний макси-мально можливий випуск продукції, а умовно можливий (гіпотетичний). Останній не може слугувати інформаційною ба-зою для обґрунтування виробничої програми підприємства, тому що недовиконання плану організаційно-технічних заходів щодо ліквідації «вузьких місць» у виробництві (що нерідко зу-стрічається в господарській практиці) неминуче призведе до зриву плану виробництва і постачань продукції з усіма негатив-ними наслідками для фінансового стану підприємства.

Тому, на думку ряду економістів (у т.ч. автора цього на-вчального посібника), більш обґрунтовано і коректно виробни-чу дотужність підприємства (цеху, дільниці) з технологічною структурою варто визначати за потужністю виробничої оди-ниці, що має мінімальну пропускну здатність (потужність), тоб-то за потужністю «вузького місця» у виробництві.

Так, у прикладі 7.1 при використанні зазначеного підходу виробни-ча потужність верстатобудівного заводу складе 800 од. для варіанта «А» і 850 од. для варіанта «Б».

Розрахована у такий спосіб виробнича потужність буде дійсно відбивати максимально можливий (підкреслюємо, мож-ливий) випуск продукції підприємства (цеху, дільниці) за виз-начений період часу і може слугувати інформаційною базою для обґрунтування виробничої програми підприємства.

1.6.Розрахунок прогресивної трудомісткості продукції

Прогресивна трудомісткість продукції, що враховується при визначенні виробничої потужності (і ), визначається, виходя-чи з діючої в розрахунковому періоді нормативної трудо-місткості виробу (tн) і прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку (Кпр):

tпр = tн / Кпр

Прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку в розрізі окремих професій визначається на основі середнього відсотка виконання норм у кращому кварталі звітного року по передовій групі робітників, чисельність якої складає не менше 25 % від загальної кількості робітників даної професії:

Кпр = Vн.ч. / Тф,

де Vн.ч - обсяг виготовленої продукції робітниками передової гру-пи в

кращому кварталі звітного року в нормованому часі, ( в нормо-годинах); Тф - фактично відпрацьований час робітни-ками передової групи за відповідний період, (в годинах).

Приклад : У механічному цеху машинобудівного заводу працює 46 робітників-токарів. У табл. 7.2 представлені дані за III квартал звітно-го року, у якому був досягнутий найвищий рівень виконання норм виробітку робітниками даної професії.

У передову групу ввійдуть дві групи робітників, відсоток вико-нання норм виробітку яких склав: 121 --130 % і 131 --140 %. Кількість робітників у зазначених групах складає 12 чоловік, або 26,1 % від за-гальної кількості токарів.

Рахунок прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку

На основі даних про фактично відпрацьований час робітниками передової групи й обсягу виробленої ними продукції в нормо-годинах визначимо прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку:

Кп = 5927 + 3211 / 4656 + 2384 = 1,298 ,

Нормативна трудомісткість виробу «А» на початок розрахункового року склала 109 нормо-год. З урахуванням розрахованого К прогресив-на трудомісткість даного виробу складе:

Кпр = 109/1,298 = 84 (н/г)

Розрахована прогресивна трудомісткість виробів прий-мається

за основу визначення вхідної (на початок розрахункового року) виробничої потужності.

Протягом розрахункового року підвищення виробітку, що досягається за рахунок впровадження комплексу заходів щодо технічного й організаційного розвитку підприємства, забезпе-чує зниження трудомісткості окремих видів продукції, що має бути враховано при розрахунку вихідної (на кінець року) ви-робничої потужності.

Взаємозв'язок між динамікою виробітку і трудомісткості одиниці продукції відбивається формулою:

Дt = ДВ * 100 /100 +ДВ

де Дt - запланований темп зниження трудомісткості оди-ниці продукції, %; ДВ - запланований темп приросту ви-робітку в розрахунковому році, %.

Звідси нормативна трудомісткість одиниці продукції (tк), яка враховується при розрахунку вихідної виробничої потуж-ності, складе:

tк = tн* [1- ДВ / 100 + ДВ ]

або tк = tн* 100 + Дt / 100

У нашому прикладі при запланованому темпі приросту серед-нього виробітку робітників-токарів у розрахунковому році на 15%:

а) темп зниження трудомісткості складе:

Дt = -15*100 /100 + 15 = -13%

б) нормативна трудомісткість одиниці продукції, що враховується

при розрахунку вихідної виробничої потужності складе:

tк = 109*[1-15 /100 + 15] = 94,8 (н/г)

або tк = 109*100 + (-13) /100 = 94,8 (н/г)

У розрахунках виробничої потужності цехів (дільниць), що вводяться (чи реконструюються), застосовуються проектні нор-ми трудомісткості одиниці продукції, відбиті в технологічних картах, а також дані технічних паспортів устаткування.

1.7.Розрахунок продуктивності технологічного устаткування

Планова часова продуктивність предметно спеціалізовано-го устаткування (Пт)} яка використовується при розрахунку ви-робничої потужності, визначається за формулою:

Ппл = Пп / [1 +( tпз + tп / tз) ]

де Пп - паспортна часова продуктивність устаткування; tпз тривалість підготовчо-завершальних операцій, год.; tп -тривалість технологічних (технічно неминучих) перерв, год.; tз - номімальна тривалість зміни, год. У розрахунках виробничої потужності механізованих пото-кових ліній у ряді галузей харчової промисловості використо-вують приведену продуктивність устаткування. Специфіка та-ких ліній (зокрема, ліній з виробництва сливового, яблучного, морквяного та інших видів фруктових і овочевих соків) поля-гає в наступному:

на кожній операції переробляються різні обсяги предметів праці;

технічна продуктивність устаткування вказується в різних одиницях виміру.

У цьому зв'язку паспортну норму продуктивності устатку-вання на кожній операції необхідно привести до загального вимірника, що характеризує обсяг кінцевого продукту потоко-вої лінії. В якості вимірника використовується приведена про-дуктивність устаткування.

Приведена продуктивність устаткування на і-й операції ^) визначається за формулою:

Ппрі = Ппр / бі ,

де Ппрі- паспортна продуктивність устаткування на і-й операції, у тоннах, декалітрах, тубах; а. - коефіцієнт приведення, що враховує обумовлені технологією розбіжності кількості об-роблюваних на даній операції предметів праці з їхньою кількістю на завершальній операції потокової лінії. Розрахунок коефіцієнта приведення а. здійснюється на ос-нові норм виходу готової продукції з одиниці сировини, обу-мовлених технологією поопераційних втрат предметів праці, а також складу і кількості компонентів, що додаються на окремих операціях відповідно до рецептури виготовлення продукції:

бі = Vі - Vвті + Vвні / Vк ,

де Vі - кількість предметів праці, що переробляються на даній операції, у відсотковому відношенні від їхньої початкової кількості (переробляються на першій операції); Vвті - ви-ражені у відсотках технологічні втрати предметів праці на і-й операції; Vвні - обсяг внесених на і-й операції компо-нентів, виражений у відсотках від кількості предметів праці, що переробляються на даній операції; Vк - кількість предметів праці в кінцевому продукті у відсотках від їхнього початкового обсягу (який переробляється на першій операції).

Приклад : У табл. наведено приклад розрахунку коефіцієнтів (ос.) для окремих операцій механізованої потокової лінії з виробництва яблучного соку.

Розрахунок коефіцієнтів приведення для потокової лінії з виробництва яблучного соку

Розрахунок режимного й ефективного фондів часу

Величина виробничої потужності знаходиться у прямій за-лежності від часу роботи підрозділів основного виробництва підприємства і технологічного устаткування. При розрахунку виробничої потужності для окремих виробничих підрозділів, груп устаткування й окремих верстатів (агрегатів) визначають наступні фонди часу: календарний, режимний (номінальний) і ефективний (дійсний, корисний). Зазначені фонди часу обчис-люються в днях і часах.

Календарний фонд часу:

а)у днях: Фк(д) = 365 (366) днів;

б)у годинах: Фк(г) = 365 * 24 = 8760 год.

Режимний фонд часу відображає номінальну (максимально

можливу) кількість днів (годин) роботи підприємства або його виробничих підрозділів з урахуванням кількості святкових і ви-хідних днів, а також встановленого режиму роботи. За режи-мом роботи розрізняють підприємства безперервної і перервної роботи. До

перших відносяться підприємства нафтовидобувної,
нафтопереробної, газодобувної, металургійної, хімічної, скляної
і деяких інших галузей. До других - підприємства машинобуд-
івної, легкої, харчової і більшої частини інших галузей промис-
ловості.

Для підприємств з безперервним процесом виробництва режим-ний фонд часу дорівнює календарному, дая підприємств із пере-рвним виробництвом він визначається на основі таких формул:

а) у днях: Фр(д) = Фк(д) - Дп - Дв;

б) у годинах: Фр(r) = (Фк(д) - Дп - Дв) * З * t3,

де Дп, Дв - кількість святкових і вихідних днів відповідно

протягом розрахункового періоду (рік, квартал); 3 -змінність (кількість змін) роботи виробничого підрозді-лу; із - номінальна тривалість зміни в годинах. Ефективний (корисний) фонд часу являє собою максималь-но можливий фонд часу роботи устаткування (агрегату, лінії) при заданому режимі роботи підприємства (виробничого підроз-ділу) з урахуванням витрат часу на планово-попереджувальний ремонт. Для підприємств із безперервним процесом виробницт-ва ефективний фонд часу роботи устаткування дорівнює:

а)у днях: Фе(д) = Фр(д) - Др = Фк(д) - Др;

б) у годинах: Фе(г)= Фе(д) * 24 = (Фр(д) - Др) * 24,

де Др - кількість днів простою устаткування в плановому ремонті.

Для підприємств із переривним процесом виробництва ефективний фонд часу роботи устаткування дорівнює:

а) у днях: Фе(д) = Фр(д) - Др = Фк(д) - Дп - Дв - Др;

б) у годинах: Фе(r) = Фе(д) * З * t3 = (Фе(д) - Др) * З * t3 =

= (Фк(д) - Дп - Дв - Др) * З * t,

Простої устаткування внаслідок неукомплектованості робі-тниками, незабезпеченості матеріальними й енергетичними ресурсами, а також через організаційні неполадки при розрахун-ку ефективного фонду часу до уваги не беруться.

На консервних підприємствах і підприємствах ряду галузей харчової промисловості із сезонним характером виробництва розрахунок річного режимного й ефективного фондів часу ви-робничих підрозділів і технологічного устаткування має свою специфіку, яка полягає в наступному:

1. На даних підприємствах номінальна тривалість зміни встановлюється в залежності від характеру продукції і пори року, протягом якого вона виробляється:

для цехів з перервним процесом виробництва (з одним вихідним днем, протягом якого робота повністю припиняється) у сезон при розрахунку виробничої потужності приймається двозмінний режим роботи з 7-го-динною тривалістю зміни;

у міжсезонний період для цехів з перервним виробництвом установлюється двозмінний режим роботи з 8-го-динною тривалістю зміни і двома вихідними днями на тиждень;

при розрахунку потужності цехів з безперервним процесом виробництва (наприклад, цехів, що виробляють томат-продукти), приймається тризмінний режим роботи з 8-годинною робочою зміною. При цьому вихідні дні для кожного працівника визначаються за розробленим календарним графіком.

2. При розрахунку виробничої потужності номінальна тривалість зміни зменшується на величину регламентованих перерв (відповідно до діючих на консервних підприємствах норм), необхідних для періодичного виконання санітарно-гігієнічної обробки устаткування.

3.При здійсненні розрахунків величини виробничої потужності на консервних заводах користуються галузевими рекомендаціями гардо визначення річного фонду часу роботи технологічного устаткування з виробництва консервної продукції в змінах. Наприклад, при виготовленні томатної пасти цей фонд складає від 100 до 150 змін, томатного соку - від 60 до 80 змін, фаршированого перцю - 100 змін, зеленого горошку - від 40 до 70 змін, фруктових компотів - від 100 до 180, освітлених фруктових соків - 70 змін і тд.

1.8.Методика розрахунку виробничої потужності окремих виробничих одиниць

Визначення виробничої потужності підприємства в кінце-вому підсумку зводиться до розрахунку виробничої потуж-ності (пропускної здатності) технологічних ліній, груп устат-кування, окремих агрегатів. Розглянемо алгоритми розрахунку потужності виробничих одиниць, які найчастіше застосовуються на практиці.

Потужність виробничих одиниць з предметно-технологічною спеціалізацією

Виробнича потужність агрегатів періодичної дії (доменних і мартенівських печей, автоклавів, хімічних агрегатів, плавиль-них печей і т.ін.) визначається за формулами:

а) у тоннах (лиття та ін.):

ВП = Q* kв Фе / Тц

б) в одиницях готової продукції (виробах, деталекомплектах та ін.)

ВП = Q* Фе* kв / Тц* Вк

де Q - ємність агрегату; kв - коефіцієнт корисного виходу продукції; Тц- тривалість циклу,год.; Фе - ефективний річний фонд часу роботи агрегату, год.; Вк - вага комплекту лиття на виріб (деталекомплект), т.

Потужність потокової лінії механічної обробки чи складанняпродукції, яка часто визначає виробничу потужність цехів масового і крупносерійного виробництва, розраховується за формулою:

ВП = Фе / ф

де Фе -річний ефективний фонд часу потокової лінії, хв.;

ф - такт потокової лінії, хв.

Виробнича потужність автоматичної потокової лінії визна-чається на основі годинної продуктивності, передбаченої в техні-чному паспорті лінії і річного ефективного фонду часу її роботи.

Методичний підхід до розрахунку виробничої потужності складального виробництва (цеху, дільниці) залежить від типу виробництва. Так, у масовому і крупносерійному виробництві складання виробів здійснюється на потокових лініях (див. роз-рахунок потужності потокової лінії).

В умовах одиничного, дрібно- і середньосерійного виробниц-тва в складальних цехах створюються робочі місця (як тимчасові, так і постійні),

обладнані, як правило, спеціальними стендами, на яких здійснюється складання виробів (так звана «стендова»).

Величина виробничої потужності складального цеху при стендовому складанні виробів залежить від співвідношення наявного ресурсу складального цеху і необхідного питомого ресурсу в розрахунку на один виріб. Наявний ресурс скла-дального цеху розраховується в квадратних метро-годинах, як добуток режимного фонду часу цеху (Ф ) на величину його виробничої площі (§в). Питомий необхідний ресурс на один виріб визначається добутком нормативної трудо-місткості складання виробів (Јод) на площу, яку займає один стенд (§о ). Формула розрахунку виробничої потужності складального цеху має такий вид:

ВП = Sв*Фр / Sод* tод

Особливості розрахунку потужності технологічно

спеціалізованих виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва

При розрахунку потужностей технологічно спеціалізованих виробничих одиниць (цехів, дільниць, груп устаткування, агре гатів)

в умовах багатономенклатурного виробництва виникають труднощі, пов'язані з тим, що:

на тому самому обладнанні виготовляються машиноком-плекти заготовок і деталекомилекти до великої кількості найменувань виробів;

на тих самих площах здійснюється складання різних видів продукції.

В даних умовах можуть застосовуватися два підходи (або способи) до розрахунку потужності виробничих одиниць: спро-щений підхід, заснований на балансових розрахунках, і підхід, що забезпечує розрахунок виробничої потужності у фізичних виробах.

Спрощений підхід до розрахунку потужності

технологічно спеціалізованих виробничих одиниць в

умовах багатономенклатурного виробництва

Перший підхід - спрощений - не передбачає визначення виробничої потужності у фізичних виробах. Даний підхід ши-роко використовується на практиці для техніко-економічного обґрунтування виробничого плану підприємства, однак він не дозволяє оцінити виробничий потенціал промислового підприємства. Суть підходу полягає в розрахунку й аналізі для кожної виробничої одиниці коефіцієнта використання його наявного ресурсу (Кв.р. ). В економічній літературі даний показ-ник, розрахований для окремої групи устаткування, називають коефіцієнтом завантаження устаткування (К3), розрахований для окремого підрозділу основного виробництва (ливарного, складального та ін. цехів (дільниць) - коефіцієнтом викорис-тання його виробничої потужності (Кв.п.). У загальному вигляді розрахунок коефіцієнта використання наявного ресурсу здійснюється за формулою:

Кв.п =Рп / Рн,

Де Рп,Рн - величина потрібного і наявного ресурсу для даної виробничої одиниці.

Методику розрахунку потрібного і наявного ресурсів, що має специфічні особливості для окремих виробничих одиниць, наведено нижче.

На основі розрахованих коефіцієнтів робиться висновок про забезпеченість проектних обсягів виробництва продукції наявними ресурсами відповідних виробничих одиниць (цехів, дільниць, агрегатів, груп устаткування). Виробнича програма вважається обґрунтованою наявним ресурсом відповідної ви-робничої одиниці, якщо Ки.р. < 1.

Коефіцієнт завантаження агрегату періодичної дії (доменної і мартенівської печей, автоклава, хімічного агрегату, плавильної печей і т.ін.) в умовах багатономенклатурного виробництва визначається за формулою:

Кз = Тц * У ( Вкі* Vі) / Q * Фе* kв

де Вкі - вага комплекту лиття на і-ий виріб (деталекомплект), т; Vі - планований річний обсяг випуску і-го виробу (комплектів заготовок до і-го виробу) відповідно до про-екту виробничої програми цеху, шт.

Приклад: На основі вихідних даних прикладу і даних табл. Визначаємо коефіцієнт завантаження (викорис-тання ресурсу) плавильної печі і робимо відповідні висновки щодо обґрунтованості виробничої програми даним ресурсом.

Річна програма випуску і нормативні витрати лиття на одиницю продукції

Страницы: 1, 2, 3, 4