Формування сучасної системи міжнародних економічних відносин

Певна категорія зовнішньоекономічних Договорів (контрактів) підлягає державній реєстрації згідно з Указом Президента Ук-раїни від 31 листопада 1994 р. № 659 “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні”. Пи-тання реєстрації таких договорів регулює-ться також наказом Міністерства зовніш-ньоекономічних зв'язків України від 18 листопада 1994 р. № 210 “Про заходи Міністерства зовніш-ньоекономічних зв'язків щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 7 липня 1994 р. № 659/94”; наказом Міністерства зовніш-ньоекономічних зв'язків України від 6 гру-дня 1994 р. № 221 “Про внесення змін і доповнень, уточнень та роз'яснень до наказу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України” № 210 віл 18 листопада 1994 р.; наказом Міністерства зовнішньо-економічних зв'язків України від 19 січня 1995 р. № 3 “На виконання Указу Прези-дента України від 13 січня 1995 р, .№ 35/95” тощо.

1.3 Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об'ємів експорту и імпорту. На сьогодення зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні екс-порті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній за-лежності від практично одного імпор-тера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призна-чення, незважаючи на скрутний еконо-мічний стан країни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а струк-турі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не зали-шають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної скла-дової не відповідає потребам стабі-лізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн - 70-80%. Така ситуація є небезпечною для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Любе небажане коливання кон'юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.[10]

Основною складовою українського експорту, як i раніше, є чорнi метали. Питома вага цієї продукції в загальному об'ємі товарного експорту склала у 2003 році 34,9%. Однак структура експорту чорних металів з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напівфабрикатів - продукції нижніх переділив (заготівки, сляби тощо). I хоча на цю продукцію завжди існує ширший попит, ніж на продукцію верхніх переділів (виробництво напівфабрикатів - "брудне" виробництво, тому країни з високим рівнем вимог до екології не розвивають його), збільшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанія разом iз Мiнпромполiтики i Українським інститутом чорної металургії в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегію реформування вітчизняної чорної металургії), експортер напівфабрикатів, що не має довгострокових контрактів, у підсумку втрачає в грошах.

Крім чорних металів, за кордоном постійним попитом користується продукція хімічної промисловості (насамперед, продукти неорганічної хімії i добрива), машини та устаткування, мінеральні продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукції машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукція. Аналогічна картина спостерігається і в імпорті товарів в Україну, головним об'єктом якого є мінеральні продукти (42% від загального об'єму імпорту). У свою чергу, серед імпортованих мінеральних продуктів переважають мінеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% від загального об'єму імпорту). Лідером імпорту, як i раніше, залишається природний газ (22,3% від загального об'єму). За енергоносіями слідує продукція машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). [8]

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційних виробничих та коопераційних зв'язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність виробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі, удосконалення всієї системи зов-нішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку. [6]

Розділ 2.Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні

Економіка України є відкритою системою, яка знаходиться під безпосереднім та опосередкованим впливом оточуючого світогосподарського середовища. Підтримання її конкурентоспроможності обумовлює необхідність системного врахування характеру такого впливу.

В умовах тривалих кризових явищ в економіці України великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, а й створення сприятливого середовища для суб'єктів внутрішнього ринку країни у майбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національних суб'єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхідним видається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивності національного господарства. Підвищення добробуту нації на основі високого рівня конкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а й загальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всі верстви українського суспільства. Вже сьогодні зрозуміло, що без загальнонаціональної соціально-економічної ідеї, навколо якої може відбутися консолідація усіх прогресивних сил суспільства на різних його рівнях, майбутній шлях України буде примарливим і нагадуватиме деморалізовану сукупність населення, підпорядковану чужим інтересам та знесилену суперечками між певними кланами всередині країни. Така загальна деморалізація є вкрай небезпечною у багатьох аспектах. Економічна деморалізація буде найвразливішим її наслідком, адже найвідчутнішого удару суспільству завдасть соціальна дезінтеграція, що спричинить його хаотичність та значно посилить його вразливість з боку зовнішніх загроз.[9]

Сучасні міжнародні економічні відносини перебувають у стані трансформації. Для нього дедалі частіше стають характерними нові явища, що раніше не мали такого масштабного прояву: суттєві зрушення у міжнародній економічній системі, які посилюють взаємозалежність і взаємопов'язаність національних ринків; глобальні зміни у процесах конкуренції, що впродовж останніх років розвивалися під впливом усунення бар'єрів між стабільним ринковим середовищем капіталістичних країн та протилежною системою країн колишнього соціалістичного табору - все це демонструє світовій громадськості недоліки теоретичної бази у сфері регулювання сучасних МЕВ, а іноді й повну її відсутність. Тому виявляється певна неспроможність спільних заходів у подоланні наслідків стихійної інтеграції, відбувається загострення кризових явищ на різних світових ринках. Про швидкість процесу об'єднання свідчить таке порівняння: інтеграційний процес у Європі триває понад 50 років з поступовою ліквідацією бар'єрів, недоречностей та суперечок, а економічна інтеграція України і країн СНД у значно більших масштабах де-факто відбулася не менше, ніж за 10 років (з моменту розпаду СРСР) без проведення необхідного комплексу заходів щодо уніфікації умов економічного розвитку країн-партнерів. [4]

Зміна економічної ситуації у світі, що пов'язана з суттєвими зрушеннями у процесах конкуренції, перетікання капіталу, товарів і послуг, міграція робочої сили, спричинила значні деформації у розвитку практично всіх країн світу. Нині не доцільно говорити про кількість країн або економічних систем, які виграли або програли, оскільки наслідки приєднання зараз виявляються частково, а повною мірою стануть наявними лише у майбутньому.

Передусім світова трансформація (уже можна говорити про встановлення нового світового порядку в системі економічних відносин) сприяла суттєвому посиленню мобільності ресурсів і новим зрушенням у розташуванні продуктивних сил у світі. Динамізм та швидкість зазначених процесів створили значні викривлення у світовій конкуренції. Фактичне усунення одного з надпотужних конкурентів - СРСР - надало можливості основним конкурентам захопити його позиції та встановити монополізм в окремих напрямах. Однак національні регулювання певних країн реагували на ці зміни надто повільно. Внаслідок некерованих зрушень на різних світових ринках виникали ситуації надлишку або дефіциту ресурсів (праці, капіталу, товарів), що дуже швидко було використано багатьма суб'єктами МЕВ, які мали з цього неабияку вигоду. У такий спосіб значного поширення набуло накопичення капіталів, зароблених не за рахунок ефективної праці, а за допомогою спекулятивних ігор з цінами. Зокрема, одностороннє відкриття кордонів за умов нерівномірності розвитку країн-партнерів створило стимули для дешевих ресурсопотоків у країни, що мають високий рівень розвитку продуктивних сил, використання яких дає надприбутки. Реалізація готових товарів, вироблених із значно вищою ефективністю, у менш розвинутих країнах за умов дефіциту цих товарів також підвищує рентабельність угод. Проте такий процес «гри» на цінах є обмеженим у часі, оскільки згодом ситуація врівноважується, можливість отримувати прибутки на різниці цін зникає - встановлюються приблизно рівні умови.

Сучасний етап розвитку МЕВ відзначається викривленнями конкуренції. Вони полягають у тому, що ефективність виробництва товарів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати фактори вартості ресурсів у різних економічних системах і можливість отримання більшої рентабельності, не зумовленої ефективністю використання ресурсів. Таким чином, стали наявними усі протиріччя злиття нерівномірно розвинених економічних систем на не паритетній основі. Для конкурентоспроможності це означатиме руйнацію її базових засад.

Українська економічна модель, як і економічні моделі країн, що утворилися на просторі колишнього СРСР, - це особливий господарчий комплекс, що формувався понад 70 років. Розбіжності з капіталістичним світом спостерігалися насамперед у мотиваційному полі, на яке значною мірою впливали ідеологічні настанови. Ринок, у тому числі й український, формувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методів ринкової саморегуляції та демократії, а внаслідок настанов, що у деяких випадках ішли у розріз з об'єктивними економічними законами. [1]

Модель СРСР характеризувалася автаркічністю, у зв'язку з чим на світові ринки виходила обмежена кількість виробників певних секторів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, що споживав великі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніж іноземна. Радянській системі була властива патерналістська політика щодо збиткових виробництв, чиє марнотратство відшкодовувалося державою, і що практично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутність на момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможних виробників на світових ринках.

Безперечно, сильною стороною СРСР були наукоємні галузі, що розвивалися завдяки державній підтримці та всебічному стимулюванню освіти та науки.

З розпадом СРСР Україна успадкувала протиріччя радянської системи управління економікою.

Стосовно зовнішньоекономічної діяльності, то участь України у світовій торгівлі обмежується 0,27% світового експорту, що відповідає 17,03% ВВП. Це - найнижчий показник виробництва експорту серед партнерів на душу населення (низький показник Китаю пояснюється значною чисельністю населення), до того ж експорт мав переважно сировинне походження.

Змагання за ринки, що постійно посилюється, вимагає від фірм більших зусиль та потужностей, а для країн їх базування - зваженої внутрішньої та зовнішньої політики. США, що посідають провідне місце у рейтингу світових експортерів, дедалі частіше віддають перевагу внутрішньому місткому ринку, який добре захищений. Географічне положення України сприяє вигідним відносинам з таким впливовим партнером як США та об'єднана Європа. Зростання експорту Німеччини у середньому становить 2,2% щороку. В Італії виробляється у 15 разів більше експортної продукції на душу населення, ніж в Україні. Україна поступається Китаю, Угорщині, Польщі та Туреччині за показниками здійснення експортних операцій. Структура експорту в цих країнах також краща: частка промислових товарів відповідно становить 81%, 68%, 60% та 72% (дані 2002 року). [10]

Найболіснішим наслідком від неконкурентоспроможної економіки для України є втрата населення. За даними експертів Світового банку, в Україні до 2010 р. залишиться лише 47 млн населення, а за даними українських експертів - ще менше. Сьогодні країна поступово втрачає не тільки наукову еліту та висококваліфіковані кадри, які спроможні значно підвищити конкурентоспроможність держави, а й робочу силу взагалі. Фактор людських ресурсів у системі конкурентоспроможності відіграє одну з провідних ролей, а збереження його потенціалу виступає пріоритетним питанням для держави.

На сучасному етапі не можна говорити про використання в Україні конкурентних переваг будь-якого порядку (дешева робоча сила, рівень ресурсозабезпеченості деякими видами сировини), адже офіційний сектор економіки є неефективним. Натомість найближчі конкуренти країни широко застосовують конкурентні переваги вищого рівня: високі та запатентовані технології, стимулювання виробництва унікальних товарів, всебічне залучення наукової еліти, у тому числі громадян з колишніх республік СРСР та з країн СНД, можливість кредитування інновацій тощо. Таким чином, використовуючи ці переваги, розвинуті країни світу зменшують ціну споживання та оволодівають новими ринками збуту.

Зазначені негативні явища в економіці України порівняно з її найбільшими торговельними партнерами свідчать про відсутність зваженої комплексної стратегії щодо розвитку конкурентоспроможності національної економіки. Деструктивний вплив нерівноцінних економічних відносин має бути якнайшвидше зупинений, і особливу роль у цьому має відіграти зміцнення національного виробника на основі його ефективної роботи. Щодо перспектив та можливостей української економіки, то вони аналізуються в наступному параграфі роботи. [10]

2.2.Напрямки підвищення конкурентоспроможності української економіки

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світових ринках.

З розпадом єдиного радянського простору перед молодими суверенними державами виникла проблема проникнення на світові ринки зі своїми товарами. Глибока ступінь їх глобалізації і вже існуюча структура привели до того, що молодим державам доводиться вступати в конкурентну боротьбу з більш економічно розвиненими країнами або об'єднаннями країн. При цьому держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

З одного боку, конкурентоспроможність є однією з форм прояву об'єктивної економічної категорії - конкуренції, а проблема її підвищення звичайно розглядається в контексті розвитку міжнародних економічних відносин і просування країни на зовнішніх ринках. З іншого боку, внаслідок міжнародного розподілу праці і необхідності для всіх економік, незалежно від надбудовних чинників, виходу на ринки, економіки всіх країн номінально конкурентоспроможні. [3, 1]

Сучасне розуміння конкурентоспроможності національної економіки неможливе без вирішення цілого ряду методологічних проблем, пов'язаних, по-перше, із з'ясуванням самої суті конкуренції, по-друге, створенням чіткої, структурованої системи показників для її аналізу і, по-третє, з'ясуванням можливості їх використання з метою отримання моделі, придатної для комплексної оцінки конкурентоспроможності і прогнозування її динаміки.

Динаміка показників конкурентоспроможності національної економіки формується під впливом валютного курсу, який є важливим регулятором зовнішньоекономічних відносин і впливовим важелем у розвитку економіки, особливо української, у зв'язку із довготривалою загальною кризою і незавершеністю формування ринкової інфраструктури.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується процесом глобалізації. Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як невід'ємна складова світової економіки. Але цей об'єктивний процес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та загостренням суперечностей. Вітчизняна економіка ще має пройти тривалий шлях ефективного інтегрування у системі міжнародного поділу праці і товарообміну, подолати певні технологічні та інші перешкоди на цьому шляху, вирішити проблеми здійснення прогресивних структурних зрушень, це зокрема передбачає посилення уваги до раціональної організації зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни, забезпечення їх динамічного зростання і оптимізації в умовах глобалізації.

Використання вигод від участі у міжнародному поділі праці дозволяє кожній країні постійно підвищувати свою економічну ефективність і результативність, даючі їй можливість зосереджуватись на виробництві тих товарів та послуг, по яких вона має переваги у конкурентоспроможності у порівнянні з іншими країнами. Збільшення частки країни у світовому експорті спричиняє покращення її економічного стану, якщо зростання експорту продукції галузей з високою продуктивністю супроводжується підвищенням питомої ваги цієї продукції в загальному обсязі виробництва даної країни. Проте важлива не стільки частка країни у світовому експорті, скільки те, що саме країна експортує. Перехід на експорт більш складних наукомістких товарів підтримує зростання продуктивності у країні, навіть якщо обсяг експорту зростає повільно.

У зв'язку з цим не можна визначити раціональною структуру вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки. Експортний профіль України визначають продукти з низькою часткою доданої вартості, а також товари, випуск яких пов'язаний з шкідливим, екологічно небезпечним виробництвом (продукція чорної металургії та основної хімії). Подібна експортна спеціалізація України склалася ще за радянських часів, певною мірою визначалася наявністю відповідних природних ресурсів (вугілля, залізна і марганцева руда тощо). До того ж виробництво та експортування цих товарів є значно більш простою справою, ніж виробництво і реалізація на зовнішньому ринку продукції високотехнологічних галузей економіки. Цим зумовлена переважно сировинна спрямованість вітчизняного експорту, що призводить до невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.

Рівень розвитку продуктивних сил - один з вирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищенню ефективності участі України у системі міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. За кількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв'язків. Крім того, розв'язанню цього завдання сприяють такі об'єктивні чинники, як багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв'язки тощо. Проте націленість України на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування її орієнтованого на експорт сектора. [10]

Основу цього сектору, крім традиційних галузей видобувної та металургійної промисловості, які виступають зараз основним джерелом валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні, наукомісткі галузі, пов'язані зі створенням, зокрема, нових поколінь літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком електрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращим закордонним аналогам. За даними світового банку, щодо розвитку науки і технологій Україна посідає досить високе місце, що виступає необхідною передумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та на нові технології.

Значний експортний та конкурентний потенціал мають також галузі агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна вивести наше сільське господарство до складу високоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть економічний профіль України у системі міжнародного поділу праці. При цьому розширення експортної орієнтації сільськогосподарського виробництва може стати одним з основних факторів економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності її продукції.

Нарешті, необхідно краще використовувати вигідне географічне положення України. Транзитні перевезення вантажів, використання створеної мережі нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джерелом валютних надходжень. Біля двох десятків європейських країн отримують газ, що надходить через українські газові магістралі. Але існуюча система газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей, оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15% наближаються до нього.

Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовлених розгортанням процесів глобалізації світової економіки.

За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпорацій об'єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів. Специфіка ефективної міжнародної спеціалізації України теж вимагає розробки обґрунтованих маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів на світових ринках. [4]

2.3.Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва.

Інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Обчислювальна та комунікаційна техніка, телекомунікаційні мережі, бази і банки даних та знань, інформаційні технології (ІТ), система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ та підготовки висококваліфікованих фахівців є складовими національної інформаційної інфраструктури і основними чинниками, що забезпечують економічне піднесення. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство.

Україна має значний науково-технічний потенціал, фундаментальні досягнення у галузі інформатики. У світі відомі здобутки українських вчених у створенні нетрадиційних архітектур обчислювальних машин і у системному аналізі, моделюванні, оптимізації, створенні штучного інтелекту. Україна досягла певного рівня концентрації наукоємних виробництв. Понад 70 відсотків стратегічних матеріалів для електронної промисловості в Європі було вироблено на українських підприємствах, що зумовлює позитивні можливості у справі інформатизації.

У міжнародному співробітництві з проблем інформатизації головним є активна участь України в реалізації міжнародних проектів, спрямованих на формування умов для входження до глобальних інформаційних систем, захист при виконанні цих проектів національних інтересів і реалізація стратегічних цілей української зовнішньої політики.

Необхідно організувати та постійно вдосконалювати взаємозв'язок національних телекомунікаційних систем із комп'ютерними мережами інших країн та глобальною мережею INTERNET, забезпечити доступ до міжнародних інформаційних масивів та баз даних і геоінформаційних систем.

Важливим є створення системи інформаційно-телекомунікаційного забезпечення міждержавного співробітництва у сфері торгівлі, охорони здоров'я, боротьби з міжнародною злочинністю, гідрометеорології тощо.

У сфері міжнародної торгівлі передбачається створити систему зовнішньоторговельної інформації стосовно міжнародних, національних, державних і регіональних програм співробітництва, міжнародного та українського законодавства, інформаційно-телекомунікаційну базу для системного вивчення стану світових ринків товарів (продукції, послуг) і маркетингового забезпечення діяльності українських експортерів.

Реалізація зазначених вище заходів забезпечить дієві передумови щодо інтеграції України у світовий економічний простір.

Розділ 3. Можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності України

Перехід до ринкової системи господарювання об'єктивно вимагає піднести ефективність використання основного капіталу, посилити інноваційний процес в усіх галузях національної економіки.

З метою усунення зазначених вище негативних явищ в сфері зовнішньоекономічних відносин Україні необхідно розв'язати такі завдання: по-перше, обмежувати ввіз продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо.

По-друге, визначити пріоритетні напрямки розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення нових видів металів. Я вважаю, що ці напрямки повинні стати сферою всебічної підтримки держави.

По-третє, відмінити імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. У той же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.

По-четверте, виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливноенергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише близько 50 % від рівня розвинутих країн. [7]

По-п'яте, враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не слід поспішати з подальшою лібералізаціею експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхує Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35 % товарів захищені нетарифними бар'єрами.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільньсть чинного законодавства у зонішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні так часто переглядаються закони, що стабільною можна вважати лише постійну зміну законів. Тому наша держава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, щодо створення надійного інвестиційного клімату посідає 139 місце у світі (дані 2002 року).

По-сьоме, важливо налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ. В Україні недосконалий сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді, як у Митному кодексі Росії - понад 400 статей. [10]

Це, звичайно, не всі проблеми входження України в світове господарство, на наш погляд треба також звернути увагу, по-перше, на успішно функціонуючі економіки інших країн, які б могли стати певним взірцем для нашої країни. По-друге, на запозичення досвіду впровадження радикальних економічних реформ, трансформацію соціально-економічної системи до принципово нового якісного стану.

По-третє, на вивчення економічного потенціалу інших країн з метою встановлення з ними розгалужених дво- та багатосторонніх господарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці та ін.

Як вже було зазначено, важливу роль у подальшому розвитку зовнішньої торгівлі України відіграватиме структура перебудова її економіки. У цьому плані одним із першочергових структурних пріоритетів є збільшення обсягів виробництва і продажу на світовому ринку продукції військово-промислового та аерокосмічного комплексів, стимулювання експортного потенціалу інших галузей, захист внутрішнього ринку. Для розв'язання цієї проблеми передбачено: розробити урядову програму щодо переведення теплових електростанцій на тверде паливо з одночасною модернізацєю вугільної промисловості; розширення експорту електроенергії, що виробляється на давальному паливі; проведення комплексу економічних та організаційних заходів для стимулювання скорочення споживання енергоресурсів; розширення наукових досліджень і розробок з проблеми видобутку власної нафти з виходом на конкретні науково-технічні і наукові проекти; збільшення обсягу переробки нафти на давальних умовах заводами України з розрахунками за неї частиною готової продукції; розвиток атомної енергетики з дотриманням необхідного рівня безпеки; розробка системи плати за транзитне транспортування паливно-енергетичних ресурсів через територію України; подолання залежності економіки України від поставок продукції з країн СНД.

Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин є створення спільних підприємств. [9]

Нині прилавки українських магазинів переповнені імпортними товарами. Значною мірою - це результат непродуманої зовнішньо-економічної політики держави, внаслідок якої придушується вітчизняний виробник. Так, програма розробки і освоєння виробництва електронних касових апаратів передбачає створення вітчизняного масового виробництва цих апаратів для задоволення потреб всіх галузей господарства. Якби при цьому враховувався позитивний досвід Китаю, то на внутрішній ринок були б допущені лише 2 зарубіжні фірми, які виробляють подібну продукцію. У той же час на український ринок допущено приблизно 40 різних іноземних фірм, продукція яких не завжди відповідає вимогам сертифікації. Такі приклади не поодинокі, і наше завдання полягає в тому, щоб розглядати ці нагальні для держави проблеми негайно, не затягуючи прийтяття законів у парламенті перетворюючи їх на політичні дебати.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37 %. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу - алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.

Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято “нульовий варіант” щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов'язаний з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 - 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.

Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності - патентами, ліцензіями, “ноу-хау” та ін.[9]

Висновок

1. Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).

2. Посилення цінової конкуренції.

3. Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;

4. Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР).

5. Структурні зрушення у світовому господарстві.

6. Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

Успіх у нарощуванні ресурсу конкурентоздатності нації полягає у забезпеченні ефективності роботи господарської одиниці в економіці, що поширює позитивний ефект на споріднені галузі. Ефективна робота суб'єктів економіки за умов забезпечення розширеного відтворення означатиме більш високу заробітну плату для її робітників, а отже, підвищення платоспроможного попиту, що спрямовуватиметься на реінвестування коштів у виробництво через закупівлю товарів. Отже, здійснюватиметься відтворення усіх суб'єктів економічних відносин на розширеній основі. У цьому контексті зростання ефективності одного суб'єкта сприятиме ефективності економіки у цілому і позитивному впливу на суспільство.

Проте сучасні процеси в Україні, що безпосередньо впливають на рівень конкурентоспроможності та місце країни у світовому господарстві, відбуваються всупереч ідеології створення ефективної конкурентоспроможної економіки. Виходячи з даних наведених у курсовому дослідженні, можна дійти висновку, що надзвичайна слабкість суб'єктів економічної діяльності України дає можливість використовувати національні конкурентні переваги іноземним суб'єктам, дедалі витісняючи національних товаровиробників.

Відповідно, всі дії, що тією чи іншою мірою знижуватимуть ефективність окремого суб'єкта та не забезпечуватимуть його відтворення, будуть спрямовані на економіку в цілому та призводитимуть до погіршення конкурентоспроможності як у поточному періоді, так і в перспективі.

Серед основних перешкод формування конкурентоспроможності національної економіки є такі:

1. Входження до світової системи неефективною та слабкою економікою (витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішнього ринків, зниження можливостей виробництва нових товарів тощо).

2. Відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів).

3. Скорочення виробництва та робочих місць.

4. Розвиток та поширення «тіньової» економіки.

5. Низька якість та висока ціна національних товарів.

6. Розрив зв'язків у національних кластерах (наприклад, між виробником і видобувачем сировини).

7. Знищення національної сировинної бази.

8. Нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва.

9. Залежність від імпорту.

10. Перенесення за кордон найпродуктивніших робочих місць.

11. Стримування внутрішнього попиту.

12. Відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками.

13. Відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів.

14. Розташування на території України промислової периферії розвинутих країн, тобто енерго- та екологоємних виробництв.

Саме ці умови характеризують низький рівень конкурентноздатності економіки України, що визначає регресивний розвиток продуктивних сил. Визначення та оцінка конкурентних можливостей України ускладнені сучасним станом економічного розвитку. Сьогодні визначальним чинником формування високого рівня конкурентоспроможності є відновлення ефективної роботи усіх секторів національної економіки на розширеній основі, оскільки саме така політика стане корисною у змаганні з іноземними конкурентами, які практично усунули національного виробника від конкурентної боротьби.

Процеси відродження конкурентоспроможності мають бути комплексно узгоджені, мати системний характер і спрямовуватися у такому руслі.

1. Усунення диспаритетності розвитку.

Вжиття заходів, що не тільки відновлюватимуть паритетний режим роботи усіх секторів економіки, а й вирівнюватимуть умови роботи національних та іноземних суб'єктів. Проте на перших етапах можливий відхід від принципів лібералізму в зовнішньоекономічній діяльності, що матиме негативний вплив на національну економіку. В такому контексті слід передбачити заходи щодо посилення капіталотворення в усіх секторах економіки і вирівнювання умов його формування.

2. Створення мотиваційного поля підвищення ефективності галузей народного господарства на розширеній основі:

· введення економічних важелів зростання економіки (ресурсозбереження, інновацій тощо);

· введення контролю за цінами на енергоносії та конструкційні матеріали;

· стимулювання економії енерго- та ресурсовитрат;

· розширення амортизаційної бази;

· введення контролю за монопольною поведінкою;

· організаційно-технічне сприяння малому та середньому бізнесу.

3. Розширення попиту (виробничого та споживчого):

· підвищення на основі ефективної роботи підприємства заробітної плати;

· стимулювання виробничого попиту через держзамовлення та інші регулятори.

Нині проблеми конкурентоспроможності національної економіки України виступають на перший план і потребують ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів.

За такої ситуації запровадження або копіювання елементів зарубіжного досвіду щодо питань зовнішньоекономічної діяльності лише посилить деформацію господарського комплексу України. У зв'язку з цим необхідна розробка поміркованої політики внутрішнього курсу, що була б здатна подолати кризові явища у країні та завоювати для неї гідне місце серед країн-партнерів на основі високої конкурентоспроможності національної економіки.

Список використаної літератури

1. Василенко Ю. Експортна діяльність України// Економіка України. - 2003.- №7, с.17-20

2. Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ. Заповіт.- 1997.-275с.

3. Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа., 2002р.-328с.

4. Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка - 2003 - №5.- с.9-11

5. Макконел К. Р., Брю С. Л. Економікс /Москва. Республіка.- 1992. - 621с.

6. Мочерний С. Основи економічних знань / Київ. FEMINA.- 1996. - 346с.

7. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. - 465с.

8. Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання// Економіка України.- 2000.- №6, с.21-23

9. Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій //Економіка України.- 2001.- №1, с.8-10

10. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв'язків України// Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14

Страницы: 1, 2