На рис.2.1 лінія S позначає пропозицію цукру, лінія D - попит, Р0 - ціна внутрішнього ринку (ціна рівноваги). При цій ціні вироблена і спожита кількість цукру буде дорівнювати Q0. Ця ситуація може виникнути в автаркичній економіці.
Припустимо, що Україна відкрила свої митні кордони при світовій ціні на цукор, рівній Рw. Оскільки ця ціна нижче внутрішньої, то ціни на внутрішньому ринку упадуть, виробництво цукру в Україні скоротиться з Q0 до Q1, а споживання зросте з Q0 до Q2. Споживання при скороченні виробництва буде рости за рахунок імпорту, величина якого дорівнює (Q2 - Q1).
Захищаючи інтереси національних виробників цукру, уряд України вводить імпортне мито (T). Україна досить мала країна і тому не може вплинути на світову ціну цукру. На цукор встановлюється нова ціна, рівна Рt, тоді Т=Рt-Рw. У результаті внутрішнє виробництво зросте з Q1 до Q3. Це порозумівається тим, що унаслідок встановлення імпортного мита ростуть ціни на іноземну продукцію (у нашому прикладі - цукор). Національні виробники продають ідентичну продукцію (того ж сорту, з тими ж якісними характеристиками), тому вони вважають за можливе і вигідне для себе підняти ціни на свою продукцію. Природно, що це підвищення цін може і не збігатися з підвищенням цін на імпортний товар, але логіка поводження національних виробників дозволяє припустити повний збіг цих цін у нашому прикладі. Унаслідок цього деякі з виробників, що вважали для себе невигідним виробництво і реалізацію цукру за ціною Рw, у нових умовах будуть реалізовувати його на ринку по більш прийнятній для них ціні Рt.
У зв'язку з ростом цін на цукор його споживання в Україні скоротиться з Q2 до Q4, що у свою чергу приведе до скорочення імпорту. По-перше, збільшується внутрішнє виробництво. Ефект може бути різним у залежності від нахилу (еластичності) кривої внутрішньої пропозиції. По-друге, скорочується внутрішнє споживання. Обсяг цього скорочення також може бути різним у залежності від нахилу (еластичності) кривої внутрішнього попиту. Отже, введення імпортного мита може мати різний ефект для різних товарів.
Вплив тарифу на ціни залежить від співвідношення розміру внутрішнього попиту та світової пропозиції. Тариф, установлений Україною, тобто країною з невеликим попитом у порівнянні зі світовою пропозицією, не може знизити світову ціну. Внутрішня ціна зростає на повну суму тарифу.
У випадку великої країни, яка здатна впливати на світові ціни, мито підвищує ціну товару в країні, що імпортує, і знижує її в країні що експортує. У результаті зміни цін споживачі втрачають у країні, що імпортує, і виграють у країні що експортує. Виробники, навпаки, виграють у країні, що імпортує, і програють у що експортує. Держава, що вводить мито, одержує доход.
Візьмемо для приклада США, що є великою країною і допустимо, що вона імпортує зерно з України.
34
Рис.2.2 наочно ілюструє виграші і втрати від введення мита. Мито піднімає внутрішню ціну з Pw до Pt, що знижує експортну ціну з Pw до P't. Внутрішнє виробництво зерна росте з S1 до S2, у той час як внутрішнє споживання падає з D1 до D2. Виграші і витрати для різних соціальних груп можуть бути виражені як сума площ п'яти фігур, позначених a, b, c, d, e.
У першу чергу розглянемо виграш американських виробників. Оскільки вони продадуть своє зерно по більш високій ціні, виграш для них зросте. Ріст їхнього виграшу дорівнює а, що зросла різниці, одержуваної вирахуванням площі під кривою пропозиції з площі, одержуваної множенням Р на Q. Американські споживачі купують по більш високій ціні, і, отже, програють. На рис.2.2 їхні втрати складуть суму площ a, b, c і d, тобто геометрично це скорочення різниці площ зони, розташованої під кривою попиту і фігури, розмір якої виражається величиною Pх.
Крім виробників і споживачів США в даній ситуації присутня ще одна сторона - Уряд США. Держава одержує доход, збираючи надходження від мита. Він дорівнює ставці тарифу t, помноженої на обсяг імпорту зерна Qt=D2-S2. Оскільки t=Pt-P*t, доход держави дорівнює сумі площ с и е.
Тепер розглянемо чистий ефект, що робиться тарифом на соціальний добробут американського суспільства. Витрати від уведення мита виражаються в такий спосіб: Втрати споживача - Виграш виробника - Доход держави, чи, заміняючи ці поняття на фігури: (a+b+c+d)-a-(c+e)=b+d-e.
Ми одержали два трикутники, що вимірюють втрати, і прямокутник, площа якого відповідає, навпаки, виграшу. Площа b+d символізує зниження ефективності, що відбуває через вплив тарифу, а площа е являє собою виграш від поліпшення умов торгівлі, що відбувається, оскільки мито знижує ціну постачань з України. Україна після введення американського імпортного тарифу, побоюючись утратити великий експортний ринок, може піти на зниження ціни. Таке явище називається "парадоксом Мецлера".
Величина дійсного митного захисту виявляється тим більше, чим вище різниця між величинами мита на готовий виріб і сировину, і чим більше частка сировини в готовому виробі. Рівень ефективного митного захисту визначається по формулі:
де t - номінальний рівень мита на імпорт кінцевого продукту;
а1 - частка вартості імпортованої сировини в ціні кінцевого продукту в умовах відсутності тарифу;
t1- номінальний тариф на імпортну сировину.
З формули випливає, що рівень захисту підвищується не тільки в міру збільшення різниці у величинах мита на сировину і готові вироби, але і в міру підвищення ступеня обробки, тобто зменшення доданої вартості. Така практика виявляється особливо дискримінаційною стосовно країн, що розвиваються, і які прагнуть поступово підвищувати ступінь обробки сировини, що вивозиться.
Мита класифікуються за наступними критеріями:
Напрямок руху товару.
В залежності від напрямку руху товарів розрізняються імпортні, експортні і транзитні мита. Найбільше часто зустрічаються імпортні мита, що застосовуються для захисту національного виробництва, рівня внутрішніх цін, а також для фіскальних чи політичних цілей.
Спосіб встановлення мита.
У відповідності зі способом встановлення розрізняються адвалорні, специфічні і комбіновані мита. У світовій торговій практиці найбільш поширені адвалорні мита, що встановлюються у відсотках від ціни товару.
У цьому зв'язку особливого значення набуває метод оцінки вартості імпортних товарів. В даний час його застосування в багатьох країнах регулюється Угодою про оцінку товарів у митних цілях, укладеним у рамках Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ). Середній рівень ставок адвалорних мит відносно невисокий (близько 6%). Як правило, імпортні мита ростуть у міру збільшення ступеня обробки товарів.
Специфічні мита встановлюються в абсолютному вираженні від одиниці виміру.
Комбіновані (змішані) мита встановлюються двома способами, відзначеними вище.
Напрямок дії мита.
Відповідно до напрямку дії розрізняються преференційні і дискримінаційні мита. Преференційні мита встановлюються на рівні нижче мінімального з метою створення сприятливих умов для торгівлі будь-яким товаром з будь-якою країною. Дискримінаційні мита встановлюються проти конкретної країни чи товарів, створюючи їм несприятливі умови.
Антидемпінгові мита є різновидом компенсаційних мит. Вони встановлюються з метою протидії демпінгу для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним.
Існують різні думки про доцільність застосування тарифної політики.
Супротивники тарифу, як засобу економічної політики, приводять ряд аргументів проти тарифу:
§ Тарифи сповільнюють економічний ріст;
§ Тариф приводить до збільшення податкового тягаря на споживачів;
§ Тариф на імпортні товари побічно підриває експорт країни;
§ Тариф веде до скорочення загального рівня зайнятості;
§ Однобічне введення тарифу нерідко приводить до торгових воєн.
До аргументів у захист тарифу відносяться наступні доводи:
§ Тариф - захист молодих галузей;
§ Тариф - засіб стимулювання вітчизняного виробництва;
§ Тариф - важливе джерело бюджетних надходжень;
§ Тариф - захист національної безпеки, міжнародного престижу країни.
Митні тарифи відносяться до найбільше активно застосовуваних форм регулювання експортно-імпортних операцій через різноманіття форм і задач, виконуваних ними. Найчастіше використовуються імпортні мита, як протекціоністська міра.
В Україні застосовуються такі види мита:
· адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
· специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
· комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Експортне мито в Україні діє на окремі товарні позиції - живу худобу та шкіряну сировину. Порядок справляння вивізного (експортного) мита при експорті живої худоби та шкіряної сировини суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності регулюється Законом України від 07.05.96 р. N 180/96-ВР "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину" та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.97 р. N 182 "Про порядок експорту живої худоби сільськогосподарськими товаровиробниками - юридичними особами без сплати вивізного (експортного) мита".
Імпорт товарів супроводжується стягненням мита. Ставки ввізного мита і перелік товарів, у відношенні до яких вони застосовуються, визначені "Єдиним митним тарифом України" та змінами і доповненнями до нього.
Ставки ввізного мита встановлюються ї змінюються Законами ВР України.
Ставки ввізного мита, які слід використовувати у роботі, надані у підготовленому Держмитслужбою систематизованому зводі ставок ввізного мита (лист ДМК України від 30.08.96 р. N 11/2-6451) враховуючи наступні зміни і доповнення.
При ввезенні товарів з країн у відношеннях з якими діють угоди про вільну торгівлю, мито не стягується. Діючий порядок при цьому передбачає підтвердження походження товарів з наданням документів за встановленою формою.
Преференції з ввізного мита поширюються також на товари, походженням з митних територій країн СНД які поставляються в рамках Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 23 грудня 1993 року. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
2.2 Вдосконалення методів виміру тарифного ефекту.
З кінця 50-х років деякі економісти почали на практиці застосовувати різні методи оцінки національних втрат від використання зовнішньоторговельних тарифів та інших торгових обмежень. Для цих цілей використовувались досить тонкі засоби, мова про які піде нижче. Але сама процедура базується на встановлення розміру області, аналогічній розміру втрат. Дані методи спираються на інформацію стосовно об'єму імпорту, імпортного мита чи інших митних бар'єрів, а також оцінку еластичності попиту по ціні для кожного товару, що імпортується.
Таким чином, бажаючи довести, що втрати від вводу тарифу складають незначну частину об'єму валового національного продукту, Гаррі Джонсон у 1960 р. запропонував наступний метод виміру цієї величини. Він встановив, що для будь-якого товару
Наступні емпіричні дослідження більш менш підтвердили дослідження Джонсона. Серед них першими були „оцінки виграшу по Маршалу”, які заключаються в установленні розміру національного виграшу. Далі, з середини 70-х років застосовувались більш складні методи „розрахунку загальної рівноваги” (РЗР). Оцінки РЗР базуються на великій економіко-математичній моделі економіки, яка дозволяє вловлювати навіть незначні коливання доходів і цін, які неможливо розгледіти за допомогою ілюстративних схем, наведених вище. Ці два дослідження свідчать про те, що приріст добробуту від зняття торгових бар'єрів лежить між -1% та +10% ВНП. Найвищий результат досягається в тому випадку якщо: а) бар'єри, що скасовуються є великими та б) бар'єри скасовуються повністю.
Розберемося з питанням - що вважають „незначною величиною”? Ті автори, які стверджують, що чистий національний збиток від тарифу складає незначну величину, приходили до цього висновку співставляючи її з валовим національним продуктом. ВНП являє собою вартісний показник дуже великих розмірів, в порівнянні з яким інші, безумовно, виглядають „незначними”. Наприклад, оцінка національного збитку для США розміром в 1% ВНП складає в той же час 10 - 20% всього імпорту.
Щоб зрозуміти, чому точаться дебати навколо торгових бар'єрів необхідно відзначити, що окремим групам вони обходяться більш дорого ніж державі в цілому.
Вихідний аналіз тарифу був би не повним, якби він не дозволяв оцінити розмір тих ресурсів, які завдячуючи йому виключаються із господарської системи, тобто не можуть бути використані яким-небудь іншим чином. Впровадження тарифу вимагає знаходження на кордоні митників, які вимагають відповідної зарплати. Однак праця людей, зайнятих на митниці, могла б бути використана і більш продуктивно. Тому частина коштів, що переходять від споживачів державі, являють собою суспільні втрати національних ресурсів.
Багато хто з дослідників вважають, що будь-який захист виробників знижує спонукальні мотиви пошуку технологічних удосконалень, які дозволили б скоротити витрати. Цій точці зору була протиставлена інша, що наводиться в працях Шумпетера та Гелбрейта: великий об'єм валового прибутку, що попадає в розпорядження великих фірм являє собою додаткові фінансові ресурси для здійснення науково-дослідних робіт та прискорення впровадження технологічних інновацій.
Оцінка впливу тарифу залежить в кінцевому рахунку від розміру супроводжуючого його об'єму імпорту. Однак ця остання величина часто виявляється заниженою. Можна назвати декілька причин постійної недооцінки реакції імпортера на зміни цін:
1. загальні статистичні оцінки еластичності імпорту по ціні являються, як правило короткостроковими, котрі нижче довгострокових;
2. загалом ці показники базуються на аналізі великих товарних груп, що приводять до недооцінки цінової чуттєвості імпорту окремих специфічних продуктів, які мають високий коефіцієнт взаємозамінності;
3. процедура встановлення реального рівня імпортних цін часто є некоректною, що знов-таки призводить до заниження ценової та тарифної еластичності імпорту.
4. важкість встановлення реального значення еластичності пов'язана з необхідністю одночасного врахування різних факторів, що знову може потягнути за собою недооцінку впливу тарифів і цін на об'єм імпорту.
На валютний курс тариф може впливати таким чином, що загальний збиток від нього знизиться. Це пов'язано з тим, що по-перше, зв'язок між валютним курсом та тарифом майже не вловимий, а по-друге, проблеми валютної та торгової політики необхідно розмежовувати. Тим паче зв'язок між валютним курсом та тарифом існує.
Можна уявити розмір зменшення національного збитку, викликаного таким зв'язком тарифу та валютного курсу. Оцінка цієї величини, запропонована Джорджіо Басеві, показує, що чистий ефект від тарифу знижується пропорційно участі валютного курсу в тарифному ефекті. Наприклад, якщо 10% - овий тариф знизив ціну іноземної валюти в доларах на 3%, то кінцевий збиток буде дорівнювати 70% від величини чистого збитку, розрахованого загальноприйнятим способом.
2.3 Нетарифні методи торгової політики
Нетарифні бар'єри підрозділяються на три групи:
Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін.;
§ Міри адміністративного характеру, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т.п. ;
§ Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.
Квоти і ліцензії.
Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному чи фізичному вираженні, що вводяться на імпорт чи експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти, рівної 0, має місце ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливий імпорт чи експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить лише способом контролю над рухом того чи іншого товару.
Наслідки введення квоти на імпорт і вплив її на добробут країни аналогічні наслідкам введення імпортного мита.
При експорті квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.
Однієї з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому положенні.
Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мита, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів.
Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволу на експорт чи імпорт.
Інші обмеження.
Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п. ), а також зобов'язувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті ж, що і при кількісних обмеженнях. Способом "обходу" є клірингові угоди, зустрічна торгівля.
Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обов'язкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину, пільгове оподатковування експортерів і ін.
Під експортними субсидіями розуміються допомоги, переважно в грошовій формі, надані державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентноздатності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку.
Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики.
3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою.
Торгова політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку й обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.
Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного росту, що має загальногосподарський характер, а не сугубо зовнішньоторговельний. Проте автономність торгової політики обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції. Така політика економічного відродження мала місце в період правління президента Р.Рейгана. Однак цей період показав, що зовнішньоторговельні проблеми автоматично не вирішуються при поновленні росту економіки, а торговий дефіцит став "гальмом" на шляху її розвитку, "наплив" іноземних товарів на прилавки США підсилив конкуренцію, стримуючи ріст цін і стимулюючи підвищення продуктивності праці. Особливо у важкому положенні виявилися традиційні не наукомісткі галузі, яким не удалося запобігти втраті ринку і робочих місць. Така ситуація не могла не призвести до невдоволення громадськості США. Демократична партія США, уперше піднявши це питання, приєднала в кінцевому рахунку для її реалізації впливових республіканців. Даний період характеризується інтенсивним зростанням потоку в законодавство протекціоністських пропозицій. И в 1984 році уряд США в рамках переговорів ГАТТ приймає рішення розвивати міжнародне співробітництво.
У 1985 році без особливого бажання адміністрація Р.Рейгана розробляє спеціальні заходи для зниження дефіциту в зовнішньоторговельному балансі і висуває конкретну програму, що включає в себе заходу для:
· створення сприятливих умов для американського експорту шляхом витиснення на зовнішніх ринках нечесної конкуренції;
· значному розширенню субсидування американського експорту;
· спільному з західними партнерами керуванню операціями на валютних ринках з метою зниження курсу долара.
Американський уряд зробив посилений тиск на найбільші західні держави з метою посилення жорсткості в цих державах експансіоністської внутрішньої економічної політики. Одночасно адміністрація Р.Рейгана підготувала проект по захисту інтересів США в міжнародній торгівлі, підсиливши боротьбу з демпінгом, порушенням патентних прав і ін.
Президент відзначав, що якщо коли-небудь американці засумніваються в необхідності сприяння вільній торгівлі, то остання рухне і це зашкодить всім. Це зробило резонанс у правлячих колах, профспілковому русі, оскільки останні вважали це лише теоретичною абстракцією.
Під сумнів ставилась вся зовнішньоекономічна доктрина уряду, оскільки вважалося, що прихильність до вільної торгівлі не відповідає корінним. інтересам країни (Р.Бреннон, П. Самуельсон, П. Кругман). , Тим часом переважна більшість американських економістів заперечує пропаганду прямого протекціонізму.
У результаті значних дискусій зовнішньоторговельна політика США цього періоду придбала наступні особливості:
· прагнення твердо застосовувати розширювальне розуміння терміна справедливої торгівлі;
· модифікування принципів взаємності, висунутих ГАТТ у 30-і роки. Даний принцип - не що інше, як вимога визначеної порівнянності торгових поступок, що надаються державами один одному в процесі багатобічних переговорів;
· неприйняття зовнішньоекономічної політики американського керівництва суспільством обумовили противага такого підходу, як забезпечення рівного рівня митного захисту на двосторонній основі. Цей підхід вимагав обліку окремих категорій товарів.
Торгова концепція, що відрізняється особливою агресивністю, США припускала посилення торгових воєн, використовуючи торгові санкції "для відкривання закритих дверей за кордоном". Підкреслювалося, що ця санкція буде використана як останній засіб. Однак багато економістів допускають, що такі шляхи лібералізації торгівлі можуть підсилити конфронтацію в усьому світі, народжуючи зустрічні обмежувальні умови.
Нова концепція адміністрації значною мірою зв'язана з проблемами промислової політики, фіксуючи конкурентні позиції країни. Це визначило основні риси противаги "рейгономіки" - втручання уряду в ринкові процеси (індикативне планування, субсидування, нормування, протекціонізм і т.д.,). Проте, переслідуючи торгову політику, американський уряд використовує ряд цих інструментів. Обґрунтуванням тому служить промислова політика багатьох іноземних держав, коли штучно підтримуються окремі галузі національної промисловості за рахунок створення привілейованих умов, що підвищують їх конкурентноздатність.
Слід зазначити, що уряди іноземних держав суб'єктивно формують порівняльні переваги своїх компаній. Відповідно багато вчених і великих промисловці вимагали умов конкуренції при достатньому рівні рівності. Особливе місце в даній ситуації зіграла Торговельна палата США, яка стверджувала, що треба покладатися на ринки, а не на урядову допомогу.
Торгова політика ЄС. Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:
· вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;
· висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;
Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, мита, стосовно третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема , діє єдина система контролю, заборони й обмеження на ввіз товарів також єдині. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.
Маастрихтський договір 1992 року зафіксував принцип доповнюваності, що дозволяє самостійно діяти державам ЄС у випадках, що виходять за межі, передбачені даним договором. Це стосується стягування ПДВ, оскільки її ставки в різних країнах відрізняються при загальній тенденції до зменшення. Непрямі податки, включаючи і ПДВ, стягуються з постачальника в країні-виробнику. Однак слід зазначити, що в Євросоюзу діє єдина система ліцензування імпорту, дозволу на який видаються відомствами національних держав. При цьому ними можуть бути видані ліцензії на ввіз окремих товарів за рівнем якості, а також у порядку спостереження за імпортом з окремих країн світу.
З метою боротьби з демпінгом і з експортними обмеженнями в ЄС можуть бути розподілені по окремих країнах-членах квоти на ввіз ряду товарів. У відношенні засобів виробництва використовуються єдині європейські стандарти, а що стосується споживчих товарів, то тут практикується взаємне визнання національних стандартів. Усе це дозволяє, незважаючи на відсутність повної уніфікації ринку Європи, розглядати зовнішньоторговельний режим як єдине ціле.
Очевидний той факт, що головною метою даного ринку є стимулювання вивозу товарів, що зажадало розробки гнучкого механізму його заохочення, який полягає в пільговому кредитуванні, страхуванні, субсидуванні експорту, податкових пільгах, інформаційному і консультаційному обслуговуванні, підготовці кадрів для всіх галузей, працюють експорт товарів.
Для підтримки дрібних і середніх підприємств були створені спеціальні експортні фонди. Ситуація була така, що стимулювання експорту охоплювало всі стадії руху товарів, аж до після продажного обслуговування. Офіційною підтримкою експортери користалися на будь-якому рівні - від керівників локальних регіонів до послів, міністрів і глав держав. Більш того, значну частину експортних витрат уряду покривали за рахунок бюджету.
Особливу роль у процесі проникнення європейців на інші ринки зіграла кредитна політика (низькі процентні ставки, тривалі терміни надання). Мали місце приклади масштабного відкритого і схованого субсидування зовнішньоторговельних операцій. Це дозволило в результаті "кредитних воєн" і інших елементів зовнішньоекономічної політики зменшити частку американського експорту у світі.
3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою.
Одним з факторів, що визначили курс зовнішньоекономічної політики Польщі, є посилення зв'язків з інтеграційними угрупованнями Західної Європи на базі трьох договорів:
§ Європейського договору, що забезпечує Польщі статус асоційованого члена ЄС;
§ договору про вільну торгівлю з країнами Центральної Європи;
§ договору про вільну торгівлю з країнами ЄАВТ.
Рубіж 1995 року зафіксував зняття більшості бар'єрів на шляху просування польських товарів на ринки ЄАВТ і ЄС. З цього моменту Польщею узятий курс на лібералізацію промислового імпорту. Процес повного усунення імпортних бар'єрів завершився до 2000 року. Либералізуючи взаємну торгівлю з ЄАВТ, Польща тим самим послідовно включається в процес формування зони вільної торгівлі, оформлення якої фактично завершилося до 2002 року. У питаннях постачання сільськогосподарських товарів застосовується селективна і часткова лібералізація, що стосується зниження митних тарифів і інших бар'єрів для декількох груп товарів. Даний товарний ринок, варто визнати, не підданий повній лібералізації, він лише допускає часткове усунення торгових бар'єрів.
Зі стратегічної точки зору, глобальною метою торгової політики Польщі є посилення зв'язків з ЄС, оскільки цей ринок несе в собі вирішення задач в обороті капіталу, переміщенні робочої сили і наближенні законодавчого режиму Польщі до норм ЄС.
Не перериваються торгові зв'язки Польщі з колишніми країнами СРСР. Сферами торгового співробітництва являються: митний, взаємний захист інвестицій, усунення подвійного оподатковування і т.д. У результаті відзначеного, торговий оборот Польщі з країнами колишнього Союзу зріс більш ніж у 5,8 млрд. доларів у 2002 році.
Для порівняння слід зазначити, що в 1997 році він складав приблизно 3 млрд.доларів. Розподіл торгового обороту між цими країнами в міру убування можна представити в такий спосіб: Росія -5,1 млрд.дол., Україна - 1,2 млрд.дол., Бєларусь -0,7 млрд.дол., Литва - 0,34 млрд.дол., Узбекистан -0,16 млрд.дол., Казахстан - 0,1 млрд.доларів.
Зовнішньоторговельна політика Болгарії, також як і Польщі спрямована в основному на ринок ЄС, Східної Європи та Росії. Примітний факт, що з жовтня 1996 року митна декларація Болгарії була замінена єдиним документом Європейського Союзу, а також з 1.12.1996 р. Болгарія вступила у ВТО. При цьому враховані зобов'язання Болгарії по преференційних торгових угодах з Європейським Співтовариством, ЄАВТ і угод про формування Зони вільної торгівлі зі Словаччиною, Словенією і Чехією. Торгова політика Болгарії переважно заснована на експортній орієнтації. У товарній структурі експорту значна частка приходиться на метали і металовироби - 19%, хімічну продукцію - 15%, продукти харчування - 13%, машини й устаткування - 9%. Крім того, Болгарія експортує текстиль, мінеральні продукти, транспортні засоби, пластмасу і т.д. У структурі імпорту переважають мінеральні продукти - 25%, машини й устаткування - 15%, хімічна продукція - 12%, текстильні вироби - 9%. Основними партнерами є Росія й Україна; Німеччина й Італія; Греція, Македонія і Туреччина, на частку яких приходиться більш 50% товарообігу. У цілому, у структурі зовнішньої торгівлі Болгарії частка європейського Співтовариства склала 41%, у структурі Центральної і Східної Європи - 36% і на неєвропейську структуру приходиться 23%.
Отже, лібералізація економіки в країнах Східної Європи утруднила фінансове положення вітчизняних виробників (зняття імпортних бар'єрів і пільговий режим функціонування для іноземних інвесторів), і зрештою дискримінувала східноєвропейські компанії. На відміну від цього, найбільш позитивним представляється досвід азіатських країн, у тому числі і Сінгапуру, де стратегія лібералізму з масовим залученням іноземного капіталу супроводжувалася посиленою підтримкою вітчизняних товаровиробників при твердому контролі рівня заробітної плати й інфляції.
Серед країн колишнього СРСР по ступені відкритості своєї економіки і по параметрах економічного розвитку особливе місце займає Естонія. Початі тут з 1994 року реформи до дійсного часу одержали визначену якісну змістовність. Кардинальна зміна торгової політики у визначеній мірі обумовлювалася історично сформованим розміщенням великих переробних блоків, що знаходилися в сировинній залежності, а вироблена продукція централізовано розподілялася. З огляду на вузькість внутрішнього ринку для споживання власної маси товарів, естонська економіка зробила ставку на експортну орієнтацію.
Однак, період початку реформ переплітається з інтенсивним спадом виробництва через розрив господарських зв'язків. У цих умовах правомірною стає політика лібералізації зовнішньої торгівлі.
Лібералізація зовнішньої торгівлі дала імпульс активному розвитку імпорту, оскільки він забезпечує солідну частку внутрішнього попиту. Так, якщо в 1993 році цей показник був на рівні 70%, те до 1997 року він підвищився на 6%. Лібералізація зовнішньої торгівлі обумовила ряд структурних змін в експортно-імпортній політиці, зокрема, територіального характеру (з тяжінням торгівлі до західних ринків) і товарно-номенклатурного характеру (пристосування до західного ринку стимулювало попит на експорт сировини і напівфабрикатів з високим ступенем матеріалоємності, а також продукції машинобудування і металообробки. Активізація реекспорту визначилася ростом імпорту деталей, вузлів для машин і приладобудування). Порівняльна перевага промислового виробництва Естонії в експортних операціях спричинило ріст реекспорту, частка якого у вартості експорту перевищила 30%.
Для стабілізації зовнішньої торгівлі з початку переходу до нового етапу розвитку уряд Естонії використовував різні інструментарії торгової політики. 1990-1991 р. в умовах тотального дефіциту був використаний механізм обмеження попиту сотень товарних позицій квотуванням і ліцензуванням. Лібералізація, що почалася, істотно обмежила їхні масштаби, залишаючи під захистом сланець, глину, кварц. Однак перелік товарів, на які були встановлені імпортні тарифи, залишається великим. Серед експортних товарів митом обкладалися предмети художньої й історичної спрямованості. Багато товарів вільно ліцензувалися. Переорієнтація торгівлі Естонії пріоритетним виділила взаємозв'язок з Європейським Співтовариством, а укладеним договором про вільну торгівлю установила режим безмитної торгівлі. Проте Європейське Співтовариство квотувало продовольство, продукцію легкої промисловості. Причому для останньої встановлювався більш вільний доступ у випадках, якщо дві кінцеві стадії обробки вироблялися підприємцями Естонії. Аналогічні договори про вільну торгівлю були підписані і з ЄАВТ.
Сучасний етап розвитку економіки Естонії в числі великих партнерів визначив країни СНД - сюди поставляється 25% продукції. Росія серед усіх країн є другою державою-партнером після Фінляндії. Слід зазначити, що в 1993 році частка країн СНД в експорті складала більш 30%. Якщо в 1992 році країни СНД у структурі імпорту склали приблизно 40%, то в 1996 році їхня частка скоротилася до 16,8%, а Росія стала другим по значимості партнером. Країни Східної Європи через подібність структури виробництва і несформованого механізму регіональної виробничої кооперації займають як в експорті, так і в імпорті третє місце після ЄС і СНД.
Розпад СРСР поставив усі пострадянські держави перед фактом необхідності вирішення складних задач, що були пов'язані зі зведенням прикордонних і митних бар'єрів, відсутністю цінового механізму і необхідністю визначення взаємовигідних партнерів. З цього періоду почалася прискорена переорієнтація естонської економіки на нові країни - скандинавські, західноєвропейські і східноєвропейські, котрі усе більш знижували частку країн колишнього СРСР. Одночасно були прийняті заходи для лібералізації зовнішньої торгівлі: скасування і зниження найбільш високих митних тарифів на імпортні й експортні товари. До кінця 1992 року всі експортні мита були скасовані, а імпортні на ряд товарних цінностей були підвищені.
Кількісні обмеження, що існували раніше, по імпорті в Естонії були зняті, однак підсилився контроль за якістю ввозу. Якщо в 1991 р. Естонія продовжувала використовувати адміністративні обмеження на експорт, то кількість товарів, що квотувалися чи ліцензувалися, до початку 1993 року було зменшено в 8 разів.
Для розширення торгівлі з європейськими країнами Естонія підписала ряд угод, що дало їй можливість з 1992 р. перебувати в режимі найбільшого сприяння в торгівлі. З цього ж періоду почалося форсування створення єдиного загального ринку Балтії, де режим особливої торгівлі поширювався лише на сільськогосподарські товари. Усередині країн-учасниць балтійського ринку були скасовані мита і кількісні обмеження.
Висновок.
Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. Більше того, сьогодні ми не бачимо альтернативи послідовної лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, якщо ми дійсно хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку. Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних документів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування політичних популістських гасел - виступають додатковими протекціоністськими бар'єрами як розвитку ділового співробітництва, так і впливу світового господарства на економіку України. Існуючий і підсилюючий захист внутрішніх виробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції в свою чергу консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні.
Зазначимо, що ціллю лібералізації зовнішньої торгівлі є розвиток наступних аспектів нового ринкового середовища:
· реалізація економічної самостійності підприємств шляхом зниження ступеня економічного втручання держави;
· встановлення зв'язку між внутрішніми та світовими цінами, що націлена на надання виробникам цінових сигналів, котрі дозволяють ефективно розподіляти ресурси і скористатись порівняльними перевагами країни;
· включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу на зовнішніх ринках, розвиток ринкових конкурентних середовищ.
Підкреслимо, що лібералізація зовнішньої торгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуванні зовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень, притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала і гарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерських зв'язків.
Очевидно, для того, щоб подолати успадковану та існуючу економічну та технологічну відсталість, необхідний перехід до нової моделі зовнішньоекономічної діяльності - виробничо-інвестиційної, тобто не просто розвитку торгівельного обміну, а швидше взаємодії з іноземними партнерами на всіх стадіях виробничого процесу. Український бізнес сьогодні міг б запропонувати Європі свої відносні переваги у первинній чи проміжній переробці, зміцнюючи співробітництво і покращуючи рівень інтеграції у світові та європейські потоки товарів, капіталу, технологій.
Проте, навіть у існуючій моделі експорт та імпорт сьогодні суттєво обтяжуються, крім тарифних, передусім нетарифними заходами, причому цей тягар зростає:
· Індикативні ціни. Після того, як у 1996 році було скасовано більшість експортних квот, було зроблено спробу знову поставити експорт під адміністративний контроль за допомогою так званих індикативних цін (мінімальних експортних цін).
· Валютний контроль. Адміністративний валютний контроль за виручкою був посилений після економічної кризи влітку 1998 року, що суттєво обмежило можливості експортерів використовувати свої валютні кошти, а для імпортерів введені обмеження доступу до придбання валюти.
· Стандартизація та сертифікація. Імпортні товари підлягають складним і дорогим процедурам стандартизації та сертифікації, котрі не стільки захищають українського споживача, скільки створюють перешкоди на шляху торгівлі.
· Внутрішні кордони. Навіть кордони між областями утворюють перешкоди для перевезення товарів. Ці “кордони” не мають ніяких правових підстав і створюють безліч торгівельних перешкод та сприяють поширенню корупції.
· Нестабільність. У тарифному та нетарифному регулюванні в Україні часто проводяться зміни із зворотною силою, що примушує бізнес закладати підвищені ризики у ціну товару та послуг.
Одним із найактуальніших завдань на сьогоднішньому етапі розвитку України є припинення вивозу національного капіталу за її межі при здійсненні різноманітних експортно-імпортних операцій. За їхньою допомогою під виглядом міжбанківських міжнародних розрахункових операцій здійснюється розкрадання валютних коштів, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки тощо.
Найчастіше мають місце такі механізми експорту капіталів:
· завищення контрактної ціни при імпорті товарів, техніки, технологій і послуг з виведенням різниці між контрактною і реальною ціною на зарубіжні рахунки учасників угоди;
· заниження контрактної ціни при експорті продукції і послуг з виведенням різниці між реальною ціною купівлі і вказаною в контракті на зарубіжні рахунки експортерів;
· вивіз капіталів шляхом організації фіктивної закупівлі імпорту чи неповернення коштів за експортовану продукцію;
· проведення розрахунків за здійснювані в Україні угоди на зарубіжні рахунки учасників і посередників цих угод;
· незаконний (контрабандний) вивіз за кордон валютних і матеріальних цінностей, технологічної і воєнно-стратегічної інформації.
Більшість країн світу, в тому числі - й високорозвинені, вживають протекціоністські заходи для захисту національної економіки. Зокрема, імпортне мито на тверді сири у Франції сягає понад 260 %, тоді як середньозважений рівень тарифів по всіх товарах - лише 7 %. Серед найбільш вдалих стратегій протекціонізму треба відзначити приклади Японії, Китаю.
Тарифне регулювання потребує дуже виважених підходів, бо повинно збалансувати взаємо протилежні принципи:
· захисту вітчизняного виробника;
· захисту вітчизняного споживача;
· відкритості країни для імпорту з метою інтегрування її у міжнародний поділ праці.
При цьому воно не повинне руйнувати ринкового конкурентного середовища, яке стимулює науково-технічний прогрес і розвиток виробництва. Недостатня підтримка вітчизняних товаровиробників не дає змоги витримати напружену конкуренцію ззовні, а надмірний протекціонізм ставить виробника поза конкуренцією, не стимулює удосконалення та підвищення ефективності виробництва.
Список використаної літератури.
1. Митний кодекс України
2. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-ХІІ від 16.04.91р.
3. Бункина М.К. Национальная экономика: Учеб. пособие. - М.: Дело, 1997. - 272 с.
10. Ревенко А. Проблемы формирования национальной экономической безопасности Украины //Экономика Украины. - 2001. - № 11. - С. 15.
11. Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека /В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В.П.Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. - К.: НІСД, 2006. - 148 с. - (сер. “Екон. стратегії”; Вип. 4).
12. Хэрис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы /Пер. с англ. - М.: Информ.-издат. дом “Филингъ”, 2006. - 296 с. - (Сер. “Экономика для практиков”).
13. www.uaie.com.ua - інформаційний сайт Української асоціації імпортерів і експортерів.
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.
