Національні системи змі та захист національно державної ідентичності

4. Національно-державна ідентичність

«Якщо нема перспектив для розвитку національного

організму, зникають спонуки до нього належати і,

тим більше, для нього працювати.»

Ісаєвич Я.

Потреба визначення особистості своєї приналежності до тієї чи інших групи людей є вирішальною причиною формування націй на протязі усього світового історичного розвитку. Існують два концепції визначення поняття "нація": перший - політично-правовий підхід, і другий - соціокультурний. У межах цих підходів основними теоріями походження та природи національної групи є:

ь Політична теорія, відповідно до якої нація - це, насамперед, політична спільнота, що об'єднує громадян держави незалежно від їх етнічного чи соціального походження, культурних чи інших особливостей. Представниками цієї теорії є Г.Гроций, Г.Сетон-Уотсен, М.Вебер.

ь Історико-економічна теорія. Засновник Карл Каутський, який виділяє чотири основні ознаки нації: спільна територія, мова, економіка та традиції. Згодом ця теорія стала базою для складання марксистської теорії природи національної групи.

ь Культурологічна теорія (К.Реннер, Й.Г.Гердер, Дж.Бренд) - нація як культурна спільнота, що, об'єднується єдиними мисленням; втілення національної ідеї із спільними культурними та етичними нормами, цінностями, символами.

ь Психологічна теорія, представниками якої є Е.Ренан, Р.Емерсо та інші, визначає націю як єдину спільноту людей з єдиною історичною долею, характером та менталітетом.

ь Ісламська теорія - нація як народ, якому було даровано благословення Бога.

ь Дж. Даллас та Е.Сміт вважали нацією велику політизовану етнічну групу, характеристикою якої є спільна культура та спільне походження. Це уявлення про походження національної групи складає етнічну теорії.[12;111]

Ідентичність окремого індивіда до нації, а окремої нації до світової співдружності є важливим елементом функціонування усієї міжнародної системи. Національна ідентичність - це усвідомлення групи людей або окремим індивідом своєї належності до певного етносу, який характеризується спільністю історичної долі, характеру, менталітету, психології, культури. Національні звичаї та традиції, що є компонентом буденної свідомості, виступають засобом об'єднання, інтеграції національної спільноти, пробудження національної свідомості.[2;303]

Зростанню значення ідентичності сприяють соціально-економічні та політичні зміну у суспільстві. Могутнім стимулом для становлення національної ідентичності народу є здобуття політичної автономії. Звісно, національна єдність не визначається лише спільною територією, мовою, релігією чи державним суверенітетом, але й заперечувати безумовну важливість цих фактів не можливо. На думку М.Бердяєва державність не є ознакою єдиної нації, але прагнення досягти своєї державності та удосконалити її - природній інстинкт будь-яка нація.[13;96-97]

Можливо уявити собі державу, як усього лише зручний набір механізмів, що служать для забезпечення потреб громадянина. У цій теорії держави не потрібне ідеологічне підґрунтя. Держава є лише установою, ключову роль у якій мають ефективність, ясність та зрозумілість. Така проста модель задовольняє тих, хто бажає мінімізувати функції держави, тих, хто вважає, що воно існує лише для оборони та захисту правопорядку. Однак ця теорія ніяк не пояснює стосунки між державою та ідентичністю. Вона не враховує того, що держава може існувати як фантазія для її громадянина, що вона може бути часткою нас самих.

Держави безперервно зростають, набувають розвитку, досягають свого піку, але зрештою помирають. Імперії виникають та припиняють своє існування, повні національно-державної ідентичності у період свого розквіту і спустошенні та розгубленні у мить падіння та зникнення. У кожний з цих моментів атрибути ідентичності є невід'ємними.[14;72-73]

Неможливо ігнорувати необхідність та неминучість ролі держави у формуванні образів національно-державної ідентичності. Держава (частіше - нація, яку вона намагається включити у себе) стає, серед іншого, тим, що одними філософами та соціологами називається “imaginaire sociale” (“уявне суспільство”), а іншими набором історій, винаходів та мрій. Такі визначення держави не применшують важливість її існування та легітимності. Вони акцентують увагу на складності функціонування держави та на постійній потребі у розповсюдженні системи ідеалів та соціальних настроїв. Образи ідентичності слугують також джерелом патріотизму. [15;22-23]

Визначення національної ідентичності надає суспільству такі поняття, як: приналежність до суспільства та вирізнення з нього, що таке норма та хто є «чужинцем». Ці визначення закріплюють та живлять інші процеси , пов'язанні з суспільством, а також такі цілі, як підвищення корисності праці, виховання молоді, збереження та охорона звичаїв народу. У тоталітарному суспільстві цей зв'язок є явним: тоталітаризм держави знаходить вираз у його монополії на змістовні образи, знаки, мистецтво, зміст ЗМІ. У сучасних демократичних державних устроях питання національно-державної ідентичності постають значно складніше: вони не так пов'язані з очевидними засобами самовизначення, але у більшій своїй кількості стосуються питань конфліктів, суперництва, історії, волі та насилля.[16;24]

Найважливішими факторами становлення національно-державної ідентичності кожного народу є:

ь утворення незалежної держави

ь визначення форм та способів свого соціально-економічного розвитку

ь обрання характеру державно-політичного устрою

ь змога формувати народні рішення на основі національних історичних умов, менталітету та самобутньої культури

ь формування основ та механізмів внутрішньої та зовнішньої політики на вільних засадах без іноземного втручання

ь визнання з боку інших народів та міжнародного співтовариства.[33;341-342]

Уперше вчені відзначили різке зростання етнічних протиріч на початку 60-х років ХХст. Прикладами цього процесу є боротьба негритянського населення за здобуття рівних прав з білим у США, трохи пізніше - питання франкомовного населення Квебеку у Канаді, і у 90-х роках розпад Радянського Союзу, Чехословаччини та Югославії, утворення більш як двадцяти незалежних держав. Цей процес "вибуху етнічності" триває й досі, про що свідчить подальше загострення етнічних конфліктів та їх вихід на міжнародну арену.[1;185] У період кінця ХХ - початку ХІХ століть особливо гостро постали питання політики пов'язанні з етнонаціональною сферою сучасного життя. Тому останнім часом відмічається поглиблення процесу політизації етнічності, що характеризується посилення впливу етнонаціональної спільноти на політичну діяльність та зростанням її ролі у суспільно-політичній сфері.[17]

Національно-державна ідентичність формує такі символічні форми, як прапор, архітектура, витвори мистецтва, власна історія. Суспільні школи, університети, церква та організації, що розповсюджують інформацію, також є її скарбницями. Для захисту та підтримки національно-державної ідентичності формуються спеціальні соціальні інститути. Однією з найважливіших функцій держави є підтримка цих символів та зміцнення ідей, що стоять за ними. Безпосередній обов'язок уряду перед своїми громадянами - сприяти посиленню та збагаченню національної ідентичності, тим більше, що , як вже було зазначено, це входить до спектру його інтересів. У цій сфері уряд спирається на діяльність ЗМІ, що всією своєю сутністю відповідають визначеній меті.[18]

Для підтримки суверенітету народу потрібен постійно діючий механізм формування, виявлення та висловлення його волі. Тому національна політика держави повинна ґрунтуватися на ідеології державотворення у поєднанні з розвитком та поглибленням національної ідеї. Але здійснення цієї політики не можливе без існування механізмів узгодження політики держава та діяльності кожного окремого її громадянина. Одним з таких механізмів і є національні системи ЗМІ.[17]

В уяві про суспільство, що створює націю, знаходиться мрія про збирання спогадів, що є захищеними, організація держави навколо спільної ідеї, її реалізація у веденні державної політики, плекання мови та життя з допомогою здійснення законної влади.

ІІ. Роль ЗМІ у політичній діяльності держави.

1. Поняття та сутність ЗМІ

ЗМІ - система установ та закладів, створених з метою публічного, оперативного розповсюдження інформації про події та явища у світ, країні чи регіоні необмеженого кола осіб, суб'єктів, та зорієнтованих на виконання певних суспільних задач.

Для визначення сутності засобів масової інформації потрібно розуміти, що мається на увазі під цим поняттям.

Тож, засобами масової інформації є: телебачення, газети, радіо, журнали та Інтернет. Згідно із міжнародних стандартом, друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звуко-, відеозапис тощо.[19;45]

Необхідність усебічної передачі соціальної інформації, яка формує масову свідомість, стала однією з головних причин, що викликали виникнення ЗМІ. Інші засоби не в змозі здійснювати оперативно, регулярно та у великому масштабі впливати на думку людей. Основною метою діяльності ЗМІ є вплив на суспільну думку. Успіх у вирішенні цього питання пов'язаний з діалектичним поєднанням вже існуючих поглядів та формуючого впливу на них.[20;8]

Основними функціями ЗМІ є:

ь Просвітницька. Спрямована на задоволення потреб реципієнта у інформації стосовно певного кола питань або галузі знань. Для розкриття глибинної сутності багатьох явищ та процесів часто потрібні відповідні пояснення, коментарі, тлумачення, оскільки значна частина реципієнтів може бути не підготовленою до сприйняття поданих фактів.

ь Аксеонологічна (порівняльна, оцінююча) функція. Сутність її полягає у порівнянні схожих, аналогічних явищ, процесів, рішень і з'ясуванні на цій основі їх недоліків та переваг. Особливого значення ця функція набуває, коли суспільство опиняється перед вибором одного з кількох варіантів рішень. У цьому разі ЗМІ може спрямувати громадську думку у той чи інший бік.

ь Контрольно-критична функція. Спрямована на здійснення суспільного контролю. ЗМІ виявляють вразливі місця суспільного устрою, доводять їх до відома громадян, пропонують шляхи подолання певних проблем, контролює діяльність критичних сигналів.

ь Функція зворотного зв'язку. Сутність її полягає у з'ясуванні ЗМІ, наскільки своєчасно надходить інформація до реципієнта, ефективність її засвоєння та тлумачення.

ь Комунікативна функція. Спрямована на встановлення та розвиток зв'язку між реципієнтами, активізацію процесу їх об'єднання для досягнення єдиної мети та поширення певних ідей.

ь Футурологічна (прогностична функція) Покликана забезпечувати науковий аналіз перспектив суспільно-політичного розвитку на підставі закономірностей суспільного розвитку.

Але потрібно пам'ятати, що жодна з перелічених функцій не реалізується відокремлено.[2;348-351]; [21;32-39]

ЗМІ мають різні можливості та силу впливу, які найбільше залежать від способу їх сприйняття реципієнтами. Найбільш масове та сильний політичний вплив мають аудіовізуальні ЗМІ, насамперед - радіо та телебачення.

Для розуміння ролі ЗМІ у суспільстві потрібно визначити наслідки впливу масових комунікацій на громадськість, серед яких виділяють чотири основних категорії:

ь Поведінкові наслідки. Людина здійснює ті чи інші дії після того як вона бачить, що хтось веде себе аналогічно.

ь Виконання людиною окремих дій у наслідок впливу ЗМІ на її психологічні установки. Установки включають у себе інтелектуальний компонент чи компонент довіри, але значна частина їх психологічної динаміки має емоційний характер, тому вплив ЗМІ у цій сфері є особливо глибоким. Вірне використання ЗМІ може допомогти спрограмувати цілий комплекс установок по відношенню до того чи іншого об'єкту. Установки програмуються значно легше ніж дії людини. Іноді вони набувають великого значення, оскільки впливають на наступну поведінку та на те, як буде перероблятися подальша інформація. Вони формують особисте сприйняття світу, подій та явищ.

ь Когнітивні наслідки. Засвоєння поданої ЗМІ інформації, що змінює напрям розвитку думки людини, її знань та мислення.

ь Фізіологічні наслідки. Фізіологічні зміни у нашому організмі, що викликає діяльність ЗМІ.

Важливо зазначити, що наслідки взаємодії ЗМІ з аудиторією не є чітко відокремленими та спрямованими, навпаки, у більшості випадків цей ефект є кумулятивним, сукупним.[22;42-45]

ЗМІ не лише передають те, що знаходиться навколо нас, скоріше, вони конструюють світ, який згодом стає реальністю для споживача. Часто вони зображають цінності, стилі життя та звички, які згодом підхоплюються суспільством. Через деякий час образ світу, сконструйований ЗМІ, може настільки затвердитись у свідомості реципієнта, що він буде нездатен відрізнити його від реальності. ЗМІ створюють для нас реальність у багатьох різних напрямах, спираючись на різноманітні психологічні процеси. Можливо, ми вважаємо ті чи інші подія та питання важливими тому, що саме такими їх подають нам ЗМІ.[22;74-75]

Засоби масової комунікації у будь-якому суспільстві виконують важливу інформаційну роль, тобто є своєрідним посередником між владою та населенням. При цьому у процесі функціонування ЗМІ зв'язок між комунікатором та реципієнтом здійснюється у двох напрямках. Іншими словами, здійснюється комунікація - своєрідне спілкування, але не особисте, як у повсякденному житті, а з допомогою масових форм зв'язку, де існують спеціальні технічні канали, з допомогою яких ЗМІ мають забезпечувати виконання інформаційних потреб суспільство.[23]

ЗМІ висловлювати інтереси суспільства, різних соціальних груп, окремих особистостей. Їх діяльність має важливі суспільно-політичні наслідки, так як характер інформації , що адресується аудиторії, визначає її відношення до дійсності і напрям соціальної діяльності. Тому, за спільним визнанням політологів, ЗМІ не лише інформують, повідомляють новини, але й пропагандують окремі ідеї, погляди, вчення, політичні програми і тим приймають участь у соціальному керуванні. Шляхом формування громадської думку, переконань, розробки певних соціальних установок. ЗМІ спрямовують діяльність людини у певну течію. Уся робота ЗМІ безпосередньо спрямована на виконання функції сприяння повної та різнобічної соціальної орієнтації мас.[24;148]

Політика та мас-медіа тісно пов'язані один з одним: політика є однією з найважливіших тем, а ЗМІ є необхідним елементом здіснення політики. Засоби масової інформації - складова частина політичної системи суспільства. Тому, звісно, що суспільний устрій впливає на формування системи ЗМІ. У той же час ЗМІ здійснюють важливий вплив на суспільство, його стан та розвиток . вони можуть сприяти прогресу чи гальмувати його.

Наші уявлення про політичний світ великою мірою є продуктом мас-медіа, вони створюють політичний вимір - основу наших знань та поведінки у політичній сфері. [22;46-51] «Вместе с техническим прогрессом менялась как отправка, так и получение политической информации, менялись и наши представления о политических событиях. Для нас политическую реальность составляет не влияние одного политического события, а его интерпретация (и часто его трансформация) в масс-медиа, в особенности на телевидении» (Kraus,S. Televised presidential debates and public policy. - 1988).

Тому важливим постає питання ролі ЗМІ у політичній діяльності держави. Чи допомагають ЗМІ зберегти та впровадити політичну та соціальну ідеологію?

2. ЗМІ як засіб здійснення політичної діяльності.

«Каждый хочет, чтобы его

информировали честно, беспристрастно,

правдиво - и в полномсоответствии с его взглядами.»

Гилберт Честертон

Інформація завжди впливала на оновлення, зміну застарілих стереотипів, у тому числі на політичне життя, обумовлюючи пошук нових підходів, рішень. Наприклад, під час заколоту в серпні 1991 р. у Москві Президент США Дж. Буш довго не наважувався визначити своє ставлення до нього, і лише побачивши на екрані телевізора Б. Єльцина на танку, остаточно підтримав демократичні сили. Так, невелика за обсягом, але виразна інформація відіграла визначну роль у перебудові радянсько-американських відносин.

Тож, стає зрозумілим, що масові комунікації э невід'ємною складовою частиною політики. Бо вона, як вид суспільної діяльності, гостро потребує забезпечення специфічними засобами інформаційного обміну, становленні та підтримки інформаційних зв'язків між її суб'єктами. Це зумовлено природою політики як колективної, складно організованої цілеспрямованої діяльності, спеціалізованої форми спілкування людей для реалізації спільної мети та інтересів, що стосуються усього суспільства. Колективний характер політичної діяльності може здійснюватися лише у разі усвідомлення її важливості та необхідності членами колективу, навіть якщо вони розділені просторово, та координації діяльності людей та організації. Все це потребує використання специфічних засобів передачі інформації, що забезпечують єдину волю, цілісність та спрямованість дій одночасно великої кількості людей. Цими засобами є ЗМІ.[2;315]

ЗМІ також висловлюють та сприяє становленню громадянської думки, яка зазвичай розглядають як колективні судження людей, вияв буденної свідомості, що формується у процесі руху інформації у суспільстві, та виступає як регулятор людської діяльності. Громадська думка може бути єдиною, монолітною, але частіше вона має плюралістичний характер. Тоді постає питання про формування громадської думки більшості на основі узгоджених поглядів, досягнення консенсусу між різними верствами населення. Особливо велику роль ЗМІ відіграє у формуванні думки людей з питань, що не знаходять безпосереднього відображення у їх щоденному побуті. [1;378-379]

Тож, ЗМІ, з одного боку акумулюють досвід та волю мільйонів, а з іншого - впливають не лише на свідомість, але й на вчинки, колективні дії людей. Саме зараз, коли світова спільнота впевнено крокує у майбутнє під гаслами демократій, цей аспект набуває нового значення. Бо на відміну від тоталітарного режиму, що не враховує громадську думку, у демократичних суспільствах керування соціальними процесами не можливе без вивчення суспільної свідомості та можливості впливу на неї, і колосальна роль у цьому належить засобам масової комунікації. Володіння та вміле використання яких - запорука успішного здійснення влади, демократичних форм керування соціальними процесами.[25]

Сфера суспільно-політичної активності ЗМІ має особливу інформаційну форму, тому гостро постає питання їх ролі у політичній діяльності держав. Основними функціями ЗМІ з погляду здійснення державної політики є:

ь використання технології лобіювання державних інтересів.

ь соціологізація особистості (допомога адаптування до соціальної дійсності).

ь мобілізаційна - підтримання політичної активності громадян держави.

ь Інтерпретація інформації що надходить у вигідному для здійснюваної політики світлі. [8;447]

А сучасні французькі вченні Б.Катля та А.Каде вирізняють такі функції ЗМІ у межах політичного напряму діяльності:

ь Функція антени - постачання різнорідної інформації до суспільства.

ь Функція посилювача - посилення важливості фактів, драматизація подій.

ь Функція фокуса - ЗМІ є фокусом змін соціокультурних течій.

ь Функція призми - формування нових моделей поведінки.

ь Функція відлуння - виконання функції збереження певної соціальної структури, слугують символом певного соціального устрою.[26;215]

Оскільки головним завданням влади є підкорення людей своїй волі, а ЗМІ володіють потужними можливостями впливу на їх свідомість і поведінку, у політичній системі суспільства засоби масової інформації посідають особливе місце, йдучи безпосередньо за офіційними гілками влади. Тому ЗМІ все частіше називають «четвертою владою». Важливо, що адресатом діяльності ЗМІ може бути як суспільство в цілому, так і окремі його частини, тобто реалізується однин з найефективніших різновидів комунікацій - віч-на-вічі з споживачем політичної інформації. Це дає змогу спрямовано формувати суспільну думку, вести діалог, здійснювати безпосередній політичний контакт, зумовлюючи його «наповнення» та «акцентуацію» З цього виникає, що «четверта влада» за певних обставин має перевагу над іншими і є більш впливовою за них.[1;379] Керуюча функція ЗМІ у суспільно-політичному житті може мати характер як безпосереднього впливу на різноманітні соціальні інститути, так і характер ідеологічного впливу на соціум.[4;56] Відомо достатньо багато історичних прикладів, коли під впливом поширеної ЗМІ інформації (дезинформації) владні структури, відповідальні посадові особи змінювали свої позиції, приймали серйозні політичні рішення. Але поширенішим і значущішим є їх опосередкований вплив на погляди, настрої, переконання широкого загалу громадян, на формування громадської думки.

У процесі політичних комунікацій ЗМІ реалізують два динамічних етапи: перший - комунікатор відбирає і перероблює інформацію; другий - реципієнт отримує та усвідомлює поданні данні. Як відомо, усвідомлення змісту інформації безпосередньо залежить від способу її подання та інтерпретації, яку у неї заклав комунікатор. [27;45-46]

Особливостями ЗМІ, що виокремлює важливість їх використання у політичній діяльності держави, є:

ь Оперативність - здатність фіксувати те, що відбувається прямо зараз, швидко аналізувати та складати прогноз подальшого розвитку та наслідків. Ефективність впливу на народну думку залежить від її актуалізації, від того у якій мірі воно пов'язано з подіями та явищами, які цікавлять та хвилюють людей.

ь Цілеспрямованість - здійснення діяльності задля досягнення чітко визначеної мети та певного результату.

ь Емоційність - використання емоції як засобу посилення впливу поданої інформації. ЗМІ спрямоване на формування у суспільстві емоційно-образної картини світу, що орієнтує особистість у типових проявах соціальних закономірностей, розкриває типи соціальної поведінки в окремих ситуаціях.

ь Різноманітність способів подання певної інформації.

ь Подання реципієнтові доступної інформації й у комфортних умовах. [21;51]

Таким чином, засоби масової комунікації є важливим інструментом соціального управління держави. Виконуючи свою роль у формуванні народної думки ЗМІ не обмежується лише цим. Однак, однією з основних функцій їх діяльності у політичній сфері є підготування народної думку для проведення державою певної політики.

ЗМІ - це частина політичної системи, без якої не можливо уявити сучасного суспільства. Їх сутність, характер та функції у значній мірі дефінують соціально-політичний устрій держави. Тому, для кращого розуміння та оцінки механізму їх діяльності у межах певної держави ми маємо розглянути основні засади функціонування національних систем ЗМІ.

1. Національні системи ЗМІ

У зв'язку з активним поширенням глобальних економічних та культурних світових тенденції значення важливості національних умов, неможливість застосування єдиних схем та сценаріїв для оцінювання та моделювання ситуацій у конкретних національних системах ЗМІ набуває нового сенсу.

Для того щоб зрозуміти загальні особливості сучасних національних систем масових комунікацій, спочатку розглянемо що взагалі визначає це поняття. В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток і системи ЗМІ. При цьому її ядро все ще складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рилейшнз, професійні журналістські клуби і асоціації).

Страницы: 1, 2, 3, 4