Активи комерційних банків

Кредитна діяльність є основоположною не тільки з точки зору

визначення сутності банку як фінансового посередника, а і з точки зору частки доходів від кредитування у загальній сумі доходів бан-ківської установи - у різних банків країн світу вона становить від 40 до 70%, про що свідчать, наприклад.( дані таблиці 3.2)

З цього випливає важливе значення досконало організованого процесу кредитування, який би враховував особливості стратегії банку, його клієнтури, конкурентного середовища, наявні ризики тощо. Кожний комерційний банк повинен мати чітку і детально опрацьовану програму здійснення і розвитку кредитних операцій, що знаходить відображення у розробці його кредитної політики.

Класик теорії управління банківськими фінансами Дж. Ф. Сінкі-мол. визначив сутність кредитної політики таким чином: "Кредитна політика - документально оформлена схема організації і контролю кредитної діяльності банку. Як правило, цей документ висвітлює такі компоненти кредитної політики:

1) загальні правила надання кредитів;

2) класифікація кредитів;

3) конкретні напрями кредитної політики;

4) контроль якості;

5) кредитні комітети.

При розробці кредитної політики першочерговим моментом для банків є чітке розуміння загальних тенденцій суспільного розвитку та своєї ролі (місії) у цьому розвитку, тобто до чого банк поклика-ний і може здійснити за період свого існування, що, зрештою, ви-значає обличчя банку і його відмінність від інших кредитно-фінансових інститутів. На основі сформульованої місії визначають-ся цілі і завдання банку, здійснюється вибір банківської стратегії як засобу їх реалізації. Отже, кредитна політика комерційного банку є частиною загальної стратегії його розвитку.

При формуванні кредитної політики банк повинен враховувати ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які умовно можна поділи-ти на макроекономічні, регіональні і внутрішньобанківські. До мак-роекономічних відносяться загальний стан економіки країни, гро-шово-кредитна політика центрального банку, фінансова політика уряду тощо. Не менш важливими є економічна ситуація у регіонах та галузях, які обслуговує банк, склад і фінансове становище його клієнтури, наявність банків-конкурентів.

До внутрішньобанківських факторів можна віднести розмір вла-сного капіталу та залучених ресурсів комерційного банку, структу-ру його пасивів, у тому числі по строках залучення, організаційну побудову, досвід та кваліфікацію персоналу.

Крім того, при визначенні кредитної політики необхідно вихо-дити з двох принципових характеристик діяльності банку: те, що він є підприємством, яке функціонує в умовах невизначеності і то-му наражається на різноманітні ризики, і те, що його метою є одер-жання прибутку. Саме проблема взаємообумовленості ризикованості та прибутковості повинна бути у центрі уваги на кожному етапі розробки кредитної політики банку.

Кредитна політика оформляється документально, як правило, цей документ, яким керуються у своїй діяльності всі працівники банку, має назву меморандум про кредитну політику, що затвер-джується Радою директорів. Його практичне призначення - забез-печення певної послідовності дій і дотримання надійності і чіткості у процесі кредитування. Основні елементи, що повинні знайти ві-дображення у меморандумі, подано у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Основні елементи кредитної політики комерційного банку

Загальна мета кредитної політики може бути визначена як надання надійних і рентабельних кредитів. При цьому, як правило, вказується, видачу яких кредитів і яким позичальникам банк вважає доцільною і бажаною, а від надання яких рекомендує утриматися. Наприклад, банк може рекомендувати видачу короткострокових комерційних по-зик на поповнення робочого капіталу діловим фірмам, персональних позик під заставу будинків, кредитів по платіжних картках приватним осбам. У той же час можуть не рекомендуватися довгострокові інве-стиційні позики, надання міжбанківських позик тощо і навіть заборо-нятися позики на проекти, що, наприклад, наносять шкоду навколи-шньому середовищу - як це зробив ще у 1995 році Оеиізспе Вапк.

Про певний вплив розміру комерційного банку на цільові установ-ки кредитної політики свідчать діаграми, зображені на рис. 5.1.1, при цьому малими банками там вважаються банки з розміром активів до 1,0 млрд дол, відповідно, великими - з активами 1,0 млрд дол і більше.

Рис.3.1 Структура кредитного портфеля комерційних банків СІЛА (2001 рік)

Малі банки

Великі банки

У документі можуть бути визначені географічні райони, де ба-жана кредитна експансія банку. Залежно від величини та стратегіч-них цілей банку сфера його кредитної діяльності може бути обме-жена містом або районом, а може охоплювати великі регіони власної країни, а також зарубіжні держави.

Важливою частиною меморандуму є визначення граничних сум кредитів (лімітів відповідальності), щодо яких можуть приймати самостійні рішення працівники різних посадових категорій - від кредитного інспектора до членів кредитного комітету і ради дирек-торів. У меморандумі, як правило, відображаються і порядок та умови видачі кредитів засновникам комерційного банку, його влас-ним працівникам, а також "великих кредитів", визначення яких на-дається у банківському законодавстві відповідної країни.

Таким чином, практичне значення меморандуму про кредитну політику полягає у тому, що він дозволяє банківському персоналу, що задіяний у процесі кредитної діяльності, орієнтуватися на най-важливіші принципи розподілу обсягу капіталу, рентабельності, лі-квідності і безпеки.

Що стосується видів позик, що надаються у зарубіжних комерцій-них банках, то в основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії. Перш за все, в усіх країнах у тій чи іншій формі проводиться поділ позик на дві великі групи - персональні позики фізичним особам для задоволення особистих потреб та ділові позики фірмам та підпри-ємцям для забезпечення комерційної та виробничої діяльності. Цей поділ має принципове значення, тому що для різних типів клієнтів за-стосовуються різні форми кредитування, діють різні норми щодо вста-новлення строків, величини, вартості та забезпеченості позик.

Більш різноманітною є класифікація позик не тільки з урахуван-ням типу позичальника, а і цілей їх надання. З цієї точки зору, як правило, виділяються такі групи кредитів: позики під заставу неру-хомості, комерційні позики, індивідуальні позики, сільськогоспо-дарські позики, інші позики у національних підрозділах, позики у закордонних підрозділах.

Позики під заставу нерухомості є окремою групою класифікації, тому що по цих кредитах існують власні правила регулювання та специфічні ризики. У свою чергу, вони поділяються на багато видів:

· комерційні позички під заставу нерухомості включають кредити на будівництво і реконструкцію виробничих об'єктів, розвиток земельних територій - будівництво доріг та інфраструктури, по-зики під заставу торговельних центрів або офісних приміщень;

· багатосімейні та індивідуальні позики на придбання та під заста-ву житлових будинків;

· позики на поточні потреби ("у власний сімейний капітал");

· позики під заставу землі сільськогосподарського призначення тощо.

Видів комерційних позик так само багато, як і видів комерційних структур, у тому числі і фінансових. Вони надаються на короткі те-рміни для поповнення власного оборотного капіталу компаній. Но-вими видами кредитів, що з'явилися останнім часом, є позики для початку і розвитку підприємницької діяльності, позики на купівлю активів іншої фірми тощо.

За термінами надання позики поділяються на короткострокові -до одного-двох років, середньострокові -2-5 років, довгострокові -до 15-30 років.

Кредити, як правило поділяються і залежно від характеру їх за-безпечення, що є поряд з власними коштами позичальника потен-ційним додатковим джерелом погашення позики. Тут виділяються незабезпечені, або бланкові кредити, які надаються тільки надійним, платоспроможним позичальникам, і позики з забезпеченням у будь-якій формі - нерухомості, цінних паперів, векселів, товарних запа-сів, страхових полісів, гарантій або поручництв третіх осіб тощо.

Взагалі, кредитний процес - це серйозна робота банку по ство-ренню якісного та високодохідного кредитного портфеля. Світова банківська практика виробила своєрідний кодекс правил, осново-положних умов, що спрямовані на забезпечення зваженості кредит-ної політики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичкових операціях.

Принцип повернення полягає у тому, що по закінченні строку кредитного договору позикові кошти повинні бути повернені креди-тору у повній сумі і з відсотками. Виходячи з принципу строковості позика має бути повернена кредитору у заздалегідь обумовлений те-рмін. Недотримання цього принципу призводить до перетворення кредитної заборгованості у прострочену, проблемну, що обмежує можливості банку по розширенню кредитної діяльності.

Цільовий характер кредитування означає необхідність вкладення позичкових коштів, перш за все для суб'єктів підприємництва, у кон-кретні господарські процеси, проекти, заходи. Принцип забезпечено-сті має захистити інтереси банку і спрямований на недопущення зби-тків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Принцип платності полягає у необхідності сплати по-зичальником відсотків за користування кредитними коштами.

У західній практиці виділяється ще принцип диференційо-ваності, який передбачає надання позик на різних умовах зале-жно від типу позичальника, об'єкта кредитування, ступеня кредитного ризику та інших обставин.

Слід відзначити, що не існує універсальної для всіх комерційних банків моделі організації кредитної функції. Реалізація та управлін-ня кредитним процесом зосереджується, як правило, у ряді підрозділій банку, що мають свій рівень компетенції, свої функції і за-вдання (див. табл. 3.4.)

Основна робота по кредитуванню зосереджена у кредитному де-партаменті, при створенні якого великі банки використовують дво-або тримірну матричну модель організації. Це означає, що функція кредитування спочатку, наприклад, поділяється на кредитування кор-порацій, кредитування малого та середнього бізнесу, фінансових установ, індивідуальне кредитування та кредитування нерезидентів. Кожен з цих підрозділів може бути, у свою чергу, сегментований: так, відділ кредитування корпорацій можна поділити по регіонах (мі-сцевий і національний), за галузевою ознакою (енергетика, будівниц-тво, торгівля тощо). Така спеціалізація кредитних підрозділів надає можливість співробітникам банку детальніше знати специфіку діяль-ності клієнта, його проблеми і перспективи розвитку. Кредитування може здійснюватися і через мережу філій банку, отже, тут повинен враховуватися і географічний аспект організаційної структури.

Таблиця 3.4 Функція та задання підрозділів банку по управлінню кредитним процесом

Менеджери з кредитування повинні бути продавцями послуг, тобто не тільки консультувати клієнтів у приміщенні банку, а відвідувати їх, визначати їхні фінансові потреби та активно пропонувати відповідні кредитні продукти. Мінімізація потенційних ризиків досягається, у тому числі, і встановленням банківським працівникам певних повноважень стосовно розмірів кредитів, по видачі яких кожен з них може самостійно приймати рішення. Кожний спеціаліст, ж правило, веде справи обмеже-ного кола клієнтів, при цьому багато функцій повинно виконуватися особливими підрозділами "підтримки" кредитної діяльності.

У відділі аналізу кредитоспроможності позичальників прово-диться оцінка їх фінансового стану, економічного обгрунтування проекту, перспектив розвитку бізнесу з метою визначення ступеня ризику, що притаманний даній кредитній операції.

У відділі заставних операцій або контролю за забезпеченістю кре-дитів відбувається оцінка ліквідності та вартості застави, що запро-понована клієнтом в якості додаткового забезпечення повернення кредиту, оформлення відповідних договорів, а також здійснюється постійний контроль за станом об'єктів, що прийняті у заставу тощо.

Збирання інформації про майбутнього позичальника, перш за все із зовнішніх джерел, відбувається у підрозділі банківської безпеки, який контактує з іншими банківськими установами, бюро кредитних історій (про які мова піде далі), органами, що контролюють підпри-ємницьку діяльність для перевірки та підтвердження даних, що надав про себе клієнт, з'ясування його попередньої кредитної історії тощо.

У відділі контролю за станом кредитного портфеля визначається сукупний розмір ризиків кредитної діяльності банку і, відповідно, надаються пропозиції по створенню банківських резервів для стра-хування цих ризиків, розробляються рекомендації щодо оптимізації структури кредитного портфеля комерційного банку.

Завданням відділу кредитного моніторингу є контроль за ходом погашення позик і своєчасне виявлення кредитів, ризик неповер-нення яких починає збільшуватися. Робота з такими кредитами, які отримали назву проблемних, може бути зосереджена також в окре-мому підрозділі.

Звичайно, не в усіх банках кредитна функція є настільки органі-заційно деталізованою, невеликі комерційні банки можуть створю-вати більш комплексні підрозділи, проте у них повинно бути реалі-зовано виконання всіх вищезазначених завдань управління процесом кредитування.

Етапи процесу кредитування. Механізм формування відсоткової ставки за позиками

Зважаючи на кількість та різноманітність завдань, що викону-ються різними працівниками банку у процесі кредитування, його на поділити на декілька етапів, кожен з яких вносить свій вклад . забезпечення якісних характеристик позики і визначає ступінь її надійності і прибутковості для банку. Існують різні варіанти пері-г.изації кредитного процесу, проте рубіжною подією є саме надан-ня кредиту: до цього моменту реалізується процедура прийняття шшення про надання позики, після нього - моніторинг обслугову-вання кредиту та контроль за фінансовим станом позичальника.

Переговори про кредит можуть бути започатковані як клієнтом, так і самим банком, причому для розвинутих ринкових відносин більш типовою є друга ситуація. Менеджери банку шукають клієн-та, пропонують йому банківські продукти, у тому числі і кредити з різною цільовою спрямованістю та умовами.

Формальним початком роботи по наданню кредиту є звернення до банку клієнта із заявкою, яка містить загальні відомості про по-зику - ціль, розмір кредиту, вид і строк позики, можливе забезпе-чення, бажаний розмір відсоткової ставки, коротку інформацію про діяльність компанії, якщо мова йде про кредитування юридичних осіб.

До заявки додаються документи і фінансові звіти, які є обґрун-туванням прохання про надання позики і пояснюють причини звер-тання до банку. Це може бути бухгалтерська звітність, копії дого-ворів, звіт про прибутки та збитки, інформація про грошові потоки, стан дебіторської та кредиторської заборгованості тощо. Ретельний аналіз цих документів здійснюється після того, як банківський пра-цівник проведе попередню бесіду із заявником і зробить висновок про перспективність подальшої роботи над угодою.

Комерційні банки аналізують власні ризики ще на стадії звер-нення клієнта до банку. Саме у процесі попередніх переговорів від-бувається так звана преселекція (англ. ргезеїесїіоп - попередній відбір) ризиків, тобто визначення їх наявності та масштабу. На да-ному етапі важливо з'ясувати, наскільки кредитування даного по-зичальника вписується у загальну кредитну політику банку, якою є дійсна мета кредитування, чи володіє потенційний позичальник ре-альними джерелами .

В організаційному відношенні метою даного етапу є роз'яснення клієнту основних вимог і стандартів кредитування, консультування його щодо оформлення документації, які необхідно представити.

Після проведення співбесіди менеджер банку приймає рішення стосовно того, чи продовжувати роботу з кредитною заявкою, чи відповісти клієнту відмовою. Причому рішення повинно базуватися не тільки на положеннях нормативних документів, а і на практич-ному досвіді і професійній інтуїції банківського працівника. Якщо він вирішує продовжити роботу з клієнтом, то готує відповідний висновок, в якому визначає вид і характеристики кредитного про-дукту, що найбільшою мірою відповідає потребам клієнта, формує кредитне досьє і передає всі документи у відділ по аналізу кредито-спроможності позичальників.

Таким чином, наступним етапом процесу кредитування є оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника і ризику, що пов'язаний з наданням позики. Від правильності оцінок, зрештою, залежить життєздатність банку. Неправильна оцінка кредитоспро-можності може призвести до неповернення кредитів, порушення лі-квідності, навіть банкрутства кредитної організації. Тому комер-ційні банки надають велике значення розробці сучасної методологічної бази оцінки кредитоспроможності клієнтів, підви-щенню кваліфікації кредитних аналітиків, а також вдосконаленню системи контролю і оцінки кредитних ризиків.

Під кредитоспроможністю розуміється здатність позичальника своєчасно погасити кредит і сплатити відсотки. Вона характеризу-ється його акуратністю по розрахунках за раніше отриманими кре-дитами, його поточним фінансовим станом і перспективами змін, здатністю у разі необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел.

Оцінка позичальника, як правило, здійснюється на основі ком-плексної рейтингової оцінки кредитних заявок. Зарубіжна банків-ська практика визначає декілька ключових позицій, за якими проводиться аналіз надійності потенційного позичальника. Так, у США широко застосовується так зване правило п'яти "сі", яке включає наступні характеристики:

Характер ( character)- особистість позичальника, його репутація у діловому світі, відповідальність і готовність виконати взяті на себе зобов'язання, його взаємовідносини з банком;

фінансові можливості( capacity) - спроможність повернути взяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або коштів від продажу активів;

майно(capital) - розмір і структура акціонерного капіталу ком-панії, особистий достаток ключових акціонерів компанії або під-приємця;

забезпечення(collateral)- види і вартість активів, що запропоно-вані як додаткове забезпечення позики;

загальні умови(conditions) - стан економічної кон'юнктури та інші зовнішні чинники, що можуть вплинути на фінансове ста-новище позичальника.

В англійських банках система оцінки кредитоспроможності клі-єнта одержала назву CAMPARI:

репутація позичальника(charakcter) - характеризується відповіда-льністю і компетентністю керівництва, своєчасністю розрахунків по раніше отримуваних кредитах, якість наданих звітів тощо;

спроможність(ability) - оцінка бізнесу позичальника, його здат-ність виготовляти конкурентоспроможну продукцію;

кошти, доходи(means) - банк оцінює розмір прибутку, що отри-мує позичальник, з точки зору можливості сплати відсотків при здійсненні нормальної фінансової діяльності;

ціль(purpose) - мета використання кредитних ресурсів;

сума(amount) - обгрунтування суми позики виходячи з аналізу балансу позичальника та сутності проекту, що кредитується;

погашення(repayment)- спроможність позичальника генерувати грошові потоки для погашення кредиту;

страхування (insurance)- способи додаткового забезпечення кре-дитного ризику банку.

Вищезазначені методики є достатньо відомими і нерідко згаду-ються в українській літературі по банківських проблемах. Значно менш відомим є так зване "правило п'яти "сі" поганих кредитів", яке визначає, чого треба уникати при кредитному аналізі для попе-редження виникнення проблем:

самозаспокоєність -припущення, що якщо у ми-нулому все було добре, то і в майбутньому все буде так само;

недобросовісність - недостатньо обгрунтовані ви-сновки внаслідок відсутності необхідної інформації у кредитно-му досьє;

Страницы: 1, 2, 3