Безготівкові розрахунки в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями, їх види та характеристика

Фаза 1 - угода про відкриття акредитива.

Імпортер, прийнявши пропозицію експортера, уклавши з ним договір купівлі-продажу, має подбати про відкриття акредитива на користь продавця.

Дорученням на відкриття акредитиву імпортер вимагає від банку взяти перед постачальником зобов'язання щодо здійснення платежу. Банк виконує цю вимогу, як правило, лише у разі наявності змоги переадресувати його на акредитиводавця, оскільки не може розглядати товар як єдину гарантію, особливо якщо для нього не існує функціонуючого ринку. Тому акредитиводавець повинен розпоряджатися активами або відповідним кредитом у банку, який відкриває акредитив. Імпортер зацікавлений у детальному формулюванні умов акредитива. За відсутності досвіду у складанні акредитивних доручень або за наявності специфічних умов відкриття акредитива раціонально буде проконсультуватися з банківським спеціалістом. Йдеться не тільки про те, щоб умови платежу були чітко відображені у формі і виді акредитива, а й максимально враховані інтереси сторін. Вичерпні умови акредитива максимально гарантують своєчасність відвантаження замовленого товару належної якості за оптимальною ціною чи надання послуг згідно з домовленістю. Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання його платіжного зобов'язання є подання у строк відповідних умовам акредитива документів. Акредитиводавець не може завадити оплаті документів на підставі того, що постачання товару або інші дії бенефіціара щодо виконання контракту були здійсненні з порушенням умов договору. [3]

Фаза 2 - заява на відкриття акредитива.

1) При складанні акредитивного доручення (Додаток А) важливо ретельно відпрацювати такі його аспекти: форма акредитива, спосіб передачі повідомлення про акредитив, банк кореспондент бенефіціара, бенефіціар, валюта і сума, термін дії акредитива, страхова вартість, товаросупроводжувальні документи, адреса перевізника, дата відправки, термін відвантаження, умови поставок, найменування товару, часткові поставки, подальші інструкції по дебетуванню рахунку, підпис, який узаконює видане доручення на відкриття акредитива.

2) Повідомлення про відкриття акредитива: акредитиви відкриваються на підставі наявності необхідного покриття або лімітів кредитування і якщо доручення на відкриття не містить непорозумінь. Покупець отримує повідомлення про виконання підтвердженням про виконання акредитива.

3) Авізо або підтвердження бенефіціарові. Якщо банкові-кореспонденту в країні бенефіціара доручено лише авізування акредитива, то він переправляє зобов'язуючий текст без будь-яких зобов'язань для себе бенефіціару. При цьому перевіряють за зовнішніми ознаками справжність акредитива, який має бути авізованим.

Банк-кореспондент не зобов'язаний підтверджувати акредитив. Якщо він відхиляє підтвердження, йому слід негайно проінформувати про це банк-емітент й авізувати бенефіціарові акредитив без підтвердження. Після отримання акредитивного авізо експортер перевіряє співпадання умов акредитива з угодою і можливість здійснення всіх умов. У разі негативного висновку, він повинен негайно вимагати від контрагента внести необхідні зміни.

Бенефіціар не повинен безапеляційно приймати акредитив. Акредитив вважають акцептованим, якщо він подасть потрібні документи щодо відкриття акредитиву в строк у банк-кореспондент або інший банк, який відкриватиме акредитив. Встановивши в акредитиві невідповідності, бенефіціар повинен негайно пред'явити претензії безпосередньо покупцеві і вимагати від нього внести відповідні виправлення через банк-ремітент. При згоді покупця і банку зі змінами в акредитиві, вони набувають юридичної сили. Включення в акредитив лише дійсно необхідних даних дозволить уникнути багатьох непорозумінь махінацій і затримок. Експортер (бенефіціар) завжди має можливість відмовитись від використання акредитиву і пропустити строк його використання. Йому навіть не потрібно інформувати про це імпортера чи відповідні банки. Акредитив втрачає силу, якщо бенефіціар не подав ніяких документів до закінчення строку акредитива.

4) Повідомлення авізуючому банку про відкриття акредитиву. Акредитив вважається відкритим після того, як зроблений бухгалтерський запис по рахунках і відіслане повідомлення (поштове, телексом або системі SWIFT) на адресу іноземного банку, причому дати цих двох документів повинні збігатися. Банк-емітент повинний направити робочий акредитивний документ авізуючому банку без затримок. (Додаток Б)

5) Ведення акредитивного досьє в банку. Оригінал заяви на відкриття акредитива направляється на збереження до документів дня, копія залишається в досьє акредитива, друга копія повертається наказодавцю акредитива разом із випискою по особовому рахунку в якості підтвердження відкриття акредитива. У акредитивному досьє є всі графи, необхідні для чіткого і правильного ведення акредитива: номер акредитива; вид акредитива; термін його дії; місце витікання; оцінка про пролонгацію; номер акредитивного балансового рахунку; код інвалюти; сума відкриття акредитива; найменування авізуючого, виконуючого банків; найменування наказодавця акредитива, номер його поточного валютного рахунку, із якого відкритий акредитив; оцінки про дату відкриття акредитива, про всі внесені у його умови зміни, про все листування, що ведеться по акредитиву; порядок оплати витрат по акредитиву; оцінка про відсоток покриття акредитива і сумі початкового платежу - у повній сумі або з остаточним розрахунком.

Фаза 3 - виконання акредитива.

Перед тим як експортер подасть документи в банк, він повинен обов'язково переконатися, що вони за всіма пунктами відповідають акредитиву:

1) принцип суворої відповідності документів - він гласить, що банк повинен ретельно перевіряти відповідність тексту подання документів текстові умов акредитива і може здійснювати оплату лише за відповідності документів умовам акредитива, про що складається відповідний лист.

2) принцип суворого дотримання строків - вимагає, щоб вказана в акредитиві дата закінчення строку для представлення документів і крайній строк відвантаження були суворо дотримані. За документами, пред'явленими пізніше, банк має право не здійснювати платежі.

Якщо в акредитиві не вказано кінцеву дату для представлення документів, то вона настає одночасно з датою закінчення строку акредитива. Максимальний строк між датою видачі відвантажувальних документів (дата відправки товару) і їх представленням в банк 21 день, якщо положення в акредитиві не передбачають більш тривалий проміжок часу. Якщо закінчення строку акредитиву припадає на неділю або святкові дні, то строк представлення документів продовжується до наступного робочого дня. Однак, банк відхиляє транспортні документи, у яких вказано пізнішу дату їх видачі, ніж дата строку закінчення акредитива. Граничної дати відвантаження, зафіксованої в акредитиві, таке продовження не торкається, і строк в 21 день по акредитивах, що не мають у собі граничну дату відвантаження, не продовжується.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент (український), термін дії акредитива минає, приміром, у Києві, акредитив оплачується відповідно тільки після одержання і перевірки документів співробітником відділу імпортних акредитивів банку. Виконуючий банк (банк-емітент) повинний мати розумний термін, але не більш 7 банківських днів із дня одержання документів, для їхньої перевірки і рішення, прийняти або відмовитися від них і інформувати відповідно сторону, від якої вони отримані, про своє рішення. У даному випадку, отримавши від іноземного банку документи і переконавшись у їхній повній відповідності умовам акредитива, співробітник відділу імпортних акредитивів робить їхню оплату з акредитива. [3]

При перевірці поданих до оплати документів співробітник банку звертає особливу увагу на їхню комплектність і відповідність за зовнішніми ознаками умовам акредитива, тобто на те, щоб зазначені в документах реквізити збігалися з відповідними умовами, зазначеними в акредитиві.

При виконанні платежів з акредитива співробітник відділу імпортних акредитивів по дебетовій стороні акредитивного досьє записує суму платежу в іноземній валюті. У графі “Залишок” виводить суму залишку засобів на акредитиві з урахуванням поточного платежу, у графі “Комісія і витрати" указує суму витрат, яку варто відшкодувати іноземному банку за здійснення даної операції з документами. При цьому співробітник відділу імпортних акредитивів банка-емітента повинний особливо старанно перевіряти слушність нарахованих іноземним банком сум комісії і витрат відповідно до тарифу комісійної винагороди банку.

При оплаті документів співробітник відділу імпортних акредитивів нараховує комісію із суми платежу відповідно до тарифу комісійної винагороди банку, списує суму цієї комісії з валютного рахунку наказодавця акредитива і зараховує на рахунок прибутків банку так само, як комісію за відкриття акредитива. При цьому особливу увагу варто звернути на обмовку наказодавця акредитива, зроблену при його відкритті щодо порядку оплати комісії і витрат, а також за рахунок якої сторони вони оплачуються. На адресу іноземного банка направляється телекомунікаційне платіжне доручення на оплату даної суми з акредитива на користь бенефіціара відповідно до інструкцій, які містяться в супровідному авізо, при якому іноземний банк вислав документи на адресу банка-емітента, із вказівкою рамбурсуючого банку через який варто здійснити платіж. [7]

Банк-емітент переказує засоби, інструктуючи рамбурсуючий банк оплатити належну суму по призначенню на користь авізуючого банку, вказуючи термін валютування, тобто дату, на яку рамбурсуючий банк може списувати суму платежу з кореспондентського рахунку банка-емітента в себе. Банк-емітент сповіщає про платіж авізуючий банк або інструктує рамбурсуючий банк зробити це самостійно. Якщо банк-емітент має кореспондентський рахунок у авізуючому банку, він на підставі інструкції авізуючого банку може уповноважити останній дебетувати свій рахунок у нього для платежу на користь бенефіціара. У випадку, коли авізуючий банк і банк-емітент входять у систему SWIFТ, телекомунікаційне повідомлення направляється за допомогою цієї системи, що значно прискорює процес одержання платежу. [7]

Повідомлення по системі SWIFТ направляються по спеціально встановлених формах у залежності від типу повідомлення. Якщо банк-емітент має кореспондентський рахунок у авізуючому банку при здійсненні платежу він спрямовує на адресу авізуючого банку повідомлення по системі SWIFТ №756 “Сповіщення про відшкодування або оплату”. Дане повідомлення використовується для сповіщення одержувача про відшкодування або оплату в його користь необхідної за акредитивом суми. У спеціальних полях указуються всі необхідні реквізити, причому якщо номер поля підкреслений рискою, заповнення даного поля обов'язкове.

У випадку коли платіж проводиться не напряму, тобто якщо банк-емітент не має кореспондентського рахунку в банку, від якого отримані документи, або якщо авізуючий банк просить переказати кошти на його рахунок у третьому банку, банк-емітент виконує платіж по системі SWIFТ, використовуючи повідомлення типу №202 “Переказ на користь третього банку". У даній формі необхідними для заповнення полями крім номера акредитива, референса банка-отримувача, суми платежу у валюті, терміна валютування, є поле з вказівкою найменування банку бенефіціара, тобто банку, що вислав документи на адресу банка-емітента.

Якщо співробітник банка-емітента при перевірці отриманих від іноземного банку документів виявив у них розбіжності, він сповіщає про це телексом або по системі SWIFТ іноземний банк і відразу запитує наказодавця акредитива щодо їхньої оплати. Документи направляються наказодавцю при спеціальному супровідному листі, у якому по графах зазначені виявлені розбіжності, із проханням старанно перевірити документи і протягом встановленого розумного терміна дати відповідь щодо їхньої оплати. У випадку неотримання відповіді від наказодавця у встановлений термін йому робиться повторний запит щодо оплати документів.

Якщо платіж за акредитивом передбачений у валюті, іншій, ніж валюта, у якій відкритий акредитив, в його умовах повинен бути чітко обговорений курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який варто застосовувати при здійсненні виплат з акредитива.

Коли виконуючим банком є іноземний банк, він у своїх рамбурсних вимогах в обов'язковому порядку вказує курс перерахунку. А співробітник відділу імпортних акредитивів банка-емітента перевіряє слушність застосування зазначеного іноземним банком курсу перерахунку відповідно до умов акредитива. Якщо ж виконуючим банком є банк-емітент, співробітник відділу імпортних акредитивів сам розраховує суму, що підлягає оплаті, по передбаченому умовами акредитива курсу перерахунку. Всі виникаючі курсові різниці відносяться за рахунок організації - наказодавця акредитива. Валюти можуть конвертуватися за допомогою рахунку “Розрахунки по інших іноземних операціях”, де по дебету проводиться сума іноземної валюти, що підлягає оплаті по кореспондентському рахунку, і сума позитивної курсової різниці в гривнях, а по кредиту - сума документів у тій валюті, у якій відкритий акредитив і на який подані документи до оплати, а також сума негативної курсової різниці.

3. Проблеми та перспективи розвитку безготівкових форм розрахунків в Україні

Аналізуючи сучасний стан ринку безготівкових розрахунків за експортно-імпортними операціями зберігається тенденція найбільшого використання банківських переказів - 97% і лише 2,5% - акредитиви, а 0,5% - інкасо.

Використання банківських переказів не відповідає на сьогоднішній день темпам розвитку міжнародної торгівлі, сфері надання послуг при укладанні контрактів з іноземними партнерами. Останнім часом викликала інтерес підприємців така форма розрахунків, як акредитив, що надійніше та безпечніше як для імпортерів, так і для експортерів. Її використання дає гарантії, що, з одного боку, товар чи послуги будуть повністю та своєчасно оплачені, а з другого - що списання коштів із рахунка відбудеться тільки після виконання умов, визначених контрактом.

Той факт, що по КБ “Експобанк” частка акредитивів щодо зовнішніх розрахунків підвищується, підтверджує бажання підприємців захиститися за допомогою цієї форми розрахунків від ризиків потенційної ненадійності закордонного партнера та від економічної чи політичної нестабільності в його країні. Водночас дії вітчизняного партнера легше проконтролювати і в разі необхідності застосувати до нього відповідні санкції.

Постає питання про те, чому розрахунки за допомогою акредитиву при експортно-імпортних операціях становлять 2,5%. Тут можна виділити декілька аспектів.

По-перше, при використанні акредитива виникає ряд труднощів організаційного плану. Передусім вітчизняні банки мають невеликі розміри (загально відомо, що сумарний статутний фонд українських комерційних банків не перевищує статутного фонду одного з великих польських банків), вони мало відомі на світовому ринку. Тому, коли банком-емітентом виступає український банк, іноземні можуть відмовлятися від підтвердження акредитива. Якщо навіть договором між експортером та імпортером не передбачено підтвердження банком країни-експортера, західні банки, приймаючи акредитив, або вимагають покриття, що відволікає з обігу кошти та збільшує витрати заявника акредитива, або ж здійснюють платіж тільки після отримання коштів від банку-емітента, що позбавляє акредитив швидкості отримання коштів бенефіціаром. З іншою боку, українські банки теж не завжди погоджуються підтвердити акредитив, емітований іноземним банком.

По-друге, під час використання цієї форми розрахунків суб'єкти підприємницької діяльності повинні враховувати декілька нюансів законодавчого характеру. Використання акредитивів у зовнішньоекономічних розрахунках, відповідно до Указу Президента України № 566/94 від 04.10 94р. "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України”, регламентується “Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів" (UCP) у їх останній редакції (з 05.11.94 р. правила в редакції 1993 року, публікація Міжнародної торговельної палати (МТП) № 500), тому посилання на них має бути в усіх договорах, що передбачають використання акредитива, а також у тексті самого акредитива. Але деякі країни (серед них Китай) не визнали UCP та деякі інші публікації МТП, внаслідок чого банки цих держав не приймають посилання на UCP. Виходом із цієї ситуації може бути включення тексту з UСР в акредитив. При використанні акредитива також потрібно звертати увагу на відмінності міжнародного та національного українського законодавства.

“Уніфікованими правилами" передбачено можливість використання трансферабельного (переказного) акредитива, що вигідно для експортера, якщо він не є власником товару, а виступає як посередник. У цьому випадку він може здійснити операцію, не маючи достатньо коштів для закупівлі товару. Уніфіковані правила містять застереження, які передбачають можливість збереження експортером комерційної таємниці: перший бенефіціар має право замінити своїми комерційними рахунками рахунки і тратти другого бенефіціара на суми, що не перевищують обумовлену в оригіналі акредитива, і за первісними цінами за одиницю товару, передбаченими акредитивом, і після такої заміни рахунків перший бенефіціар може одержати різницю по акредитиву між його рахунками і рахунками іншого бенефіціара.

Тому розрахунки з використанням трансферабельного акредитива досить, привабливі для підприємців, але в українському законодавстві існує цікава колізія: згідно з Інструкцією №22 про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р., кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований, тобто використання трансферабельного акредитива фактично заборонене. Слід зазначити, що ця норма стосується тільки розрахунків у народному господарстві, розрахунки ж за зовнішньоекономічними операціями регламентуються уніфікованими правилами. До речі, саме заборона використання трансферабельного акредитив в господарському обороті України є одним із чинників, що зменшують інтерес до цієї форми розрахунків з боку вітчизняних підприємців. Його використання повністю заборонено у розрахунках між резидентами України. Якщо резидент відкриває трансферабельний акредитив на користь, нерезидента, останній може його використовувати без жодних обмежень з боку українського законодавства, навіть якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент України. [4]

Якщо ж на користь українського експортера відкрито трансферабельний акредитив, він може бути переказаний нерезиденту; але якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент - власник товару, а така ситуація має місце найчастіше, в експортера виникнуть труднощі з боку іншого законодавчого акта - а саме Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” під 19 лютого 1993року №15 - 93, відповідно до пункту 1 статті 3 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. В той же час згідно з UCP валюта акредитива при переказі не може бути змінена. Внаслідок цього переказ акредитива, відкритого в будь-якій іноземній валюті експортером на користь іншого резидента України, порушує вищевказаний декрет і фактично неможливий. Інша річ, коли валютою платежу по зовнішньоекономічному контракту є гривня. В цьому випадку експортер може переказати акредитив на користь власника товару - резидента. Але при цьому слід мати на увазі, що розрахунки у гривнях можуть здійснюватися тільки з контрагентами - резидентами країн колишнього СРСР, крім Естонії.

У практичній діяльності існуюча колізія може бути вирішена таким чином:

1. Експортер може укласти з власником товару договір переуступки виручки. Так, згідно з UСР той факт, що акредитив не обумовлює можливості переведення, не повинен утискати права бенефіціара на переуступку виручки, на яку він має або може мати право.

2. Експортер може відкрити зустрічний акредитив у гривнях на користь виробника на умовах, найбільш наближених до умов первісного акредитива.

3. Отримання кредиту в банку теж є одним із шляхів, але без використання додаткових ліквідних активів як застави він неможливий, тому що сам акредитив не може бути предметом застави.

4. Можливий випадок, коли імпортер укладає з банком експортера договір-доручення, згідно з яким кошти імпортера в сумі контракту переказуються на рахунок у цьому банку на обумовлений термін та з відомим рівнем доходу. При цьому імпортер доручає банку видати гарантію експортеру для проведення конкретної операції; забезпеченням гарантії мають бути кошти імпортера на цьому рахунку. І вже експортер, маючи банківську гарантію, може укладати угоду з постачальником необхідних імпортерові товарів.

Усі наведені схеми мають свої як переваги, так і недоліки. Використання якоїсь із них можливе лише з урахуванням відносин та ступеня довіри між конкретними імпортером і експортером, а також між експортером та його банком.

По-третє, слід зазначити, що використання акредитива - чи то простого, чи то трансферабельного - досить багато коштує порівняно з іншими формами розрахунків. Підприємці повинні відшкодувати банкам поштово-телеграфні витрати, оплату послуг системи СВІФТ, а крім того - сплатити комісійні, середні тарифи яких по банках України наведено в таблиці 3.1 (Додаток В).

В той же час перекази за межі України за дорученням клієнта коштуватимуть 0,15-0,2% (але не менш ніж 20 доларів США), а при використанні інкасо клієнт сплачує комісійні:

прийняття документів на інкасо - 0,1%, але не менше 54 гри.;

видача документів проти платежу чи акцепту - 0,1%, але не менше 36 грн.;

авізування документів по інкасо - 0,1%;

зміна інструкцій по інкасо - не менше 54 грн. [24; c.114]

Витрати по цих формах розрахунків значно нижчі від аналогічних витрат за умови використання акредитива. (Додаток Г)

Усе це не дає змоги ширше використовувати акредитивну форму розрахунків, незважаючи на всю її безпечність та надійність. Однак, з нашої точки зору, серед можливих заходів, які б сприяли захистові вітчизняних підприємців та стимуляції розрахунків з використанням акредитива, було б доцільним:

Дозволити переказ експортних акредитивів, відкритих на користь резидентів в іноземній валюті, іншим бенефіціарам, які також виступають резидентами України, для чого внести відповідні зміни до валютного законодавства України.

Доцільною була б своєрідна спеціалізація одного з великих українських банків на проведенні міжнародних розрахунків із застосуванням саме акредитива. Для цього він повинен регулярно проходити міжнародну аудиторську перевірку, отримуючи певний рейтинг, мати розгалужену систему кореспондентських відносин з провідними банками різних країн світу та за рахунок залишків на власних НОСТРО-рахунках гарантувати виконання акредитивів, емітованих чи то підтверджених ним. З одного боку, така спеціалізація потребує дуже багато зусиль та попередніх витрат, але слід зважати на те, що авізування акредитиву приносить біля 0,1%, а відкриття чи підтвердження: 0,2-0,3% комісійних від його суми. Хоча такий процент і здається зависоким для підприємця, про що вже йшлося, але ж це плата за надійність та безпечність.

Суб'єктам господарської діяльності України можна порекомендувати погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, якщо акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими відомими іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам.

Також із метою більш кваліфікованого управління фінансовими ресурсами вітчизняним підприємствам необхідно сміливіше використовувати схеми торгового фінансування, які пропонуються українськими банками:

фінансування імпортних контрактів (українському підприємству-імпортеру надається можливість здійснити оплату отриманого товару вже після його реалізації на внутрішньому ринку - в цьому випадку банк відкриває акредитив певному підприємству або надає гарантію з відстрочкою платежу з підтвердженням акредитива зарубіжними банками в рамках кредитних ліній, що відкриті українському банку);

фінансування експортних контрактів (підприємства-експортери можуть фінансуватися на етапі виробництва експортної продукції, що дозволяє виробити необхідну продукцію без відволікання власних коштів. У цьому випадку банк надає фінансування у формі кредиту за умови, що формою розрахунків за контрактом є акредитив відомого іноземного банку, який відкрито на користь українського експортера (перед експортне пряме фінансування). Якщо кредит іноземного банку надається для фінансування експорту українського виробника, то за наявності акредитива вітчизняний банк надає гарантію повернення кредиту іноземному банку (передекспортне фінансування за рахунок коштів іноземного партнера або банку). За умови, що в експортному контракті передбачена оплата відвантаженого товару акредитивом, який відкрито іноземним банком на користь підприємства-експортера з відстрочкою платежу, український банк видає цьому підприємству кредит після надання ним пакета відвантажувальних документів (постекспортне фінансування).

Використання цих продуктів та послуг при імпортних операціях забезпечить підприємствам ряд переваг: зниження кредитних ризиків за рахунок відмови від авансових платежів, зниження ризику країни та юридичних ризиків у зовнішньоторгових контрактах, забезпечення гарантії оплати постачальнику тільки за умови постачання товару у чіткій відповідності з номенклатурою, якістю та строком відвантаження. Істотно знижується вартість фінансування порівняно з простим кредитуванням, з'являється можливість отримати відстрочку оплати за поставлений товар, продемонструвати партнерам свою обізнаність в галузі організації розрахунків за торговими угодами, а також підтвердити свою платоспроможність.

Переваги від використання інструментів торгового фінансування отримують і українські експортери. Їм гарантується отримання оплати від банку за поставлений товар при виконанні умов контракту з відвантаження товару, швидка процедура отримання оплати за поставлений товар після відвантаження. Підвищується конкурентоспроможність товару за рахунок пропозиції різних форм оплати за товар без підвищення ризику несплати, з'являється можливість отримання фінансування для купівлі товару за рахунок трансферабельних або компенсаційних акредитивів.

Таким чином, використання запропонованих форм міжнародних розрахунків дозволить більш кваліфіковано та ефективно управляти грошовими ресурсами українських підприємств при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності, а також підвищити ефективність бізнесу шляхом застосування нових інструментів торгового фінансування.

Висновок

За результатами дослідження проведеного в даній курсовій роботі можна зробити висновки, що методологічні засади використання безготівкових форм розрахунків при експортно-імпортних операціях в Україні залишаються недостатньо вивченими, існує розбіжність у думках авторів щодо вибору оптимальних форм цих розрахунків і дотримання єдиної термінології та концепції їх організації.

Необхідність міжнародних розрахунків випливає з самої сутності існування людства, а також розуміння соціального розподілу праці. Ні для кого не таємниця, що самотня країна нормально функціонувати не може. Це пов'язано з тим, що в одній країні не можна налагодити виробництво всіх без винятку товарів народного споживання і виробничої спрямованості, щоб задовольнити всі потреби суспільства. Звідси випливає необхідність налагодження міжнародних зв'язків і міжнародного розподілу праці, і як наслідок - торгівлі. А торгівля, безперечно не може існувати без розвинутої системи розрахунків між підприємствами, громадянами і урядами різних держав світу. Тобто необхідність міжнародних розрахунків випливає з сутності людського буття.

Природа міжнародних розрахунків та їх організація пов'язані із розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і обертання. В них відображається певна форма руху вартості в міжнародному обороті через неспівпадіння часу виробництва, реалізації та оплати товарів, а також територіальної відокремленості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють перш за все торгівлю товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів поміж країнами. Переважна частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі міжнародних торгових відносин.

На стан міжнародних розрахунків комплексно впливають чисельні фактори: економічні і політичні відносини між країнами; стан країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торгові правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; відмінності в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторгових контрактів та кредитних угод; конвертованість валют тощо.

Міжнародні розрахунки виступають об'єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, універсалізацією банківських операцій.

Зовнішньоекономічні розрахунки включають, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами та звичаями, з іншого - щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення. Більшість розрахунків проводиться безготівковим способом через записи на банківські рахунки.

Вони регламентуються Уніфікованими правилами по акредитивах і інкасо. Міжнародна торговельна палата розробила правила по контрактних гарантіях, веде роботу по підготовці правил по платіжним гарантіям.

Найважливіша мета експортера зберегти товаророзпорядчі документи до того часу, доки імпортер не заплатить за товар, або не надасть певні гарантії оплати в майбутньому, тому найнадійнішими формами розрахунків є документарний акредитив і інкасо, а найшвидшим банківський переказ.

Акредитив на сьогодні є, чи не найуніверсальнішим і дієвим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення експортних і імпортних операцій. В сучасних умовах існують різноманітні види акредитивів, що задовольняють вимоги найвибагливіших клієнтів банків і позитивно впливають на повноту, якість і швидкість розрахунків.

Аналізуючи сучасний стан ринку безготівкових розрахунків можна зробити висновок, що:

особливість українського ринку міжнародних розрахунків полягає у його вразливості до зовнішніх і внутрішніх економічних чи політичних змін через невпевненість у надійності вітчизняних банків;

через брак практичного досвіду у цій галузі як перед банками, так і їхніми клієнтами постає ряд серйозних проблем, що призводить до різного роду помилок і затримок у розрахунках, а також ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивно методологічну базу;

у 2004 році основну частку безготівкових розрахунків займали банківські перекази: за кількістю здійснених операцій - 97% і у грошовому вираженні - 93%; на другому місці перебувають акредитиви: за кількістю здійснених операцій - 2,5% і у грошовому вираженні - 6%, а інкасо - відповідно 0,5% і 1%, що свідчить про деяку недовіру таким формам розрахунку, як акредитив і інкасо;

проте на прикладі окремо взятого банку видно, що структура безготівкових міжнародних розрахунків КБ “Експобанк” змінюється так: частка банківських переказів протягом останніх чотирьох років знизилась з 91% у 2001р. до 89% у 2004р.; використання інкасо знизилось з 1% у 2001р. до 0,7% у 2004р., а частка документарних акредитивів навпаки має тенденцію до зростання, що пояснюється вищим ступенем захисту інтересів клієнта, відповідно - 8% у 2001р. і 10,3% - 2004 рік, тобто клієнти банку переконуються у надійності і безпечності використання акредитиву.

У загальному обсязі міжнародних розрахунків, частка акредитивної форми розрахунків із року в рік збільшується. В останні роки спостерігається тенденція до значного збільшення експортних акредитивів як у кількісному, так і в сумарному вираженні.

Проте на сьогодні існує ряд проблем, що пов'язані з розвитком акредитивної форми розрахунків за експортно-імпортними операціями в Україні і які потребують негайного вирішення:

при використанні акредитива виникає ряд труднощів організаційного плану вітчизняні банки мають невеликі розміри, вони мало відомі на світовому ринку;

використання акредитива на сьогодні залишається дорогим задоволенням при міжнародних розрахунках;

заборона використання при безготівкових розрахунках трансферабельного акредитива, що полегшує умови оплати.

Для вирішення цих проблем серед можливих заходів, які б сприяли захистові вітчизняних підприємців та стимуляції розрахунків з використанням акредитива, було б доцільним: використовувати схеми торгового фінансування, які пропонуються українськими банками; дозволити переказ експортних акредитивів, відкритих на користь резидентів в іноземній валюті, іншим бенефіціарам, які також виступають резидентами України; своєрідна спеціалізація одного з великих українських банків на проведенні міжнародних розрахунків із застосуванням саме акредитива.

Список використаної літератури

1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” під 19 лютого 1993року №15 - 93, відповідно до пункту 1 ст.3;

2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р. №2121-III // Нормативні і законодавчі акти з банківської діяльності - 2004. - №3;

3. Інструкція “Про порядок здійснення, контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями”, затверджена постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року N 136;

4. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22;

5. Постанова Кабінету Міністрів України і НБУ від 21.06.1995 р. №444 “Про типові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типових формах захисних попереджень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті”;

6. Международные правила расчетов. Сборник нормативных актов. - К., 1993;

7. Уніфіковані правила для міжбанківських рамбурсів за акредитивами та їх застосування у практиці акредитивних розрахунків // Банківська справа - №4, 1999;

8. “Уніфіковані правила з інкасо” у редакції 1995 року, публікація №522;

9. “Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів" у редакції 1993 року, публікація МТП №500;

10. Указ Президента України №566/94 від 04.10 94р. “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України”;

11. Цивільний кодекс України, глава 74 “Розрахунки", ст.1087, 1088 у редакції від 16 січня 2003 року;

12. Бровков С.М., Руденко Л.В. Валютно-фінансові механізми в міжнародному бізнесі: світовий досвід і українська практика. - К.: Агентство "Україна", 2001. - 380 с.;

13. Бровкова Е.Г., Прудиус И.П. Внешнезкономическая деятельность. - К.: Сирин, 2000. - 196 с.;

14. Васенко В.К. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності. - К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. - 216с.;

15. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. - К.: Т-во „Знання”, КОО, - 2000р. - 243с.;

16. Загородній А.Г., Вознюк Г.М. Фінансовий словник. - 3-тє вид., вип. та допов. - К.: Т-во „Знання" КОО. - 2000р. - 588с.

17. Івасів Б.С. Міжнародні розрахунки. - Т.: Карт-бланш, 2004. - 223с.;

18. Коцовська Р., Ричаківська В., Грудзевич Г., Вознюк М. Операції комерційних банків. - Львів: ЛБІ НБУ, 2001. - 516 с.

19. Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г. Банківські операції. - К.: Знання. - 2005р. - 727с.;

20. Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Навч. посібник. - Полтава: РВИ ПКІ, 1999. - 235с.;

21. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові валютні операції. - К: ЦУЛ, 2003. - 616 с.;

22. Савлук М.І. Міжнародні розрахунки та валютні операції. - К.: КНЕУ, 2002. - 392 с.;

23. Антонова О. Використання різних форм міжнародних розрахунків при здійсненні експортно-імпортних операцій // Економіст. - 2005р. - №7. - с.82-85;

24. Бондаренко С.І. Використання акредитива за зовнішньоекономічними операціями // Банківська справа. - 2004р. - № 3. - с.114-118;

25. Лисенко Ю. Акредитиви: практика застосування у зовнішньоекономічних операціях // Вісник НБУ. - 2003р. - №1. - с.18-23;

26. Лисюк С. Акредитивна форма розрахунків за експортно-імпортними операціями та перспективи її розвитку в Україні // Вісник НБУ. - 2003р. - №5. - с.42 - 47;

27. Озель Д. Акредитив у сучасній практиці господарювання // Банківська справа. - 2005р. - №3. - с.76 - 80;

28. Річна звітність КБ “Eкспобанк”;

29. http://www.bank.gov.ua;

30. http://www.expobank.ua.

Страницы: 1, 2, 3