Міжнародна міграція капіталу

Рис. 2.3. Ввіз ПІІ: 10 головних країн світу, 2002 і 2003 роки (млрд. доларів) [65, с.79]

Рис 2.4. Вивіз ПІІ: 10 головних країн світу, 2002 і 2003 роки (млрд. доларів) [65, с.79]

2.3. Фінансові інновації світових ринків капіталу

Особливістю розвитку світових ринків капіталу останньої третини ХХ сторіччя стала поява різноманітних, не основаних на реальному активі прав, що містять в собі відношення, і зобов'язань стосовно самих цінних паперів - похідних цінними паперів. Передумовами для розвитку ринку деривативів багато фахівців називають нестабільність міжнародних фінансових ринків у 1970-і роки, що викликало гостру необхідність у розвитку фінансових інструментів трансформації і зниження ризиків. У результаті з'явилися похідні цінні папери, світовий ринок яких у даний час - найбільш динамічний сегмент світового ринку капіталу. Згідно зі статистичними даними Банку міжнародних розрахунків, у 2001-2003 рр. номінальна вартість базисних активів біржових деривативів становила 13-14 трлн. дол. США - у 19 разів більше, ніж у 1987 р. Номінальна вартість базисних активів позабіржових контрактів за той же період дорівнювала 80-94 трлн. дол. США, що було приблизно в 60-70 разів вище рівня 1987р. Оборот торгівлі класичними деривативами на біржах без врахування похідних товарних контрактів і акцій на початку 90-х років склав 100-200 трлн. дол. США [63, с.43].

На початку ХХІ сторіччя цей показник виріс до 350-390 трлн. дол. США, що в кілька разів перевищило обсяг торгівлі базовими активами. У 70-х роках ХХ сторіччя розвиток ринку відбувалося переважно за рахунок біржового ринку, причому до 1978р. практично весь ринок локалізувався на території США. Однак надалі, загальна позитивна динаміка ринку була досягнута за рахунок його позабіржового сегмента. Незважаючи на той факт, що деякі біржі останнім часом і практикують торгівлю деривативами на власних майданчиках, останнім часом усе більше розширюється позабіржовий ринок торгівлі деривативами. Прикладом можуть служити системи позабіржової торгівлі Londex і SwapSwire, що почали роботу в 2001 році. Засновниками позабіржової системи торгівлі похідними цінними паперами SwapSwire стали Deutsche Bank, найбільша інвестиційна компанія USB Warburg, BNP Paribas, Credit Swiss First Boston. У рамках позабіржової системи SwapSwire Лондонська клірингова палата виконує функції центрального контрагента в час торгівлі на фондових майданчиках як Міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів. Очікується, що до роботи SwapSwire будуть підключені розрахункові системи Euronext і Tradepoint,, а також фран-цузькі ринки ф'ючерсів і опціонів. Деривативи одержали значне поширення серед усіх фінансових інструментів. Для більшості учасників ринку вони є ін-дикаторами невизначеності і імовірнісного розподілу очікувань ринкових грав-ців по різних видах фінансових активів. Усі частіше деривативи розглядаються центробанками як орієнтир при визначенні грошово-кредитної політики.

Інформація про динаміку ринку основних деривативів за період з 1990 р. по 2003 р. представлена в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8.

Глобальний позабіржевий ринок деривативів за червень 2003 р.

(млрд. дол. США) [63, с.44]

Відповідно до завдань дослідження в другому розділі проаналізовано сучасний стан процесів ММК у світі.

Розвиток процесів ММК на сучасному етапі характеризується зростаючою зацікавленістю країн щодо участі в них. Результати дослідження історії розвитку та сучасного стану процесів ММК у світі свідчать про істотні трансформації у домінуючих формах руху капіталу протягом 90-х років: відбулося істотне зниження ролі банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу, зросла питома вага ПІІ, збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині групи портфельних інвестицій, а саме зазнало значного поширення ММК у формі облігацій. Переважаючою стала фондова модель розподілу капіталу. Для країн, що розвиваються найбільш динамічною є ММК у формі ПІІ.

Група розвинених країн світу є нетто-кредитором потоків ПІІ, група інших країн - нетто-дебітором. Незважаючи на значні зміни в темпах росту та обсягах ММК протягом останнього десятиріччя, пропорції розподілу капіталу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, не змінилися.

3. Сучасний стан, проблеми та перспективи інтегрування України в процеси міжнародної міграції капіталу

3.1. Фінансовий ринок України в умовах глобалізації: загальна характеристика

Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому числі її фінансової складової, до міжнародної економіки. Без цього не є можливими ані повноцінний розвиток національного виробництва, ані задоволення потреб вітчизняних споживачів на належному рівні.

На жаль, внаслідок повільного економічного реформування Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української економіки, можна визначити напрями, в яких такий вплив є найбільш вагомим: а) інтеграція України до міжнародних торгівельних відносин; б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами; в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами. Відповідно серед основних критеріїв успішної інтеграції України до світової економіки можна відзначити:

- Зростання міжнародного товарообігу із випереджаючим зростанням обсягів експорту;

- Зростання обсягів іноземних інвестицій в Україну;

- Зростання обсягів операцій із гривнею на світовому валютному ринку;

- Мінімізація рівня кореляції між негативними тенденціями розвитку світової економіки та економіки національної.

Щодо кількісних показників зазначених критеріїв, то їх аналіз дозволяє зробити висновок про досить високий рівень торгівельної відкритості України, але в той же час надзвичайно низькі темпи інтеграції до світового фінансового ринку.

Так, зовнішньоторговельний оборот України лише на протязі 2004-2005 рр. збільшився з 32672,23 млн. дол. США до 34287,26 млн. дол. США [82]. При цьому, хоча в 2005 році Україна мала негативне сальдо торгівельного балансу, а також незважаючи на значну частку сировини в структурі експорту, ці дані свідчать про в цілому позитивні наслідки відкритості національної економіки для розвитку зовнішньої торгівлі держави.

Тим не менше, є всі підстави говорити про неповне використання переваг від такої відкритості, про що свідчить і динаміка інтеграції України до світового фінансового ринку, одним із критеріїв якої є обсяг іноземних інвестицій - на 1.01.2006 року в Україну надійшло 16375,2 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. Незважаючи на зростання обсягів іноземного інвестування в Україну, абсолютний розмір цього показника свідчить, по-перше, про відсутність інтересу до вітчизняного фондового ринку з боку іноземних інвесторів і, по-друге, про неможливість використання переваг іноземного інвестування вітчизняними підприємствами. Щодо портфельних іноземних інвестицій, то їх обсяг в Україні на 1.01.2005 р. становив лише 751,1 млн. дол. [31, с.10]. Наведений обсяг іноземного інвестування є надзвичайно низьким у порівнянні із обсягами операцій на міжнародному фінансовому ринку, що свідчить про практичну відсутність інтеграції вітчизняного та світового фінансового просторів.

Низький рівень інтеграції до світового фінансового ринку підтверджується і загальним аналізом платіжного балансу України та міжнародної інвестиційної позиції України. Так, із загального обсягу довгострокових кредитів, залучених до України станом на 1.01.2006 р., 78 % є такими, що надані міжнародними фінансовими організаціями або під гарантії Уряду. Із загального обсягу портфельних інвестицій 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери [31, с.11]. Це свідчить про те, що недержавні суб'єкти фінансового ринку практично не беруть участі у міжнародній фінансовій діяльності, не мають доступу до міжнародного фінансового ринку та не використовують тих переваг і можливостей, що є наслідком світової фінансової глобалізації.

Нарешті, ступінь глобалізованості вітчизняного фінансового ринку можна визначити ступенем кореляції між різними індикаторами фінансового ринку України та світового фінансового ринку. До таких індикаторів можна віднести облікову ставку Національного банку у порівнянні із ставками центральних банків провідних країн світу, відсоткові ставки комерційних банків у порівнянні із ставками на світовому ринку, індекси фондових ринків. На наш погляд, більш показовим є порівняння облікових ставок центральних банків, яке відображає кореляцію в офіційній грошово-кредитній політиці різних країн, і порівняння динаміки фондових індексів, яке відображає кореляцію загальних тенденцій розвитку фінансових ринків.

Щодо облікових ставок центральних банків, то, з огляду на складну фінансову ситуацію в Україні в період переходу до ринкової економіки та нерозвиненість вітчизняного фінансового ринку, порівняння абсолютних величин наведених показників не є повноцінним критерієм визначення зв'язку вітчизняної та світової фінансових систем. В той же час очевидним є те, що збільшення відсоткових ставок Національним банком України на протязі 1997-1998 років є прямим наслідком міжнародної фінансової кризи, що розпочалась із країн Південно-Східної Азії та значною мірою вплинула на розвиток фінансового ринку України. Так само і зниження відсоткових ставок НБУ починаючи з середини 1998 року зумовлено не тільки позитивними змінами у вітчизняній економіці, але і тенденціями розвитку світової економіки.

Аналогічних висновків можна дійти при порівнянні курсу гривні до основних світових валют та співставленні динаміки вітчизняних фондових індексів із міжнародними.

Так, до основних вітчизняних фондових індексів можна віднести індекс ПФТС - Першої фондової торгівельної системи. Порівняння цього індексу із, наприклад, основним індексом фондового ринку США - Dow Jones Industrial Average, який, без сумніву, відображає тенденції розвитку світової економіки в цілому, очевидно засвідчує кореляцію між динамікою зміни цін на цінні папери в Україні і на світовому ринку. В той же час мізерні обсяги торгів та інші особливості вітчизняного фондового ринку не дозволяють використовувати індекс цього ринку як повноцінний критерій оцінки напрямів розвитку вітчизняної економіки.

Все це однозначно свідчать про повільний, але невідворотний процес інтеграції вітчизняної економіки до світової економічної системи. Позитивні наслідки такої інтеграції очевидні вже сьогодні, в першу чергу у сфері міжнародної торгівлі. В той же час можна відзначити відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі, що потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування.

При цьому першочерговим завданням будь-якої держави на шляху міжнародної економічної інтеграції має бути ґрунтовний аналіз ризиків цього процесу. Відповідно задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу.

Подібне завдання є тим більше актуальним, що, незважаючи на значну глибину світової економічної глобалізації, механізми регулювання фінансового ринку зосереджені більшою мірою в розпорядженні національних структур, адже ефективних та повноважних наднаціональних регуляторних органів до цього часу не створено. Саме тому слід розглядати глобалізацію не тільки в контексті нових інвестиційних можливостей, але і нових ризиків для України. І, на мою думку, при розробці макроекономічної стратегії України в умовах глобалізації першочергова увага має бути приділена саме тим ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.

До ризиків, притаманних процесу глобалізації в економічній площині та актуальних для України, можна віднести неконтрольований відтік науковців та кваліфікованої робочої сили у більш розвинені країни, зміну структури та обсягів національного виробництва внаслідок значних обсягів імпорту більш конкурентоспроможної продукції, втрату контролю держави та національних корпорацій над стратегічно важливими для економіки підприємствами, тощо.

У фінансовому секторі варто відокремити небезпеку глобальних фінансових криз та небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку через боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень цієї небезпеки є тим більшим, чим нижчим є економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу.

Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Як показано в попередньому підрозділі, така фінансова нестабільність в першу чергу пов'язана із підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало наслідком втілюваної більшістю країн світу політики у сферах макроекономіки, фінансового регулювання, оподаткування, тощо. Однак в процесі подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку.

Це ще раз підкреслює, що в процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для пом'якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.

Результатом вирішення цих завдань має бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів та в ідеалі - створення умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому вважаю за необхідне розглянути методи та інструменти державної політики, спрямованої на досягнення цих цілей.

В першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.

В сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу. І якщо, наприклад, в післявоєнний період таке регулювання було зумовлено довгостроковими цілями - або стимулюванням економічного розвитку, або завданням зберегти промисловість у власності національних корпорацій, то в сучасних умовах регулювання міжнародних потоків капіталу, зумовлене значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.

При цьому необхідно відзначити, що негативні наслідки для економіки країни можуть бути пов'язані як із відтоком, так і з притоком іноземного капіталу, тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно пов'язаний із валютною політикою держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних банках, валютних операцій, тощо).

З огляду на викладене, на сьогоднішній день можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної фінансової активності.

По-перше, це запровадження податків або податкоподібних обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів - так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків тільки від короткострокових валютних операцій [5, с.206].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8