|
Свiдок у кримiнальному судочинствiпідставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань з цього питання. 7. Знайомитись з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі допов-нення і зауваження. 8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача і слідчого. 9.Одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань. Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця пос-тійного проживання, витрат по найму житлового приміщення , добо-вих, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи за час , витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день. У разі наявності відповідних підстав свідок має право на за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві « від 23. 12.1993 р ,і в порядку, пе-редбаченому в Кримінально- процесуальному кодексі. Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завід ома неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на допиті тільки правду , а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63 Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при до-питі неповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років прова-диться за правилами допиту дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту роз'яснюються їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допи-том та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але воно також заноситься до протоколу. Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані « ком-бінації», припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно невірних відомостей ( обманом) і не притискають вільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки. Неприпустимі будь-які погрози , а також інші незаконні дії ( шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо). Свідок має допитуватися в денний час. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допит і в нічний час. Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допит тривалістю понад вісім годин. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу або психотропних засобів, рівно як і отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ні взяти си-лою. (1) На наш погляд, розширення прав свідка і забезпечення проце-суальних гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити того від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефек-тивність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі. 1. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України : Нав-ч.посіб. - К.: Юрінком інтер , 1999 . - 576 с. 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є багатоаспектними : 1) захист інтересів, порушених злочином ( можливість звер-нення за захистом до правоохоронних і правозастосовчих органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо); 2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохоронних органів; 3) захист від впливу інших учасників кримінального судочин-ства або їх родичів та близьких. У зв'язку з цим необхідне розроблення законопроектів, спря-мованих на розширення демократичних і гуманітарних засад кримінального судочинства і вдосконалення процедур їх застосуван-ня. « Вищі соціальні цінності ( психологічне здоров'я) суспільства повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів «. Згідно з положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись з такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно мати на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, які можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю. Забезпечення захисту прав та інтересів людини і удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі : будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює процедуру розслідування та навпаки. Тому, при створенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто бере участь в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки свідки , а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «, особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне - боягузництво - як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже вчиненого впливу). Тому особливого значення набувають питання забезпечення не- доторканості осіб, які можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і свідків. Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи : 1) працівники правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники, експерти тощо); 2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькі названих категорій. У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі України « Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 ) (1). Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби з організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини. Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів. Особливу актуальність становить захист другої групи осіб. Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх ( це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов'язків. (1) Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої - мета - не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації або викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а свідка або , тим більш потерпілого, як правило , замінити не можна. Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу з другої групи. 1. Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с. До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. До основних напрямів та заходів захисту належать : а) правові ,що включають дві підгрупи: . кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають); . кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб); б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку захищають, тощо); в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо). Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей організованої злочинності). По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами. В ідеалі це належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпека витоку інформації зростає. У ст.12 цього Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, яку захищають , вимагають сплати «охоронних « послуг. (1) Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність громадян від злочинних посягань. У США « Закон про посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж заходи захисту, які передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти з видачі компенсацій особам , які давали показання як свідки та потребують захисту. (2) 1. Киевские ведомости. - 1997. - 10 ст. 2 // Юстиція . - 1994 . - № 8 . - С. 52. Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучасних умовах сумнівна. Наведене свідчить про нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можуть гарантувати належний захист. На даний час найбільш реальною і перспективною є система кримінально-процесуальних заходів захисту. До них слід віднести : 1. Вилучення з матеріалів кримінальної справи відомостей про допитувану особу, допит під псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але для його реалізації ( під час до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їх таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних. 2. Надання на допиті ( як на слідстві, так і в суді ) відо-мостей, повідомлених особою, захист якої забезпечується тим, хто отримав їх від неї. Наприклад, допит оперативного працівника про дані, які йому стали відомі з донесень або повідомлень негласних співробітників або громадян. У судах США допускається допит не самого свідка, а поліцейського або слідчого , котрим від особи, яку захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину. У ФРН як захист безпеки допустимий допит « за судовим дору-ченням « агента поліції « спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « з наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді. На даний час є категорія справ, з яких свідки не викли-каються до суду, - справа з незаконного обігу наркотиків. Але до закону про захист свідків це не має жодного відношення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупки наркотичних засобів. Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності та рівноправності сторін. У ФРН ця проблема вирішена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише « при захисті особою, охоронюва-них інтересів ( життя та здоров'я) « ,а наприклад, образа не є достатньою підставою для її застосування. 3. Специфічними є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві «, котра регламентує заходи забезпечен-ня безпеки осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі або в місцях із спеціальним режимом утримання. У даній статті передбачені додаткові заходи безпеки, тобто переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходи є лише незначною частиною передбачених за-коном. Вони явно не забезпечують надійний захист особи, яка бере участь у судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактич-но є підвищенням суворості умов відбуття покарання. Ця стаття має посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але сто-сується вказаних вище осіб лише в тій мірі, в якій не суперечить режиму утримування. Внаслідок обмежень , передбачених ст.8 для свідків, які відбувають ув'язнення або примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі заходи безпеки, як і вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та зв'язку, заміна документів та зміна зовнішності, забезпечення захисту членів їх родин та близьких родичів. 4. Допит особи на закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про вчинення впливу з боку осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справи. Цей захід варто віднести до умов , покликаних забезпечити належ-ну роботу суду, але засобом захисту особи його навряд чи можна визнати, тому що після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зону досягнення зацікавлених осіб. 5. Проведення слідчих дій без контакту особи, яка потребує допомоги у захисті, з підозрюваним, обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань. У зарубіжних країнах, наприклад у США, проводиться впізнан-ня без прямого контакту впізнаючого та впізнаваного, для чого ви- користовуються кімнати, розділені склом одностороннього огляду. Вважаю , даний досвід може бути запозичений нами. Щодо очної ставки питання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основними шляхами: а ) організацію її з використанням технічних засобів, коли допитувані не бачать одне одного; б ) за рахунок заміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати магнітний запис показань іншої особи та дати з цього при-воду свої пояснення ( можна використовувати і протокол показань особи, яку захищають , але « мова, що звучить» сприймається кон-кретніше та емоційніше). При використанні технічних засобів ( аудіо-, відеозапис) можливі дві ситуації. Перша - забезпечувати анонімність учасника очної ставки не потрібно, необхідно лише виключити « пише « , який легко реалізувати зацікавленій особі при безпосередньому спілкуванні. Друга - анонімність потрібна. В цьому разі і для забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої дії рекомендуються технічні засоби захисту « закриття зображення «, зміна звучання голосу тощо. У принципі наведене ви-користовувати можна, але при цьому слід мати на увазі , що крім голосу та обличчя є можливість впізнати особу, яку захищають , за найменшими деталями ( зовнішність, поведінка , одяг). Відповідно, маскування (приховування) при цьому повинно бу-ти повним, що виключає можливість впізнання за якими - небудь дрібними ознаками. Крім того, зміст відомостей і способів їх подачі також мо-жуть служити орієнтиром для визначення того, хто міг мати цю інформацію, для кого характерна така манера формулювання та на-дання матеріалу. З цього випливає, завдання забезпечення тактичних прийомів використання конкретних даних. і, відповідно, необхідне розроб-лення таких прийомів. У основу можуть бути покладені напрацюван-ня тактичних прийомів використання оперативно-розшукової інфор-мації у розслідуванні злочинів. іншими словами, можна і необ-хідно вести мову про тактичні аспекти захисту при використанні інформації, отриманої від осіб, які потребують забезпечення безпеки. Виходячи з викладеного вище, варто було б запропонувати, щоб наша держава, спрямована на сприйняття всесвітніх правових тен-денцій, надала своїм громадянам право, не порушуючи закону, відмовитись від оприлюднення інформації, розголошення якої може створити загрозу їх безпеці; щоб не продовжувала переслідування у кримінальному порядку громадян за те, що пріоритетною мотивацією їх поведінки у процесі розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життя близьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд. В И С Н О В О К Встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора і суду. Встановлення об'єктивної істини мож-ливе тільки за допомогою доказів у вигляді надання інформації від учасника кримінального процесу, а саме - свідка. У курсовій роботі при розгляді правового становища свідка виявляється відсутність чіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у процесі або такої, що звужується до меж « живого носія доказів «, або такої, що розширюється до становища особи, яка бере участь у справі, з метою встановлення істини шляхом сприяння всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин справи. Визначивши всі обов'язки та права свідка в кримінальному процесі, можна сказати що, незважаючи на великий обсяг обов 'язків, свідок має дуже мало прав, і таке безправне становище свідка суперечить не тільки принципам кримінального процесу, а й не відповідає його інтересам. Відсутність в КПК України прав у свідка робить неможливим також їх захист, чим вдало користуються несумлінні слідчі з часів перших КПК СРСР. Для забезпечення реальної безпеки осіб, які допомагають у подоланні злочинності, у кримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд принципових питань з процедури отримання та ви-користання доказової інформації, котра надходить від названих осіб. При цьому, оскільки гарантії захисту прав та інтересів різних категорій учасників процесу, а також мета та умови бо-ротьби зі злочинністю і принципи кримінального судочинства пос-тійно перебувають у певному протиріччі, законодавець повинен у кожному конкретному випадку встановити, чому він віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці, встановленню об'єктивної істи-ни, створенню умов для подолання злочинності тощо. На нашу думку, не зміни в чинному КПК України, ні проект КПК України не дають забезпечення прав свідка, не захищають особу від дачі інформації, яка може загрожувати їх життю, доки політичне і соціально-економічне становище нашої країни буде залишатися на тому рівні, на якому знаходиться зараз. Тільки зміни можуть дати слідчому, органу дізнання, прокурору і суду правдиву і точну інформацію для правильного розгляду справи, а особа, яка надала цю інформацію, може не боятися за себе і за членів своєї сім'ї. С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И 1. Конституція України \\ Голос України. - 1996. -13с. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України з матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. - К. : Юрінком інтер , 2000. - 840 с. 3. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодек-су України : За станом законодавства та постанов Пленуму Верхов-ного Суду України на 15 липня 1997 р. / Відповідальні редактори В.Ф.Бойко, В.Р.Гончаренко. - К.: Юрінком інтер, 1997. - 624 с. 4. Кримінальний кодекс України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 / Відп.ред. В.Ф.Бойко. - К . : Юрінком інтер, 1997. - 576 с. 5. Кодекс про адміністративні правопорушення України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.1. / Відп. ред. В.Ф.Бойко. - К.: Юрінком інтер, 1997. - 567 с. 6. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісіїю Кабінету Міністрів України. - К., 1996. 7. Об обеспечении защити лиц, которие принимают участие в уголовном судопроизводстве: Закон Украины от 23.12.1993 г. Законода- тельство Украины о борьбе с преступностью. - X.: 000 '» Одиссей «, 1999. - 256 с. 8. О государственной защите работников суда и правоохрани- тельньых органов. Закон Украины от 23.12.1993 г. / Законода- тельство Украины о борьбе с преступностью. - X. : 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с. 9. Об адвокатуре : Закон Украины от 19.12.1992 г. / Законода- тельство Украины о борьбе с преступностью. - X. : 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с. 10. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України // Голос України. - 1999. - 26 червня. И.Венская конвенция об дипломатических отношениях от 18.04.1961 г. / Международное право в документах. - М., 1982. - 245 с. 12. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1984. - 180 с. 13. Картева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. : Учеб. Пособ. - Волгоград : ВСШ, 1988. - 68 с. 14. Михеїнко М.М., Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне право : Навч.посіб. для студентів юр.вузів та фах.- К. : Вентурі, 1997. - 352 с. 15. Михеїнко М.М., Нор В.Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник, -2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Либідь, 1999. - 536 16. Молдаван В.В., Молдаван А.В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне право : України, ФРН, Франції, Англії, США : Навч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999. - 400с. 17. Советский уголовньый процесс / Под ред. А.С. Кобликова.- м., 1972. - 534 с. 18. Советский уголовный процесс : Учебник / Под ред. проф. Д.С.Карева - М.: Вьюшая школа, 1963. - 552 с. 19. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. В 2-х то-мах. Т.2. Порядок Производства по уголовным делам по советскому уголовно- процессуальному производству. - М.: Наука, 1970. 20.Тертышник В.М. Проблемы теории и практики доказательства на досудебных стадиях советского уголовного процесса. - Сумы, 1995. . 160 с. 21.Тертышник В.М. Нетрадиционные способы и формы собирания и ис- следования доказательств при расследовании преступлений : Уч. по-соб.- X.: ХИВД, 1994.-54с. 22.Тертышник В.М. Доказательства и доказывания в советском уголовном процессе.: Фондовая лекция. - Х . : ХИВД, 1992. - 80 с. 23.Тертышник В.М. Уголовный процесс : Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. - 528 с. 24.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України : Нав- ч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999 . - 576 с. 25.Уголовный процесс / Под ред. М.А.Чельцова. - М.: Юрид. лит., 1969. - 964 с. 26.Якович Ю.Л. Уголовный процесс Украины: Учеб. пособ. - Х.: ХУВД , 1998. - 256 с. Страницы: 1, 2 |
|
|||||||||||||||||||||||||||||
|
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, сочинения, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое. |
||
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна. |