Сучасні концепції регулювання міжнародних відносин

1.4. Нетарифні бар'єри

1.4.1. Вимір нетарифних методів

Для виміру нетарифних методів звичайно використовують один з наступних індексів:

§ Індекс парності - індекс, що показує частку тарифних позицій, покритих нетарифними обмеженнями. Звичайно використовується для визначення рівня нетарифних обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту і їхню ефективність для економіки.

§ Індекс покриття - показує вартісну частку експорту або імпорту, покриту нетарифними обмеженнями. Слабістю цього індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар'єрів.

§ Індекс впливу на ціни - співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої ціни на товар, імпорт і експорт якого піддається нетарифним обмеженням. Недоліком індексу є те, що далеко не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.

Звичайно для цілей порівнянності за допомогою одного з перерахованих індексів розраховують вартість нетарифних бар'єрів у виді еквівалента адвалерного мита.

Кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту й імпорту. Кількісні обмеження можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю визначеним товаром. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження імпорту.

1.4.2. Квотування (контингентирування)

Найбільш розповсюдженою формою кількісних обмежень є квота або контингент. Два цих поняття мають практично те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту іноді використовується для позначення квот сезонного характеру.

Квота - кількісна нетарифна міра обмеження експорту або імпорту товару визначеною кількістю або сумою на визначений проміжок часу.

По спрямованості їхньої дії квоти розділяються на:

§ експортні - вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті визначеного товару, або урядом країни для запобігання вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку.

§ імпортні - вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

За охопленням квоти поділяються на:

§ глобальні - установлюються на імпорт або експорт визначеного товару на визначений період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується, або в яку країну він експортується. Зміст таких квот звичайно полягає в забезпеченні необхідного рівня внутрішнього споживання, і обсяг їх обчислюється як різниця внутрішнього виробництва і споживання товару.

§ індивідуальні - встановлена в рамках глобальної квоти кожної країни, що експортує або імпортує товар. Такі квоти встановлюються звичайно на основі двосторонніх угод, що дають основні переваги в експорті або імпорті товару тим країнам, з якими маються тісні взаємні політичні, економічні й інші інтереси. Найчастіше індивідуальні квоти бувають сезонними, тобто вводяться на визначений період часу, коли внутрішній ринок найбільше має потребу в державному захисті. Звичайно це осінні місяці, коли відбувається реалізація сільськогосподарської продукції нового врожаю.

Звичайно політика імпортних квот легше піддається адміністративному керуванню, чим тарифна політика. Квоти легше і швидше вводити у випадку надзвичайних ситуацій, ніж тарифи, що звичайно вимагають розгляду в парламенті. З іншого боку, імпортні квоти можуть стати причиною монополізації внутрішнього ринку, оскільки місцеві виробники упевнені, що постачання конкуруючих імпортних товарів не перевищить квоту, і можуть в умовах достатнього попиту роздувати ціни. Розходження імпортного тарифу й імпортної квоти підсумовані в таблиці 2 - додаток 1.

1.4.3. Ліцензування

Тісно зв'язаний із квотуванням інший вид державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що називається ліцензуванням.

Ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, видавані державними органами на експорт або імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування (і тоді його економічний зміст цілком збіжиться з розглянутим вище) або бути самостійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар у рамках отриманої квоти; у другому - здобуває ряд конкретних форм:

§ разова ліцензія - письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввіз або вивіз конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

§ генеральна ліцензія - дозвіл на ввіз або вивіз того або іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

§ автоматична ліцензія - дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера або імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом.

Ліцензування використовується багатьма країнами світу, що насамперед розвиваються, для цілей державного регулювання імпорту. Розвиті країни найчастіше використовують ліцензії як документ, що підтверджує право імпортера на ввіз товару в рамках установленої квоти.

Механізми розподілу ліцензій, використовувані різними країнами, досить різноманітні:

§ аукціон - продаж ліцензій на конкурсній основі. Вважається самим економічно ефективним способом розподілу ліцензій, здатним принести доходи державній скарбниці, порівнянні з доходами від мита на той же товар.

§ система явних переваг - закріплення урядом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їхнього імпорту за попередній період або пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів. Звичайно цей метод використовується для підтримки тих фірм, що змушені скоротити імпорт товару через введення квот, що дозволяє зменшити їхній лобістський тиск на уряд з метою скасувати ці ліцензії. У США така система використовувалася на початку 70-х років для розподілу ліцензій на імпорт нафти;

§ Розподіл ліцензій на позаціновій основі - видача урядом ліцензій тим фірмам, що продемонстрували свою здатність здійснити імпорт або експорт найбільш ефективним образом. Звичайно цей спосіб вимагає утворення експертної комісії, розробки критеріїв оцінки (досвід, наявність виробничих потужностей, кваліфікація персоналу й ін.), проведення декількох турів конкурсу, що неминуче зв'язано з великими витратами і зловживаннями.

Країни використовують при розподілі ліцензій який-небудь один з цих методів, починаючи звичайно з останнього, що має найбільш адміністративний характер, і поступово переходячи до першого, найбільш ринковому методові.

1.4.4. «Добровільні» обмеження експорту

Кількісне обмеження імпорту в країну може бути досягнуто не тільки за рахунок дій її уряду по введенню імпортного тарифу або імпортних квот, але й у результаті мір, прийнятих урядом країни, що експортує, у рамках так званих «добровільних» обмежень. «Добровільне» обмеження експорту вводиться урядом звичайно під політичним тиском більш великої країни, що імпортує, що загрожує застосуванням однобічних обмежувальних мір на імпорт у випадку відмовлення «добровільно» обмежити експорт, що завдає шкоди її місцевим виробникам.

«Добровільне» обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або, не розширювати обсяг експорту, прийнятому в рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

«Добровільні» обмеження експорту є частиною більш широкої групи мір, що відносяться до поняття обмежувальної ділової практики (ОДП), спрямованих на завоювання державного положення на ринку і зловживання цим положенням. На практиці «добровільні» обмеження експорту застосовуються як засіб торгівельної політики переважно розвитими країнами в конкурентній боротьбі один з одним.

Розділ 2. Механізми багатобічного регулювання

2.1. Система міжнародних організацій

Наприкінці ХХ в. проявилася тенденція до зосередження ключових функцій по регулюванню і моніторингу найважливіших процесів міжнародної економіки в рамках невеликої кількості організацій. Ключовими і найбільш універсальними з них є організації, що виникли практично одночасно наприкінці 40-х рр. і виступають сьогодні найважливішими форумами узгодження економічної політики між країнами.

Міжнародний валютний фонд є компактною міжнародною організацією, що виконує, крім інших, функцію нагляду за розвитком міжнародної економіки в цілому і макроекономіки кожної з 182 країн, що є її членом зокрема. Група Світового банку складається з п'яти організацій: Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної асоціації розвитку (159 членів), Міжнародної фінансової корпорації (170 членів) і Міжнародного центра по врегулюванню інвестиційних суперечок (126 членів). Їхньою головною задачею є надання кредитів країнам, що розвиваються, з перехідною економікою для здійснення мір структурної політики, таких як реформи фінансового сектора, підтримка ринку праці, поліпшення навколишнього середовища, удосконалення системи утворення й ін. Всесвітня торгівельна організація, членами якої є 131 держава, концентрується на регулюванні ключової сфери міжнародної економіки - торгівлі товарами і послугами. ВТО виникла в 1995 р. на основі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, що було підписано в 1947 р. Та нарешті, ООН сама є системою багатьох організацій, що знаходиться в процесі реорганізації.

Офіційно система ООН включає:

§ Програми ООН - штаб-квартира ООН у Нью-Йорку, офіси в Женеві і Відні; регіональні економічні комісії - для Африки в Аддис-Абебі (ЕСА), для Європи в Женеві (ЕСЕ), для Латинської Америки і Карибської затоки в Сант-Яго (ECLAC) і ін.

§ Спеціалізовані агентства ООН - Міжнародна організація праці, Продовольча і сільськогосподарська організація, Організація ООН в області освіти, науки і культури, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд і ін.

§ Автономні організації ООН - Міжнародне агентство по атомній енергії, Міжнародна туристична організація.

2.2.Сфери діяльності

Функції міжнародних організацій визначаються тими задачами, що на них покладені міжнародним співтовариством. Практично всі інші форми міжнародних економічних відносин у тім або іншому ступені регулюються міжнародними організаціями, задачі яких у тієї або іншій конкретній сфері нерідко перетинаються або доповнюють один одного.

У силу великої розмаїтості міжнародних організацій їхня класифікація може бути здійснена по одній ключовій ознаці, що відрізняє одну групу організацій від інший, і тому не може не бути трохи еклектичною. Серед міжнародних організацій, що відповідають за спостереження і регулювання тих або інших сфер міжнародної економіки, можна виділити наступні функціональні групи:

§ Консультативні групи країн - відносно постійні механізми узгодження економічної політики країн, не оформлені звичайно в постійну міжнародну організацію, але нерідко мають свій секретаріат, наданий у їхнє розпорядження країною-членом або якою-небудь постійно діючою міжнародною організацією. Група п'яти скадається з найбільших промислових країн, представники яких проводять наради переважно в рамках Банку міжнародних розрахунків. Група семи поєднувала до прийняття в неї Росії в 1997 році основні промислові країни, президенти або прем'єр-міністри яких проводять з 1975 року щорічні наради, на яких узгоджуються магістральні напрямки макроекономічної політики з таких питань, як стимулювання економічного росту, бюджетні дефіцити, інфляція, валютні курси, зайнятість, відносини з країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою. Групою восьми називають або розширену за рахунок приєднання Росії Групу семи, або Групу G-8. Група десяти поєднує 11 країн, що погодилися в 1962 році надати кредитну лінію МВФ у рамках Загальної угоди про позики. У їхньому числі була Швейцарія, що вступила в МВФ тільки в 1992 році. Група двадцяти чотирьох поєднує країни - члени Комітету з розвитку, що збирається під час щорічних нарад МВФ і Світового банку, що виносить пропозиції за рішенням структурних і макроекономічних проблем країн, що розвиваються. Група сімдесятьох семи - коаліція приблизно 100 країн, що розвиваються, створена на засіданні ЮНКТАД у 1964 році, з метою координації їхніх зусиль у міжнародних переговорах по ключових проблемах міжнародної економіки.

§ Універсальні міжнародні організації - поєднують переважно більшість країн світу, збирають інформацію і регулюють конкретні форми міжнародних економічних відносин. У їхньому числі МВФ, група Світового банку, система ООН, ВТО, Міжнародна організація праці.

§ Галузеві міжнародні організації - регулюють визначені галузі виробництва товарів або послуг і торгівлі ними на міжнародній арені. Найбільш значимою з них є Організація країн - експортерів нафти (ОРЕС), що є форумом 12 держав, що експортують нафту, головна задача якого полягає в тому, щоб встановлювати і стежити за дотриманням квот на виробництво нафти, що вважається механізмом підтримки світових цін на нафту. У числі інших організацій цієї групи виділяються товарні угоди, такі як міжнародні організації по какао, каві, джуті, натуральному каучукові, цукрі й ін. Їхня головна задача - забезпечити стабільність світових цін на відповідні товари, служити форумом для обговорення проблем, що виникають на товарних ринках, між їх виробниками й імпортерами, збирати й аналізувати статистичні дані про світовий ринок відповідного товару.

§ Регіональні міжнародні організації - численні об'єднання невеликих груп країн, що не перейшли в інтеграційну форму і, що служать для них форумом для обслуговування регіональних проблем, що представляють взаємний інтерес, узгодження регіональної політики в питаннях виробництва і зовнішньої торгівлі, збору й узагальнення інформації про даний регіон. Прикладами регіональних міжнародних організацій є Балтійська рада і Балтійська асамблея, Латиноамериканська енергетична організація (OLADE), Союз країн ріки Мано й ін. У числі регіональних міжнародних організацій виділяється підгрупа регіональних комісій ООН - для Латинської Америки, Африки, Європи і т.д.

§ Банківські міжнародні організації - включають такі організації, як Банк міжнародних розрахунків, Скандинавський інвестиційний банк, Латиноамериканський експортний банк. Окремою групою в числі міжнародних банківських організацій є міжнародні банки розвитку - Європейський банк реконструкції і розвитку, Африканський банк розвитку, Західно-Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Скандинавський банк розвитку, Ісламський банк розвитку, Банк розвитку Карибського басейну й ін. Характерною рисою банків розвитку є те, що вони носять регіональний характер і їхню діяльність спрямована на спільне з іншими банками фінансування проектів у країнах членах. Оскільки фінансування надається на більш пільгових, чим ринкові, умовах і багато кредитів не повертаються в термін, деякі банки розвитку, що поєднують країни, що розвиваються, знаходяться на грані банкрутства.

2.3.Виконувані функції

Функції, виконувані міжнародними організаціями, досить численні і залежать від того, які задачі покладають на них країни, що беруть участь. З погляду міжнародної економіки найбільш важливими є наступні основні функції:

§ Сприяння - організація міжнародних конференцій, збір і аналіз статистичних матеріалів, публікація і поширення статистики і досліджень, надання приміщень і секретаріату для проведення багатобічних і двосторонніх переговорів. Країни надають у міжнародні організації, що займаються сприянням, тільки ті дані, що уряд вважає потрібним надати, і найчастіше це обмежується просто підпискою на поточні статистичні й аналітичні публікації, що поповнюють собою архіви і бібліотеки. Ці функції виконують, наприклад, секретаріати Паризького клуба або Ради співробітництва країн Перської затоки.

§ Спостереження - сприяння з можливістю формулювання й обнародування офіційної точки зору організації на ті або інші проблеми, що є способом створення суспільної думки і надання тим самим впливу на економічну політику країни. Спостереження здійснюється в основному за допомогою аналізу вторинних джерел, на основі яких секретаріат готує доповіді, і шляхом обміну політичними деклараціями під час сесій. Найбільш типовий приклад організації, що виконує функцію спостереження, - ООН, що за допомогою резолюцій Генеральної Асамблеї спонукає країни до проведення визначеної економічної політики. Однак ніякими реальними важелями впливу, крім сили переконання, ООН не володіє.

§ Нагляд - більш тверда форма спостереження, зв'язана з зобов'язанням країн повідомляти на регулярній основі і за установленою формою дані про своє економічне становище і вислухувати рекомендації з істоти поточного економічного розвитку. Уряди, що підписали статут міжнародних організацій, що здійснюють нагляд, зобов'язані з визначеною частотою приймати в себе місії експертів з цих організацій і надавати їм крім поточних публікацій також і первинну інформацію, відповідати на їхні питання і бути максимально відвертими. Зміст дискусій, за бажанням уряду, може залишатися конфіденційним і не обнародуватися міжнародною організацією, з яким велися дискусії. Типовий приклад - МВФ, головна функція якого полягає саме у твердому нагляді за економічною політикою країн-членів з метою надання їм рекомендацій, що спираються на світовий досвід, для попередження потенційно можливих макроекономічних дисбалансів і найбільш ефективного рішення існуючих проблем. Практично, однак, країни-члени можуть ігнорувати такі рекомендації.

§ Регулювання - нагляд, що спирається на примус країн до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства через розробку відповідних норм і механізмів примуса до їхнього використання. Регулювання в міжнародній економіці засноване на тім, що країни добровільно приймають рішення про створення міжнародного механізму рішення тих або інших проблем, домовляються про принципи його функціонування і про те, як вони будуть спільно карати ті країни, що не будуть додержуватися принципів, під якими вони самі ж підписалися. Прикладом є ВТО, у рамках якої установлені визначені правила міжнародної торгівлі, з якими погодилося більш сотні країн, а також твердої антидемпінгової й іншої процедури, що застосовуються проти порушників погоджених правил.

Сприяння - спостереження - нагляд - регулювання вичерпують весь спектр ключових функцій, що можуть покласти на себе міжнародні організації. По суті, усі ці функції багатобічного регулювання засновані лише на добрій волі країн, що беруть участь. Якщо уряд тієї або іншої країни не бачить вигод від членства в міжнародній організації, ніхто не може змусити прийняти його. Так само як, навіть будучи членом організації, незалежна держава може проігнорувати його рекомендації або інші її рішення, що стосуються. Деякі наддержавні функції, що наближають міжнародну організацію до ролі світового або хоча б регіонального уряду, будуть мати тільки деякі органи ЄС після переходу країн ЄС до єдиної валюти і початку роботи Єдиного європейського центрального банку. Тим самим над державність , що приводить до керування економічними процесами в декількох країнах з єдиного центра, може бути тільки в рамках високорозвиненого інтеграційного об'єднання країн. Частково функцію наддержавного регулювання виконує МВФ у країнах, що використовують його кредити на основі того, що умовою надання кредиту є виконання урядом із МВФ програми економічних реформ.

Отже, наприкінці ХХ століття проявилася тенденція до зосередження ключових функцій по регулюванню і моніторингові найважливіших процесів у рамках невеликої кількості організацій. Найбільш універсальними з них є МВФ, що займається макроекономічною політикою; ВТО, що погоджує торговельну політику; ООН, останні роки усе більше напрямна свої зусилля на соціальні питання; і група Світового банку, що концентрується на проблемах розвитку і структурних реформ. Ці організації виникли наприкінці 40-х рр. і виступають сьогодні найважливішими форумами узгодження економічної політики між країнами. У силу великої розмаїтості міжнародних організацій їхня класифікація може бути здійснена по одній ключовій ознаці, що відрізняє одну групу організацій від іншої. Вони поділяються на:

§ консультативні групи країн, що звичайно не мають твердої організаційної структури

§ універсальні організації, що охоплюють більшість країн світу; галузеві організації, що займаються проблемами виробництва і торгівлі визначеним товаром

§ регіональні організації, що концентруються на питаннях взаємного інтересу звичайно географічно й економічно близьких країн

§ фінансові організації, серед яких виділяються банки розвитку.

У міжнародній економіці міжнародні організації виконують наступні основні функції - сприяння, що полягає в організації міжнародних переговорів і конференцій; спостереження, що включає можливість визначення точки зору організації на ті або інші проблеми; нагляд, що означає зобов'язання країн надавати дані про своє економічне становище і проводити консультації; регулювання, що спирається на примус країн до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства.

Розділ 3. Регулювання міжнародної торгівлі

ВТО: торгівля товарами

Світова торгівля товарами була предметом регулювання з боку світового співтовариства з початку післявоєнного років, коли в 1948 році набрала сили Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГУТТ). Міжнародна торгівельна організація (МТО) задумувалася як третя , поряд із МВФ і Світовим банком, організація, що прийняла б на себе функції регулювання міжнародного економічного співробітництва. Статут торгівельної організації ще розроблявся, а близько 23 країн уже погодили і підписали ГУТТ як всесвітню угоду, думаючи, що за цим піде створення МТО. Однак історія розпорядилася інакше: незважаючи на те, що статут МТО був погоджений, парламенти деяких країн, і насамперед США, відмовилися його ратифікувати. У результаті ГУТТ, кількість сторін, що підписали, яка постійно розширювалося, з 1948 по 1995 р. залишалася єдиною міжнародно-правовою угодою, що регулює світову торгівлю. ГУТТ було головним форумом переговорів про зниження митних тарифів і трохи пізніше - про скорочення нетарифних обмежень. Переговори в ГУТТ здійснювалися в рамках раундів торгівельних переговорів, останній з яких - Уругвайський - увінчався створенням ВТО.

Страницы: 1, 2, 3