Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації

Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника, другий критерій - це характер погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентів:

· добре -- якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

· слабке -- якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

· недостатнє -- якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

· гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

· застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні" вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) стано-вить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо пере-вищує 360 днів - резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класи-фікується за групами (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Класифікація кредитів

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної за-боргованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Таблиця 1.4.

Рівні резерву по групах кредитів

Резерв під стандартну заборгованість за позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резерв під нестандартну заборгованість - за рахунок витрат у кварталі, в якому надали кредит. В разі зменшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк направляє на збільшення доходів.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які протирічать кредитній політиці банку.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, напри-клад, передати його страховій компанії [40, 33, 27].

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника кредитного проекту (в рамках банківського консорціуму), який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Зменшення кредитного ризику банку шляхом його розподілу між кількома забезпечується завдяки зменшенню обсягу позички для даного банку і відповідно можливих втрат при неповерненні останньої. Розподіл ризику може здійснюватись як за конкретною кредитною угодою, так і при більших обсягах операцій. Ризик між банками може розподілятись непропорційно, тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість сто-совно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе.

Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уник-нути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня.

За рубежем практикують дві основні форми кредитного страхування - страхування власне кредитів та страхування застави під отримання кредитів. Перший вид страхування передбачає для банку роль страхувальника, який захищає власні інтереси. Банк отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань. Сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит.

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник - боржник захищає право свого кредитора (застраховану сторону). Такий страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страховою компанії банку. Таке страхування здійснюється за рахунок страхувальника. Більш детальніше це питання було розглянуто нами у попередньому параграфі.

Вимога надання забезпечення. Забезпечення - це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб`єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою)

Кредитуючий банк повинен визначити, які активи вважати вдалим забезпеченням і як розраховувати вартість кредиту. Ці документи повинні бути поширені в письмовій формі, щоб весь банк з ними ознайомився. У доповнення, необхідно розглядати наступні характеристики закладених активів:

а) Відносна легкість оцінки застави, як до прийняття рішення про видачу кредиту, так і протягом користування кредиту. Вартість застави необхідно періодично перевіряти з тим, щоб забезпечити адекватне покриття. Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, український комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави.

б) Можливість розміщення на ринку застави повинна бути визначена і періодично перевірятися. Наприклад: спеціально спроектоване обладнання з обмеженою застосовністю важче продати на ринку, чим стандартну п'ятитону вантажівку.

в) Ліквідність, або легкість, з якою застава може бути оцінена і перетворена в грошові кошти без розриву у часі, дуже важлива. Наприклад: земля і комерційні або промислові будівлі менш ліквідні, ніж високоякісні дебіторські рахунки, по яких можна швидко отримати гроші, або стандартні матеріали, що можуть довго зберігатися (наприклад, прокат чорного металу, лісоматеріали тощо).Ліквідним забезпеченням вважаються цінні папери.

г) Підконтрольність: легкість, з якою кредитор може визначити місцезнаходження застави і вступити у володіння єю. Наприклад: простіше вступити у володіння грошима і іншими фінансовими активами, землею і будовами, ніж автомобілями або контейнерами, місцезнаходження яких часто важко встановити.

д) Амортизація або моральне старіння. Деякі активи втрачають свою первинну вартість швидше, ніж інші, хоч термін їх придатності - на відміну від терміну їх старіння - може бути значним. Наприклад: електронне обладнання (комп'ютери, високотехнологічна апаратура і т.д.). Також необхідно стежити за можливістю псування через неправильне зберігання.

Використання забезпечення для підтримки кредиту не знімає ризику, тому не слід вважати процес кредитування процесом обміну кредиту на забезпечення. По суті справи, забезпечення мінімізує кредитний ризик, воно надає можливість кредитору збільшити свої шанси по отриманню коштів по своїм вимогам у випадку несплати суми боргу. Також спрацьовує психологічний фактор: навіть якщо позичальник отримав позичку, він не захоче у більшості випадків втрачати свої власні цінності - це додатковий стимул для повернення позики (тим більше, що вартість майна зазвичай більше, ніж обсяг позички).

Позика під заставу. Позики під заставу - це кредити, забезпечені з боку позичальника заставою активів. У протилежність, однак, більш раннім періодам, коли закладені активи часто фізично переміщалися у володіння кредиторам, активи сьогодні часто залишаються у володінні позичальника, який продовжує користуватися ними. У такому випадку, застава активів здійснюється у вигляді цессіі або поступки прав - письмової контрактної угоди між кредитором і позичальником, що деталізує зв'язок між термінами і умовами позики і закладеним активом.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфеля складається із забезпечених кредитів, юридичні аспекти цессіі або поступки прав на цінності, що забезпечують кредит, є надто важливими. Кредитуючий банк в особі співробітника, що займається кредитом, і юридичного відділу банку, повинен бути пильним в забезпеченні належного юридичного захисту.

Забезпечення нерухомим майном, як правило, використовується при видачі великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позик. Як застава по іпотечних позиках можуть виступати для:

промислових, торгових фірм, фермерських господарств - земельні дільниці, виробничі і сільськогосподарські споруди, приміщення, комунікації;

індивідуальних позичальників - житлові дома, квартири.

Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника - іпотекою. По деяких видах іпотечних позик (наприклад, по споживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється за допомогою випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк направляє в оборот. Платежі позичальників по іпотечних позиках (внески в погашення кредиту і процент) розподіляються банком між власниками облігацій. Прибуток банку складається з різниці між позиковим процентом, який платить позичальник банку, і процентом по цінних паперах (облігаціям), який банк виплачує їх держателям [39, c.71-74].

Забезпечення рухомим майном. В якості застави по кредитам використовують наступні види рухомого майна для:

промислових, торгових і інших фірм, фермерських господарств - обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба і інше.;

індивідуальних позичальників - товари тривалого користування (в тому числі особисті автомобілі).

Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Позикові кошти не повинні бути використані на купівлю нових цінних паперів, що направлено на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товарам, торгівля якими ведеться на біржі і по яких, легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забезпечення: під складські квитанції і під підлягаючі зберіганню розписки. При першому способі закладені товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції служать забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. При другому способі товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У цьому випадку забезпеченням служать охоронні розписки.

Другий спосіб дозволяє знизити витрати по зберіганню застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під охоронні розписки вимагає високої надійності клієнта.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні фірм роздрібної і оптової торгівлі. При цьому банк-кредитор оплачує товари фірмі-постачальнику позичальника. Позичальник отримавши товар, що юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позики. Зобов'язання позичальника завіряється векселем, який підлягає оплаті при першій вимозі (пред'явленні) банку-кредитора. Якщо партія закладених товарів продана кінцевому споживачеві, то позичальник має право розпоряджатися виручкою тільки по довіреності банку-кредитора. Без довіреності виручка зараховується в погашення позики.

Забезпечення шляховими документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. У цьому випадку як застава по короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позиках приймаються монета, злитки, вироби із золота, срібла, платини, коштовні камені і інші. Цей спосіб забезпечення кредиту в цей час використовується досить рідко.

У світовій практиці зустрічаються і інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі позик індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідчення про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати та інші.

Для використання такої форми забезпечення зобов'язань, як застава майна, банк укладає з клієнтом договір застави.

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщо не використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділом законність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінки ризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком [34, c.201].

Гарантія може бути:

(а) Забезпечена або незабезпечена. Звичайно рекомендується наполягати на забезпеченій гарантії, щоб підтвердити реальність зобов'язань гаранта за вимогою. У разі забезпеченої гарантії, застава повинна періодично перевірятися, як і у випадку із забезпеченим кредитом.

(б) Обмеженою або необмеженою. У разі необмеженої гарантії (гарант гарантує всю заборгованість одного позичальника одному кредитору), важливо, щоб вона періодично оновлювалася, наприклад, щорічно, і щоб одночасно перевірялася кредитоспроможність гаранта. Необмежені гарантії звичайно незабезпечені.

(в) Особистою або корпоративною. Особисті гарантії звичайно використовуються при кредитах приватним особам, товариствам або компаніям, в яких відповідальність і управління сконцентровані в одних руках. У разі кредиту товариству, настійно рекомендується отримати необмежені гарантії від обох партнерів і зробити так, щоб ці гарантії були рівними і невинятковими, тобто щоб обидва партнери відповідали за борг товариства всіма своїми особистими активами. У цьому випадку також важливо, щоб обидва гаранти періодично забезпечували кредитуючий банк оновленими фінансовими деклараціями про стан їх активів і пасивів. Гарантії корпорації часто запитуються кредитором для забезпечення кредиту іншої корпорації. Прикладом може служити материнська компанія, що гарантує борг однієї з дочірніх, або компанія що гарантує борг своїх постачальників. У цьому випадку кредитуючий банк повинен пересвідчитися в тому, що особа, та, що підписує від імені корпорації уповноважена на це відповідною резолюцією Ради Директорів або статутом.

У практиці роботи українських комерційних банків найбільш поширеними формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”

Протягом останніх років в Україні продовжувалося формування правової бази, необхідної для розвитку кредитного ринку України. У 1999-2004 роках прийняті Цивільний та Господарський кодекси, Закони України "Про Національний банк України", “Про кредитні спілки”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про банки і банківську діяльність”. Верховною Радою України затверджено у першому читанні, внесений Кабінетом Міністрів України, законопроект “Про ломбарди і ломбардну діяльність”.

Основними установами, що надають кредити в Україні, є комерційні банки (Комерційні банки в Україні здійснюють свою діяльність у відповідності до Законів України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року, “Про Національний банк України”, інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність у цілому чи діяльність банків щодо здійснення окремих банківських операцій.). За даними Національного банку України, станом на 01.01.2006 в Україні ліцензію на здійснення банківських операцій має 155 комерційних банків, балансовий капітал яких складає 13 051 млн. грн. Обсяг наданих кредитів протягом 2000 - 2005 років зростав швидкими темпами і на кінець 2005 року сягнув 73 445 млн. грн., що більш як утричі перевищує рівень кредитів станом на 01.01.2001. Водночас, вага банківських кредитів у джерелах інвестицій підприємств у 2005 році становила лише близько 6%, що свідчить про недостатнє забезпечення кредитними ресурсами економіки

Рівень концентрації банківської системи є відносно низьким: частка активів трьох найбільших банків у загальних активах банківської системи станом на 01.10.2006 дорівнювала 28,5%; індекс Герфіндаля (Індекс Герфіндаля є поширеним показником для вимірювання ступеню концентрації галузі. Його розраховують як суму квадратів часток компаній галузі, що дозволяє призначати більшу вагу для більших фірм. Максимальне значення індексу становить 10 000 за абсолютної монополії. Значення індексу, яке менше за 1 000, зазвичай свідчать про достатньо високу конкуренцію в галузі.) на цю дату становив 418,3. Для порівняння, за даними Fitch IBCA's Bankscope Database, середній рівень концентрації у країнах ЄС становить близько 55%, у Польщі - 57%, Чехії - 72%, Угорщині - 53%. Аналогічні показники для розподілу кредитів в Україні становлять 31,5% та 456,4 відповідно, що свідчить про високий ступінь конкуренції банків на ринку кредитів.

Незважаючи на суттєве зростання загальних обсягів кредитування протягом 2000-2005 років, частка проблемних (пролонгованих, прострочених та сумнівних) кредитів у кредитних портфелях банків за цей період скоротилась із 17,4% (2,7 млрд. грн.) до 3,4% (2,5 млрд. грн.). Ці дані свідчать про суттєве покращення якості кредитного портфеля українських банків (Потрібно враховувати, що якість кредитного портфелю, можна буде оцінювати не при зростанні економіки, а при її стагнації. Саме в цей час виникають фінансові проблеми у позичальників, що провокує зростання випадків пролонгації, прострочення чи повного неповернення кредитів.).

Тенденцією останніх років є збільшення частки довгострокових кредитів у кредитному портфелі комерційних банків. Так, якщо станом на 1.01.2006 року обсяг довгострокових кредитів (на строк більше одного року) складав 3 362,1млн.грн. (частка у загальному обсязі кредитів дорівнювала 13,9%), то станом на 1.10.2003 року - 21 660,7 млн. грн. (32,8%) (За методологією НБУ довгостроковими вважають кредити тривалістю більше 1 року. За міжнародною практикою, при стабільних економічних умовах розвитку країни, короткостроковим кредитом вважається кредит строком до 3 років, середньостроковим - від 3 до 7 років, довгостроковим - більше 7 років. У країнах з перехідною економікою, де вимоги до строків окупності проектів більш жорсткі, короткостроковим кредитом вважається кредит строком до одного року, середньостроковим - від 1 до 5 років, довгостроковим - більше 5 років. Тому насправді частка реально довгострокових кредитів в Україні є істотно нижчою за 32,8%.).

При загальному позитивному характері розвитку кредитного ринку зростання обсягів кредитування мало в цілому екстенсивний характер. Деякі напрямки та інструменти кредитування або взагалі не розвивалися (наприклад, використання складських свідоцтв), або обсяг використання таких інструментів (як от враховані векселі, факторинг, репо) був дуже обмежений (Наприклад, хоча обсяг врахованих векселів за період з 01.01.2006 року до 01.10.2003 року зріс на 93,3%, їх частка у загальному обсязі кредитів наданих суб'єктам господарської діяльності року скоротилась із 3,2% до 2,2%.).

Важливою і актуальною як для банків, так і позичальників є проблема процентних ставок за користування кредитами. За період з 2000 року досягнуто певних зрушень у вирішенні зазначеного питання. Загальний рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами порівняно з початком 2000 року знизився на 29,2 процентного пункту, з 43,9% річних на початку січня 2000 року до 14,7% річних у квітні 2004 року, у тому числі у національній валюті - на 33,8 процентних пункту з 51,9% до 81,1% річних.

Обсяг факторингових операцій в Україні протягом останніх років залишався низьким і практично не змінювався (Станом на 01.01.2006 залишок портфелю факторингових операцій по банківській системі складав 22,40 млн. грн.).

Станом на 01.10.2005 року банки, які розташовані у м. Києві та Київський області, надали 44,6% від загального обсягу кредитів (29 384 млн. грн.), у Дніпропетровській області - 11,5%, у Донецькій області - 7,1%, у Харківській області - 5,9%. Ще три області -- Одеська, Запорізька і Львівська надали 4,5%, 3,8% та 3,0% відповідно. Отже, банки 7 областей України видали більше 80% загального обсягу кредитів (Для порівняння, сумарна частка цих областей у ВВП у 2001 році становила 54,9%.). І хоча дані щодо кредитів не враховують той факт, що великі кредити оформлюються і видаються головними офісами банків незалежно від фактичного місцезнаходження позичальника, можна стверджувати, що обсяги кредитування в більшості областей України є істотно нижче від потреби.

Більшість українських банків (особливо “великі”) мають досить деталізовані і стандартизовані процедури видачі та супроводження кредитів. В той же час професійний рівень персоналу, що займається обслуговуванням кредитних операцій в цілому є ще недостатнім.

Сьогодні небанківські кредитні установи в Україні представлені фактично лише кредитними спілками. В той же час залишаються достатньо вагомі ніші на кредитному ринку України, в яких потенційно можуть успішно працювати саме небанківські кредитні установи - кредитування малого бізнесу, фермерських господарств, споживче кредитування. Розвитку системи кредитних спілок в Україні загалом притаманні позитивні тенденції: зберігаються високі темпи зростання основних фінансових показників; збільшується власний капітал кредитних спілок; на фоні постійного зниження процентних ставок за кредитами діяльність спілок залишається беззбитковою; підвищується ефективність діяльності кредитних спілок, свідченням чого є зменшення питомої ваги операційних витрат (За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг на кінець 2003 року загальний розмір капіталу кредитних спілок складає 76,2 млн. грн., який на 12,1% сформований за рахунок резервного капіталу, на 62,3% - пайового капіталу, на 25,6% - додаткового капіталу. Кошти, залучені від членів кредитної спілки на депозитні рахунки, становлять 108,5 млн.грн. Інші зобов'язання кредитних спілок формуються з кредитів банків, коштів отриманих на безоплатній основі та інших запозичень та складають 1,4 млн.грн. Таким чином, зобов'язання кредитних спілок на 18% більше їх власного капіталу.).

Кредитні спілки фактично не є конкурентами банківських установ. Свої послуги кредитні спілки перше за все надають у невеличких населених пунктах, де банківські установи представлені надзвичайно мало. В таких населених пунктах, як правило, досить низькі доходи фізичних осіб, і банківським установам, враховуючи їх великі витрати на відкриття і здійснення своєї діяльності, не вигідно тримати персонал для видачі дрібних кредитів громадянам. В той же час потреба у мікро-кредитах (інколи у декілька десятків гривень) серед фізичних осіб існує. Саме тому в цих населених пунктах дедалі активніше здійснюють свою діяльність кредитні спілки. При цьому деякі банки почали активно співпрацювати з такими кредитними спілками, забезпечуючи їх відповідним рефінансуванням.

До моменту затвердження Президентом України Положення про ДКРРФПУ (Затверджено Указом Президента України № 292/2003 від 4 квітня 2003 року.) не існувало єдиного органу державної влади, до виключної компетенції якого відносилось би регулювання та нагляд за діяльністю ломбардів. На сьогодні регуляторні повноваження щодо діяльності ломбардів покладені на ДКРРФПУ, Міністерство фінансів України (обіг дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та ліцензування), Пробірну палату України (Законодавча база регулювання діяльності ломбардів складається із таких нормативно-правових актів: типовий статут ломбарду (із змінами, внесеними згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР N 103 (103-87-п) від 30.03.1987); цивільне законодавство України; Закон України “Про заставу”; вимоги Мінфіну щодо діяльності, пов'язаної із обігом дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; роз'яснення ДПА щодо ведення податкового обліку та використання РРО у ломбардній діяльності тощо. На сьогодні відсутнє повноцінне спеціальне законодавство в сфері діяльності ломбардів, тому ДКРРФПУ розробила проект Закону України “Про ломбарди та ломбардну діяльність” (прийнятий Верховною Радою України у першому читанні), після ухвали якого буде забезпечено сталий розвиток цих структур та остаточне формування системи пруденційного нагляду за їх діяльністю.).

У 2005 році до ДКРРФПУ надійшла статистична інформація про діяльність лише від 181 (із 458) ломбардів, при чому лише 55 суб`єктів господарювання мають у своїх назвах слово “ломбард”. Загальна сума капіталу 181 ломбарду складає 19317,6 тис. грн. (Точна інформація щодо діяльності фактично діючих ломбардів стане доступною лише після проведення їх реєстрації і перереєстрації та внесення до Державного реєстру фінансових установ.)

Розвиток кредитного ринку в Україні в останні роки відбувається досить активно. В той же час відсутність законодавчих актів, що регулюють питання (1) створення бюро кредитних історій, (2) запровадження в господарський обіг простих і подвійних складських свідоцтв, (3) комерційного (господарського) реєстру, (4) реєстр судових рішень, (5) діяльності ломбардів вже зараз суттєво стримують розвиток кредитного ринку в Україні (До згаданого переліку законодавчих актів, необхідних для розвитку кредитного ринку, потрібно додати ті, про які вказувалось у аналітичній записці “Про стан та пріоритети розвитку ринку іпотечного фінансування”: законодавчі акти, що регулюють питання (1) створення єдиної державної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно та їх обмежень, (2) запровадження в господарський обіг іпотечних цінних паперів, (3) функціонування Земельного кадастру, (4) іпотечного кредитування об'єктів незавершеного будівництва)).

Різні формулювання норм Цивільного та Господарського Кодексів, що набули чинності із 1 січня 2004 року щодо кредитних відносин, відносин факторингу, поруки, застави можуть викликати численні судові спори.

Суттєво впливає на розвиток кредитного ринку “проборжникова” практика застосування судами законодавства під час розгляду спорів, пов'язаних з визнанням кредитних договорів, договорів поруки та застави недійсними та такими, що не укладені. Судова практика свідчить, що суди не забезпечують пріоритетність захисту прав кредитора як основного принципу, що забезпечує господарську діяльність в ринковій економіці.

Порівняно з початком 2001 року власний капітал банків зріс удвічі, однак менше, ніж кредити. Тому показник адекватності капіталу протягом цього часу знижувався (із 18,4% на 01.01.2001 до 14,2% на 01.01.2006) і вже впритул наблизився до мінімального значення. Цей факт свідчить про нагальну потребу у підвищенні капіталізації банківської системи, щоб не допустити у найближчому майбутньому істотного сповільнення темпів росту кредитів. Обсяг прибутків комерційних банків є недостатнім для істотного збільшення капіталізації (за даними НБУ, на 01.10.2005 сумарний обсяг прибутків банків становив 573,9 млн. грн., тобто близько 5% власного капіталу).

Основними чинниками низьких обсягів кредитування є:

· надто висока вартість кредитів для багатьох потенційних позичальників через високі очікувані ризики повернення кредитів, високу вартість ресурсів;

· обмежене використання існуючих кредитних інструментів українськими банками, у зв'язку з чим клієнти або не можуть взагалі отримати кредити на зручних для них умовах, або банки в індивідуальному порядку розробляють кредитні схеми, при цьому підготовка видачі таких кредитів затягується, до того ж банки несуть додаткові ризики від застосування невідпрацьованих технологій видачі кредитів.

Зростання обсягів кредитування домашнім господарствам, зокрема, стримує:

· слабкість гарантій першочергового права заставодержателя на задоволення своїх вимог при реалізації заставленого майна і складна процедура реалізації застави в Україні;

· відсутність у кредиторів інформації щодо кредитної історії потенційних позичальників;

· кількість банківських установ, що надають такі кредити, є недостатньою (За даними НБУ, станом на 1.10.2005 року в Україні банки мали 1425 філій, що мають право надавати кредити. І хоча фактично кількість банківських установ, що надають кредити, більша (статистика НБУ не враховує так звані “безбалансові відділення” банків, які реально здійснюють видачу та супроводження кредитів, при цьому кредитні операції відображаються на балансах філій), їх недостатньо для забезпечення доступності банківських кредитів.). Особливо помітною така проблема є у маленьких містах і районних центрах (селищах), де відсутня конкуренція за позичальників. Фактичний монополізм банківських установ у цих містах призводить до збільшення вартості кредитів (прямим чином - вища % ставка та плата за банківські послуги, чи опосередкованим - більші черги, далеке розташування банківської установи тощо) порівняно із ситуацією конкуренції, а отже робить їх менше доступними та більш дорогими для позичальників.

2.2 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи

Комерційний банк Приватбанк був заснований у 1992 році. На сьогоднішній день Приватбанк є одним з банків, які найбільш динамічно розвиваються в України, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни.

Наприкінці 2005 року в рамках рейтингу Best Bank Award журналу Global Finance третій рік поспіль визнає Приватбанк "Кращим банком в Україні". Global Finance також в черговий раз визнав Приватбанк кращим банком України за підсумками щорічного рейтингу Best Emerging Market Banks 2005. Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал "The Banker" за результатами проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження, привласнив Приватбанку звання "The Bank of Year". Інший впливовий журнал - "Euromoney" п'ять років поспіль - у 1999, 2000, 2001, 2002 та 2005 роках визнає Приватбанк кращим банком України.

В ході дослідження ринку банківських послуг, проведеного компанією GFK-USM, 19,8% опитаних жителів України назвали Приватбанк найбільш привабливим для себе українським банком. Приватбанк також має найбільш високий рівень впізнаваємості серед населення і найвищий показник привабливості: більше 26% опитаних, які знають бренд Приватбанку, вважають його послуги і якість обслуговування найбільш привабливими.

Приватбанк також є лідером серед українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 16% населення України.

 Приватбанк має генеральну ліцензію Національного банку України на проведення банківських операцій та здійснює весь спектр банківських послуг, які є на вітчизняному ринку, з обслуговування корпоративних та приватних клієнтів відповідно до міжнародних стандартів.

Проаналізуємо фінансовий стан банківської установи, відразу зауважимо, що аналіз проводиться по консолідованій звітності КБ „Приватбанк”. Основою для аналізу діяльності банку слугує балансовий звіт, у якому активи відображаються ліворуч, а зобов'язан-ня та капітал (пасиви) -- праворуч. Існує така рівність:

Активи -- Зобов'язання = Капітал.

Активи й пасиви подаються у балансовому звіті в поряд-ку зниження їх ліквідності. Щоб спростити аналіз балансу, його перетворюють у консолідований.

Основними видами аналізу балансового звіту банку є:

· структурний аналіз, який дає змогу оцінювати зміни у структурі активів і пасивів протягом певного часу;

· коефіцієнтний аналіз, за допомогою якого можна з'ясу-вати якісні характеристики активів і пасивів (при цьому ви-користовують ряд коефіцієнтів).

Проаналізуємо докладніше структуру і склад капіталу банківської установи на основі фінансової звітності банку, що наведена в додатка А і Б (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Аналіз структури капіталу КБ „Приватбанк”

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6