Валютне регулювання і контроль в Україні

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку-фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.

Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:

- покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

- бенефіціар (експортер), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;

- банк-емітент - банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок;

- авізуючий банк - банк, який сповіщає експортера про відкриття акредитива. Це може бути банк-емітент, виконуючий банк або третій банк;

- підтверджуючий банк - банк, який бере на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт трат) бенефіціару (експортеру) при додержанні ним умов акредитива;

- банк-платник (виконуючий банк) - банк, який наведено в акредитиві як платника бенефіціару (експортеру) певної суми коштів проти документів, передбачених акредитивом. Це може бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк або інший банк, уповноважений банком-емітентом;

- негоціюючий банк - банк, що здійснює платіж проти документів і переймає на себе фінансові ризики. Таким банком може бути банк, що здійснює платіж або підтвердження акредитива.

Крім банків у акредитивній операції беруть участь транспортні та страхові компанії, а також митні брокери.

Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива.

В контракті мають бути чітко сформульовані умови акредитива, визначений порядок платежу, а також зазначені банк-емітент, авізуючий та виконуючий акредитив банк. Умови здійснення платежу, що наведені в контракті, мають бути також відображені і в дорученні імпортера банку про відкриття акредитива.

Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива.

Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім разом із транспортними документами передає інші документи, передбачені умовами акредитива, в свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення тощо і пересилає банку-емітенту для оплати або акцепту. В супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи та стає власником товару.

Банки, які беруть участь у акредитивних операціях, наражаються на певні ризики, головними серед яких є кредитний, документарний та операційний. Тому стратегія уникнення таких ризиків має базуватися на використанні додаткових умов і застережень, чіткому додержанні Уніфікованих правил і умов укладених угод, а також на високому рівні організації роботи персоналу з документами.

Незважаючи на те, що акредитивна форма розрахунків є досить складною з погляду документообігу, вона найбільш вигідна для експортерів, оскільки дає їм практично безумовну гарантію платежу. У зв'язку із складністю такої операції при виконанні акредитива банки утримують певну суму комісії, розмір якої залежить від суми акредитива. Відповідно до акредитивного листа платником комісії може бути будь-яка із сторін, проте звичайно в міжнародних розрахунках витрати на сплату комісії компенсує кожен контрагент угоди на території своєї країни.

Поширеною формою розрахунків є інкасові операції. Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, векселів, платіжних рзписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжується комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо складається з багатьох етапів, але всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо.

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи дістає згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу, наприклад “документи проти оплати” або “документи проти акцепту”. Умови оплати визначають такі типи документарного інкасо:

- документи проти платежу - банку, в який подають документи, надається право передати їх трасату тільки за умови здійснення негайного платежу. Термін “негайний” в міжнародній торгівлі означає “не пізніше від дати надходження товарів”;

- документи проти акцепту - банк, в який подають документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, що сплачується переважно через 30-180 днів після пред'явлення або у визначений термін у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів.

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пре'явить покупцеві документи до оплати. Водночас він забирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат походження тощо) і подає їх до свого банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Після цього банк надсилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку-імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата.

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про їх надходження, а також ознайомлює його з умовами передання цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержає документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що наділав документи, який, в свою чергу кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

- експортер (продавець, принципал);

- банк, що пересилає документи;

- банк, що пред'являє документи, - інкасо-банк;

- імпортер (покупець, трасат).

Уніфіковані правила з інкасо передбачають, що в такій операції банки виконують роль посередників і відповідальність за оплату чи акцепт документів не несуть. У такій ситуації використання інкасової форми розрахунків є вигіднішим для експортерів, оскільки практично банк захищає право експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів.

Разом з тим порівняно з акредитивом інкасова форма розрахунків вигідна й імпортерам. Імпортер оплачує фактично відвантажений товар, оскільки платіж здійснюється тільки проти товаросупровідних документів. Крім того, витрати на здійснення інкасової операції у вигляді банківської комісії незначні. В деяких випадках відповідно до міжурядових або міжбанківських угод про взаємну торгівлю та розрахунки комісія може взагалі не стягуватися.

Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного регулювання в окремих країнах, внаслідок чого у платника може не бути дозволу на переказ коштів своєму закордонному партнеру або буде обмежений доступ до придбання потрібних сум валюти (таку ситуацію ми могли спостерігати восени 1998р.). Однак такі питання заздалегідь з'ясовуються, і приймається відповідне рішення ще на стадії підготовки до укладання угоди.

Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного або поштового платіжного доручення одного банку іншому.

Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, принаданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами, поверненні помилково одержаних коштів та різного роду разових виплат.

Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу. Доручення виконується банком або його установами за рахунок клієнта або бенефіціара.

Платіжні доручення іноземних банків за експортовані товари та надані послуги надходять до уповноваженого банку у вигляді телеграфних або поштових доручень. На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер установленої форми. При зарахуванні суми документарних переказів у цьому ордері банк зазначає термін подання документів, який не повинен перевищувати 15 днів з дня зарахування суми переказу на рахунок одержувача коштів у банку.

Здійсенення банківського переказу включає такі операції:

- відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні

документи імпортеру;

- імпортер (покупець) виставляє платіжне доручення в банк, що його

обслуговує (банк імпортера);

- списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок

Лоро-II банку експортера;

- повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення

розрахункової операції;

- при надходженні авізо списання коштів з рахунку Лоро-І банку

імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

- авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної

суми коштів.

Технічно переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT - Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, яка була організована в 1973р. і об'єднує близько 1800 банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоійованих членів у 88 країнах світу. При надходженні коштів на користь клієнта українського банку або на користь самого банку іноземний банк-кореспондент зараховує необхідну суму на його рахунок і надсилає відповідне авізо по системі SWIFT, телексом і поштою. При зарахуванні коштів на користь юридичної або фізичної особи надходить повідомлення за формою МТ 100, а втому випадку, якщо бенефіціаром є сам банк, - за формою МТ 910.

Переваги використання розрахункової системи SWIFT полягають у високій швидкості та надійності розрахунків.

Загалом використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвинутості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками. В українській банківській системі найпоширенішою розрахунковою формою залишається банківський переказ.

Усі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюються через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови здійснення міжбанківських операцій.

Для здійснення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки. Рахунок, відкритий українським уповноваженим банком в іноземному банку, називається “Ностро”. Рахунок, відкритий іноземним банком в українському уповноваженому банку, - “Лоро”. Кореспондентські рахунки відкривають у вільно конвертованій, обмежено конвертованій, неконвертованій валюті та валюті клірингових розрахунків.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки “Ностро”. На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їх клієнтів. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг уповноважені банки в разі списання коштів з поточного валютного рахунка резидента зобов'язані вимагати від нього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). Якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціально заведеному журналі, в якому фіксують:

- дату перерахування коштів;

- найменування постачальника продукції;

- дату і номер контракту;

- граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу

резидента на основі законодавчо встановлених термінів;

- дату фактичного надходження продукції, яку проставляють на

підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією кордону України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після

одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товарно-супроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.

У разі експорту товарів, робіт та послуг на умовах відстрочки платежу виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні поточні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше ніж 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Моментом отримання виручки в іноземній валюті на експортну продукцію вважають дату надходження коштів на поточний рахунок в уповноваженому банку. Перевищення зазначеного терміну можливе лише за індивідуальним дозволом областного управління НБУ за місцем реєстрації резидента.

Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі на поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидентами встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.

Ухилення уповноважених банків від функції органу контролю за експортно-імпортними операціями клієнтів, а також ненадання інформації комісіям при регіональних управліннях НБУ тягне за собою застосування штрафів, визначених Положенням НБУ “Про порядок застосування ст-16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. №15-93, “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, затвердженим постановою Правління НБУ № 212 від 04.07.1997р.

2.3. Валютний контроль НБУ та комерційних банків за операціями з торгівлі іноземною валютою на УМВР

Банки купують та продають іноземну валюту на валютних ринках: національних, регіональних, світовому. За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).

Біржові валютні ринки - це організовані ринки, які представлені валютними біржами. Валютна біржа - зазвичай не комерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів.

Левова частка валютних угод здійснюється на неорганізованому, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв'язку.

Головними функціями валютних ринків є:

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютного курсу;

диверсифікація валютних резервів;

страхування валютних ризиків;

отримання прибутку учасників валютного ринку;

проведення валютної політики, спрямованої на державне

регулювання національної економіки, та узгодженої політики в межах світового господарства.

Купівля та продаж іноземної валюти для міжнародних розрахунків здійснюється банками, як правило, в безготівковій формі, на міжбанківському валютному ринку.

В Україні операції з купівлі-продажу валюти регламентуються Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, прийнятими Національним банком України 18 березня 1999р №127.

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам ринку, до яких належать:

- Національний банк України;

- уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);

- уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями).

Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи здійснюють валютні операції на міжнародних валютних ринках відповідно до правил, які встановлені на цих ринках, і нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб'єктами ринку на міжнародних валютних ринках та/або на міжбанківському валютному ринку України.

Валютні операції з іноземними валютами I групи Класифікатора та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснювати лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди). Уповноважені банки мають право за дорученням та за рахунок коштів клієнтів-резидентів, які є суб'єктами господарської діяльності України (з метою хеджування ризиків зміни курсів іноземних валют щодо інших іноземних валют, що виникають під час виконання цими клієнтами-резидентами зовнішньоекономічних договорів), проводити операції з купівлі-продажу іноземних валют I групи Класифікатора за іноземні валюти I групи Класифікатора на міжнародних валютних ринках за угодами, укладеними з банківськими установами, на умовах "форвард" (розрахунки здійснюються в строк більший, ніж через два робочих дні з дня укладення угоди). Проведення операцій з іншими деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта I групи Класифікатора (ф'ючерс, опціон тощо), не дозволяється.

Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) проводиться виключно під час проведення Торговельної сесії, яка являє собою визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України. Проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) поза межами Торговельної сесії забороняється, крім випадків, передбачених цими Правилами. Національний банк України має право змінити режим Торговельної сесії, попередивши про це уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робочих дні до часу зміни.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

- договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

- вантажна митна декларація (за формою, встановленою відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574, зі змінами), якщо товар ввезений на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснене митне оформлення тимчасово ввезених вантажів під зобов'язання про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти);

- акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт;

- документи, що передбачені для: документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельної форми розрахунків (вексель, яким резидент- імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором). Купівля іноземної валюти з метою оплати векселя, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором, дозволяється лише в разі пред'явлення резидентом вантажної митної декларації, що підтверджує поставку продукції в Україну, або документа, який згідно з умовами зовнішньоторговельного договору засвідчує виконання нерезидентом робіт, отримання резидентом послуг;

- довідка державної податкової адміністрації (інспекції), у якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням суми іноземної валюти, що купується за зовнішньоторговельним договором, та інформації про поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються перерахування купленої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти, з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів і подовженню не підлягає). Цю довідку клієнт подає уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі) у разі купівлі іноземної валюти за гривні за зовнішньоторговельним договором, сума якого перевищує 10 тис. доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, а також у разі купівлі на міжбанківському валютному ринку України будь-яких сум в іноземних валютах з метою перерахування цих коштів на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах. Якщо уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) купує іноземну валюту з метою виконання власних зобов'язань перед нерезидентами за торговельними операціями, то зазначена довідка не подається.

На оригіналах документів, на підставі яких була куплена іноземна валюта, та на копіях цих документів, які залишаються на зберіганні в уповноваженому банку або уповноваженій фінансовій установі (копії засвідчуються підписом керівника або заступника керівника та печаткою суб'єкта господарської діяльності або нотаріусом, крім довідки державної податкової адміністрації), робиться відмітка уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи). Відмітка має містити дату купівлі іноземної валюти, її суму, номер реєстру, що є підставою для здійснення операції, а також має засвідчуватися підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа або штампа цього підрозділу, або печатки уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи).

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами (юридичними особами та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, крім постійних представництв нерезидентів) при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

- заявки з розрахунком витрат:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10