Поняття криміналістичної версії

життєвого та професійного досвіду слідчого, узагальнень слідчої, судової та

експертної практики. Зокрема, велике значення під час висунення версій

мають результати кримінологічного аналізу і видова криміналістична

характеристика злочину.

За допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних умовиводів ці дані

можуть бути використані як основа для висунення версії.

Важливим є використання професійного досвіду слідчого, проте слід

обережно підходити до обґрунтування версії за допомогою "слідчої інтуїції",

бо непродуманий підхід до побудови та висунення версії недопустимий.

Існує безпосередній зв'язок між побудовою слідчих версій і прийняттям

процесуальних рішень. Як для процесуальних висновків та рішень, так і для

висунення слідчих версій необхідні надійні критерії їх оцінювання.

Висунення слідчих версій та їх подальша перевірка можуть потребувати

прийняття процесуальних рішень, застосування заходів процесуального примусу

(обшуку, виїмки, затримання, арешту). Перевірка за допомогою таких засобів

необґрунтованих версій може призвести до порушення прав і законних

інтересів громадян, що неприпустимо.

Висунення версій — процес, що охоплює всі сумнівні та невідомі обставини

розслідуваного злочину. Якщо будь-які обставини слідчому поки що невідомі

або сумнівні чи є дані про їх суперечливість, необхідно щодо кожної з цих

обставин висунути всі можливі на цей момент розслідування обґрунтовані

версії.5

Процес розкриття злочинів з використанням гіпотетичного методу пізнання

передбачає оцінювання розслідуваної події в цілому та висунення загальних

версій, кожна з яких потім деталізується, поділяється на низку версій за

окремими обставинами, що охоплюються загальною версією. Наприклад, у разі

виявлення трупа людини з ознаками насильницької смерті розумова діяльність

слідчого розпочинається із загальної оцінки отриманої інформації та

висунення таких можливих загальних версій:

• вчинено вбивство;

• стався нещасний випадок;

• вчинено самогубство.

Кожна з цих трьох загальних версій передбачає висунення та перевірку

окремих версій. Так, припущення про вбивство породжує версії про час,

місце, мотив і мету вбивства, його виконавця та співвиконавців, знаряддя

вбивства, інші обставини злочину.

Обсяг окремої слідчої версії може бути різним: версія може стосуватися

будь-якої обставини, що перевіряється, події чи охоплювати дві та більше

взаємопов'язані обставини. Іноді в одній окремій слідчій версії

об'єднуються кілька припущень щодо різних обставин злочину (наприклад, про

суб'єкт, мотив, час, місце та спосіб). Аналіз і перевірка таких

"збільшених", великих за обсягом версій ускладнені і їх можуть здійснити

тільки досвідчені, висококваліфіковані слідчі. Під час розслідування

багатоепізодних, складних злочинів бажано, щоб окремі версії охоплювали

якусь одну обставину. При цьому збільшується кількість версій, але

спрощуються їх аналіз і перевірка.

Логічна розробка висунутої версії призводить до уявлення про те, які

факти, явища й обставини мають існувати насправді, якщо висунута версія

виражає об'єктивну істину. Визначення конкретних наслідків, що випливають з

кожної висунутої версії, — основне завдання аналізу (розробки) версії.

Важко передбачити всі наслідки висунутого припущення. Ступінь надійності

версії тим вищий, чим більше наслідків виводиться з версії і

підтверджується під час перевірки. Наслідки, що випливають з висунутої

версії, мають бути максимально деталізовані для того, щоб полегшити їх

порівняння з фактами реальної дійсності.

Логічні наслідки зробленого слідчим припущення щодо певної обставини

розслідуваного злочину відображаються в питаннях, що мають бути з'ясовані.

Визначення стосовно кожної висунутої версії вичерпної сукупності таких

питань — одна з передумов повноти, всебічності та об’єктивності

розслідування справи.

Здійснювана при розслідуванні перевірка логічно виведених з висунутих

припущень наслідків (фактів, явищ, закономірностей) спрямована на те, щоб

виявити, чи існують вони насправді.

Засоби та методи перевірки криміналістичних версій різноманітні і

відрізняються від тих, які застосовують для перевірки гіпотез у науковому

пізнанні закономірностей природи та суспільства. Ці відмінності пояснюються

передусім тим, що засоби й методи перевірки криміналістичних версій

призначені для практичного пізнання конкретного соціального явища — злочину

— і спрямовані на вирішення питання про винність або невинність конкретного

суб'єкта. Тому вони мають відповідати суворим критеріям надійності,

правомірності, моральності та припустимості. Здійснювана в умовах певного

правового режиму перевірка криміналістичних версій не може базуватися на

застосуванні нормативно несанкціонованих методів і засобів, методик, які

науково не обґрунтовані і перебувають на стадії експериментальної

перевірки.

Засоби й методи перевірки криміналістичних версій визначають залежно від

того, до якого різновиду вони належать. Слідчі та судові версії перевіряють

переважно виконанням слідчих і судових дій. При цьому застосовують також

оперативно-розшукові засоби й методи, однак вони мають допоміжний характер.

Для перевірки оперативно-розшукових версій найчастіше використовують засоби

й методи оперативно-розшукової діяльності; при цьому процесуальні засоби

доречні лише в тому обсязі, в якому їх застосовують під час розслідування

кримінальної справи, що здійснюється паралельно. Застосування процесуальних

засобів перевірки оперативно-розшукових версій поза межами судочинства

неприпустиме.

Специфічні й форми застосування спеціальних знань для перевірки слідчих,

судових і оперативно-розшукових версій. Під час перевірки слідчих і судових

версій спеціальні знання використовують переважно у формі експертизи та

залучення спеціалістів до участі у виконанні слідчих дій, а для перевірки

оперативно-розшукових версій характерна не процесуальна форма застосування

спеціальних знань. Експертні версії перевіряють також на основі суворої

правової регламентації із застосуванням загальнонаукових і спеціальних

методів.

Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій. У теорії

криміналістики використовують принцип паралельної (одночасної) перевірки

версій, що забезпечує найоптимальніший темп розслідування, економію

робочого часу слідчого, його сил, а також коштів. Поступова перевірка

версій з дотриманням черговості не гарантує отримання цих переваг, а

навпаки, містить загрозу втратити сліди злочину, цінну доказову інформацію,

що спричинює необхідність здійснення повторних слідчих дій, призводить до

порушення процесуальних строків розслідування.

Кожний наслідок, що випливає з висунутої версії, необхідно детально

перевірити. Доки версія не спростована і не відкинута, кожний факт, що

логічно випливає з неї, необхідно перевірити з позиції відповідності чи

невідповідності його реальній дійсності Обмеження перевірки дослідженням

тільки якоїсь певної частини наслідків не дає підстав для впевненості, що

підтверджена версія виражає об'єктивну істину у справі.

Якщо при перевірці отримано суперечливі дані, одні з яких підтверджують

версію, а інші спростовують її, зупиняти перевірку цієї версії неприпустимо

— вона повинна тривати до повного виявлення та усунення розбіжностей.

З метою глибшої та детальнішої перевірки обставин, що випливають із

висунутої версії, необхідно використовувати, якщо можливо, комплекс

процесуальних і не процесуальних засобів (наприклад, необхідно допитати

свідків, здійснити слідчий експеримент, оперативно-розшукові заходи).

Послідовність виконання комплексу слідчих і оперативно-розшукових дій

визначається з урахуванням певних факторів. Передусім виконують дії,

спрямовані на виявлення й фіксацію слідів злочину, що швидко змінюються, а

також доказів, які можуть бути втрачені чи навмисно змінені. Першими

здійснюють також заходи, спрямовані на припинення злочинів, що готуються, а

також на те, щоб перешкодити злочинцю знищити речові докази, утекти чи

покінчити життя самогубством.

За інших рівних умов насамперед виконуються дії, результати яких мають

значення для перевірки кількох версій, а також ті, які в тому чи іншому

конкретному випадку можуть дати істотніше та надійніші результати. Дії,

спрямовані на встановлення попередніх епізодів злочину, доцільно виконувати

до здійснення заходів, спрямованих на перевірку фактів, виявлених пізніше.

Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка

здійснюється доти, поки висунута версія не буде спростована або поки не

з'являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об’єктивною

істиною.

Філософи твердять, що припущення про будь-який факт перетворюється на

достовірне знання про нього, якщо можна довести, що з цього факту й тільки

з нього випливають виявлені наслідки. Гіпотеза перетворюється на достовірне

знання й тоді, коли доведено, що з усіх можливих причин певного факту треба

виключити як недоведені всі причини, крім однієї, що спричинила цей факт.

Наведені умови достовірності гіпотези застосовують і до криміналістичних

версій. Версія достовірна в таких випадках:

• якщо було висунуто всі можливі припущення стосовно обставини злочину,

яка перевіряється, і при розслідуванні на основі нових додаткових даних

не виникло іншої версії, що стосується тієї ж обставини. Наприклад, у

справі про вбивство з трьох можливих версій (умисне вбивство, необережне

вбивство, нещасний випадок) підтвердилася версія про умисне вбивство.

Якби при розслідуванні було встановлено, що можливих причин смерті в

цьому разі більше, то виключення двох із них не було б достатнім доказом

істинності третьої версії. Версія про умисне вбивство стала б

неправильною, а істинною була б версія (про самогубство), не висунута

слідчим;

• усі висунуті версії про певну обставину були перевірені, і всі їх, за

винятком однієї, що була об'єктивно підтверджена, було спростовано та

відкинуто;

• усі наслідки (обставини), що логічно виводяться з підтвердженої версії,

були всебічно досліджені та знайшли підтвердження, тобто виявлені

насправді;

• підтверджена версія повністю узгоджується з усіма іншими обставинами

справи.

Тільки за наявності сукупності наведених умов можна визнати версію, що

підтвердилася, такою, що відповідає дійсності, виражає об'єктивну істину по

справі.

Зазначені умови достовірності можна застосовувати тільки до однорідних

версій, тобто до тих, що стосуються однієї обставини злочину, яку

перевіряють. Якщо, наприклад, перевіряють три версії: про спосіб, мотив і

суб'єкт злочину, то підтвердження будь-якої з них ще не є підтвердженням її

достовірності. У цьому разі наведені раніше умови достовірності версій

застосовувати не можна, бо версії, які перевіряють, не є однорідними.

Зазначимо також, що в цьому разі щодо трьох різних елементів складу злочину

було висунуто тільки по одній версії, тоді як будь-яка обставина справи,

яку перевіряють, породжує два протилежних припущення (версії): тезу та

антитезу (вчинено розкрадання — розкрадання не було). Тільки за умови

перевірки однорідних версій можна застосовувати умови достовірності.

2. Елементи планування. Особливості планування при порушенні кримінальної

справи по офіційним матеріалам і розшуковим даним.

Розслідування злочинів є нездійсненним без чіткої організації планування

одного із загальних принципів методики розслідування.

Другим напрямом оптимізації діяльності слідчого є планування. Це одна з

обов'язкових умов розслідування, що являє собою складний розумовий процес,

який полягає у визначенні завдань попереднього слідства, а також шляхів і

способів їх вирішення відповідно до вимог закону.

Планування – це складний розумовий процес, суть якого полягає у визначенні

направленості і засобів розслідування, способів і засобів їхнього рішення

в рамках закону. Воно не є методом розслідування, як іноді вважають,

оскільки саме по собі не слугує засобам встановлення істини.6

Планування має здійснюватись з додержанням певної системи принципів. Воно

повинне бути законним, тобто визначення завдань розслідування і вибір

способів їх вирішення мають здійснюватись з додержанням норм кримінального

і кримінально-процесуального законодавства та підзаконних актів, зокрема

тих, що закріплюють необхідність всебічного, повного й об'єктивного

дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню

злочину, обставин, що підлягають доказуванню (статті 22, 23 і 64 КПК).7

Визначення завдань кожного етапу розслідування і шляхів їх вирішення

повинне здійснюватись на основі оцінки характеру події та всієї сукупності

фактичних даних, що є у розпорядженні слідчого. Мають враховуватись дані

оперативних підрозділів, науково-технічні досягнення, передовий досвід

розслідування злочинів. Планування повинно здійснюватись безперервно,

супроводжуватись внесенням до плану змін у разі одержання нових даних.

Мають враховуватись реальні можливості слідства та оперативних підрозділів.

У плані не повинно бути нечітких, розпливчастих формулювань. Усі плани

розслідування того або іншого злочину мають бути об'єднані загальною метою.

Вони повинні оптимізувати діяльність слідчого з найменшими економічними та

часовими затратами і дозволяти досягати найвагоміших результатів.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування.

Організувати будь-яку діяльність, в тому числі і розслідування це належним

чином підготувати її, налагодити визначити засоби й методи, упорядкувати та

спланувати.

Організувати розслідування означає :

1) розробити погоджений план засобів місцевих правоохоронних органів

(слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних,

надзвичайних пригод. У цьому плані передбачається формування слідчих груп,

бригад, технічних засобів тощо,

2) у справах, порушених за оперативними матеріалами, розробити спільно зі

слідчим план реалізації матеріалів,

3) налагодити належну взаємодію слідчого з оперативними працівниками

експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття)

злочину,

4) забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою (СОГ)

бригадою,

5) чітко визначити обов’язки між членами СОГ,

6) організувати регулярні оперативні наради СОГ з метою обговорення

результатів і наступних завдань розслідування,

7) налагодити систематичний обмін інформацією,

8) спланувати роботу слідчого з урахуванням усіх справ які є у провадженні,

9) забезпечити технічну оснащеність СОГ,

10) забезпечити чітке виконання плану розслідування,

11) підібрати необхідний нормативний матеріал та забезпечити нерозголошення

даних попереднього слідства,

12) забезпечити діяльність членів СОГ за умов дотримання наукової

організації праці та управління.

Планування та організація розслідування, хоча й тісно пов’язані між собою,

але різні за змістом і функціями.

Планування розслідування не зводиться тільки до складання плану

розслідування, і це частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно

застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності.

Планування - це організаційний та творчий бік складної розумової роботи

слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його

закінчення.

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від

планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації,

тактичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудова (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно

встановити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і

профілактичний заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та

конкретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний

план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої

дії, планування тактичної операції, тактичного прийому, планування

початкового наступного та заключного етапів розслідування.

Кожний рівень планування складається з чотирьох стадій:

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова версій та

виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини

вчиненого злочинну, прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання.

Планування окремої слідчої дії включає три стадії:

. визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно

встановити);

. встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних,

психологічних, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення

їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

. безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої

дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів,

тактичних операцій.

Інколи планування може бути уявним, тобто слідчому не потрібно складати

письмового плану. Це може мати місце на початковій стадії розслідування,

при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій

ситуації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових,

складає приблизний план розслідування з провадження самих невідкладних

слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після цього приступає

до складання письмового плану.

Існує кілька форм планів, які відображають етапи планування та цілі, яких

потрібно досягти. До загальних елементів плану розслідування в кримінальній

справі належать: а) версії; б) обставини, які необхідно встановити; в)

слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи; г) вказівка, хто

виконавець і термін виконання; д) матеріали, які слід використати. Графічно

він має такий вигляд:

План розслідування

з обвинувачення

по кримінальній справі №

Прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого за ст.

Короткий зміст фабули справи

|Слідчі|Обставини |Слідчі |Терміни та|Виконавець і |При-міт|

|версії|(питання), |дії, |черговість|строки |ки |

| |які належить|оперативно|виконання |виконання | |

| |з’ясувати, |-розшукові| | | |

| |встановити |заходи | | | |

Більш компактним виглядає план розслідування, коли версія виноситься у

заголовок плану. Таким чином, у плані перелічуються всі версії та

розроблена кожна з них окремо:

Версія ______

|Обставини |Слідчі |Терміни та|Виконав|Примітки, відмітка про |

|(питання), які|дії, |черговість|ець |виконання |

|необхідно |оперативні|виконання | | |

|з’ясувати |заходи | | | |

Додатково до основного плану нерідко складають різні допоміжні документи

з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

- «особові рахунки» - картки, до яких заносяться всі епізоди злочину,

здійснені обвинуваченим;

- «шахматки» (шахові відомості) - таблиці, де поєднані вертикальні та

горизонтальні графи, у горизонтальних перелічують звинувачених, а у

вертикальних -- епізоди.

Приклад «шахматки»:

| | | |Епізоди | | |

|Звинувачув|№1 |№2 Короткий |№3 Короткий|№4 Короткий|№5 |

|ані |Короткий |ЗМІСТ | | |Короткий|

| |ЗМІСТ | |ЗМІСТ |ЗМІСТ | |

| | | | | |ЗМІСТ |

|Петров | | | | | |

|А.Б. | | | | | |

|Іванов | | | | | |

|П.Л. | | | | | |

У складних кримінальних справах (убивство, порушення правил охорони

навколишнього середовища, громадської безпеки), злочинах у сфері економіки

нерідко для розслідування формують бригаду слідчих, яку очолює досвідчений

керівник слідчого підрозділу або слідчий в особливо важливих справах

Генеральної прокуратури. Аварії на транспорті, шахтах, значні розкрадання

державного майна, як правило, розслідуються бригадою слідчих. Бригаді

підпорядковують оперативні підрозділи, засоби зв’язку, криміналістичної та

оперативної техніки, а також групи фахівців. Керівник групи (бригади)

складає загальний план розслідування, де детально розробляється кожна

версія, епізод. План обговорюється на оперативній нараді, до нього

вносяться корективи і кожний член групи отримує завдання (наприклад,

обробка однієї з версій, встановлення певного епізоду, проведення слідчої

дії).

Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний план його виконання

(наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця) та погоджує його з

керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні

наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи

одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії проводиться у зв’язку і в ході реалізації

плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують

складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак,

незважаючи на це, слідчий робить замітки, визначає основні питання,

обставини, які необхідно з’ясувати у ході слідчої дії.

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі

дії необхідно планувати (наприклад, при провадженні огляду місця події на

великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців,

допиті звинувачених, що відмовляються, або лжесвідків). Планувати необхідно

також окремі тактичні операції, якщо вони проводяться за складних умов.

План окремої слідчої дії або оперативного заходу складається з трьох

елементів: конкретизація цілі, тобто обставин (питання), які необхідно

з’ясувати та встановити; визначення тактичних прийомів і технічних засобів

для встановлення обставин вчинення злочину; перелік матеріалів, довідкової

інформації, необхідної для з’ясування обставин, визначення послідовності

застосування прийомів і засобів одержання інформації, тобто реалізація

тактичного задуму слідчої дії (використання матеріалів справи, речових

доказів, логічних і психологічних прийомів).

Необхідно планувати допит (пред’явлення звинувачення, допит

підозрюваного). Без попереднього плану ці допити не мають відчутного

позитивного результату.

Будь-який план розслідування та окремої слідчої дії повинен бути

конкретним. У плані неприпустимі такі завдання, як «встановити винність

підозрюваного», «дати завдання органам міліції», «з’ясувати обставини

вчинення злочину». Необхідно конкретно вказати, які саме обставини

встановити, яке завдання доручити органам дізнання.

3. Версії і планування по справах податкових злочинів.

При розслідуванні фактів внесення перекручених даних у декларацію про

доходи або приховання доходів (прибутку) або інших об'єктів оподатковування

типовими обставинами, що вимагають встановлення, є:

• встановлення юридичного статусу суб'єкта злочину: фізична особа, фізична

особа-підприємець без створення юридичної особи, юридична особа

(підприємство, організація) — чи пройшло воно державну реєстрацію;

• чи зобов'язана фізична особа або підприємство (організація) сплачувати

податки;

• які види податків і інших обов'язкових платежів зобов'язана сплачувати

особа (фізична, юридична);

• чи має особа (фізична, юридична) право на пільги по сплаті податків;

• який порядок ведення бухгалтерського обліку і представлення звітності на

підприємстві;

• з якого моменту і яка фінансово-господарська діяльність здійснювалася

платником податків;

• протягом якого часу здійснювалося внесення перекручених даних у документи

бухгалтерського обліку і звітності;

• хто керував підприємством і ніс відповідальність за бухгалтерський облік

у період перекручування зведень в обліку і звітності.

• хто безпосередньо причетний до здійснення злочину, хто його ініціатор;

• ким, коли і при яких обставинах були виявлені факти приховання об'єктів

від оподатковування;

• які законодавчі і нормативні акти були порушені платником податків;

• які об'єкти оподатковування були приховані й у якому розмірі;

• який розмір податків, не сплачених із прихованих об'єктів

оподатковування, яка загальна сума несплачених податків;

• які міри варто прийняти для відшкодування збитків;

• який використовувався спосіб приховання об'єктів оподатковування;

• які обставини сприяли здійсненню злочину

Типові версії, використовувані для побудови загальних і приватних, по

конкретній справі при розслідуванні податкових злочині:

1) приховання об'єктів оподатковування здійснювалося за рахунок заниження

виторгу (доходу) в заліково0відлікових документах;

2) приховання оподатковуваного прибутку здійснювалося за допомогою

завищення даних про матеріальні витрати і незаконне списання устаткування і

запасів;

3) приховання оподатковуваного прибутку здійснювалося шляхом фіктивного

збільшення боргів, перерахування коштів підприємству, що користується

пільгами на законній підставі;

4) мало місце списання боргів по податках на третю особу в розрахунку на

його банкрутство (плановане або вже здійснене).

З урахуванням криміналістичної характеристики розглянутих злочинів і

приведених вище типових версій в розвиток кожної з них можуть бути висунуті

як загальні, так і приватні, тому що і приватні версії, засновані на

конкретних даних, зібраних у справі.

Так наприклад, за версією про приховання оподатковуваного прибутку шляхом

заниження виторгу (доходу) приватними версіями, що стосуються способів

здійснення злочину і його суб'єктів, будуть наступні:

1) заниження виторгу здійснювалося внесенням перекручених зведень в

обліково-звітну документацію;

2) найбільше ймовірно, що суб'єктами цих дій були керівник підприємства,

головний (старший) бухгалтер;

3) перекручування зведень про виторг здійснювалося шляхом заниження

кількості придбаних товарів, заниженням ціни реалізації товарів (послуг),

шляхом оплати товаром (бартер);

4) у документи первинні, облікові і звітні внесені фіктивні записи,

маються ознаки як інтелектуальної, так і матеріальної підробки.

Якщо такі дії мали місце, то документальними джерелами інформації будуть:

шляхові аркуші, товарно-транспортні накладні, журнал обліку руху товарно-

матеріальних цінностей договору, платіжні доручення, банківські виписки,

баланс , звіт про фінансові результати діяльності. Зведення, що

відображають фінансово-господарську діяльність, можуть бути відбиті в

чорнових записах, що має бути знайдено. При виявленні і вилученні

зазначених документів можуть бути призначені експертизи: техніко-

криміналістична — для встановлення ознак матеріальної підробки; судово-

економічна — для установлення фактів перекручування зведень, виду і розміру

прихованого податкового об'єкта, та ін.

Поряд з версіями, що стосуються в основному роботи з документами, можуть

бути висунуті і версії по вивченню особистісних якостей суб'єктів злочину,

їхніх дій, зв'язків і т.п. Подібні версії можуть стосуватися обставин

створення підприємства, його структури і статусу, керівника цього

підприємства, головного бухгалтера, їхнього матеріального стану, умов

життя, їхніх соціальних зв'язків (включаючи і злочинні), взаємин з

ревізорами, аудиторами, податковими інспекторами і податковими

поліцейськими. У версіях повинно бути відбито: коли і ким проводилася

остання документальна перевірка; які її результати; яким чином зацікавлені

особи пояснюють приховання прибутку.

Після побудови загальних і приватних версій може бути складений план з

визначенням обставин, що вимагають встановлення, характеру і черговості

виконуваних для цього дій.

Заплановані дії можуть бути організаційними, оперативно-розшуковими,

слідчими.

До числа організаційних дій, що вимагають для свого здійснення тривалого

часу і тому, як правило, призначуваних по даній категорії справ відразу

після порушення кримінальної справи, відносяться: документальна ревізія,

інвентаризація, запити у вищестоящі організації, запити в інформаційні

центри й обліки, запити в податкові інспекції, запити в КРУ.

Оперативно-розшукові дії з використанням негласних сил і коштів —

спрямовані на встановлення осіб, причетних до злочину, і обставин його

здійснення.

Первісні слідчі дії: виїмка документів і їхній огляд, обшук, слідчий

огляд, допит співробітників, керівника, бухгалтера, призначення і

проведення експертиз, очні ставки.

Виїмка. Документи різного роду відіграють істотну роль при розслідуванні

податкових злочинів. При всій скритності цих злочинів ті або інші дії, у

тому числі пов'язані і зі злочинною діяльністю, неминуче знаходять своє

відображення в документах. Тому на первісному етапі розслідування

надзвичайно важливо вжити термінових заходів по виявленню і вилученню

визначених документів.

Виїмка документів здійснюється в організаціях, підприємствах, установах,

коли маються достовірна інформація про наявність у них шуканих документів.

Своєчасне вилучення документів здатне перешкодити злочинцям сховати сліди

злочину. При розслідуванні податкових злочинів шукані документи вилучають у

секретаріатах, бухгалтеріях, архівах, у керівників і т.п. Документи обліку

операцій по розрахункових рахунках вилучають у відповідних банках і інших

кредитно-фінансових установах. Деякі види документів можуть бути вилучені в

контрагентів (договори, акти перевірок), у головної організації, у

транспортних агентствах, в аудиторських фірмах і т.п.

Як орієнтир може бути позначений наступний перелік документів :

• реєстраційні документи організації (установчий договір);

• протокол загальних зборів, свідчення про реєстрацію;

• документи бухгалтерського обліку і звітності (бухгалтерські книги,

регістри, звіти і баланси);

• накази, розпорядження, службова переписка, договори, книга обліку видачі

доручень;

• документи обліку операцій по розрахункових рахунках (платіжні вимоги і

доручення, картка зі зразками підписів осіб, наділених правом підпису

грошових документів, і відбитком печатки організації, банківські виписки);

• первинні касові документи (касові ордери, касова книга)

Обшук. На первісній стадії розслідування обшук проводять для виявлення і

вилучення приховуваних офіційних документів, а також чорнових записів,

усіляких записок, номерів телефонів і прізвищ осіб, з якими зв'язані у

своїй діяльності підозрювані, і інших документів. Фактор раптовості при

обшуках по справах про податкові злочини незначний. Звідси не завжди

позитивним є і результати даної слідчої дії. Разом з тим обшуки варто

проводити, тому що при них можуть бути виявлені і вилучені важливі

документи.

Місцями обшуку можуть бути ті ж приміщення, де проводилася виїмка. Разом з

тим, як свідчить практика, найбільш ефективними виявляються обшуки за

місцем проживання (керівника, бухгалтера), у їхніх гаражах, на дачах, у

підсобних приміщеннях, в автомобілях і т.п.

У ході обшуку вилучають чорнові записи, неофіційну облікову документацію,

документи, що містять необумовлені виправлення, підчищення, додрукування і

т.п. Нерідко подібні неофіційні облікові документи дозволяють установити

щире значення й обсяг тієї або іншої господарсько-фінансової операції. Ці

документи уможливлюють зіставлення даних неофіційного обліку з даними

бухгалтерської звітності. Виявлені відхилення можуть свідчити про

приховання оподатковуваного об'єкта, про ухиляння від сплати податку.

Плануючи обшук і приступаючи до нього, необхідно враховувати, що

неофіційний облік — це явище повсюдне, дія, здійснювана матеріально-

відповідальними особами за власною ініціативою для самоконтролю і контролю.

Документами неофіційного обліку є записи в зошитах, на аркушах папера, у

записних книжках, настільних календарях і т.п.

За допомогою вилучених і систематизованих документів неофіційного обліку,

що відображають фінансово-господарські операції визначеного періоду, може

бути отримане ширше уявлення про фінансово-господарську діяльність

організації навіть у тому випадку, якщо офіційні документи «загублені» або

бухгалтерський облік не вівся зовсім. Головне при роботі слідчого з

неофіційними документами — це визначити спочатку їхню допустимість і

відповідність. Неофіційні документи не мають реквізитів, ніде не

реєструються, не підписані особою, що їх склала, і т.д. Усе це дає підставу

виконавцям подібних документів стверджувати, що документ не більш ніж

нереалізований проект, передбачувана, але нездійснена угода.

Слідчий огляд. По справах про податкові злочини найчастіше слідчий огляд

здійснюється у відношенні документів, у яких відбиті фінансово-господарські

операції. До огляду документів з урахуванням їх специфіки доцільно залучати

фахівця.

У ході огляду документа встановлюють:

• вид документа (договір, накладна, рахунок-фактура і т.д. ),

• ким і коли виданий, виготовлений,

• ознаки зовнішнього вигляду (папір, барвники, спосіб нанесення тексту),

• зміст (які факти й обставини, важливі для розслідування, відбиті в

документі),

• ознаки змін тексту, реквізитів, зовнішнього впливу.

При вивченні зовнішнього вигляду звертають увагу на відповідність форми

документа загальноприйнятої для таких документів. При огляді документів

термінової звітності звертають увагу на номери і дати видачі, чи

зареєстрований документ у відповідному журналі обліку. При цьому доцільно

перевірити правильність розрахунків у документах і їхню відповідність

пропонованим вимогам.

Слідчому огляду підлягають також складські території, виробничі площі,

транспортні і підсобні приміщення, кабінети керівника, бухгалтера

Предметом огляду можуть бути, неврахована сировина, невраховані товари,

готова продукція, її сліди, устаткування, транспорт, що не складаються на

балансі підприємства. Важливим буває встановлення в ході слідчого огляду

площі цеху, складу; кількості і якості сировини, що зберігається, готової

продукції, інших товарів.

Допит. По справах про податкові злочини допит доцільно починати з

осіб, що виявила порушення, що здійснювали перевірку діяльності платника

податків. Це можуть бути співробітники податкових органів, ревізори,

аудитори. Допит цих осіб дозволяє установити обставини виявлення

податкового злочину, усвідомити суть виявленого порушення податкового

законодавства. Допит зазначених осіб не представляє особливої складності,

тому що вони не зацікавлені в результаті справи і дають правдиві показання.

Очні ставки. Проведення очних ставок по справах про податкові злочини

вимагає особливої уваги. Справа в тім, що істотні протиріччя, що виявилися,

у показаннях осіб не є звичайно результатом безпам'ятності. Це усвідомлене

прагнення однієї особи скласти провину на іншу особу. Мова йде про

протиріччя в показаннях керівника і головного бухгалтера, керівника і

підлеглих, керівника і представників інших організацій, з якими

здійснювалися комерційні справи.

З огляду на, що основою протиріч у показаннях є помилкові показання

одного з допитуваних, вирішувати питання про доцільність проведення очної

ставки випливає з обліком того, чи можна одержати достовірні дані про

обставини з інших джерел, якими доказами підтверджуються правдиві

показання, як себе можуть повести на очній ставці допитувані.

Висновок

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно велика. У

зв'язку з цим існують дві проблеми, вирішення яких визначає ефективність

розслідування, досягнення об'єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання в

конкретній області, який є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування:

а) при обмеженій доказовій інформації,

б) при відсутності доказової формації,

в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії складається:

а) у систематизації доказового матеріалу,

б) його аналізі,

в) обгрунтованому висуванні припущення, що визначає найбільш швидкий та

ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їхній логічні основи — індуктивний метод,

дедуктивний метод, аналогія. Пізнавальна роль версії полягає не тільки в

тому, що вона може пояснити вже відомі слідству обставини злочину, а й у

тому, що за її допомогою встановлюються нові обставини й факти, які не були

відомі слідчому на момент висунення версії. Якщо версія виражає об'єктивну

істину, то з її змісту аналітично можуть бути виведені не тільки ті

висновки (факти), встановлення яких передувало висуненню версії, а й ті,

які стали відомі після її висунення.

Знання про криміналістичні версії дає нам можливість не допускати

помилок, як такі, що зустрічаються у юридичній практиці, так і таких, які

зустрічаються в повсякденному житті і навіть у літературі. А саме : вислів

“версія свідка”, “версія потерпілого” в дійсності означають лише

припущення, пояснення і аж ніяк не версії.

Цінність знань про версії полягає і в тому, що практичне значення типових

версій було підтверджено останніми вдалими розробками на їх основі –

типових програм дій оперативних груп, що отримують повідомлення про злочин.

Такі типові програми не рідко знаходяться на озброєні у чергових частинах

органів внутрішніх справ. Вони базуються на мінімальній вихідній

інформації, що дозволяє швидко та ефективно використовувати їх у

невідкладних і термінових ситуаціях.

Використана Література

1. “Криміналістика. Підручник.” За ред. П.Д.Біленчука. - К.: “Атіка”

2001 р.

2. “Криміналістика” за ред. І.Ф.Герасимова та Л.Я.Дранкіна. - М.: “Вищя

школа”, 2000 р.

3. “Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування

злочинів.” За ред. В.Ю.Шепітько. – Харків, “Одисей”, 2001 р.

4. “Криміналістика (криміналістична техніка). Курс лекцій”

за ред. П.Д.Біленчук, А.П.Гель, М.В.Салтевський. - К.: 2001р.

5. “Криміналістика”. - М.: 1995р.

6. “Криміналістика”. За ред. А.Ф.Волинського. “Закон і право”. - М.: 1999

р.

7. “Криміналістика”. Підручник для вузів. Р.С.Белкін. - М.: “Норма”, 2000

р.

8. “Криміналістична енциклопедія”. Р.С.Белкін. - М.: 1997 р.

9. Кримінально-процесуальний Кодекс України.

10. П.Кубрак, В.Мікулін, О.Павлючук, О.Садченко.журнал. “Пізнавальна

сутність версії та принципи планування розслідування злочинів” // “Право

України”. 2001. № 8.

-----------------------

[1][2] В.Ю.Шепитько “Криміналістика. Криміналістична тактика і методика

розслідування злочинів.” Харків.стр.112.

2 Р.С.Белкин «Криминалистика. Учебник для вузов.» М., 2000г. стр. 210.

3 В.Ю.Шепитько “Криміналістика. Криміналістична тактика і методика

розслідування злочинів.” Харків 2001. Стр. 345.

4 там же.

5 “Криміналістика (криміналістична техніка). Курс лекцій” Під ред.

П.Д.Біленчук, А.П.Гель, М.В.Салтевський К. 2001р. стр. 210-211.

6 Р.С.Белкин «Криминалистика. Учебник для вузов.» М., 2000г. стр. 320.

7 “Криміналістика. Підручник.” За ред. П.Д.Біленчука К. 2001р. стр. 268.

Страницы: 1, 2